вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Cправа № 902/265/26
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" (вул. Скалецького Р., буд. 15Б, м. Вінниця, 21018)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009)
про стягнення 250 525,21 грн
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 04.03.2026 (вх. № 293/26 від 04.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" про стягнення 250 525,21 грн, з яких: 196 041,78 грн - основний борг; 7 980,89 грн - інфляційні втрати; 46 502,54 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 21/04/2023 від 21.04.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 06.03.2026, постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" № б/н від 04.03.2026 (вх. № 293/26 від 04.03.2026) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Заявою № б/н від 09.03.2026, яка надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 09.03.2026 (вх. № 01-30/2381/26), позивач усунув недоліки позовної заяви.
Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/265/26 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 07.04.2026, про що 10.03.2026 постановив відповідну ухвалу.
У подальшому суд відклав розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження на 30.04.2026, про що 07.04.2026 постановив відповідну ухвалу.
21.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від представника позивача Бондаря А.І. надійшла заява № б/н від 21.04.2026 (вх. № 01-43/15/26 від 21.04.2026) про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах, а також на рухоме і нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС", у межах ціни позову в розмірі 250 525,21 грн.
Розглянувши зазначену заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення в повному обсязі.
У зв'язку з цим судом накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" та перебувають на його банківських рахунках, а також на рухоме і нерухоме майно, що належить зазначеній особі, у межах суми позову 250 525,21 грн, про що 23.04.2026 постановлено відповідну ухвалу.
24.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від представника позивача Бондаря А.І. надійшло клопотання № б/н від 24.04.2026 (вх. № 01-30/4059/26 від 24.04.2026) про розгляд справи за відсутності позивача.
Позивач правом участі у судовому засіданні не скористався. При цьому суд враховує заяву клопотання № б/н від 24.04.2026 (вх. № 01-30/4059/26 від 24.04.2026) про здійснення розгляду справи без участі представника ТОВ "ГРАЦІЯ М".
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 07.04.2026, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронного кабінету відповідача - 10.04.2026.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 30.04.2026 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
21.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (відповідач, за Договором - Покупець) укладено Договір поставки № 21/04/23, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність у зумовлений строк другій стороні - Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього визначену цим договором грошову суму.
Пунктами 1.2-1.7 Договору визначено істотні умови поставки товару, а саме: найменування товару - макаронні вироби в асортименті; загальна кількість товару в заліковій вазі визначається згідно накладних; якість товару підтверджується відповідними посвідченнями якості; ціна за одну тонну товару (з урахуванням ПДВ) встановлюється згідно із накладними; загальна вартість товару (з урахуванням ПДВ) визначається згідно із накладними; вид поставки - відповідно до умов, зазначених у накладних.
Згідно із п. 2.1 Договору поставка товару здійснюється Постачальником на підставі заявок, що надходять від Покупця на адресу Постачальнику у письмовій або усній формі. У такий самий спосіб, як надійшла відповідна заявка, Постачальник має її погодити або відхилити.
Партія товару формується Постачальником за замовленням Покупця з товару, наявного на складі Постачальника. Якщо у постачальника немає можливості виконати заявку, зокрема замовленого товару немає на складі, то Постачальник повідомляє про це Покупця в письмовій формі, або через електронну пошту Покупця або телефоном (зокрема повідомленням на електронні месенджери) (п. 2.2 Договору).
Умовами п. 2.3 Договору визначено, що строк поставки Товару - 1-10 календарних днів з моменту отримання Постачальником заявки від Покупця.
У пункті 2.4 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах: склад Постачальника або склад Покупця. Якщо сторони погодили вид поставки "склад Покупця", то ціна товару включає вартість доставки Постачальником відповідної партії до товару на склад Покупця. Сторони можуть визначити інші умови поставки, про що укладається відповідна додаткова угода.
Положеннями пункту 2.5 Договору передбачено, що приймання передача проводиться за кількістю згідно товарно-супровідних документів, а за якістю - згідно із відповідним посвідченням якості товару.
Відповідно до п. 3.1 Договору Покупець зобов'язаний здійснювати 100% оплати за Товар на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарних днів з моменту поставки Товару.
За прострочення оплати (п. 3.1 Договору) Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення (п. 5.3 Договору).
