ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
08 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1186/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Добросько Л.В., за довіреністю;
від відповідача: Аксьонов М.В., у порядку самопредставництва;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 17 грудня 2025 року (повний текст складено 25.12.2025)
у справі № 915/1186/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Марілайф»
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
про: стягнення заборгованості
суддя суду першої інстанції: Семенчук Н.О.
місце винесення рішення: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 08.04.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Марілайф" (далі також - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Акціонерного товариства (АТ) "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі також - відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом», ВП Південноукраїнська АЕС"), в якій просило суд (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №16/09-3/2025 від 16.09.2025):
- стягнути з АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» на користь ТОВ “Марілайф» загальну суму заборгованості в розмірі 773 827,60 грн., з яких інфляційні втрати - 651 510,67 грн. та 3% річних - 122 316,93 грн.
- зазначити у рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 765 109,80 грн., починаючи з 13.09.2025 до виконання рішення суду за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих відсотків з АТ “НАЕК “Енергоатом» (код ЄДРПОУ: 24584661) в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» (код ЄДРПОУ 20915546) на користь ТОВ “Марілайф» (код ЄДРПОУ 42638760).
- роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати АТ “НАЕК “Енергоатом» (код ЄДРПОУ: 24584661) в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» (код ЄДРПОУ 20915546) суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договорами поставки товару від 01.06.2021 №53-123-01-21-06949 та від 12.05.2021 №53-123-01-21-06917, які були укладені міх сторонами. При цьому, основна заборгованість за даними договорами була стягнута з АТ “НАЕК “Енергоатом» на користь ТОВ «Марілайф» в межах судових господарських справ №915/1073/24 (стягнута заборгованість у розмірі 765 109,80 грн за договором №53-123-01-21-06949) та №915/1074/24 (стягнута заборгованість у розмірі 384 299,92 грн за договором №53-123-01-21-06917). Інших нарахувань, крім основної заборгованості, з боку Товариства до стягнення в зазначених справах не заявлялось. Разом з тим, позивач у даній справі вказує, що він має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки останнім заборгованість досі не сплачена.
Оскільки Господарським судом Миколаївської області при розгляді справ №915/1074/24 та № 915/1073/24 встановлено, що відповідач мав провести оплату протягом 45 днів з дня отримання товару, то Товариством здійснено нарахування 3% річних та інфляційних з 46 дня. Таким чином, на суму 765 109,80 грн. (договір від 01.06.2021 №53-123-01-21-06949) відповідачу нараховано 81 311,26 грн. 3% річних та 432 851,31 грн. інфляційних втрат, а на суму 384 299,92 грн. (договір від 12.05.2021 №53-123-01-21-06917) - 41 005,67 грн. 3% річних та 218 659,36 грн. інфляційних втрат.
В процесі розгляду справи №915/1186/25 в суді першої інстанції ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» АТ “НАЕК “Енергоатом» було заявлене клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних на 99%.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Марілайф» інфляційні втрати у розмірі 646 395,16 грн., 3% річних у розмірі 120 966,37 грн. та судовий збір у розмірі 9 207,93 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог ТОВ “Марілайф» щодо підставності для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи існуючу заборгованість останнього перед позивачем, встановлену у рішеннях Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 та від 03.02.2025 у справі №915/1074/24 і невиконання з боку АТ «НАЕК "Енергоатом" вказаних рішень до моменту нарахування відповідних компенсаційних сум.
Разом з тим, суд не погодився з визначеним позивачем розміром заявлених сум 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму 384 299,92 грн. (за Договором №53-123-01-21-06917), присуджену до стягнення в межах справи №915/1074/24, оскільки встановив, що Товариством був визначений неправильний період їх нарахування. Тому, здійснивши відповідні перерахування, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 213 543,85 грн. і 3% річних у розмірі 40 221,09 грн.
Щодо нарахувань компенсаційних платежів на суму боргу у розмірі 765 109,80 грн. (за Договором №53-123-01-21-06949), присудженого до стягнення в межах справи №915/1073/24, то перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд встановив, що нарахування інфляційних втрат є арифметично правильними та виконаними відповідно до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 432 851,31 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Водночас, нарахування 3% річних у сумі 81 311,26 грн. здійснено позивачем неправильно, оскільки останнім знов помилково визначений період нарахування. Здійснивши власний розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку проте, що належною сумою для стягнення є 80 745,28 грн.
При цьому, суд зазначив про відсутність у даному випадку правових підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, а також про відсутність підстав для зазначення в рішенні суду про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення, враховуючи приписі ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір, пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями суду першої інстанції, АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП "Південноукраїнська АЕС" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 в частині задоволення позовних вимог ТОВ “Марілайф» про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 120 966,37 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про залишення без задоволення вказаних вимог. Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідач стягнути з позивача.
Доводи апеляційної скарги частково відтворюють аргументи відповідача, що були викладені останнім у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву, при обґрунтуванні клопотання АТ "НАЕК "Енергоатом" про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 99%.
Разом з тим, узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у наступному:
- судом першої інстанції не враховано те, що АТ «НАЕК «Енергоатом» знаходиться у скрутному фінансовому становищі, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат поставлять підприємство в ще більш скрутне становище;
- АТ «НАЕК «Енергоатом» наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.08.2024 № 95 а також включено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 101;
- АТ «НАЕК «Енергоатом» створено на базі майна атомних електростанцій України та їх інфраструктури, а дохід АТ «НАЕК «Енергоатом» більше ніж на 90 % складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 04.03.2022 місто Енергодар та ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" були захоплені військовими силами Російської Федерації і перебувають у тимчасовій окупації;
- в структурі електроенергії, виробленої АЕС до моменту окупації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме на ВП ЗАЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків - 6 належать ВП ЗАЕС, тому відповідачем втрачено виробничі потужності, які забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії, що вкрай негативно вплинуло на фінансовий стан АТ «НАЕК «Енергоатом», який в свою чергу продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу;
- виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, ДП "НАЕК "Енергоатом" відповідно до Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" зобов'язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, ДП "НАЕК "Енергоатом" спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС;
- саме виняткові та надзвичайні обставини, які не залежать від відповідача, стали перешкодою своєчасному виконанню ним відповідних зобов'язань, а відтак, несвоєчасний розрахунок за зобов'язанням не є наслідком протиправної поведінки апелянта. Отже, відсутня вина боржника, що виключає застосування до нього заходів цивільно-правової відповідальності;
- суд першої інстанції формально застосував статтю 625 Цивільного кодексу України, не врахувавши її системне тлумачення у взаємозв'язку зі: статтями 3, 13, 14 Цивільного кокдексу України (принципи справедливості, добросовісності та розумності); статтями 614, 617 Цивільного кодексу України; спеціальними нормами публічного права, які встановлюють тимчасову заборону виконання зобов'язань;
- нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період, коли боржник об'єктивно та законно позбавлений можливості виконати грошове зобов'язання, суперечить, зокрема, компенсаційній природі статті 625 Цивільного кодексу України; правовій позиції Верховного Суду про неприпустимість покладення відповідальності без вини;
- позивач, не зазнавши жодних реальних збитків від несвоєчасного розрахунку, фактично може одержати додатковий необґрунтований прибуток за рахунок підприємства, що виконує соціально важливу функцію для держави. Проте, вказане проігноровано судом першої інстанції, який необґрунтовано відмовив у зменшенні розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, не зважаючи на те, що їх розмір є явно неспівмірним з наслідками порушення грошового зобов'язання.
Детальніше доводи АТ «НАЕК «Енергоатом» викладені в апеляційній скарзі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 14.01.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП "Південноукраїнська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 та призначено її розгляд на 08.04.2026 об 11:30 год. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено сторонам про їх право у цій же строк подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.
23.02.2026 до суду апеляційної інстанції від ТОВ «Марілайф» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її необґрунтованої та безпідставної; зазначає, що відповідач вільно трактує положення ст. 625 Цивільного кодексу України та наполягає на тому, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. ТОВ «Марілайф» звертає увагу на те, що позивач несе матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та має право на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплат кредиторові.
Також, Товариство вказує, зокрема, що посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, введення воєнного стану та тимчасову окупацію території не є підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України. Позивач виходить з того, що АТ "НАЕК "Енергоатом" є самостійною юридичною особою, водночас, відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України, філії та представництва не є юридичними особами, а відтак, окупація окремого відокремленого підрозділу (філії) не звільняє юридичну особу від обов'язку належного виконання грошових зобов'язань, оскільки правосуб'єктністю наділена саме компанія, а не філія. Разом з тим, обов'язок оплати за спірними у даній справі Договорами №53-123-01-21-06949 від 01.06.2021 та №53-123-01-21-06917 від 12.05.2021 настав ще до окупації, що підтверджується рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1073/24 та у справі №915/1074/24, що свідчить про виникнення заборгованості до запровадження воєнного стану.
Щодо скрутного становища, на яке посилається апелянт, то Товариство, згадуючи обставини, встановлені в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 02.09.2025 у справі №908/2231/23 ((в якій досліджувався звіт АТ «НАЕК "Енергоатом" щодо виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023 у справі №908/2231/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130094745)), наполягає на тому, що з 2020 року фіксується стійкій зріст доходів Енергоатому. На підтвердження таких обставин, позивач також послався на інформацію, яка міститься на офіційному сайті відповідача (за посиланням https://energoatom.com.ua). У зв'язку з цим, ТОВ «Марілайф» просить залишити апеляційну скаргу АТ «НАЕК “Енергоатом» без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області №915/1186/25 від 17.12.2025 - без змін.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.04.2026 задоволена заява представника АТ "НАЕК "Енергоатом" - Аксьонова Максима Вікторовича про надання йому можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд справи №915/1186/25 в режимі відеоконференції.
Аналогічне клопотання представника ТОВ «Марілайф» - адвоката Добросько Ліни Валеріївни задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026.
В судовому засіданні 08.04.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційної скарзі; просив суд задовольнити останню та скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
Представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги та наполягала на залишенні останньої без задоволення.
В судовому засіданні 08.04.2026, яке здійснювалось у режимі відеоконференції, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, 12.05.2021 року між ДП “НАЕК “Енергоатом» в особі ВП "Южноукраїнська атомна електрична станція" (правонаступник - АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція») АТ «НАЕК “Енергоатом» (покупець) та ТОВ “Марілайф» (постачальник) був укладений Договір на постачання товару №53-123-01-21-06917 (далі - Договір №53-123-01-21-06917) (т.1 арк.56-58), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар код CPV 24310000-0 по ДК 021:2015 - Основні неорганічні хімічні речовини (Лот №1 - код CPV 24312000-4 - Галогенати металів; гіпохлорити, хлорати та перхлорати (Гіпохлорит натрію), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації №1 (Додаток до Договору №1), що є невід'ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2021 року (п.1.1 Договору №53-123-01-21-06917).
У відповідності до п.3 Договору №53-123-01-21-06917, місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов'язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов'язань, пов'язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.
Згідно з п.2.1 Договору №53-123-01-21-06917, загальна вартість товару є твердою та складає: разом 700 726,95 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 140 145,39 грн. Всього з ПДВ - 840 872,34 грн.
Пунктом 2.2 Договору №53-123-01-21-06917 встановлено, що оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно Специфікації №1 (Додаток до договору №1) та виконання постачальником умов п.п.3.2, 6.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Умовами п.3.1 Договору №53-123-01-21-06917 визначено, що постачання здійснюється з дати публікації Договору в системі ProZorro по 15.12.2021 (партіями), на умовах - Лот №1 - код CPV 24312000-4 - Галогенати металів; гіпохлорити, хлорати та перхлорати (Гіпохлорит натрію). Відвантаження товару здійснюється транспортом покупця на умовах FCA (склад постачальника в межах України), вантажоодержувач - Южноукраїнське відділення ВП “Складське господарство» або ВП ЮУ АЕС відповідно до Правил Інкотермс-2010. Відвантаження здійснюється не менше одного разу на місяць та обсяг поставленої продукції не повинен бути менше 5т на місяць. В разі необхідності збільшення об'єму партії товару покупець направляє постачальнику на електронну пошту повідомлення про збільшення обсягу партії товару або надає план-графік постачання продукції. Постачальник за 5 днів до відвантаження товару надсилає покупцю повідомлення про готовність товару до відвантаження, на електронну пошту.
За приписами п.3.2 Договору №53-123-01-21-06917, з товаром постачальник надає покупцю: - видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по позиційно; - електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про довірчі послуги» у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; - документ, що підтверджує якість товару згідно ТС.0.0014.0018.
Відповідно до п.3.3 Договору №53-123-01-21-06917, датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
В межах виконання цього Договору між позивачем та відповідачем було складено та підписано Специфікацію №1 на суму 840 872,34 грн. з ПДВ (Додаток 1 до Договору №53-123-01-21-06917) відповідно до якої визначено: найменування, тип; технічні характеристики, ГОСТ, ТУ, ДСТУ; код. Товару згідно з УКТ ЗЕД; виробник; од. вим; кількість; ціна, грн. без ПДВ; сума, грн. без/з ПДВ (т.1 арк.59).
Також, на виконання умов Договору №53-123-01-21-06917 та Специфікації, позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 384 299,92 грн., що підтверджується:
- видатковою накладною №252 від 30.09.2021 на суму 89 969,88 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною №238 від 30.09.2021 (т.1 арк.39, 40);
-видатковою накладною №253 від 30.09.2021 на суму 12 852,84 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною №239 від 30.09.2021 (т.1 арк.41, 42);
- видатковою накладною №324 від 17.11.2021 на суму 12 852,84 грн. з ПДВ, товарно - транспортною накладною №305 від 17.11.2021 (т.1 арк.43, 44);
- видатковою накладною №176 від 02.12.2021 на суму 141 381,24 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною №327 від 02.12.2021 (т.1 арк.45, 47);
- видатковою накладною №200 від 14.12.2021 на суму 127 243,12 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною №346 від 14.12.2021 (т.1 зв.б. арк.47, 49), які підписані сторонами без зауважень.
Однак, покупець оплату поставленого товару не здійснив, що стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за Договором №53-123-01-21-06917.
Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.02.2025 у справі №915/1074/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного Господарського суду від 15.04.2025, позов ТОВ “Марілайф» задоволено. Стягнуто з АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» АТ “НАЕК “Енергоатом» на користь ТОВ “Марілайф» заборгованості у розмірі 384 299,92 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі №915/1074/24, яке набрало законної сили 15.04.2025, в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору, а відтак обставини щодо поставки товару та його не оплати у встановленому судом розмірі не доводяться заново.
Відтак, є підтвердженим факт наявності у АТ “НАЕК “Енергоатом» заборгованості перед позивачем за Договором №53-123-01-21-06917 в розмірі 384 299,92 грн. з оплати вартості переданого у його власність товару.
Разом з тим, позивач зазначив, що у подальшому, відповідач здійснив погашення заборгованості у розмірі 384 299,92 грн., а саме: 06.08.2025 сплачено 97 632,15 грн. та 12.09.2025 сплачено 286 667,77 грн., що також підтверджено відповідачем.
Водночас, враховуючи те, що відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання за Договором №53-123-01-21-06917 на суму 384 299,92 грн., позивачем нараховано інфляційні втрати за період з листопада 2021 по червень 2025 - у розмірі 218 659,36 грн. та 3% річних за період з 03.11.2021 по 06.08.2025 - у розмірі 41 005,67 грн., які заявлено до стягнення у даній справі.
Аналогічно, 01.06.2021 між сторонами був укладений Договір на постачання товару №53-123-01-21-06949 (далі - Договір №53-123-01-21-06949) (т.1 арк.60-62).
Відповідно до п.1.1 Договору №53-123-01-21-06949, постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар код CPV 24310000-0 по ДК 021:2015 - Основні неорганічні хімічні речовини (Лот №3-код CPV 24315000-5 - неорганічні хімічні речовини різні (Хлор рідкий) (далі - Товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації №1 (Додаток до Договору №1), що є невід'ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення Товару - не раніше 2021 року.
У відповідності до п.1.3 Договору №53-123-01-21-06949, місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов'язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов'язань, пов'язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.
Згідно з п. 2.1 Договору №53-123-01-21-06949, загальна вартість Товару є твердою та складає 801 543,60 грн з ПДВ.
Оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання Товару згідно Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) та виконання Постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується (п.2.2 Договору №53-123-01-21-06949).
Положеннями п. 3.1 Договору №53-123-01-21-06949 встановлено, зокрема, що постачання здійснюється з дати публікації Договору в системі ProZorro по 15.12.2021.
Датою постачання є дата отримання Товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження Товару (п. 3.3 Договору №53-123-01-21-06949).
Також, між сторонами також складено та підписано Специфікацію №1 до Договору від 06.12.2021 №53-123-01-21-06949, яка є Додатком №1 до останнього, на загальну суму 801 543,60 грн. з ПДВ., в якій визначено найменування Товару - Хлор рідкий.
На виконання умов вищенаведеного Договору№53-123-01-21-06949, ТОВ «Марілайф» поставило АТ «НАЕК «Енергоатом», а останнє прийняло у власність Товар на загальну суму 794 796,60 грн., що підтверджується видатковими накладними:
- №125 від 08.07.2021 на суму 358 940,40 грн. (т.1 арк.50),
- №177 від 17.08.2021 на суму 128 193,00 грн. (т.1 зв.б. арк.51),
- №326 від 17.11.2021 на суму 282 024,60 грн. (т.1 арк.53),
- №328 від 19.11.2021 на суму 25 638,60 грн. (т.1 зв.б. арк.54).
З боку відповідача здійснена часткова оплата поставленого йому Товару за Договором від 06.12.2021 №53-123-01-21-06949, про що свідчить платіжна інструкція від 19.11.2021 №УПТК/2364 на суму 29 686,80 грн.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ТОВ «Марілайф» до господарського суду з позовом про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» 765 109,80 грн.
За наслідком розгляду цього позову, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 позов ТОВ “Марілайф» задоволено повністю. Стягнуто з АТ «НАЕК “Енергоатом» в особі філії “ВП “Південноукраїнська атомна електрична станція» АТ «НАЕК “Енергоатом» на користь ТОВ “Марілайф» грошові кошти в загальній сумі 765 109,80 грн.
Постановою Південно-західного апеляційного Господарського суду від 14.05.2025 апеляційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 змінено, його мотивувальна частина викладена в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В інший частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 залишено без змін.
Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі №915/1073/24, яке набрало законної сили 14.05.2025, в силу приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України, мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору, а відтак обставини щодо поставки товару та його не оплати у встановленому судом розмірі не доводяться заново.
Таким чином, є підтвердженим факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором №53-123-01-21-06949 в розмірі 765 109,80 грн. з оплати вартості переданого у його власність товару.
Оскільки відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання за Договором №53-123-01-21-06949 на суму 765 109,80 грн., позивач, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував інфляційні втрати за період з лютого 2022 по червень 2025 - у розмірі 432 851,31 грн. та 3% річних за період з 21.01.2022 по 06.08.2025 - у розмірі 81 311,26 грн., які заявлені до стягнення у справі №915/1186/25.
Як зазначалось вище, за результатами розгляду справи №915/1186/25 місцевий господарський суд задовольнив частково вимоги ТОВ «Марілайф», враховуючи правильно встановлений судом період нарахування компенсаційних платежів. При цьому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 99%, про що просив відповідач при розгляді позовних вимог Товариства.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання за Договорами поставки товару на суму 384 299,92 грн, про стягнення якої було ухвалено у рішенні суду від 03.02.2025 у справі №915/1074/24 та на суму 765 109,80 грн, про стягнення якої було ухвалено у рішенні суду від 20.01.2025 у справі №915/1073/24.
Водночас, предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про задоволення таких вимог та про відмову в їх зменшенні на 99%.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 11, ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з договорів або безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Рішенням суду у справі №915/1073/24 встановлено порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, поставленого позивачем, у відповідності до Договору від 06.12.2021 №53-123-01-21-06949.
Рішенням суду у справі №915/1074/24 встановлено порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, поставленого позивачем, у відповідності до Договору від 12.05.2021 №53-123-01-21-06917.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність зобов'язання відповідача зі сплати позивачу основного боргу у сумі 765 109,80 грн встановлено рішенням суду від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 і у сумі 384 299,92 грн - встановлено рішенням суду від 03.02.2025 у справі №915/1074/24 та повторного доведення не потребують.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судова колегія зазначає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України та п. 7 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є обов'язковість судового рішення.
Судове рішення є обов'язковим до виконання (ч. 1 ст. 129-1 Конституції України).
Приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з гарантій доступу до суду та ефективного захисту прав і законних інтересів сторони у справі, що передбачено п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконання або надмірно його затримувати, а держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань, щодо сплати стягнутих на підставі судових рішень у справі №915/1073/24 та у справі №915/1074/24 коштів.
У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що АТ "НАЕК "Енергоатом" було відповідачем у зазначених справах та було повідомлено про рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 та від 03.02.2025 у справі №915/1074/24, а тому мало змогу самостійно виконати це рішення суду.
Також, вище вже було зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Отже, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення у боржника виникає нове зобов'язання на підставі судового рішення та ст.ст. 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме: зобов'язання зі сплати стягнутих сум на користь кредитора.
Таке зобов'язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оплати відповідачем позивачу в добровільному порядку сум основного боргу у розмірах 765 109,80 грн за Договором від 06.12.2021 №53-123-01-21-06949 та 384 299,92 грн за Договором від 12.05.2021 №53-123-01-21-06917. Також, відсутні докази того, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 у справі №915/1073/24 та від 03.02.2025 у справі №915/1074/24 виконані у примусовому порядку. Вказане відповідачем не спростовано.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не пов'язує наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості зі звільненням боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17, від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України після ухвалення рішення суду спонукає боржника виконати таке рішення суду, оскільки сума грошових коштів, що підлягає до стягнення, продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнута за бажанням стягувача (кредитора).
У даному випадку, відповідачем факт наявності простроченої заборгованості по суті не заперечується та не спростовується. Як зазначалось вище, доказів сплати заборгованості у сумах, присуджених до стягнення відповідними рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справах №915/1073/24 та №915/1074/24, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника грошових коштів фактично не виконано, кредитор має право вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням викладеного, ТОВ “Марілайф» правомірно здійснило нарахування 3% річних та інфляційних втрат на стягнуту рішенням суду у справі №915/1073/24 суму у розмірі 765 109,80 грн. та стягнуту рішенням суду у справі №915/1074/24 у розмірі 384 299,29 грн.
При цьому, апеляційна колегія цілком погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно помилковості заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на те, що ТОВ “Марілайф» неправильно визначило початкову дату відповідних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) за кожною окремою видатковою накладною (в межах справи №915/1074/24) та початкову дату нарахувань 3% річних за кожною окремою видатковою накладною (в межах справи №915/1073/24).
Cуд першої інстанції здійснив власний розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних (з урахуванням правильного періоду відповідних нарахувань), проти якого ні ТОВ “Марілайф», ні АТ "НАЕК "Енергоатом" не заперечують. Відповідних контррозрахунків сторонами не надано.
Стосовно апеляційних аргументів АТ "НАЕК "Енергоатом" (відсутність вини у несвоєчасній оплаті товару через надзвичайні обставини, скрутне матеріальне становище, тимчасова окупація місця розташування ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" Російською Федерацією, відсутність збитків позивача від несвоєчасного розрахунку за спірними Договорами поставки, віднесення АТ «НАЕК «Енергоатом до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану тощо), що є підставою, у тому числі для зменшення відповідних нарахувань на 99%, судова колегія зазначає наступне.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі №912/855/19 вказано, що враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц та постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі №910/18566/21, від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 27.03.2024 у справі №910/7717/23).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата 3% від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц та № 703/2718/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи платежів інфляційних втрат та 3% річних. Зокрема, у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 визначено, що ключовою характеристикою вказаної норми є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника … або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об'єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів звертає увагу на те, що прострочення оплати основного боргу за спірними Договорами поставки існувало з 2021 (тобто до початку військової агресії з боку РФ та окупації відповідних територій України) і продовжувало існувати на момент винесення рішення суду.
При цьому, відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2021 рік, чистий прибуток відповідача у 2021 році становив 5, 914 млрд. грн. Відповідно до публічного фінансового звіту за 3 квартал 2022 ДП «НАЕК розміщеного сайті ДП «Енергоатом», «HAEK «Енергоатом» (https://www.energoatom.com.ua/parts/pdf-file/quarterly%20reporting%209%20month%202022.pdf), чистий прибуток підприємства за 9 місяців 2022 року становить 212,62 млн. грн. (код рядка 2350). Також, відповідно до цього ж Звіту на рахунках відповідача знаходяться грошові кошти в сумі 4 877 598,00 грн (майже 5 млрд.). Відповідно до Звіту про рух грошових коштів за 9 місяців 2022 року (код рядка 3000) надходження від реалізації продукції склали більше 102,5 млрд. грн. Більше того, відповідно до того ж Звіту про рух грошових коштів за 9 місяців 2022 року (код рядка 3100) відповідач за вказаний період витратив на оплату своїм контрагентам за отримані товари (роботи, послуги) майже 63 млрд. грн.
Крім того, за інформацією, що розміщена на офіційному сайті АТ «НАЕК «Енергоатом» в розділі «Новини компанії» (https://energoatom.com.ua/ua/post/1444), за підсумками 2023 року доходи відповідача від продажу електроенергії зросли на 30 % (або на 44,0 млрд грн) порівняно із попереднім роком і склали 190,7 млрд гривень.
Разом з тим, 22.01.2024 розмішений відеозапис виступу в.о. голови правління відповідача Петра Котіна та його текстовий опис (https://old.energoatom.com.ua/o2201243.html), в якому, зокрема, вказано, що за період 2020 - 2023 років доходи Компанії «… зросли у 4 рази. У 2023 році - на 30%. І це вдалося команді Енергоатома навіть без зупиненої тимчасово окупованої Запорізької АЕС».
Таким чином, керівник відповідача прямо спростовує доводи апелянта щодо негативного впливу захоплення Запорізької АЕС на фінансовий стан відповідача, навпаки - доходи товариства зростають.
Зазначене, на переконання суду, свідчить про ухилення відповідачем від виконання зобов'язань за спірними Договорами.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що АТ "НАЕК "Енергоатом" є самостійною юридичною особою, згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Водночас частинами 1, 3, 5 ст. 95 Цивільного кодексу України унормовано, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Отже, ТОВ «Марілайф» правильно зауважує, що окупація окремого відокремленого підрозділу (філії) не звільняє юридичну особу від обов'язку належного виконання грошових зобов'язань, оскільки правосуб'єктністю наділена саме компанія, а не філія.
З огляду на викладене, апелянтом не доведено існування причинно-наслідкового зв'язку між запровадженням воєнного стану, тимчасовою окупацією території та неможливістю виконання саме грошового зобов'язання перед позивачем.
Доводи відповідача про наявність виключних обставин для звільнення його і від сплати процентів річних та інфляційних втрат, таких як втрата частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування АТ "НАЕК "Енергоатом" заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії не вказують на те, що сплата ним 3% річних та інфляційних втрат стане надмірним тягарем для цього Підприємства; зупинить взагалі, або ж якимось чином перешкоджатиме роботі.
Щодо посилання апелянта на наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №95 від 02.08.2024 «Про включення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану» відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101, то судова колегія виходить з того, що факт внесення до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101 є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, за умови дотримання процедури: повідомлення виконавця про наявність таких обставин (надсилання боржником копії відповідного Наказу) і прийняття державним виконавцем постанови.
Водночас, обставини нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат з огляду на невиконання відповідачем грошового зобов'язання перед ТОВ «Марілайф» та подальше присудження їх до стягнення судом не залежать від існування наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №95 від 02.08.2024 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101, оскільки на підставі останніх можливе зупинення виконавцями примусового виконання відповідних рішень, натомість відповідач може виконати спірне рішення у добровільному порядку, що відповідними документами не обмежується.
Крім того, судова колегія зауважує, що оскільки 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, то до них не підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на висновки Верховного Суду щодо можливого зменшення судом розміру штрафних санкцій.
Так, посилання апелянта на незастосування судом першої інстанції правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо можливості зменшення розміру 3% річних, колегією суддів відхиляються, оскільки в межах справи №902/417/18 розглядалось питання зменшення загального розміру відсотків річних, зокрема у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Вказані відсотки нараховувались відповідно до умов договору і Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
В той же час, у справі, що переглядається, нарахування річних здійснено у повній відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України - 3%
Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі №902/417/18. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 15.06.2023 у справі №921/94/21, від 27.03.2024 у справі №910/7717/23.
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.
Відтак, відсутні підстави для відповідного зменшення останніх на 99%.
Наведену позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №910/1692/23.
Таким чином, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо зменшення інфляційних витрат, то як зазначалось вище, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 551 Цивільного кодексу, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про можливість зменшення розміру інфляційних втрат не зазначено.
Отже, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим, судом першої інстанції вмотивовано задоволено позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 120 966,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 646 395,16 грн.
Доводи відповідача про неправильне застосування судом ст. 625 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Тому, відносно інших аргументів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони були досліджені судом, проте, не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, оскільки не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі № 915/1186/25, а лише фактично свідчать про незгоду відповідача з останніми, проте не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам; висновки суду не суперечать матеріалам справи; обставини, які мають значення по справі, судом установлені правильно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено, оскаржене рішення є вмотивованим. Місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»), у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції за наведених апелянтом доводів та мотивів апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» АТ “НАЕК “Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 задоволенню не підлягає; рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 слід залишити без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 у справі №915/1186/25 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений та підписаний 04.05.2026, у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Діброви Г.І. у відпустці з 13.04.2026 по 15.04.2026 та у відрядженні - з 16.04.2026 по 18.04.2026, а також перебуванням судді-члена колегії Ярош А.І. у відпустці з 20.04.2026 по 01.05.2026.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Ярош А.І.