23.04.2026 м.Дніпро Справа № 904/6897/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Джепи Ю.А. (доповідач)
суддів: Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання: Федорчук В.С.,
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Флоксан»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 (суддя Ліпинський О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик», м. Київ,
до Приватного підприємства «Флоксан», м. Самар,
про стягнення 1 180 191, 73 грн
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Флоксан» (далі - відповідач) про стягнення 1 180 191, 73 грн, з яких: 1 054 167, 40 грн - основний борг, 11 735, 58 грн - інфляційні втрати, 114 288, 75 грн - пеня.
Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №009188 від 24.06.2025 в частині повної оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» до Приватного підприємства «Флоксан» про стягнення 1 180 191, 73 грн, з яких: 1 054 167, 40 грн - основний борг, 11 735, 58 грн - інфляційні втрати, 114 288, 75 грн - пеня, задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Флоксан» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» 1 054 167,40 грн основного боргу, 11 735,58 грн інфляційних втрат, 113 640,77 грн пені, 14 154,53 грн витрат зі сплати судового збору, 9994,51 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Приватне підприємства «Флоксан» оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарський суд Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/6897/25 в частині стягнення з Приватного підприємства «Флоксан» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 994,51 грн є необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням вимог процесуального закону.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, стягуючи майже повну суму заявлених витрат на правничу допомогу, фактично не навів належної мотивації щодо співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом та характером спору, обмежившись лише загальним висновком про «відсутність підстав для зменшення відповідного розміру витрат», що, на думку апелянта, суперечить вимогам статті 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення.
На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, відповідно до якої суд зобов'язаний оцінити витрати на правничу допомогу на предмет їх дійсної співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову, а результати такої оцінки відобразити у мотивувальній частині рішення, чого, на думку скаржника, зроблено не було.
Також апелянт наголошує, що справа №904/6897/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що свідчить про її стандартний та нескладний характер, оскільки предметом спору було типове стягнення заборгованості за договором поставки, підтверджене видатковими накладними, а підготовка позовної заяви не вимагала значного обсягу правового аналізу, складної доказової бази чи дослідження значного масиву судової практики.
Окремо зазначено, що розрахунок пені та інфляційних втрат був здійснений за допомогою комп'ютерної програми, а позивач допустив помилки у розрахунках пені, що призвело до часткового задоволення позовних вимог і, на думку апелянта, ставить під сумнів належний рівень наданої правничої допомоги.
Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на правничу допомогу, якщо інша сторона доведе їх надмірність; при цьому відповідач у своїх письмових поясненнях навів доводи щодо завищеності суми 10 000,00 грн та просив зменшити її до 5 000,00 грн, однак суд ці доводи не спростував і фактично відхилив без належного обґрунтування.
23.04.2026 представником скаржника подано клопотання про відкладення судового розгляду апеляційної скарги у даній справі, призначеного на 23.04.2026, 11:00, у зв'язку із відрядженням до м. Київ для виконання повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна) у справі №910/16598/25, на підтвердження чого надано ухвалу Господарського суду м. Києва від 04.03.2026 про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ознайомившись із відповідним клопотанням та змістом ухвали Господарського суду м. Києва від 04.03.2026 у справі №910/16598/25, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Приватним підприємством «Флоксан» апеляційної скарги, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 23.04.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника скаржника, тому відмовляє у задоволенні клопотання представника апелянта від 23.04.2026 про відкладення розгляду справи.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» від 13.03.2026 на апеляційну скаргу у справі №904/6897/25 мотивований тим, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 є законним, обґрунтованим та ухваленим із правильним застосуванням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги представника відповідача не підтверджені належними доказами.
Позивач зазначає, що підтвердив належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме подав до матеріалів справи договір про надання послуг адвоката від 04.12.2025, ордер серії СЕ №1127578 від 04.12.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21.09.2012 №577, акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 05.12.2025 та видатковий касовий ордер від 05.12.2025.
Позивач звертає увагу, що в акті приймання-передачі міститься детальний опис наданих адвокатом послуг, кількість витраченого часу та погодинна ставка, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статей 2, 13, 126 ГПК України саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, покладається обов'язок доведення їх неспівмірності, однак представник відповідача в апеляційній скарзі не навів жодних належних розрахунків, аргументів чи пояснень, чому саме сума 9 994,51 грн є неспівмірною та чому вона має бути зменшена саме до 5 000,00 грн.
Позивач окремо наголошує, що доводи апелянта є оціночними та декларативними, оскільки останній лише стверджує про завищеність витрат, але не наводить доказів їх надмірності всупереч вимог статей 126 та 169 ГПК України.
Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції досягнув принципу співмірності, оскільки сума витрат на правничу допомогу 9 994,51 грн становить лише 0,84 % від загальної суми присуджених до стягнення коштів, включаючи 1 054 167,40 грн основного боргу, 11 735,58 грн інфляційних втрат та 113 640,77 грн пені, а також є меншою за суму судового збору у розмірі 14 154,53 грн.
У відзиві також зазначено, що відповідно до акту приймання-передачі від 05.12.2025 між позивачем та адвокатом Семенюк О.В. погоджено погодинну ставку у розмірі 800 грн за годину роботи адвоката, що, на думку позивача, є помірною та ринковою, а для порівняння наведено інформацію з сайту адвокатського об'єднання «Альва Прайвесі» за адресою https://alvaprivacy.ua/ua/tsini, де вартість однієї години роботи адвоката у господарських справах становить від 1 500 грн.
Позивач також посилається на додаткову постанову Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №922/2822/23, постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені, чи лише мають бути сплачені.
Позивач зазначив, що його інтереси у суді апеляційної інстанції представляє адвокат Семенюк О.В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 04.12.2025 та ордера серії СЕ №1134596 від 11.03.2026. Попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, становить 3 000,00 грн, при цьому позивач зазначив про можливість подання остаточного розрахунку судових витрат у порядку частини 8 статті 129 ГПК України.
Відповідно до заяви від 17.04.2026 просить здійснити розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
24.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» як Постачальником та Приватним підприємством «Флоксан» як Покупцем було укладено Договір поставки №009188, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався продавати та поставляти, а Покупець - приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними у специфікаціях, прайс-листах та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору сторони погодили застосування умов поставки ПОР відповідно до редакції «ІНКОТЕРМС-2010», а відповідно до пункту 1.3 право власності на товар переходило від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
Пунктами 2.1, 3.1, 3.2 та 3.3 договору передбачено, що найменування та кількість товару визначаються у накладних, ціна формується на підставі прайс-листів Постачальника, загальна сума договору складається із суми всіх накладних, а Покупець зобов'язаний оплатити кожну партію товару не пізніше 28 календарних днів з моменту її передачі.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору поставки №009188 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 654 167,40 грн, що підтверджується видатковими накладними: №ДНЕ-062530 від 27.06.2025 на суму 431 654,40 грн, №ДНЕ-062551 від 27.06.2025 на суму 440 647,20 грн, №ДНЕ-062583 від 27.06.2025 на суму 440 647,20 грн, №ДНЕ-076551 від 31.07.2025 на суму 9 357,00 грн, №ДНЕ-076565 від 31.07.2025 на суму 49 280,20 грн та №ДНЕ-076582 від 31.07.2025 на суму 282 581,40 грн.
Відповідач отриманий товар оплатив лише частково, здійснивши платежі: 16.07.2025 - 200 000,00 грн, 17.07.2025 - 350 000,00 грн та 07.11.2025 - 50 000,00 грн, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 054 167,40 грн. Станом на момент розгляду справи доказів повного погашення заборгованості суду не надано.
Оцінюючи спірні правовідносини, господарський суд застосував положення статей 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 549, 712 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений договором строк, а невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання тягне правові наслідки у вигляді стягнення заборгованості, інфляційних втрат, процентів та неустойки. Суд встановив, що пунктом 5.3 Договору сторони погодили відповідальність Покупця у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення, а також 20 % річних.
Позивач нарахував пеню за прострочення оплати товару, поставленого за накладними від 27.06.2025, за період з 26.07.2025 по 05.12.2025 у сумі 85 598,34 грн, а також пеню за прострочення оплати товару, поставленого 31.07.2025, за період з 29.08.2025 по 05.12.2025 у сумі 28 690,41 грн.
Перевіряючи наведені розрахунки, суд першої інстанції виходив із усталеної практики Верховного Суду, відповідно до якої день фактичної сплати заборгованості не включається до періоду нарахування пені та процентів. Суд встановив, що позивач при розрахунку пені за борговий період №1 помилково включив до розрахунку 07.11.2025, хоча цього дня відповідач здійснив часткове погашення боргу у сумі 50 000,00 грн, унаслідок чого сума заборгованості станом на цю дату становила вже 712 948,80 грн, а не 762 948,80 грн. У зв'язку з цим суд визначив, що період нарахування пені становить 104 дні - з 26.07.2025 по 06.11.2025, а правильний розмір пені за цей період складає 67 390,32 грн. Інші розрахунки пені суд визнав арифметично правильними, унаслідок чого загальний розмір пені, що підлягає стягненню, склав 113 640,77 грн.
Позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 26.07.2025 по 05.12.2025 у розмірі 11 735,58 грн та проценти річних у розмірі 114 288,75 грн відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про його арифметичну правильність.
Судом першої інстанції також було розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10 000,00 грн.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнув з Приватного підприємства «Флоксан» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» 1 054 167,40 грн основного боргу, 11 735,58 грн інфляційних втрат та 113 640,77 грн пені, а в іншій частині позову відмовив.
Позивач також заявив до стягнення 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку з частковим задоволенням позову суд першої інстанції відповідно до статті 129 ГПК України поклав судові витрати на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача 14 154,53 грн витрат зі сплати судового збору та 9 994,51 грн витрат на професійну правничу допомогу.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 оскаржується в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 994,51 грн.
Згідно з ч. 1 та п. 1 чч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та інших пов'язаних з розглядом справи витрат, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи подано договір про надання послуг адвоката від 04.12.2025, ордер серії СЕ №1127578 від 04.12.2025, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №577 від 21.09.2012, акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 05.12.2025 та видатковий касовий ордер від 05.12.2025, що підтверджують фактичне надання адвокатських послуг та оплату їх вартості.
При цьому акт приймання-передачі містить детальний опис наданих послуг, зазначення витраченого часу та погодинної ставки адвоката, що надало суду можливість оцінити співмірність заявлених до стягнення витрат із характером та обсягом виконаної роботи.
Посилання апелянта на те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та є типовим спором про стягнення заборгованості, не свідчать автоматично про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Сам по собі характер спору не виключає необхідності здійснення адвокатом підготовки процесуальних документів, аналізу доказів, формування правової позиції, проведення розрахунків штрафних санкцій та належного супроводу справи. Крім того, ціна позову у даній справі перевищувала 1,1 млн грн, а тому витрати на правничу допомогу у сумі 9 994,51 грн не можуть вважатися надмірними чи очевидно неспівмірними.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, покладається обов'язок доведення їх неспівмірності.
Проте апелянт не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували надмірність заявленої суми витрат, не навів розрахунків, які б свідчили про невідповідність обсягу наданих адвокатом послуг заявленій вартості, та лише зазначив, що розмір витрат має бути зменшений до 5 000,00 грн. Водночас жодного обґрунтування саме такого розміру апелянт не навів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мотивував рішення у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд дослідив надані позивачем докази, навів норми процесуального права, які регулюють порядок розподілу судових витрат, врахував заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат та прямо зазначив, що оцінив заявлені до стягнення витрати з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, обсягу наданих послуг та ціни позову.
Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та постанову Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки саме ці правові позиції передбачають необхідність оцінки співмірності витрат та покладають обов'язок доведення їх неспівмірності на сторону, яка заявляє відповідне клопотання, чого апелянтом у даній справі зроблено не було.
Таким чином, колегія суддів виснує, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 у справі №904/6897/25 в оскаржуваній частині ухвалене з повним та всебічним з'ясуванням обставин справи.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного підприємства «Флоксан» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Флоксан» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6897/25 - залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повну постанову складено 05.05.2026.
Головуючий суддя Ю.А. Джепа
Судді: Ю.В. Фещенко
С.В. Мартинюк