вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" квітня 2026 р. Справа№ 760/479/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 23.04.2026:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025
у справі №760/479/22 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом ОСОБА_1
до Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1. Державне підприємство обслуговування повітряного руху України
2. Міністерство розвитку громад та територій України
про скасування рішення про звільнення
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України", за участю третіх осіб Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та Міністерства інфраструктури України про скасування рішення від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2021 позивачу стало відомо про рішення пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2020, у якому була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з ним, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украерорух, на підставі статті 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки відповідач не узгоджував прийняття оскаржуваного рішення з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами Колективного договору та Галузевої угоди, що є порушенням пункту 2.6 Галузевої угоди. Крім того, зазначає, що доводи відповідача про те, що рішеннями судів про поновлення працівників підприємства на роботі, стягнення середнього заробітку тощо, підтверджується факт порушення ним норм КЗпП України є необґрунтованими та такими що не відповідають дійсності, оскільки стороною в даних справах є підприємство, а не він, і даними рішеннями судів не встановлюються факти порушення ним норм трудового законодавства України. До того ж, всі рішення судів, на які посилався відповідач на період прийняття рішення не існували, а тому не мав права на них посилатися. Також позивач зазначає, що він перебуває на посаді виконувача обов'язків директора державного підприємства, а не директора, тому його офіційний і формальний статус перешкоджає виконанню самої процедури винесення рішення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору на підставі статті 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У зв'язку з викладеним, вважає, що його вина в порушенні вимог законодавства України жодним належним доказом не підтверджується, не доведено причинно-наслідкового зв'язку між його діями та наслідками, які настали, тому звернувся до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі № 760/479/22.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва № 760/479/22 від 07.11.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду № 760/479/22 від 06.09.2023 рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07.11.2022 скасовано та ухвалено нове рішенням, яким скасовано рішення Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1.
Постановою Верховного Суду від 13.03.2024 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.11.2022 та постанову Київського апеляційного суду від 06.09.2023 у справі № 760/479/22 скасовано, провадження у справі закрито, у зв'язку з тим, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2024 справу № 760/479/22 передано для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 760/479/22 від 06.05.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2024 відкрито провадження у справі № 760/479/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 760/479/22 від 16.10.2024 матеріали справи передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 позов задоволено повністю. Скасовано рішення Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1. Стягнуто з Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на користь ОСОБА_1 908 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 1.362 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 48 000 грн. 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з позивачем ухвалене лише однією із профспілок, що уклали Галузеву угоду, відповідачем у справі - Всеукраїнською профспілкою "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України".
З огляду на встановлене, суд вважав, що відповідачем порушено не тільки умови Колективного договору та Галузевої угоди, але і принципи рівності всіх профспілок між собою, баланс прав трудових колективів - і в односторонньому порядку, без обговорення цього питання єдиним представницьким органом в умовах репрезентативності, - ухвалено оскаржуване рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Всеукраїнська профспілка "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційну скаргу Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 справі № 760/479/22 задовольнити у повному обсязі. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 року справі № 760/479/22 - скасувати. Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України", треті особи: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України щодо скасування рішення пленуму Центральної Ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2021.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем надано численні рішення у справах за позовами осіб, про порушення прав яких вказується в п.п. 6.3. - 6.5. оскаржуваного Рішення та накази, які оскаржувались у відповідних судових справах. Судові рішення прийняті на користь працівників Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Тому цими документами підтверджується незаконність дій адміністрації підприємства, а саме ОСОБА_1 при прийнятті рішень щодо цих працівників. Таким чином факти, відображені в оскаржуваному рішенні як підстави його прийняття, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду відповідних цивільних справ, оцінені судами щонайменше двох інстанцій. Оскаржувані працівниками накази про звільнення, які скасовані рішеннями судів, підтверджують факт прийняття цих незаконних рішень саме Позивачем, як в.о. директора.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження
28.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до такого:
- наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи є недостатніми для висновку про те, що оскаржуване судове рішення є незаконним, оскільки за обставин даної справи рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права;
- наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи є недостатніми і для висновку про те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, оскільки судом повно і всебічно з'ясовано обставини справи, надано належну оцінку зібраним у справі доказам, зроблено висновки, які гуртуються на обставинах справи;
- оскільки оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги належить відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
30.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від Міністерства розвитку громад та територій України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що рішення ВП «ФПАРРіЗУ» прийнято з питань колективних інтересів працівників Украероруху, що додатково підтверджує те, що ВП «ФПАРРіЗУ» не могло одноособово приймати таке рішення без попереднього узгодження, консультацій тощо принаймні з іншими профспілками Украероруху. Тобто, ВП «ФПАРРіЗУ» винесено рішення без дотримання засад пропорційного представництва працівників Украероруху та членів інших профспілок Украероруху. А тобто таке рішення не може вважатись таким, що прийнято профспілкою у встановленому порядку та є незаконним.
16.03.2026 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2026 по справі № 359/8573/20.
07.04.2026 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2026 по справі № 359/8573/20.
21.04.2026 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, узагальнені доводи яких зводяться до того, що відповідач намагається підтвердити правомірність оскаржуваного рішення посиланнями на масив рішень у трудових спорах, перелік наказів та розрахунки «шкоди підприємству»/«збитків» (зокрема, таблиці, що подавалися у процесі). Проте ВП ВС наголосила, що оцінка має здійснюватися з урахуванням обґрунтованості вимоги, тобто наявності в ній конкретизованих та підтверджених фактичними даними порушень саме керівником (п. 109), а також що посилання на судові рішення, яких не існувало на момент звернення з вимогою, не може заміняти доказування (п. 142). Тому «доукомплектування» підстав постфактум у суді не може виправдати дефекти самої вимоги/рішення профспілки на дату її прийняття.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 апеляційну скаргу Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 залишено без руху. Роз'яснено Всеукраїнській профспілці "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, які підтверджують доплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 271,60 грн.
08.05.2025 від Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" надійшла заява про усунення недоліків з доказами оплати судового збору в сумі 2 271,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22. Призначено до розгляду 03.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 зупинено провадження у справі №760/479/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду справи №359/8573/20. Зобов'язано учасників судового процесу повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі із наданням доказів, що підтверджують зазначені обставини.
21.01.2026 Велика палата Верховного Суду постановила касаційні скарги ОСОБА_1 та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволено; рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі №359/8573/20 скасовано: ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації "Інженерно-технічних фахівців" від 22.04.2020 про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1.
04.03.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі № 760/479/22 за апеляційною скаргою Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі № 760/479/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 призначено розгляд справи за апеляційною скаргою Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 на 23.04.2026.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
Представники учасників апеляційного провадження з'явились у судове засідання 23.04.2026 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегіє суддів, ОСОБА_1 з 15 жовтня 2019 року був призначений виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на період до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатного розпису для керівника цього підприємства, що підтверджується наказом Міністерства інфраструктури України № 10-0с від 10.10.2019 та наказом в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 1081/0 від 15.10.2019.
Відповідно до поданого позивачем рішення Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2020 19:00-21:15 була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украероруху на підставі ст. 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Дане рішення складається з 3-х сторінок та містить лише результати розгляду 4-го питання порядку денного Пленуму щодо розірвання трудового договору (контракту) з в.о. директора Украероруху. Дане рішення підписано президентом ВП "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" Смольским О.В.
Відповідно до наданого відповідачем протоколу засідання Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2021 19:00-21:15 була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украероруху на підставі ст. 33 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Даний протокол складається з 6-ти сторінок та містить результати розгляду всіх 5-ти питань порядку денного, які були предметом розгляду Пленумом, а саме: 1. Розгляд звернення Бакала В.; 2. Обговорення наказу Украероруху від 11.10.2021 № 655 "Про режим неповного робочого часу"; 3. Готовність Украероруху до роботи в період карантину; 4. Розгляд питання розірвання трудового договору (контракту) з в.о. директора Украероруху ОСОБА_1; 5. Розгляд питання результатів роботи AFISв структурних підрозділах Украероруху. Даний протокол підписано головуючим Пленуму Смольским О.В. та секретарем Пленуму Бакалою В.М.
До вказаного протоколу відповідачем надано супровідні листи Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" № 1027 та № 1028 від 17.12.2021 про направлення Украероруху та Міністерству інфраструктури України рішення Центральної ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2021 на 3 арк.
Зі змісту поданих позивачем рішення від 04.11.2020 та відповідачем протоколу від 04.11.2021 вбачається, що в обґрунтування підстав для розгляду питання щодо розірвання трудового договору з позивачем зазначено посилання на судові рішення датовані після 04.11.2020 та 2021 роком.
Крім цього, відповідач у відзиві зазначив, що оскаржуване рішення прийнято 04.11.2021.
Отже, приймаючи до уваги сукупність наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що фактично подане позивачем рішення є витягом з протоколу засідання Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України", яке відбулося 04.11.2021, в якому допущено описку в даті його прийняття вказавши 04.11.2020 замість вірної 04.11.2021. При цьому, відповідачем так і не подано доказів на підтвердження усунення вказаних розбіжностей.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Частиною першою статті 243 КЗпП України (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020)визначено, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.
Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян (частина друга статті 243 КЗпП України).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції, чинній на дату прийняття рішення профспілкового комітету ППО «ІТФ» від 22.04.2020) встановлено, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об'єднання громадян», цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених частиною другою статті 3 цього Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).
У цій же статті визначено, що первинна організація профспілки - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти.
Згідно із частиною першою статті 246 КЗпП України первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.
Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, закладі освіти або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (частина друга статті 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (частина друга статті 246 КЗпП України).
Отже, профспілкою є добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).
Члени профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі, утворюють первинні організації профспілки.
Основною метою створення та діяльності профспілкових організацій є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Щодо права профспілки вимагати розірвання трудового договору з керівником підприємства, у контексті висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову у даній справі, колегія суддів звертає увагу на правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 21.01.2026 у справі №359/8573/20 до якої було зупинене провадження у даній справі:
«…61. Право виборного органу первинної профспілкової організації або профспілкового представника звернутися до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи чи організації у разі порушення ним законодавства про працю, законодавства про колективні договори або Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» було закріплено в частині першій статті 45 КЗпП України. Аналогічні положення містилися в пункті 9 частини першої статті 247 КЗпП України, статті 33 та пункті 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
62. Статтею 45 КЗпП України (в редакції, чинній до 04.05.2001) було встановлено, що на вимогу профспілкового органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором (частина перша статті 45 КЗпП України).
63. У разі, коли колективний договір підписав інший уповноважений на представництво орган, трудовий договір з керівником, який не виконав зобов'язань за колективним договором, має бути розірвано на вимогу цього органу (частина друга статті 45 КЗпП України).
64. Стаття 247 КЗпП України (в редакції, чинній до 04.05.2001) також не містила прямого посилання на таке право, але зазначала, що профспілковий комітет має й інші повноваження, передбачені законодавством. Зокрема, таке повноваження було закріплене в статті 33 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній на той момент), де встановлювалось, що виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про охорону праці, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору; не виконує зобов'язань за колективним договором, якщо цей виборний орган профспілкової організації підписав колективний договір.
65. Пунктом 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній до 04.05.2001) було визначено, що виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про охорону праці, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору; не виконує зобов'язань за колективним договором, якщо цей виборний орган профспілкової організації підписав колективний договір.
66. Отже, законодавство до травня 2001 року закріплювало, що право на прийняття рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи або організації мав лише профспілковий (виборний) орган, який підписав колективний договір за дорученням трудового колективу. Якщо ж договір підписав інший представницький орган, вимогу міг подати лише він.
67. Надалі вказані положення законодавства зазнали змін.
68. Законом України від 05.04.2001 № 2343-III «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (набув чинності 04.05.2001) з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України від 10.07.2003 № 1096-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок», статтю 45 викладено в новій редакції, у якій зазначено, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (частина перша статті 45 КЗпП України).
69. Аналогічну за змістом норму викладено у пункті 9 частини першої статті 247 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом України від 10.07.2003 № 1096-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок».
70. Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13.12.2001 № 2886-III «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» пункт 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» було викладено у новій редакції, в якій зазначається, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.
71. Отже, на момент виникнення спірних відносин у цій справі положення статей 45 та 247 КЗпП України, статей 33 та 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не пов'язували можливість реалізації права профспілкового органу на звернення з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства з фактом підписання колективного договору чи участі в спільному (об'єднаному) органі.
72. Такий висновок узгоджується з положеннями Конституції України. Статтею 36 Конституції України закріплено принцип рівності прав усіх професійних спілок.
73. Відповідно до статті 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.
74. Конституційний Суд України у пункті 3 Рішення № 14-рп/98 від 29.10.1998 у справі № 1-31/98 зазначає про те, що зі змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів.
75. Частиною першою статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
76. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству (частина друга статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
77. Забороняється втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань (частина третя статті 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
78. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у пункті 2 Рішення від 29.10.1998 № 14-рп/98 у справі № 1-31/98 зазначає, що участь професійної спілки в укладанні колективного договору, угоди не впливає на здійснення нею своїх повноважень і не є ознакою для визначення професійної спілки такою, що діє на підприємстві, в установі, організації.
79. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них (через виборний орган або профспілкового представника) незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства відповідно до частини першої статті 45 КЗпП України (пункту 9 частини першої статті 247 КЗпП України, частини першої статті 33, пункту 9 частини першої статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).»
Зважаючи на вищевикладене, висновки суду першої інстанції щодо того, що « … рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з позивачем ухвалене лише однією із профспілок, що уклали Галузеву угоду, відповідачем у справі - Всеукраїнською профспілкою "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України".
З огляду на встановлене, суд вважає, що відповідачем порушено не тільки умови Колективного договору та Галузевої угоди, але і принципи рівності всіх профспілок між собою, баланс прав трудових колективів - і в односторонньому порядку, без обговорення цього питання єдиним представницьким органом в умовах репрезентативності, - ухвалено оскаржуване рішення.» слід виключити шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення.
Щодо захисту профспілкою колективних та індивідуальних прав та інтересів працівників, колегія суддів також звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.01.2026 у справі №359/8573/20:
«…80. Статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» врегульовані питання здійснення профспілками представництва та захисту прав та інтересів членів профспілки.
81. Частиною першою статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.
82. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках (частина друга статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
83. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами(частина третя статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
84. Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ (частина четверта статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
85. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства (частина п'ята статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
86. Системний аналіз статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує колективні інтереси працівників підприємства та індивідуальні права та інтереси членів профспілки в контексті повноважень представництва. Так, профспілки здійснюють представництво та захист індивідуальних прав та інтересів працівників, які входять до складу профспілки. Натомість представництво та захист колективних інтересів здійснюється профспілками незалежно від членства працівників у профспілках, тобто профспілки здійснюють представництво та захист колективних інтересів всього трудового колективу чи певної частини трудового колективу незалежно від членства у профспілках.
87. Колективні інтереси реалізуються усіма працівниками підприємства, тому статус члена профспілки не має значення в контексті представництва як повноваження профспілки. Індивідуальні права та інтереси окремого працівника реалізуються ним в процесі виконання трудової функції і не пов'язані з реалізацією інтересів інших працівників підприємства. Тому такі індивідуальні права та інтереси профспілка уповноважена представляти лише щодо тих працівників, які є членами профспілки.
88. Індивідуальні трудові права та інтереси працівника виникають у процесі його трудової діяльності у правовідносинах із роботодавцем та іншими працівниками. До таких прав, зокрема, належать, право на укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, право на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на участь у професійній спілці тощо.
89. З огляду на характер індивідуальних прав працівника, які невід'ємно пов'язані з його особою, способи та порядок захисту таких прав профспілкою мають на меті в кінцевому результаті відновити індивідуальне порушене право працівника, тобто отримати працівником конкретний результат, який відновить його правовий стан.
90. Такими видами захисту індивідуальних прав працівників можуть вважатись, зокрема, представництво інтересів працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів (пункт 8 частини першої статті 247 КЗпП України), відмова в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом (пункт 10 частини першої статті 247 КЗпП України) тощо.
91. У свою чергу, колективні інтереси працівників виникають у правовідносинах працівників та роботодавця, які стосуються, зокрема, регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, і охоплюють, в тому числі, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав тощо.
92. Колективні інтереси регламентуються трудовим законодавством України, а також колективними договорами та угодами, укладеними між стороною роботодавця та стороною працівників.
93. У випадку порушення колективних інтересів працівників профспілкові організації мають право здійснювати представництво та захист колективних інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. Способи захисту колективних інтересів працівників профспілкою мають бути спрямовані на реальне поновлення колективних інтересів працівників.
94. Підсумовуючи викладене слід зазначити, що профспілкові організації можуть здійснювати представництво та захист колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів працівників. У питаннях індивідуальних прав та інтересів працівників профспілка здійснює представництво і захист членів профспілки, а у питаннях колективних інтересів працівників - представництво та захист інтересів працівників підприємства незалежно від їх членства у профспілках.
95. Профспілки мають різний обсяг повноважень щодо представництва та захисту індивідуальних прав та колективних інтересів працівників. Розмежування таких повноважень пов'язані з різною правовою природою колективних інтересів та індивідуальних прав та інтересів. Способи захисту, які використовує профспілка для захисту колективних та індивідуальних прав та інтересів працівників, мають бути спрямовані на їх реальне відновлення.
96. Вимога виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про розірвання трудового договору з керівником підприємства за своїм характером може стосуватися захисту саме колективних інтересів працівників підприємства.
Щодо правових підстав для реалізації вимоги профспілкової організації про звільнення керівника підприємства
97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виходячи із загальних засад законодавства про працю, з огляду на принцип пропорційності вимога профспілки про розірвання трудового договору з керівником підприємства має бути прийнята з урахуванням балансу інтересів працівників (трудового колективу або більшої його частини), власника та керівника підприємства.
98. Статтею 25 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями.
99. У разі звернення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору мова йде про припинення трудового договору з керівником, який одночасно є як органом управління підприємства, так і найманим працівником, права якого захищені законодавством про працю.
100. Правовий статус керівника є більш складним, ніж загальний правовий статус працівників. Правовий статус керівника передбачає, що він, з одного боку, є одноосібним виконавчим органом юридичної особи, який здійснює по відношенню до інших працівників основний обсяг прав і обов'язків наймача. З іншого - керівник сам є найманим працівником, який здійснює належні йому функції на основі трудових правовідносин із роботодавцем, який призначає керівника на посаду. Керівник підприємства має права та соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю.
101. Звернення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору з керівником варто розуміти як виключний захід, що використовується у випадках порушень законодавства про працю з боку керівника, який водночас є найманим працівником підприємства.
102. З огляду на загальні аспекти регулювання законодавством про працю взаємовідносин між роботодавцями та працівниками, потрібно враховувати справедливий баланс між інтересами власника та працівників. Власник має гарантоване Конституцією України право на здійснення підприємницької діяльності, невід'ємною частиною якого є призначення на розсуд власника керівника для управління діяльністю юридичної особи. Водночас неможливо допускати зловживання профспілкою наданими правами, створення загрози соціального шантажу з боку працівників або профспілки, використання своїх повноважень непропорційно її представницькому статусу та намірам, що суперечать завданням профспілки сприяти скоординованим діям у питаннях, що стосуються колективних інтересів працівників підприємства.
103. Стаття 45 КЗпП України встановлює самостійну підставу припинення трудового договору з керівником, яка обумовлюється вимогою профспілкового органу, що ґрунтується на твердженні про порушення керівником: а) законодавства про працю; б) законодавства про колективні договори і угоди; в) Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
104. Важливе значення має зміст та обґрунтованість вимоги про розірвання трудового договору з керівником.
105. Вимога про розірвання трудового договору з керівником має бути обґрунтованою, тобто містити вказівку на конкретні факти порушення керівником законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Питання про розірвання трудового договору з керівником відноситься до питань управління підприємством, а також воно стосується інтересів усього колективу або переважної більшості працівників підприємства, незалежно від їх приналежності до профспілки.
106. Прийняття виборним органом первинної профспілкової організації рішення щодо звернення до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства є реалізацією повноважень профспілки, встановлених статтею 45 КЗпП України. Таке рішення профспілки є ініціацією розірвання трудового договору з керівником підприємства.
107. Водночас вимога профспілки про звільнення керівника підприємства підлягає судовому контролю. Так, відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення. Подібне за змістом положення міститься й у частині другій статті 45 КЗпП України.
108. Тобто вимога профспілки про звільнення керівника підприємства підлягає судовому контролю на предмет, зокрема, обґрунтованості та відповідності законодавству. До того ж на період розгляду цього питання судом виконання вимоги профспілки зупиняється, що сприяє дотриманню балансу між забезпеченням інтересів працівників підприємства та дотриманням трудових прав керівника підприємства.
109. Відтак у кожній справі застосування механізму, передбаченого статтею 45 КЗпП України, повинно оцінюватися, зокрема, з урахуванням обґрунтованості вимоги профспілки, тобто наявності в ній конкретизованих та підтверджених фактичними даними порушень саме керівником законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
110. Виходячи із суті наданого законодавцем права профспілковому органу заявляти вимогу про розірвання трудового договору з керівником підприємства така вимога має ґрунтуватись на факті вчинення керівником істотного порушення трудового законодавства.
111. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що будь-яка профспілка матиме формальну підставу вимагати від роботодавця звільнення керівника навіть за вчинення ним дрібного, несуттєвого проступку. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити баланс інтересів суб'єктів трудових правовідносин і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності.
112. Визначаючи підстави для припинення трудового договору з керівником за ініціативою профспілки, Велика Палата Верховного Суду звертається також до актів міжнародного права, які за змістом статті 9 Конституції України після згоди на їх обов'язковість, наданої Верховною Радою України, стають складовою частиною національного законодавства України.
113. Таким джерелом міжнародного права є, зокрема, Конвенція Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3933-XII (далі - Конвенція №158).
114. Згідно зі статтею 4 Конвенції №158 трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
115. Щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві (пункт b частини другої статті 9 Конвенції).
116. Так само, як за загальним правилом тягар доведення наявності законної підстави для звільнення працівника покладається на роботодавця, у разі ініціювання розірвання трудового договору з керівником з ініціативи профспілки, профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником.
117. За змістом частини третьої статті 9 Конвенції №158 у випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з'ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції.
118. Отже, в питанні судового контролю у процедурі звільнення керівника за ініціативи профспілки суду необхідно враховувати, що наведені у відповідній вимозі підстави для розірвання трудового договору з керівником підприємства повинні бути обґрунтованими, істотними та прямо передбачені законом.
119. Під час вирішення спору за позовом про оскарження рішення профспілки щодо звернення з вимогою до власника підприємства про звільнення керівника суд має оцінити підстави такої вимоги на предмет її обґрунтованості, відповідності визначеному законом переліку підстав її заявлення, істотності порушення трудового законодавства керівником підприємства, а також меті діяльності профспілкових організацій, яка, як уже зазначалося, в питанні розірвання трудового договору з керівником підприємства полягає в захисті колективних інтересів працівників підприємства.».
Зважаючи на вищевикладені висновки ВП ВС, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку рішенню від 04.11.2021 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 на предмет її обґрунтованості, відповідності визначеному законом переліку підстав її заявлення, істотності порушення трудового законодавства керівником підприємства, а також меті діяльності профспілкових організацій, яка, в питанні розірвання трудового договору з керівником підприємства полягає в захисті колективних інтересів працівників підприємства.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в основу оскаржуваного рішення від 04.11.2021 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 зазначив про наявність рішень та наказів, які оскаржувались у відповідних судових справах. Судові рішення прийняті на користь працівників Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Тому цими документами підтверджується незаконність дій адміністрації підприємства, а саме ОСОБА_1 при прийнятті рішень щодо цих працівників. Таким чином, за доводами відповідача, факти, відображені в оскаржуваному рішенні як підстави його прийняття, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду відповідних цивільних справ, оцінені судами щонайменше двох інстанцій. Оскаржувані працівниками накази про звільнення, які скасовані рішеннями судів, підтверджують факт прийняття цих незаконних рішень саме позивачем, як в.о. директора
Проте колегія суддів зазначає, що обставини, наведені профспілкою як підстави для розірвання трудового договору, можуть свідчити про порушення індивідуальних прав окремих працівників, а не колективних інтересів трудового колективу.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що захист індивідуальних трудових прав працівників здійснюється судами або відповідними комісіями у спорах з підприємством. Обставини, на які посилається відповідач та які підтверджуються наведеними у спірному рішенні профспілки, на переконання колегії суддів, стосуються порушення індивідуальних прав та інтересів працівників, які вже захищені в судовому порядку, передбаченому трудовим законодавством. Відповідач у спірному рішенні від 04.11.2021 не обґрунтовує порушення позивачем колективних інтересів працівників підприємства, які можуть бути підставою для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.
Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положень Кодексу законів про працю України звернення профспілки до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства може відбуватися у зв'язку із захистом колективних інтересів працівників і така вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося таке порушення колективних інтересів працівників. У цій справі суди помилково визнали порушення індивідуальних прав та інтересів працівників підставами для вимоги профспілкового органу до роботодавця про звільнення керівника підприємства.
Як зазначено у цій постанові, згідно з положеннями Конвенції № 158, КЗпП України обґрунтування підстав звільнення працівника покладається на роботодавця. Якщо профспілка ініціює розірвання трудового договору з керівником, то профспілка має довести, що наявні обґрунтовані підстави для розірвання трудового договору.
На переконання колегії, Профспілка не довела належними і допустимими доказами обставин, які б підтверджували наявність порушень з боку позивача, зазначених у рішенні Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2021, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з керівником підприємства за ініціативою профспілки відповідно до статті 45 КЗпП України.
Колегія суддів повторно звертає увагу, що сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позови працівників до підприємства, не може автоматично свідчити про порушення з боку керівника підприємства. Для застосування статті 45 КЗпП України необхідно встановити персональну відповідальність керівника та причинно-наслідковий зв'язок між його діями або бездіяльністю та відповідними порушеннями.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності колегія суддів дійшла висновку, що профспілка не довела наявність законної підстави для розірвання трудового договору з позивачем. Перелік підстав, який зазначений у рішенні Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" від 04.11.2021 як порушення виконувачем обов'язків директора ОСОБА_1 законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є доведеним і таким, що має наслідком розірвання трудового договору з керівником підприємства на підставі статті 45 КЗпП України.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог, але з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 48.000,00 грн слід зазначити наступне.
Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем наведено, що попередній розмір витрат на правову (правничу) допомогу складає 50.000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
15.11.2021 між Адвокатським об'єднанням "ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ" та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 15112021.
На представництво інтересів ОСОБА_1 Адвокатським об'єднанням "ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ" адвокату Ємельянову Володимиру Романовичу видано ордер серії АА № 1175349 від 31.12.2021.
Підтвердженням того, що Ємельянов Володимир Романович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005745 від 09.06.2016.
З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2022 між позивачем та Адвокатським об'єднанням "ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ" складено акт приймання-передачі наданих послуг за період з 21.12.2021 по 23.09.2022, загальна вартість яких склала 48 000,00 грн.
Позивач згідно квитанції № 125 від 23.09.2022 (призначення платежу: згідно договору від 15.11.2021 та рах. від 10.02.2022) перерахував на рахунок Адвокатського об'єднання "ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ" за надання правової допомоги кошти в сумі 48 000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до суду першої інстанції не подано; не співмірність витрат не доведено.
Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання позивачу та сплати ним правової допомоги на погоджену між позивачем та адвокатським об'єднанням суму у розмірі 48 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 48 000,00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вказане вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції даної постанови.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №760/479/22 - залишити без змін.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Всеукраїнською профспілкою "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України".
5. Матеріали справи №760/479/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 05.05.2026. (у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відрядженні)
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім