вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2026 р. Справа№ 910/14250/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Майданевича А.Г.
секретар судового засідання Авсюкевич Н.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 (повний текст складено 12.02.2026) у справі №910/14250/25 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Юрійовича
до Акціонерного товариства «Сенс Банк»
про стягнення 820 415,98 грн,
17.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Юрійовича з вимогами до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення 820 415,98 грн, з яких 804 534,34 грн основного боргу у розмірі залишку грошових коштів позивача на рахунку у банку після закриттям банківського рахунку, 9 456,07 грн 3% річних та 6 422,57 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов'язань за договором банківського рахунку і після закриття рахунку не повернув кошти, що 21.01.2025 надійшли на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від АТ «ПУМБ» у розмірі 804 537,34 грн.
Відповідач проти позову заперечував.
Мотивуючи відмову у виконанні зобов'язань при закритті банківського рахунку та видачі готівкових коштів представнику клієнта банку, банк послався на те, що представництво Чабанова А.О було засновано на довіреності, що була видана хоч і Кравченком Юрієм Юрійовичем, однак фізичною особою, тоді як договір банківського рахунку був укладений банком з ФОП Кравченко Юрієм Юрійовичем.
Крім того банк посилався на запроваджені Постановою НБУ № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» обмеження стосовно видачі готівки сумою 100 000 грн на день, включаючи комісію банку.
За твердженням банку, неможливо здійснити у касі банку видачу готівкових грошових коштів у розмірі 804 537,34 грн лише по письмовій вимозі представника клієнта без фізичної присутності самого клієнта /заявника /отримувача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь Фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Юрійовича суму основного боргу у розмірі 804 537,34 грн, 3% річних у розмірі 9 455,70 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 422,57 грн.
Доводи відповідача стосовно того, що особа, яка звернулася в інтересах позивача за отриманням грошових коштів з рахунку позивача, не мала повноважень для цього місцевий господарський суд відхилив за неспроможністю.
За висновком суду першої інстанції, наявність запроваджених нормативно-правовими актами НБУ обмежень на видачу у видачі у готівковій формі певним розміром не звільняє банк від обов'язку видати або перерахувати належні клієнту грошові кошти у строки та в порядку, визначені законом, відповідно до частини третьої статті 1068 та частини третьої статті 1075 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись із висновками та мотивами, якими суд першої інстанції керувався при цьому, Акціонерне товариство «Сенс Банк» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Апелянт вважав, що суд першої інстанції помилково встановив наявність повноважень Чабанова А.О. на здійснення представництва позивача, який є фізичною особою-підприємцем, оскільки довіреність видана від імені фізичної особи - Кравченка Юрія Юрійовича, та стосується отримання грошових коштів з рахунку НОМЕР_1 , відкритому для здійснення підприємницької діяльності ФОП.
При цьому, на думку апелянта, відмова у видачі готівкових коштів була правомірною, оскільки заявлена до видачі сума перевищувала встановлені Національним банком України обмеження щодо видачі готівкових коштів.
Водночас апелянт заперечив щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки присуджені судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу позивача не відповідають фактичним обставинам справи та критеріям розумності та пропорційності, а також не були доведені як фактично понесені та необхідні.
До того ж, на думку апелянта, відмова суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про витребування доказів, оформлена протокольною ухвалою, постановлена з порушенням норм процесуального законодавства.
Обґрунтовуючи необхідність витребування доказів тим, що вони можуть підтвердити або спростувати обставини справи, на які посилається відповідач, апелянт просив розглянути та задовольнити клопотання про витребування доказів у Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (ідентифікаційний код 14282829, адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ, 04070, тел. +38 044 290 7 290, електронна пошта: info@fuib.com) та розкрити банківську таємницю, а саме надати інформацію щодо:
обставин відмови АТ «ПУМБ» Кравченку Ю.Ю. (РНОКПП: НОМЕР_2 ) у підтриманні ділових відносин на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року № 361-IX;
підстав (заяви, розпорядження, звернення тощо), на яких АТ «ПУМБ» перерахував кошти у розмірі 804 537,34 грн на рахунок № НОМЕР_1 ФОП Кравченка Ю.Ю. (РНОКПП: НОМЕР_2 ), відкритий в АТ «Сенс Банк»;
фінансових операцій, унаслідок яких АТ «ПУМБ» сформовано суму у розмірі 804 537,34 грн, перераховану на вказаний рахунок, із зазначенням обсягу операцій, ідентифікаційних даних контрагентів та банків контрагентів.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» у судовій справі № 910/14250/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Відмовлено в задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Сенс Банк» про витребування доказів.
12.03.2026 апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 15.04.2026.
18.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначеного на 15.04.2026, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначеному на 15.04.2026.
30.03.2026 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На думку позивача, апелянтом не доведено, що видана позивачем довіреність не надає можливості його представнику отримати грошові кошти, оскільки вона не містить обмежень повноважень представника щодо вчинення усіх без винятку дій в обсязі, належному довірителю.
Позивач зазначав, що відмовляючи у видачі готівкових коштів, відповідач не зазначив про необхідність вчинення позивачем будь-яких додаткових дій чи отримання довіреності іншого змісту або щодо можливості часткового отримання грошових коштів з урахуванням наявного обмеження НБУ, а відтак такі доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті рішення суду. На думку позивача, доводи апелянта щодо неспівмірності судових витрат ґрунтуються лише на його міркуваннях та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
31.03.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
15.04.2026 до матеріалів справи долучено службову записку головуючого судді Кропивної Л.В. про заміну судді Руденко М.А. у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні та заміну судді Барсук М.А. у зв'язку з її участю у конференції у Верховному Суді.
15.04.2026 до матеріалів справи долучено розпорядження керівника апарату щодо призначення повторного розподілу судових справ.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026 матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» у судовій справі № 910/14250/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
У судове засідання 15.04.2026 представники сторін з'явилися.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:
якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
подання клієнтом чи його представником суб'єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу;
виявлення у порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 21.01.2025 на поточний рахунок Фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Юрійовича НОМЕР_1 , відкритий в Акціонерному товаристві «Сенс Банк», надійшли грошові кошти від АТ «ПУМБ» в розмірі 804 537,34 грн з призначенням платежу: «переказ залишку коштів у зв'язку з відмовою від підтримання ділових відносин на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що підтверджується банківською випискою АТ «ПУМБ» від 22.01.2025.
Після надходження вказаних коштів відповідач надіслав позивачеві лист-повідомлення про прийняття рішення про відмову у підтриманні ділових відносин на підставі абзацу 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та зазначив, що у зв'язку з наведеним рахунки позивача, відкриті в АТ «Сенс Банк», будуть закриті.
Також у вказаному листі банк повідомив, що у випадку наявності залишків коштів на рахунках слід звернутися до банку з метою проведення завершальних операцій.
19.06.2025 представник позивача - Чабанов А.О., який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності Кравченка Ю.Ю. письмово звернувся до відповідача та просив повернути кошти у розмірі 804 537,34 грн, шляхом видачі їх готівкою у відділені «Київське № 1» за адресою: м. Київ, вул. Р. Окіпної, 4А, письмово повідомити про прийняте рішення стосовно цього звернення, а також повідомити дату та час видачі коштів.
Утім відповідач грошові кошти у сумі 804 537,34 грн шляхом видачі готівки не були видані. Листом від 18.07.2025 № 34218-33.4-б/б, посилаючись на норми ст. 1003, 1004 Цивільного кодексу України, бланк повідомив про свій обов'язок ідентифікувати та верифікувати представників або довірених осіб в порядку, передбаченому законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Такі дії банку стали підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення основного боргу у розмірі 804537,34 грн, а також нарахованих 3% річних у розмірі 9456,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 6422,57 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
У частині 1 статті 1075 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов'язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними. Згода обтяжувача може бути виражена у загальній формі та/або містити умови, за яких така згода вважається наданою. Така згода може бути включена до умов договору, яким встановлюється обтяження майнових прав на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; 2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; 3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 3 статті 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Доводи апелянта з покликанням на відсутність у виданій позивачем довіреності своєму представнику вказівки на представництво представником інтересів саме фізичної особи-підприємця як на підставу відмови у виконанні розпорядження клієнта, не заслуговують на увагу, адже в силу частини 1 статті 24 та частини 1 статті 28 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
ФОП (фізична -особа - підприємець ) не є частиною імені фізичної особи, а лише вказує на те, що фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, реалізувала одне з своїх цивільних прав - право на здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, під власним іменем. Реалізація фізичною особою одного із своїх цивільних прав не впливає на можливість реалізації нею і інших цивільних прав, включаючи право на вибір представника шляхом укладення договорів представництва, видачі довіреності, тощо, які фізична особа укладає під своїм власним ім'ям.
Крім того в апеляційний скарзі банк наділяє Чабанова А.О. правами комерційного представника. Для такого висновку у банку немає жодних підстав, адже комерційне посередництво як спосіб ведення справ у чужому інтересі не стосується адвокатських об'єднань в силу того, що адвокатська діяльність не є підприємницькою.
Таким чином, наведені банком підстави відмови у виконанні рішень клієнта не засновані на законі та договорі банківського рахунку.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу того, що надана відповідачем відмова не звільняє банк від виконання зобов'язань перед клієнтом у порядку та у строки, визначені законом та банківськими правилами, а тому доводи апелянта не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду щодо необхідності повернення позивачу грошових коштів у розмірі 804 537,34 грн.
Відповідно до частини 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Велика Палата Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Колегія суддів зазначає, що нараховані позивачем 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафною санкцією за порушення банком договірних зобов'язань з надання послуг клієнту, а становлять передбачену законом міру відповідальності та компенсації кредитору за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 336/3084/20 вказав, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів після зазначеної дати у разі його невиконання застосовуються приписи статті 625 ЦК України.
Відтак, у разі припинення ділових відносин з клієнтом на підставі абзацу третього частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банк зобов'язаний повернути клієнту залишок коштів, а у разі невиконання цього грошового зобов'язання клієнт вправі застосовувати наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України, зокрема вимагати стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення.
Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.
Стосовно заперечень апелянта щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків Клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності Клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Як встановлено судом першої інстанції, 12.06.2025 між Адвокатським об'єднанням «Грандліга» (адвокатське об'єднання) та Фізичною особою-підприємцем Кравченком Юрієм Юрійовичем (клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №106, відповідно до умов якого адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу зазначену в п. 2.1. Договору в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором за дорученням/замовленням/зверненням клієнта, а клієнт зобов'язується прийняти надану допомогу та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 4.1 Договору за правову допомогу адвокатського об'єднання клієнт сплачує гонорар, розмір та вид (фіксований або погодинний) якого завчасно узгоджується Сторонами після одержання від клієнта доручення/замовлення/звернення про необхідність надання конкретизованої правової допомоги та вказується у відповідному рахунку або замовленні.
Сторони склали та підписали Замовлення №1 від 18.06.2025, де погодили:
- вид правової допомоги - правова допомога щодо повернення (стягнення) коштів (804537,34 грн.) з AT «Сенс Банк», які були перераховані 21.01.2025 року АТ «ПУМБ» за реквізитами: AT "СЕНС БАНК", НОМЕР_1 , ФОП Кравченко Юрій Юрійович, НОМЕР_2 ,
- вид гонорару - фіксований,
- розмір гонорару - гонорар успіху у розмірі 15% від фактично стягнутої суми у випадку повернення (стягнення) коштів виключно на етапі досудового врегулювання, або гонорар успіху у розмірі 45% від фактично стягнутої суми у випадку повернення (стягнення) коштів на етапі досудового врегулювання та судового стягнення з примусовим виконанням (або без примусового виконання).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
З огляду на наведені мотиви та надані заявником докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи № 873/37/26, колегія суддів зазначає таке.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан Клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта -шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого "гонорару успіху", колегія суддів виходить з того, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №906/462/22.
Зважаючи на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може мати на меті надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не повинні становити для неї додатковим способом отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів та належного обґрунтування неспівмірності покладених на апелянта витрат на професійну правничу допомогу, а також не містить посилань на докази, які б свідчили про їх надмірність чи непропорційність.
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення у справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14250/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14250/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/14250/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.05.2026.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Є.Ю. Пономаренко
А.Г. Майданевич