Справа № 203/1511/26
Провадження № 2/0203/1571/2026
04 травня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Колесніченко О.В.,
за участю секретаря Шовкопляса М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу у паперовій формі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, -
У лютому 2026 року позивач, ТОВ «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613, м. Київ), пред'явив цей позов з підстав прострочення виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2012 року, яким стягнуто заборгованість на користь правонаступника кредитора - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22035924 від 04 жовтня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у розмірі 313 552,32 гривень (триста тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві грн. 32 коп.), а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1700,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 гривень.
На виконання вищезазначеного рішення суду було видано виконавчий лист №2-2269/11 до виконання.
27 січня 2025 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-74, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило, а ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право за кредитним договором №22035924 від 04 жовтня 2007 року у кладеного між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
Однак, станом на 30 січня 2026 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2012 року у справі №2-2269/11, боржником не виконано ні на користь визначеного рішенням суду кредитора, ні після заміни кредитора 27 січня 2025 року на ТОВ «Цикл Фінанс», відповідачем стягнута заборгованість не погашена, то в силу ст. 625 ЦК України позивач просить суд стягнути за період прострочення з28 серпня 2017 року по 01 березня 2020 року 3% річних в сумі 23 632,40 грн. та інфляційні втрати на суму боргу в сумі 62 835,47 грн., а всього 86 467,87 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 18 лютого 2026 року вказана позовна заява передана судді Центрального районного суду міста Дніпра Колесніченко О.В. 19 лютого 2026 року.
З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 20 лютого 2026 року, після отримання 20 лютого 2026 року інформації з Єдиного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідача, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та з потребою у витребування доказів від Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Відповідач, будучи ознайомленим з матеріалами справи під особистий підпис 02 березня 2026 року, свій відзив не подав, маючи у повному обсязі можливість реалізувати надані Законом процесуальні права на заперечення для спростування аргументів позовної заяви; про жодні причини неможливості подання доказів письмово суду не повідомляв.
У судове засідання не з'явилися всі учасники справи, і про причини своєї неявки відповідач не повідомив та про розгляд справи в його відсутність не клопотав, на підставі чого без фіксування судового процесу технічними засобами проведений заочний розгляд справи згідно з ст. ст. 280, 281 ЦПК України з урахуванням відсутності заперечень з боку представника позивача, що з'ясуванню обставин не перешкоджає.
Суд, дослідивши зібрані у справі докази, матеріали цивільної справи № 2-2269/11, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами з відмовою у задоволенні позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.
Судом встановлено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2012 року № 2-2269/11, провадження № 2/0418/666/2012), що не оскаржувалось та набрало законної сили, позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено; стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції заборгованість за кредитним договором №22035924 від 04 жовтня 2007 року у розмірі 313 552,32 гривень (триста тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві грн. 32 коп.), укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1700,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 гривень (а.с.951-52 матеріалів справи № 2-2269/11).
17 травня 2012 року Кіровським районними судом м. Дніпропетровська на виконання зазначеного заочного рішення видано виконавчий лист представнику ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Трубкіну К.Л., що підтверджується наявною розпискою представника позивача від 18 травня 2012 року на обкладинці справи № 2-2269/11.
27 січня 2025 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-74, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило, а ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право за кредитним договором №22035924 від 04 жовтня 2007 року у кладеного між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1
12 березня 2026 року на виконання ухвали суду від 20 лютого 2026 року Першим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлено про те, що перевіркою відомостей АСВП, встановлено, що на примусовому виконанні Центрального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у період з 18 червня 2012 року по 23 травня 2013 року перебувало виконавче провадження №33084726, з примусового виконання виконавчого листа №2-2269/11, виданого 17 травня 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми боргу у розмірі 315 372,32 грн. 25 березня 2013 року державним виконавцем Центрального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Власенком О.В., керуючись вимогами п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція Закону, яка діяла станом на момент вчинення виконавчої дії) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25 грудня 2008 року №2274/5 (Порядок діяв на момент знищення матеріалів ВП; наразі Порядок втратив чинність) матеріали виконавчого провадження №33084726 знищені, у зв'язку із закінченням строку на їх зберігання (а.с.42-42 зворот, 44-45).
За даними ВП-спецпідрозділ, станом на 12 березня 2026 року виконавче провадження №33084726 завершене, у зв'язку з тим, що постановою державного виконавця від 25 березня 2013 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження (у зв'язку з відсутністю у боржника майна). Строк повторного пред'явлення визначено до 22 травня 2014 року (а.с.42а-42а зворот).
Відповідно до відкритих даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на подання позовної заяви - 18 лютого 2026 року, а також на день розгляду справи судом по суті, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2269 відносно боржника ОСОБА_1 не відкривалось, що свідчить про те, що виконавчий лист на виконання рішення у справі № 2-2269/11 від 17 травня 2012 року до примусового виконання повторно стягувачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а також його правонаступником ТОВ «Цикл Фінанс» не пред'являвся з часу його повернення та отримання виконавчого листа стягувачем - 25 березня 2013 року і щонайменше до 18 лютого 2026 року, тобто більш ніж 12 років.
Матеріали справи не містять даних про виконання рішення суду від 16 лютого 2012 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про звернення позивача про заміну стягувача, як і не містять даних про звернення як первісного стягувача так і його правонаступника про видачу дублікату виконавчого листа та про поновлення строку на пред'явлення такого до виконання.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини першої статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
(1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
(3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).
Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21.
Тотожний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17 зроблено правовий висновок про те, що: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3% річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов'язання, яке (основне зобов'язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв'язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов'язанням, яке випливає з основного зобов'язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов'язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги.
Адже, натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов'язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Також, відповідно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 викладено правовий висновок про те, що зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
На виконання вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у зв'язку з чим суд враховує висновки Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 602/140/23, Об'єднаної палати КЦС Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц у подібних правовідносинах.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не може бути задоволена, оскільки такі нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні, так як вимога при стягнення основної суми боргу не заявлялася, а строк пред'явлення рішення суду про стягнення основної суми боргу до виконання, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» сплив ще 22 травня 2014 року (з огляду на редакцію ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження станом на день повернення виконавчих листів - 23 травня 2017 року) і не поновлювався, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи позивача про те, що в нього виникло право на застосування наслідків порушення невиконаного відповідачем грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
За встановлених обставин в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України з урахуванням результату розгляду справи судовий збір належить покласти на позивача.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279-283 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат - відмовити в повному обсязі.
Відповідач вправі подати до Центрального районного суду міста Дніпра письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем складення повного рішення, з правом на поновлення такого пропущеного строку в разі подання цієї заяви протягом двадцяти днів з дня вручення копії повного заочного рішення суду.
Повне рішення складене та підписане 04 травня 2026 року у день його складення і, починаючи з наступного за цим дня, набирає законної сили після спливу тридцяти днів, протягом яких може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги, а так само відповідачем - з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя О.В. Колесніченко