Пунктами 7.1 та 7.2 Договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє по 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов'язків. У випадку коли не пізніше ніж за 10 (десять) робочих днів до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не заявила про його припинення, цей Договір вважається подовженим на кожний наступний календарний рік.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 21/04/23 від 21.04.2023 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 222 012,29 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:
- видаткова накладна № С000000002 від 07.01.2025 на суму 41 328,00 грн;
- видаткова накладна № К000000001 від 02.04.2025 на суму 44 083,20 грн;
- видаткова накладна № К000000002 від 03.04.2025 на суму 20 916,29 грн;
- видаткова накладна № Т000000003 від 12.05.2025 на суму 42 961,92 грн;
- видаткова накладна № Т000000021 від 03.06.2025 на суму 20 374,08 грн;
- видаткова накладна № П000000044 від 04.08.2025 на суму 27 552,00 грн;
- видаткова накладна № Д000000014 від 11.11.2025 на суму 24 796,80 грн.
Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять доказів наявності претензій щодо якості чи кількості поставленого товару, у зв'язку з чим товар вважається прийнятим відповідачем без зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором у повному обсязі.
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за поставлений та не оплачений товар становить 196 041,78 грн, у тому числі: за видатковою накладною № С000000002 від 07.01.2025 - у частині 15 357,49 грн із загальної суми 41 328,00 грн; № К000000001 від 02.04.2025 - 44 083,20 грн; № К000000002 від 03.04.2025 - 20 916,29 грн; № Т000000003 від 12.05.2025 - 42 961,92 грн; № Т000000021 від 03.06.2025 - 20 374,08 грн; № П000000044 від 04.08.2025 - 27 552,00 грн; № Д000000014 від 11.11.2025 - 24 796,80 грн.
З метою досудового врегулювання спору Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" направлено претензію № 03/021 від 03.02.2026, в якій зазначено про наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 196 041,78 грн та запропоновано не застосовувати штрафні санкції за прострочення оплати у разі погашення основної суми заборгованості протягом 14 календарних днів з дати отримання претензії.
Як зазначає позивач, вказану претензію відповідач отримав 06.02.2026, однак на неї не відреагував.
Відповідно до обопільно підписаного сторонами акту звірки розрахунків за період з 01.04.2023 по 29.01.2026, станом на 29.01.2026 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" становить 196 041,78 грн.
Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснений не був, позивач просить стягнути вказану суму заборгованості у примусовому порядку.
Крім того, відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства, у зв'язку з порушенням строків виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано 7 980,89 грн інфляційних втрат та 46 502,54 грн пені.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 21/04/2023 від 21.04.2023.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 196 041,78 грн.
В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 3.1 Договору покупець зобов'язаний здійснювати 100% оплати за Товар на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарних днів з моменту поставки Товару.
Отже, прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості отриманого товару виникає після спливу 21 календарного дня з моменту його прийняття, що підтверджується датою підписання відповідної видаткової накладної, та узгоджується з приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 196 041,78 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 7 980,89 грн інфляційних втрат та 46 502,54 грн пені.
Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення 7 980,89 грн інфляційних втрат, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат із використанням сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", суд установив, що відповідний розрахунок позивача узгоджується з розрахунком суду та не виходить за його межі.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 980,89 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 46 502,54 грн пені, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У пункті п. 5.3 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати (п. 3.1 Договору) Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про наявність помилки у визначенні періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема щодо дати початку такого прострочення.
Так, позивач визначив початок кожного періоду прострочення з дати поставки товару, однак при цьому не врахував положення пункту 3.1 Договору, відповідно до якого Покупець зобов'язаний здійснювати 100% оплати за Товар на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарних днів з моменту поставки Товару.
Отже, початком прострочення виконання грошового зобов'язання за кожною поставкою є день, наступний за останнім днем встановленого Договором строку оплати, тобто після спливу 21 календарного дня з моменту поставки товару.
За результатами перевірки розрахунку пені, здійсненої судом із використанням сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", з урахуванням встановлених недоліків та визначених позивачем сум заборгованості, суд дійшов висновку, що обґрунтований розмір пені становить 42 872,35 грн (розрахунок додається). У зв'язку з цим позовні вимоги в зазначеній частині підлягають частковому задоволенню.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе частково їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного та положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", якою передбачено застосування коефіцієнта 0,8 для зменшення ставки судового збору, витрати позивача зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача у загальному розмірі 4 293,94 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, тоді як решта судових витрат залишається за позивачем.
Поряд із цим, враховуючи заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно до ухвали від 23.04.2026 у даній справі, такі заходи продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи відповідно до приписів частини сьомої статті 145 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009; код ЄДРПОУ 44796564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ М" (вул. Скалецького Р., буд. 15Б, м. Вінниця, 21018; код ЄДРПОУ 44815120) 196 041 грн 78 коп - основного боргу; 42 872 грн 35 коп - пені; 7 980 грн 89 коп - інфляційних втрат та 4 293 грн 94 коп - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 05 травня 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи