Справа №766/19192/25
н/п 1-кп/766/2970/26
01.05.2026
Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
?прокурора ОСОБА_3 ,
?обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції, Миколаївський СІЗО),
?захисника - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції, власні засоби зв'язку),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080200000718 від 31.05.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мала Виска, Новоукраїнського району Кіровоградської області, громадянина України, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуваючого, одруженого, такого, що має на утримані малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на приписи статті 89 КК України, раніше не судимого,
військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на час вчинення кримінального правопорушення обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті ухвалив вирок про таке:
І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним та статті КК України, що передбачають відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
1.1. Суд встановив, що ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 2, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, 14 березня 2024 року самовільно залишив місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який знаходився в населеному пункті АДРЕСА_2 , та як наслідок солдат ОСОБА_4 ухилився від проходження військової служби в періоди часу з 14 березня 2024 року по 19 січня 2026 року.
Отже, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною п'ятою ст. 407 КК України, формою об'єктивної сторони якого є самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
ІІ. Позиції сторін кримінального провадження
2.1. Прокурор у судових дебатах вважав, що пред'явлене обвинувачення є доведеним. Вина обвинуваченого ОСОБА_4 також доведена, а його дії кваліфіковані правильно, а саме за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишеннямісця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
2.2. У судовому засіданні обвинуваченим ОСОБА_4 усі обставини кримінального правопорушення підтверджено в повному обсязі, вину визнано.
2.3. Прокурор також просив Суд при призначенні покарання ОСОБА_4 врахувати наявність обставин, які пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України.
2.4. Прокурор просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
2.5. Обвинувачений вину і фактичні обставини кримінально правопорушення визнав. Під час допиту зазначив, що дійсно скоїв СЗЧ, 14 березня 2024 року самовільно залишив підрозділ військової частини, готовий понести за це покарання. Проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у НОМЕР_2 батальйоні 125 бригади. Були непорозуміння зі старшиною, тому вчинив СЗЧ. У весь час перебував вдома в селі Кучарське Херсонської області. Затримали в Кропивницькому на автовокзалі, коли намагався повернутися до дому після роботи. Зазначив, що хоче повернутися на службу.
В судових дебатах та під час останнього слова просив призначити покарання в розумних межах.
2.6. Захисник під час дебатів просив призначити мінімальне покарання, враховуючи те, що обвинувачений вину визнав, щиро покаявся.
ІІІ. Докази, що досліджені Судом у судовому засіданні
3.1. Визначаючи обсяг доказів, які мають досліджуватись під час судового розгляду цього кримінального провадження, Суд, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, яка полягала у застосуванні спрощеного порядку дослідження доказів, передбаченого частиною третьою ст. 349 КПК, із зазначених підстав ухвалив:
визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються,
допитати обвинуваченого,
дослідити матеріали, що характеризують обвинуваченого.
3.2. При цьому Суд зважає на висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 349 КПК, який полягає в тому, що повне визнання обвинуваченим вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду доказів за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК. (постанова ВС 02.02.2021року у справі №640/4713/19, провадження № 51-2155 км 20)
3.3. Суд, дотримуючись вищезазначених висновків Верховного Суду, у судовому засіданні роз'яснив обвинуваченому у доступній, чіткій та конкретизованій формі суть даної норми з метою однакового, правильного і точного розуміння ним її змісту та переконався у добровільності його позиції.
3.4. На переконання Суду, обвинувачений повністю розуміє суть обвинувачення, підтвердив обставини правопорушення, позиція обвинуваченого щодо визнання вини є добровільною.
Мотиви і висновки Суду
3.5. Обвинуваченому інкримінується діяння, формою об'єктивної сторони якого є самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суспільна небезпека цього діяння полягає в тому, що в умовах воєнного стану такі дії створюють пряму загрозу для виконання бойових завдань, можуть призвести до втрати позицій, зриву операцій і, головне - становлять ризик для життя та здоров'я інших військовослужбовців. Це діяння несе за собою не лише правові наслідки, а й підриває бойову готовність підрозділу, дисципліну та довіру між військовослужбовцями.
Під час допиту обвинуваченого в судовому засіданні останній пояснив, що дійсно скоїв СЗЧ і готовий понести за це покарання. 14.03.2024 року через виниклі непорозуміння зі старшиною підрозділу обвинувачений самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 і до 19.01.2026 року перебував вдома. Не знав що робити. До військової частини повертатися не мав наміру. Обвинуваченого було затримано в м. Кропивницький на автовокзалі. Тобто за загальним розрахунком обвинувачений був відсутній на військовій службі 1 рік 10 місяців 05 днів.
У судовому засіданні обвинувачений висловив намір повернутися до військової служби.
Однак, Суд не сприймає намір обвинуваченого повернутися на військову службу як обставину, що знижує суспільну небезпеку діяння, оскільки склад злочину, передбачений ст. 407 КК України, передбачає відповідальність за вчинення умисних дій тимчасового характеру, тобто самовільне залишення військової частини (місця служби), з огляду на приписи ст. 407 КК України, є тимчасовим ухиленням військовослужбовцем від виконання обов'язків військової служби. Відтак висловлення наміру про повернення до військової служби обвинуваченим під час розгляду обвинувального акта у судовому засіданні Суд вважає тією обставиною, що лише підтверджує правильність кваліфікації діяння.
Суд також звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, є, по суті, триваючим злочином, оскільки вчинене злочинне діяння у вигляді невиконання обов'язків військової служби без поважних причин безперервно тривало протягом тривалого часу, а саме 01 рік 10 місяців 05 днів. Саме протягом такого періоду часу обвинувачений перебував у так званому «злочинному стані», наслідком якого є підрив бойової готовності підрозділу, де обвинувачений проходив військову службу, та інші негативні фактори, на які Суд вказав вище, надаючи оцінку суспіьної небезпеки інкримінованого діяння.
Суд також звертає увагу на пасивну поведінку обвинуваченого, яка у той період полягала у відсутності спроб та намірів з боку останнього вийти з цього «злочинного стану», виправити ситуацію і повернутися на службу. На переконання Суду вказані обставини свідчать про нехлюйське ставлення обвинуваченого до виконання свого конституційного обов'язку щодо захисту України.
У зв'язку з викладеним, Суд також не сприймає аргументи сторони захисту про щире каяття обвинуваченого та сприяння розкриттю злочину і вважає за доцільне звернути увагу у цьому контексті на послідовну практику Верховного Суду, що узагальнено викладена у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС від 21.11.2021 року у справі №199/6365/19 (провадження № 51-3198км21).
Зокрема Верховний Суд зазначив, що розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Під час допиту обвинуваченого у Суду не виникло підстав для визначення поведінки обвинуваченого як такої, що останній щиро розкаявся і щиро сприяв розкриттю злочину.
3.6. Розглянувши справу в межах пред'явленого обвинувачення, проаналізувавши показання обвинуваченого з приводу інкримінованого йому діяння, оцінивши докази відповідно до ст. 94 КПК України, дійшов висновку, що:
обставини інкримінованого кримінального правопорушення, підтверджуються обвинуваченим в повному обсязі,
кваліфікація інкримінованого обвинуваченому діяння за частиною п'ятою ст. 407 КК України відповідає встановленим обставинам кримінального правопорушення,
винуватість обвинуваченого у скоєному кримінальному правопорушенні доведена у повному обсязі.
ІV. Призначення покарання
4.1. Санкцією частини п'ятою ст. 407 КК України за вчинене кримінальне правопорушення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
4.2. Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого відповідно до статті 66 КК України не встановлено.
4.3. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України також не встановлено.
4.4. Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, Суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та при цьому враховує:
- ступень тяжкості правопорушення - згідно із статтею 12 КК України інкриміновані діяння відносяться до тяжкого злочину;
- особу винного - його вік, одружений, має на утриманні малолітню дитину, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, по службі характеризується негативно;
- відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, Суд враховує тривалість перебування обвинуваченого у так званому «злочинному стані», а також пасивну поведінку обвинуваченого щодо виправлення ситуації і повернення на службу.
4.5. Також Суд бере до уваги загальну мету покарання, як заходу примусу, що застосовується від імені держави, яка полягає в тому, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ст. 50 КК України). Оптимальним орієнтиром ефективності застосування покарання є визначення його в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
4.6. Суд вважає, що кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання чи інша міра кримінально-правового впливу, застосована до особи правопорушника, повинні відповідати тяжкості злочину, доведеним обставинам вчинення злочину і особливостям особистості правопорушника.
4.7. Суд також вважає, що підстави застосування положень статей 69, 69-1 КК України при призначенні покарання - відсутні.
4.8. У зв'язку із викладеним, Суд вважає за доцільне призначити покарання за частиною п'ятою ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років та 6 місяців.
4.9. Суд вважає, що наведені аргументи в своїй сукупності і прийняте судове рішення щодо покарання обвинуваченого відповідають справедливому співвідношенню між вчиненим діянням та заходами покарання, які застосовуються до винного, що зумовлені метою кримінального покарання і є необхідними і не надмірними.
4.10. Суд, керуючись ст. 65 КК України вважає, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобіганню скоєнню ним нових злочинів.
4.11. Підстав для обрання більш м'яких або тяжких покарань до обвинуваченого за вчинене кримінальне правопорушення Суд не знаходить.
V. Запобіжні заходи
5.1. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
5.2. Суд вважає за доцільне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.01.2026 року, стосовно ОСОБА_4 залишити без змін до набрання вироком законної сили, оскільки ризики, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України і встановлені слідчим суддею не зменшилися.
VІ. Вирішення питань, пов'язаних з арештом
6.1. Згідно з частиною четвертою статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
6.2. Проте, матеріали кримінального провадження не містять доказів про накладення арешту на майно, а тому підстав для його скасування Суд не вбачає.
VІІ. Вирішення питань, пов'язаних з процесуальними витратами
7.1. Відповідно до вимог пункту 13 частини першої статті 368 та частини четвертої статті 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. На підставі частини 2 статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
7.2. Проте, матеріали кримінального провадження не містять доказів про понесені процесуальні витрати, а тому підстав для їх стягнення Суд не вбачає.
VІІІ. Вирішення питань щодо долі речових доказів
8.1. Згідно з частиною дев'ятою статті 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Враховуючи положення статті 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, Суд вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження документи, надані сторонами.
ІХ. Вирішення цивільного позову
9.1. Доказів подачі цивільного позову матеріали кримінального провадження не містять.
З цих підстав,
керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376, 392-395, 532 Кримінального процесуального кодексу України, Суд,
1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців.
2. На підставі частини п'ятої ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк призначеного покарання строк попереднього ув'язнення з 21 січня 2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
2. Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
4. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого до набрання вироком законної сили залишити без змін.
5. Відповідно до ст. 100 КПК України документи, що надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.
6. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
7. Прокурор, обвинувачений, захисник мають право на апеляційне оскарження цього вироку шляхом подання апеляційних скарг до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
8. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, захиснику, прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
СуддяОСОБА_1