Справа №567/353/26
Провадження №2/567/457/26
23 квітня 2026 року м.Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Приступа А.І.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Кошельок»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "Кошельок" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2740409481-624883 від 23.02.2022 року у розмірі 14907 грн., мотивуючи тим, що відповідно до договору укладеного в електронній формі відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн., початковий строк кредитування - 14 календарних днів, та зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 0,01 % за день користування кредитом (дисконтна ставка), яка застосовується на початковий строк кредитування (лояльний період) та за ставкою 2,2 % за день користування кредитом (базова ставка), яка застосовується протягом продовженого строку кредитування (90 календарних днів).
Позивач зазначає, що свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме 23.02.2022 року надав відповідачці кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом електронного переказу за реквізитами, вказаними позичальником при укладенні кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 підтвердила виникнення своїх зобов'язань шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, не скористалася своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання нею грошових коштів.
Зазначає, що згідно п.3.6 та п.3.7 кредитного договору строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 09.03.2022 року до 06.06.2022 року, зі сплатою процентів за ставкою 2,2 % за день користування кредитом.
Вказує, що у порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала та допустила виникнення заборгованості, розмір якої станом на день звернення до суду становить 14 907 грн., яка складається з: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 907 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом у розмірі 14 907 грн., а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.
Ухвалою суду від 12.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Задоволено клопотання позивача та витребувано докази в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Інших процесуальних дій не вчинялося.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду разом з позовом клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористалася, заперечень щодо позову до суду не подавала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 11.03.2026 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та саме за вказаною адресою було надіслано відповідачці судові повістки та інші процесуальні документи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
З досліджених судом доказів встановлено, що 23.02.2022 р. між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір №2740409481-624883 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, згідно якого відповідачці надано кредит у розмірі 5 000 грн. на споживчі потреби, строком на 14 календарних днів (лояльний період), проценти за користування кредитом визначено в сумі 7 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.1, 2.1, 1.4.2, 1.4.3, 1.4.3.1 кредитного договору). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.4.3 кредитного договору) (а.с.16 на звороті-21).
Відповідно до п.2.1 кредитного договору кредит надається строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Відповідно до п.п.2.4, 2.5 кредитного договору кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 .
Згідно п.п.9.1, 9.2 та 9.4 кредитного договору цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму. Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов'язків за цим договором. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості електронного підпису позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» та Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно п.9.7 кредитного договору ОСОБА_1 з укладенням такого договору підтвердила, що інформація, надана кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (а.с.20).
Відповідачці було надано одноразовий ідентифікатор 8733 для підписання кредитного договору №2740409481-624883 від 23.02.2022 року та для підтвердження ознайомлення із паспортом споживчого кредиту та графіку розрахунків.
Послідовність дій сторін кредитного договору детально відображена у Візуальній формі послідовності дій клієнта ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» щодо укладення електронного договору про надання кредиту №2740409481-624883 від 23.02.2022 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті https://koshelok.ua (а.с.14).
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного договору відповідачкою не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідачка підтвердила, що вона погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З доводів позивача встановлено, що він виконав свої зобов'язання та 23.02.2022 року в день укладення кредитного договору надав відповідачці кредитні кошти у розмірі 5 000 грн., які було перераховано з використанням платіжного сервісу (призначення платежу - видача коштів за кредитним договором №2740409481-624883) на платіжну картку № НОМЕР_2 згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 при оформленні кредитного договору, що об'єктивно підтверджується довідкою платіжного оператора (ТОВ «ТАС ЛІНК») (а.с.25).
Крім того, згідно довідки АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" від 03.04.2026 р. та виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 за 23.02.2022 р. встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та 23.02.2022 р. на вищевказану картку було зараховано кошти в розмірі 5 000 грн. від платника "KOSHELOK" (44-45).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачкою кредиту у ТОВ "Кошельок".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Також згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідачка в порушення взятого на себе зобов'язання своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула кредит.
Згідно розрахунку заборгованості борг ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 5 000 грн.
Відповідачка не надала суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідачки, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачкою було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачкою не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики у розмірі 5 000 грн.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони досягнули спільної згоди та встановили розмір відсотків 0,01 % за день користування кредитом (дисконтна процентна ставка), яка також відображена як процентна ставка за користування кредитом у паспорті споживчого кредитування (а.с.15 на звороті).
Суд враховує, що кредитним договором №2740409481-624883 від 23.02.2022 р. визначено, що кредит надано строком на 14 днів.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Як було вище встановлено судом сторони кредитного договору погодили строк кредитування 14 днів, із застосуванням впродовж вказаного строку процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 0,01 %.
Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом, заявлений до стягнення, становить 9 907 грн., та визначаючи такий розмір стягнення позивач обгрунтовував свій розрахунок посиланням на погоджені між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Проте суд не може погодитись з доводами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.8 з наступних підстав.
Суд виходить з того, що первинно заявлений строк користування кредитом складає 14 календарний день з дня надання кредиту.
З досліджених судом доказів встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідачка скористалася належною кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де їй надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору (а.с.14).
У п.2.1 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 14 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання договору, та згідно п.п.1.4.2, 1.4.3.1 кредитного договору проценту (дисконтну) ставку сторонами визначено у розмірі 0,01 % в день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п.2.2 кредитного договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Згідно умов графіку платежів кредитного договору №2740409481-624883 від 23.02.2022 р. вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 23.02.2022 р. по 08.03.2022 р., сума кредиту - 5 000 грн. та проценти за користування кредитом - 7 грн., загальна вартість кредиту - 5 007 грн. (а.с.21 на звороті).
Водночас згідно із п.3.6 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком продовження строку дії кредитом.
В матеріалах справи відсутні та позивачем не надано доказів, які свідчать про вчинення відповідачкою дій, передбачених п.2.2 кредитного договору (здійснення оплати протягом лояльного періоду (14-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом) тобто відповідачкою не вчинялися дії, які б свідчили про продовження строку кредитних правовідносин із позикодавцем.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, при визначенні лояльного періоду у 14 днів, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 14 днів, майже в два рази перевищили заборгованість за наданим кредитом.
Відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ч.3, 4 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №2740409481-624883 від 23.02.2022 р. щодо строку його дії - 14 календарних днів згідно п.2.1 чи 104 календарних днів (14 днів лояльний період + 90 днів продовження строку згідно ст.212 ЦК України) згідно п.3.6 кредитного договору та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).
Однак, позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п.3.7 кредитного договору) та процентної ставки (п.3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач фінансових (банківських) послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
В даному випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 09.03.2022 р. в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №2740409481-624883 від 23.02.2022 р.
Суд також звертає увагу на те, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку із незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч.1 ст.212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами згідно кредитного договору, зокрема, 14 календарних днів та 0,01 % відсотків в день від суми кредиту за час користування ним.
Беручи до уваги вищенаведене суд приходить до переконання, що п.3.6 кредитного договору прямо суперечить п.2.1, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачкою не було погашено тіло кредиту, позивач правомірно нараховував до кінця строку дії кредитного договору проценти за користування кредитом, нараховуючи кожний день на неповернуту суму заборгованості за кредитом передбачену кредитним договором процентну ставку у розмірі 0,01 %, що підтверджується складеним позивачем розрахунком заборгованості, та розмір якої за 14 дні становить 7 грн. (5 000 грн. х 0,01 % х 14 днів кредитування = 7 грн.),яка на даний час не сплачена, а відтак вказана сума також підлягає стягненню з відповідачки.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.
Факт укладення договору, отримання кредитних коштів у визначеному договором розмірі та розміру заборгованості за кредитним договором у визначеному судом розмірі в ході розгляду справи відповідачкою не спростовано.
Сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідачки встановлена судом на підставі досліджених доказів, достовірність та належність яких відповідачкою не спростована, а тому підлягає стягненню з відповідачки у розмірі, визначеному судом.
Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачкою кредитний договір нею не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачки становить 5 007 грн., в тому числі: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору у розмірі 894,25 грн. (5 007 грн. х 2662,40 грн. / 14 907 грн. = 894,25 грн.)
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 10 000 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № б/н від 12.02.2025 року, додаток до вищевказаного договору від 10.10.2025 р. та акт №1 приймання-передачі правової допомоги.
З наданих суду доказів вбачається, що 12.02.2025 року між позивачем ТОВ «Кошельок» та адвокатським бюро "Герман Гурський та партнери" було укладено договір про надання правничої допомоги № б/н від 12.02.2025 року.
Згідно додатку до вищевказаного договору сторонами узгоджено, що ТОВ «Кошельок» (замовник) доручає АБ «Герман Гурський та партнери» (виконавець) стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором № 2740409481-624883 від 23.02.2022 р. (суму кредиту, нараховані проценти, неустойку тощо) та розмір гонорару становить 10 000 грн. (а.с.26-28).
Згідно акту №1 приймання-передачі правової допомоги до вищевказаного договору від 20.01.2026 р. адвокатським бюро було здійснено, зокрема, збір та аналіз доказів, формування правової позиції, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості та формування додатків до неї, тощо, та загальну вартість наданих послуг визначено у розмірі 10 000 грн. (а.с.27).
Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, дійшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 3 358,82 грн. (5 007 грн. х 10 000 грн. / 14 907 грн. = 3 358,82 грн.)
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ТОВ «Кошельок» (місцезнаходження: індекс 08135, с.Чайки, вул.Антонова, 8А Бучанського району Київської області, код ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за кредитним договором № 2740409481-624883 від 23.02.2022 року у розмірі 5 007 (п'ять тисяч сім) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 25 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 358 (три тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 82 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.05.2026 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.