вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2026 р. Справа№ 911/421/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 21.04.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Павленка Вадима Володимировича
на рішення Господарського суду Київської області
від 19.08.2025 (повний текст складено 20.01.2026)
на додаткове рішення Господарського суду Київської області
від 25.09.2025 (повний текст складено 20.01.2026)
у справі №911/421/25 (суддя С.О. Саванчук)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид»
до Фізичної особи-підприємця Павленка Вадима Володимировича
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Павленка Вадима Володимировича про стягнення коштів у сумі 1001330,00 грн як безпідставно набутих відповідачем (з урахуванням заяви про зміну підстав позову вх. №3255/25 від 07.04.2025).
Короткий зміст рішення та додаткового місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.08.2025 у справі №911/421/25 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 1001330,00 грн та 15019,95 грн витрат зі сплати судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» про відшкодування судових витрат задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 40000,00 грн витрат позивача на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, Фізична особа-підприємець Павленко Вадим Володимирович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №911/421/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» у стягненні з відповідача грошових коштів у розмірі 1001330,00 грн у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в даному випадку не підлягає застосуванню стаття 1212 Цивільного кодексу України з огляду на недобросовісну та суперечливу поведінку позивача. Так, позивач у своїй заяві про зміну підстав позову стверджує про помилковість перерахування спірних коштів, проте в матеріалах справи містяться платіжні інструкції, які підтверджують здійснення позивачем п'яти окремих транзакцій протягом тривалого періоду часу (лютий - квітень 2024 року). Скаржник вказує, що дані обставини підтверджують регулярність оплат, кожна з яких свідомо формувалася позивачем та підписувалася за допомогою ЕЦП. Тож, перерахування не було одноразовою дією, яку можна було б списати на технічну або «рахункову» помилку.
Крім того, апелянт вказує, що позовні вимоги є передчасними, оскільки позивач не виконав необхідних досудових процедур для ідентифікації спірних коштів як помилкових. Позивач своєю бездіяльністю в частині направлення належним чином оформлених вимог про повернення помилково перерахованих коштів фактично позбавив відповідача можливості добровільно виконати дії по поверненню помилково перерахованих коштів, чим порушив його права.
В обґрунтування заперечень щодо додаткового рішення, відповідач посилається на таке:
- додаткове рішення від 25.09.2025 ухвалене на підставі документів, що не стосуються учасників справи № 911/421/25. Так, у заяві про відшкодування представник позивача прямо посилається на договір, укладений в інтересах сторонньої особи - ТОВ «СВІТ-БУД ЛТД», яка не є стороною процесу.;
- позивачем було порушено імперативний порядок, встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки представник не зробив усної або письмової заяви про намір подати докази витрат до закінчення судових дебатів, а у засіданні 19.08.2025 взагалі зазначав про їх відсутність;
- у представника позивача відсутні повноваження щодо здійснення представництва в суді з питань стягнення безпідставно перерахованих коштів.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фізичній особі-підприємцю Павленко Вадиму Володимировичу на рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25, наголошуючи, на тому, що судові рішення є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» перерахувало Фізичній особі-підприємцю Павленко Вадиму Володимировичу грошові кошти у сумі 1001330,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №189 від 29.02.2024 на суму 310000,00 грн, №205 від 06.03.2024 на суму 157420,00 грн, №213 від 11.03.2024 на суму 242580,00 грн, №248 від 26.03.2024 на суму 1714230,00 грн, №294 від 11.04.2024 на суму 120100,00 грн, в призначенні платежу яких зазначено: оплата за буд. матеріали зг. Договору від 2023р. без ПДВ.
Дані обставини відповідачем не заперечуються.
В обґрунтування позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» посилається на те, що перерахування грошових коштів в сумі 1001330,00 грн на рахунок Фізичної особи-підприємця Павленка Вадима Володимировича відбулось у зв'язку із довготривалими відносинами між сторонами, в яких неодноразово укладались договори на поставку товару та виконання робіт, оскільки відповідач стверджує, що не підписав черговий договір (№ ББК23 від 20.01.2023), а також відповідач не поставив товар та не виконав будівельні роботи, жодних правових підстав для здійснення спірних платежів не існувало на момент перерахування коштів відповідачу та не існує на час розгляду справи, позивач очікував підписання відповідачем договору та поставку товару, чого не відбулось.
Позивач вказує, що відповідач знав призначення платежу, за яким йому перераховано спірні кошти, проте, жодного разу не звернувся до позивача і не вказав того факту, що договір він не підписував і кошти були перераховані помилково, а, навпаки, він зарахував спірні кошти як дохід і сплатив податки, усвідомлюючи, що відсутні правові підстави для отримання ним цих коштів.
16.12.2024 позивач надіслав відповідачу вимогу про поставку товарів, проте, вказана вимога була залишення без задоволення відповідачем.
Відповідачем не було поставлено товару, спірні грошові кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог вказує про відсутність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не дотримано принципу добросовісності. Так, за доводами відповідача, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте, здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Відповідач вважає, що позивач поводиться суперечливо, оскільки протягом трьох місяців без підписаного з боку відповідача договору поставки п'ять разів здійснив перерахування грошових коштів за нібито погоджений сторонами товар, навіть не врахувавши той факт, що не отримав від відповідача товар, що був оплачений ще 29.02.2024, проте, протягом тривалого часу позивач не вимагав від відповідача ані повернення коштів, ані поставлення товару, а тільки майже через рік звернувся з даним позовом до суду.
Отже, враховуючи зазначене вище, у позивача відсутні будь-які підстави для стягнення з відповідача суми коштів, що перераховані позивачем добровільно на поточний рахунок відповідача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Матеріалами справи підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» грошових коштів Фізичній особі-підприємцю Павленко Вадиму Володимировичу у сумі 1001330,00 грн згідно платіжними інструкціями №189 від 29.02.2024 на суму 310000,00 грн, №205 від 06.03.2024 на суму 157420,00 грн, №213 від 11.03.2024 на суму 242580,00 грн, №248 від 26.03.2024 на суму 1714230,00 грн, №294 від 11.04.2024 на суму 120100,00 грн, в призначенні платежу яких зазначено: оплата за буд. матеріали зг. Договору від 2023р. без ПДВ.
Водночас, як встановлено судом, відповідачем заперечений власний підпис на договорі №ББК23 від 20.01.2023, копія якого додана позивачем до позову, яким були обґрунтовані підстави позову за позовною заявою (до зміни підстав позову), відповідач стверджує, що такий договір не укладався сторонами, з чим погодився позивач, оскільки не може стверджувати протилежне, з огляду на підписання договору шляхом листування сторін.
Так, згідно з частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
На підставі частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини неукладання договору №ББК23 від 20.01.2023 через непідписання його з боку відповідача, визнаються обома сторонами справи, ці обставини не підлягають доказуванню, при цьому, у суду немає жодних обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що з огляду на свободу договору та волевиявлення сторін, оскільки волевиявлення сторін було направлене на укладання правочину у письмовій формі, у вигляді єдиного письмового документу, суд не може вийти за межі такого волевиявлення та оцінювати можливість укладення спірного правочину в іншій, не передбаченій сторонами формі.
Крім того, відповідачем не вчинено жодних дій із прийняття виконання такого правочину.
Отже, акцепту відповідачем оферти позивача не здійснено у жодній формі, відтак, договір не відбувся.
За вказаних обставин, відповідачем відповідно до приписів чинного законодавства не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування спірних грошових коштів в сумі 1001330,00 грн.
