вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" квітня 2026 р. Справа № 910/3470/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 про відмову в забезпеченні позову
у справі № 910/3470/26 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
до Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет"
про стягнення коштів,
Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів звернулось (далі - заявник; позивач; АРМА; апелянт; скаржник) до Господарського суду міста Києва з позовом до Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет" (надалі - відповідач; КУП "КАМпарітет") про стягнення 2 690 478, 61 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 позовну заяву Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишено без руху.
27.03.2026 разом з позовною заявою через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд:
- накласти арешт на грошові кошти Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет" (код ЄДРПОУ 45594136), які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно - фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог - 2 690 478,61 грн, судових витрат за подачу позовної заяви у сумі 40 357,18 грн та заяви про забезпечення позову в сумі 1664,00 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову позивач зазначав, що 21.04.2025 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА (Установник управління) та Консорціумом "Управляюча компанія "КАМпарітет" (надалі - Управитель) укладено договір управління активами (майном) № 2832 (далі - Договір управління).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.4. Договору управління передача Активів здійснюється шляхом підписання Сторонами Акта (актів) приймання-передачі активів в управління. Акт приймання-передачі активів в управління підписується уповноваженими особами Сторін лише за умови забезпечення Управителю безперешкодного доступу до Активів з метою їх огляду та встановлення фактичного стану на дату передачі Активів в управління.
13.05.2025 АРМА забезпечено передачу за Актом приймання-передачі Управителю: об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1774808580000, який розташований за адресою: м. Київ, Незалежності майдан, будинок 2 (будинок Профспілок).
Згідно з пунктом 5.9 розділу 5 Договору управління мінімальний щомісяця розмір надходжень (доходів) до Державного бюджету України (далі - гарантований платіж), становить 1 591 224,04 грн (один мільйон п'ятсот дев'яносто одна тисяча двісті двадцять чотири гривні 04 копійки) без ПДВ.
Як вказував позивач, оскільки Управителем не сплачено гарантійні платежі в повному обсязі та порушено строки виконання грошових зобов'язань, Установником управління відповідно до пункту 11.4 Договору управління здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та штрафів у загальній сумі 508 496,49 грн.
Станом на 17.03.2026 заборгованість по сплаті гарантійного платежу за січень та лютий 2026 року складає 2 181 982,12 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет", оскільки сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з останнього становить 2 690 478,61 грн. А тому, захід забезпечення позову, за доводами позивача, є адекватним, оскільки відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у своїй заяві про забезпечення позову не навело достатніх обґрунтувань та не довело належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, такою, що не ґрунтується на повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Апелянт, за викладених у позові фактичних обставин, зазначає, що на його думку подана ним заява є достатньо обґрунтованою, оскільки грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. Відповідачем можуть бути вчинені дії на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду (витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо). Тому скаржник вважає, що забезпечення позову АРМА до КУП «КАМпарітет» шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать останньому, є необхідним, оскільки сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, становить значну суму, а саме 2 690 478,61 грн. Вважає, що захід, про який йдеться в заяві про забезпечення позову, є адекватним, оскільки відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається, що підтверджується практикою Верховного Суду.
Окремо позивач акцентує, що висновок суду І-ої інстанції щодо недоведення АРМА належними доказами ризику істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду спростовується тим, що саме невиконання відповідачем умов Договору управління і є тим належним доказом, який свідчить про ускладнення виконання рішення суду в майбутньому.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026, апеляційна скарга в справі №910/3470/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 про відмову в забезпеченні позову у справі № 910/3470/26. Розгляд апеляційної скарги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 про відмову в забезпеченні позову в справі № 910/3470/26 призначено на 23.04.2026.
Представник апелянта в судовому засіданні 23.04.2026 подану апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в електронний кабінет останнього.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність від відповідача обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності КУП «КАМпарітет», якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Також судовою колегією зазначається, що відзиву на апеляційну скаргу позивача від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Крім цього, представник апелянта в судовому засіданні проти можливості здійснення розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності відповідача не заперечував.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову заявник акцентував, що грошові кошти, які є у Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет" на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення та останнім можуть бути вчинені дії на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, а саме витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За положеннями ст.ст. 136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).
За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу, підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач посилався на те, що грошові кошти, які є у Консорціуму "Управляюча компанія "КАМпарітет" на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення та останнім можуть бути вчинені дії на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, а саме витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем. Позивач вказує, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти є адекватним, оскільки відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Колегія суддів зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 в справі № 381/4019/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів, наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Судова колегія наголошує, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав припущень про зникнення, зменшення за кількістю грошових коштів на момент виконання рішення не може свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами.
Також заявником не надано суду інших доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду про стягнення з останнього грошових коштів.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, на переконання судової колегії, суд попередньої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову з огляду на не наведення заявником достатніх обґрунтувань та не доведення належними та допустимими, у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З урахуванням вищенаведених у цій постанові висновків щодо суті заяви про забезпечення позову, доводи апелянта про наявність підстав для забезпечення позову, викладені ним в апеляційній скарзі, - колегією суддів оцінюються критично.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, такою, що не ґрунтується на повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Отже, підсумовуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта (позивача в справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 про відмову в забезпеченні позову в справі № 910/3470/26 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі № 910/3470/26 про відмову в забезпеченні позову - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.05.2026 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак