номер провадження справи 19/20/26
04.05.2026 Справа № 908/488/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5) в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМУНАЛЬНИК» (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 99А, ідентифікаційний код 19273025)
про стягнення 83 049,75грн
без участі представників
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 623/08-07/25 від 26.02.2026) Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМУНАЛЬНИК» про стягнення безпідставно набутих (збережених) коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності протягом періоду часу з 01.01.2025 по 31.03.25 в розмірі 83 049,75 грн.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 1212,1214 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.125, 206 Земельного кодексу України і обґрунтовано тим, що відповідач, без належних на те правових підстав, користувався земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельної ділянки.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/488/26 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/488/26, присвоєно справі номер провадження 19/20/26
постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Розгляд справи по суті ухвалено розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачам строк для подання до суду: відзиву на позов із доказами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.
До матеріалів справи долучено довідку про доставку електронного листа - ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/488/26 від 02.03.2026, до електронного кабінету відповідача 02.03.2026,19:14.
Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи №908/488/26 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 04.05.2026 (після виходу судді з лікарняного).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З положень статті 131-1 Конституції України слідує, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
За приписами статті 53 ГПК України господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону “Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначає про порушення або загрозу порушення "інтересів держави", якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду наведено наступні правові висновки.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
Позивачем у позовній заяві визначено Запорізьку міську раду.
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаними земельними ділянками порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.
Звернення прокурора до суду у даній справі зумовлено необхідністю усунення порушення законодавства щодо ненадходження до бюджету коштів орендної плати за землю, та дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час наповнення місцевого бюджету.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя до Запорізької міської ради направлялися запити № 52-103-3604 ВИХ-25 від 05.05.2025, 52-103-4814 ВИХ-25 від 18.06.2025, 52-103-6196 ВИХ-24 від 07.08.2025 про надання інформації про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ТОВ «Комунальник» недоотриманого доходу за фактичне використання земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046, яка розташована по вул.Крива Бухта, 99-А у м. Запоріжжі, у вигляді орендної плати за землю за період з 01.01.2025 по 27.05.2025.
Департамент управління активами Запорізької міської ради листом від 08.08.2025 № 6410/01/01-07/6942,7420 повідомлено, що Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради не вживалися заходи претензійно-правового характеру щодо стягнення з ТОВ «Комунальник» недоотриманого доходу за фактичне використання земельною ділянкою з кадастровим номерам 2310100000:01:009:0046 без оформлення правовстановлюючого документу на землю за період з 01.01.2025 по 31.03.2025.
Незалежно від причин неподання до суду Запорізькою міською радою позову, факт такого незвернення до суду свідчить про те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.
Унаслідок нездійснення Запорізькою міською радою відповідного захисту інтереси держави залишаються незахищеними.
У зв'язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивача - Запорізької міської ради.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За статтею 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.
Приписами статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Законом України «Про Державний земельний кадастр» визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
За змістом ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі», об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
З наведеного слідує висновок, що об'єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об'єкт цивільних прав.
Судом встановлено, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, при цьому державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна від 11.02.2026 № 463746085, Товариству з обмеженою відповідальністю «Комунальник» з 06.04.2023 по 27.06.2025 належало на праві власності нерухоме майно: закрита стоянка для техніки з офісом літ.А-2, загальною площею 399,2 кв.м., побутова будівля літ. Д, площею 73,1 кв.м., сховище для посипочного матеріалу літ.Б, площею 117,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка для розташування: кадастровий номер: 2310100000:01:009:0046, цільове призначення: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ТОВ “Комунальник» на підставі акту прийому-передачі та грошової вартості майна від 06.04.2023, згідно якого учасником (засновником) Товариства ОСОБА_1 внесено вказане майно до статутного капіталу ТОВ “Комунальник».
Відповідно до даних з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,8266 га з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 має категорію земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.06.2025 № НВ-23003744712025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 становить 11073298,92 грн.
Земельна ділянка загальною площею з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю територіальної громади міста Запоріжжя, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
Відповідно до листа Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 14.05.2024р. №3128/01/01-07/3778 на спірну земельну ділянку договорів оренди землі з відповідачем не обліковується.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Запорізькій області від 27.05.2025 № 5239/5/08-01-24-05-11 ТОВ «Комунальник» не є платником плати за землю, не звітує та не сплачує земельний податок та/або орендну плату за землю за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046.
Запорізькою міською радою на підставі зазначеної інформації, документів та рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунки недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «Комунальник» земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:01:009:0046) площею 8266 кв.м, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 99а без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2025 по 31.03.2025.
Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), за період з 01.0.2025 по 31.03.2025 становить 83049,75 грн.
Враховуючи, що ТОВ «Комунальник» користувалось вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України товариство повинно відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які воно одержувало у вигляді несплаченої орендної плати за період 01.01.2025 по 31.03.2025 у розмірі 83 049,75 грн.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом про стягнення на користь Запорізької міської ради 83 049,75 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2025 до 31.03.2025.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
Прокурор мотивуючи позовні вимоги, посилається на положення статей 1212 - 1214 ЦК України, як на правову підставу вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення з ТОВ «Комунальник» 83 049,75 грн, зауважує, що ця сума є сумою несплаченою відповідачем орендної плати за використання спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого Запорізька міська рада була позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.
Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За змістом пункту 4 частини 3 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.
За приписами ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
При цьому, на відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, з моменту набуття у власність нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 за адресою: м. Запоріжжя, вул.Крива Бухта, 99А, у відповідача виник обов'язок укласти Договір оренди спірної земельної ділянки та зареєструвати на підставі нього право оренди землі, оскільки на цій земельній ділянці розташовані належні відповідачу на праві власності об'єкти нерухомості.
Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Комунальник» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного Договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких Запорізька міська рада цілком підставно очікувала.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
За таких обставин, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровано, останній не набув належного права власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Згідно зі ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У спірних правовідносинах неотримані Запорізькою міською радою кошти від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття «майно, на яке особа цілком виправдано очікувала», право на яке підлягає захисту.
Також поняття майна, як грошових коштів, які особа очікувала отримати та, відповідно, набула права на судовий захист, розкривається в рішенні Європейського суду з прав людини «Кечко проти України».
Відповідно до вимог ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Згідно з п. 14.1.54 ст. 14 Податкового кодексу України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у т.ч. від будь-яких видів їх діяльності на території України, визнається доходом підприємства.
До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов'язання, згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 “Дохід», затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153.
Разом з цим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відносяться суми нарахованих податків.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
За приписами п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків належить у т.ч. податок на майно.
Згідно ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів с нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
В свою чергу п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Також слід зазначити, що базою оподаткування, відповідно до статті 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПК.
За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель», для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).
Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.
Як вже зазначалося раніше, за приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України, плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За інформацією ГУ ДПС у Запорізькій області від 27.05.2025 № 5239/5/08-01-24-0-11кошти за фактичне використання земельною ділянкою з кадастровими номерами 2310100000:02:022:0140 за спірний період до бюджету міської територіальної громади не надходили.
Рішенням Запорізької міської ради № 26 від 28.11.2018 було встановлено розмір орендної плати за землю. Зазначеним рішенням було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).
Відповідно до додатку до вказаного рішення, річний розмір орендної плати за землі іншого призначення становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.
З наведеного слідує, що Запорізька міська рада в межах наділених повноважень, відповідно до законодавства України, затвердила та встановила податок, та збори за користування землями міста Запоріжжя.
Запорізька міська рада, формуючи розрахунок, встановила та розрахувала відсоток нормативної грошової оцінки землі, та розрахувала у відповідності до вищевказаних рішень суму завданих збитків, які Запорізька міська рада понесла від безпідставно набутого майна ТОВ «Комунальник».
Як вже було зазначено вище, згідно Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.06.2025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 складає 11073298,92 грн.
За розрахунком Запорізької міської ради недоотриманий дохід за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:009:0046 за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 складає 83049,75 грн.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок та проаналізувавши фактичні обставини справи та письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає наданий розрахунок обґрунтованим та правильним.
Доказів погашення заборгованості в сумі 83 049,75 грн суду не надано.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комунальник » (69002, м.Запоріжжя, вул.Крива Бухта, 99А, ідентифікаційний код 192730258) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2025 по 31.03.2025 в розмірі 83 049,75 грн (вісімдесят три тисячі сорок дев'ять гривень 75 коп.).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комунальник » (69002, м.Запоріжжя, вул.Крива Бухта, 99А, ідентифікаційний код 192730258) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя (м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2026 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2026.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.