Будь-яких доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем суду також не надано.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору, а також встановлену судом відсутність обов'язку позивача з компенсації будь-яких витрат (товару/послуг/робіт) перед відповідачем, отримані Фізичною особою-підприємцем Павленком Вадимом Володимировичем грошові кошти в сумі 1001330,00 грн, що переховані за платіжними інструкціями №189 від 29.02.2024 на суму 310000,00 грн, №205 від 06.03.2024 на суму 157420,00 грн, №213 від 11.03.2024 на суму 242580,00 грн, №248 від 26.03.2024 на суму 1714230,00 грн, №294 від 11.04.2024 на суму 120100,00 грн, отримані Фізичною особою-підприємцем Павленком Вадимом Володимировичем без достатніх правових підстав та підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України унормовано, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 висловила правову позицію, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Доказів повернення позивачеві грошових коштів у сумі 1001330,00 грн відповідач на момент розгляду справи у суді першої інстанції не надав.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на суперечливу поведінку позивача як на підставу для відмови у поверненні спірних грошових коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Статтею 527 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Судом враховані висновки Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, про те, що якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Верховний Суд звертав увагу на таке.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Тлумачення статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема добросовісності.
В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У справі, яка переглядалась, позивач добровільно перераховував на картковий рахунок відповідача кошти, знаючи, що між ним і відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме півроку, регулярно, різними сумами (всього було 37 платежів), зазначаючи, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Оскільки позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов'язань, проте здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Судом враховано, що правовідносини у справі № 127/12240/22 не є подібними до правовідносин у цій справі, при цьому, при здійсненні спірних перерахувань коштів позивач чітко зазначав підстави таких переказів: оплата за буд. матеріали зг. Договору від 2023р. без ПДВ, отже, чітко усвідомлював наявність у нього грошового зобов'язання: оплата вартості товару, який позивач мав намір придбати у відповідача, до того ж, отримання відповідачем спірних коштів з таким призначенням платежу однозначно давало зрозуміти відповідачу відплатність такого переказу та його призначення, отже, в даних правовідносинах не йдеться ані про введення позивачем відповідача в оману суперечливою поведінкою, ані про те, що позивач переказував кошти усвідомлюючи про відсутність у нього будь-якого грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, відповідач необґрунтовано посилається на наявність у нього підстав для неповернення сплачених позивачем грошових коштів у сумі 1001330,00 грн.
Колегія суддів також вважає безпідставним доводи відповідача про відсутність з боку позивача вимоги про повернення грошових коштів, оскільки зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання майна.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову у повному обсязі.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Краєвид» про відшкодування судових витрат задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 40000,00 грн витрат позивача на правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат. До заяви позивачем додані: копія ордеру на надання правничої допомоги, копія договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024, копія звіту за договором про надання послуг професійної правничої допомоги б/н від 06.12.2024, копія платіжної інструкції №1093 від 25.08.2025, копія рахунку на оплату №50 від 21.08.2025, квитанція №4314639 про доставку документів.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача до закінчення судових дебатів було зроблено заяву, що докази про понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу будуть подані суду протягом п'яти робочих днів після ухвалення рішення, зокрема в судовому засіданні 22.07.2025. Так 22.07.2025 у судовому засіданні представники обох сторін подали усні пояснення, що судові витрати сторін, крім судового збору позивача, вони заявлять вже після ухвалення рішення, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання, що також було встановлено у судовому засіданні 25.09.2025 та в ухвалі Господарського суду Київської області від 25.09.2025 щодо відхилення зауважень до протоколу судового засідання.
Викладеним спростовуються доводи апелянта про порушення позивачем поряду заявлення вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вищенаведене, оскільки при ухваленні судового рішення в цій справі судом не було вирішено питання про всі судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи, наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
У заяві про ухвалення додаткового рішення у справі позивач просить стягнути з відповідача витрати з надання правничої допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надано копії ордеру на надання правничої допомоги, договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024, звіту за договором про надання послуг професійної правничої допомоги б/н від 06.12.2024, платіжної інструкції №1093 від 25.08.2025, рахунку на оплату №50 від 21.08.2025, квитанція №4314639 про доставку документів.
Так, між Адвокатським об'єднанням «Лященко та Патнери» як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Краєвид» як замовником укладено договір про надання послуг професійної правничої допомоги від 06 грудня 2024 року (далі-договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору, в порядку, передбаченому чинним законодавством України, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з професійної правничої допомоги щодо захисту прав та інтересів замовника при стягненні заборгованості з ФОП Павленка В.В. згідно платіжних інструкцій №189 від 29.02.2024 на суму 310000,00 грн, №205 від 06.03.2024, №213 від 11.03.2024, №294 від 11.04.2024, №248 від 26.03.2024 (далі послуги).
За надання послуг замовник сплачує виконавцю грошові кошти (оплата вартості послуг), що становлять вартість послуг, у розмірі порядку і строки, встановлені договором (пункт 1.2 договору).
Послуги за договором виконавець вчиняє на свій розсуд силами власних працівників та/або з залученням третіх осіб на підставі цивільно-правових угод (пункт 1.3 договору).
Сторони домовились, що вартість послуг, передбачених пунктом 1.1 договору (винагорода), яку замовник зобов'язується сплатити виконавцю розраховується на підставі погодинної оплати за надані послуги. Сторони дійшли згоди, про те, що вартість однієї години надання послуг за договором становить 4000,00 грн, без ПДВ (пункт 2.1 договору).
Оплата вартості послуг (винагороди), передбаченої пунктом 1.1 договору, здійснюється замовником на підставі виставленого рахунку-фактури, протягом 2-х робочих днів з дати направлення виконавцем відповідного рахунку-фактури. Вартість наданих послуг розраховується шляхом множення вартості однієї години надання послуг на кількість фактично витрачених виконавцем на надання послуг годин (пункт 2.2 договору).
Після завершення надання послуг, визначених пунктом 1.1 договору, виконавець надає замовнику 2 примірники акту приймання передачі наданих послуг, які замовник повинен підписати, скріпити печаткою та один примірник акту повернути виконавцю впродовж 5 робочих днів (пункт 3.2 договору).
Строк дії договору до 31.12.2026. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 7.1 договору).
Додаткові угоди, акти та додатки до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій форі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (пункт 10.2 договору).
Всі зміни та доповнення до договору оформляються в письмовій формі шляхом підписання додаткових угод, що є невід'ємними частинами договору (пункт 10.3 договору).
Також до матеріалів справи надано звіт за договором про надання послуг професійної правничої допомоги б/н від 06.12.2024 відповідно до якого загальна кількість витраченого часу адвоката становить 10 годин, а також рахунок на оплату №50 від 21.08.2025 на суму 40000,00 грн та платіжну інструкцію №1093 від 25.08.2025 на суму 40000,00 грн.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
За висновками Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач, у свою чергу, надав заперечення на заяву про відшкодування судових витрат (вх.№121810/25 від 17.09.2025) та вказує: по-перше, відповідно до пункту 3.2 договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024 після завершення надання послуг, визначених у пункті 1.1 договору, виконавець надає замовнику 2 примірники акту приймання-передачі наданих послуг, які замовник повинен підписати, скріпити печаткою та один примірник акту повернути виконавцю впродовж 5 робочих днів. Отже, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням договором не передбачено складання звіту, натомість має бути складений саме акт приймання-передачі наданих послуг. При цьому звіт не містить жодних реквізитів, які б підтверджували, що звіт відображує інформацію щодо обсягу наданої правничої допомоги за договором, що укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням; по-друге; представником позивача до закінчення судових дебатів не було зроблено заяву, що докази про понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу будуть подані до суду протягом п'яти робочих днів після ухвалення рішення.
Заперечення відповідача щодо порушення позивачем встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України порядку звернення із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу є безпідставними та спростовано у постанові вище.
Визнаючи необґрунтованими заперечення відповідача, що представником позивача не надано акту виконаних робіт, а звіт, який наданий позивачем не є належним доказом, суд першої інстанції правильно зазначив, що при вирішенні питання покладення судових витрат на правничу допомогу однієї сторони, що виграла у спорі на іншу сторону, що програла у спорі, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, саме з такою метою суд оцінює надані йому докази понесення судових витрат позивача у цій справі, тоді як питання приймання-передачі послуг адвоката позивачем, що визначені договором між позивачем та адвокатським об'єднанням стосуються виключно внутрішніх правовідносин між адвокатом та клієнтом щодо погодження факту надання послуг між ними, достатності цих послуг, їх якості та кількості, зокрема, шляхом визначених договором умов складання, погодження, підписання та повернення одного із примірників акту приймання-передачі послуг, виставлення рахунку-фактури, порядку та строків оплати клієнтом послуг, тоді як для встановлення дотримання вищезазначених критеріїв реальності та розумності витрат, що має дотримати суд при розподілі судових витрат, належними є надані позивачем суду докази: умови договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024, що укладений між стороною та адвокатом, в якому погоджений порядок визначення гонорару адвоката, детальний опис наданих послуг, що відображений у звіті адвоката за договором, а фактична оплата позивачем таких витрат підтверджує прийняття послуг адвоката позивачем, реальність таких витрат, їх фактичне понесення позивачем.
Щодо доводів відповідача про відсутність реквізитів у звіті за договором про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024, що перешкоджає врахуванню його судом як доказу, слід звернути увагу, що реквізитами називають елементи, з яких складаються документи, сукупність реквізитів залежить від призначення документу та його конкретного змісту, реквізити документа ідентифікують документ, надають йому юридичної сили та забезпечують його облік, при цьому, набір реквізитів різниться залежно від типу документа.
При цьому, вказаний звіт за своїм змістом дає чітко ідентифікувати його складання саме за договором про надання послуг професійної правничої допомоги від 06.12.2024, що укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням щодо надання правничої допомоги у цій справі, звіт підписаний уповноваженою на його складання особою та скріплений відбитком печатки, внесені до нього відомості щодо дат надання послуг та їх змісту однозначно визначають, що він був складений вже після їх фактичного надання, звіт визначає необхідні для нього реквізити: перелік наданих послуг та їх вартість, відтак, містить необхідно для його ідентифікації та юридичної сили елементи.
В апеляційній скарзі відповідач також вказує, що заяві про відшкодування представник позивача посилається на договір, укладений в інтересах сторонньої особи - ТОВ «СВІТ-БУД ЛТД». Колегія суддів вважає таке посилання опискою, а доводи скаржника необґрунтованими, оскільки до заяви додано договір про надання послуг професійної правничої допомоги від 06 грудня 2024 року, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Лященко та Патнери», по тексту заяви також міститься посилання на пункти договору від 06 грудня 2024 року.
Щодо повноважень представника позивача згідно договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 06 грудня 2024 року, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 4.3.4. договору виконавець має право здійснювати представництво інтересів Замовника та діяти від імені Замовника з усіма правами, які надано законом заявнику, позивачу, скаржнику з правом підпису (без необхідності у будь-якій додатковій довіреності від Замовника) документів, необхідних для представництва інтересів Замовника, у тому числі, але не обмежуючись з правом: підписання та подання заяв, клопотань, скарг, відводів, заперечень, уточнень, претензій, пояснень, запитів, звернень, повідомлень, позовів, апеляційних скарг, касаційних скарг, укладання мирових угод на будь-якій стадії судового процесу, виконання судових рішень, та ін. отримання оригіналів та копій документів, у тому числі відповіді, довідки, витяги, виписки, судові рішення, ухвали, постанови, виконавчі листи, накази, заочні рішення тощо, а також їх копії та інші будь-які документи. Завіряти копії документів; сплачувати від імені Замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Замовника для захисту його прав та законних інтересів.
Отже представник позивача відповідно до договору мав повноваження подати до суду заяву про зміну підстав позову та здійснювати представництво інтересів позивача.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі, у зв'язку з чим на відповідача слід покласти витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятих судових рішень наведено місцевим судом, підстав для скасування їх не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судових рішеннях висновків, на законність оскаржуваних судових рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25 обґрунтовані, відповідають обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для їх скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вище викладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Павленка Вадима Володимировича на рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2025 у справі №911/421/25 залишити без змін.
Додаткове рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/421/25 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/421/25 повернути до Господарського суду Київської області .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 04.05.2026, після повернення суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відрядження.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко