Справа № 645/1396/24 Головуючий суддя І інстанції Сілантьєва Е. Є.
Провадження № 22-ц/818/111/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві
16 квітня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучінської Ірини Семенівни на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року, у цивільній справі №645/1396/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У березні 2024 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі законного представника - його матері ОСОБА_2 звернулися до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 23.06.2023 ОСОБА_1 , ухилилась від виконання своїх батьківських обов'язків, внаслідок чого її донька ОСОБА_4 , створила сварку із ОСОБА_3 та нанесла удар сумкою останньому, в результаті чого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, а саме пошкоджені та вибиті передні зуби. За результатами протиправних дій ОСОБА_4 , відносно матері, ОСОБА_1 , тобто відповідача, складеного протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №877093 від 18.07.2023, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 184 КУпАП та в подальшому ОСОБА_1 постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова 18.09.2023 по справі № 645/3800/23 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді попередження. ОСОБА_2 зазначає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 була спричинена матеріальна шкода, оскільки нею понесені витрати на відновлення здоров'я сина ОСОБА_3 , яка полягає у понесених витратах на лікування зубів сина, ОСОБА_2 на загальну суму в розмірі 11 143 (одинадцять тисяч сто сорок три) грн. 00 коп., що підтверджуються наданими до суду доказами квитанціями. Крім того, була спричинила моральна шкоди їй та сину ОСОБА_3 , яка полягала в душевних стражданнях сина, що він пережив, пов'язаних з негативними змінами у житті, емоційні реакції при згадуванні, переживання фізичних незручностей, психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, зниження настрою, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, обурення, нераціональне витрачення життєвого часу на лікування та відновлення, обумовлені необхідністю залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. Враховуючи всі перелічені вище фактори, заподіяна моральна шкода оцінюється позивачами у загальному розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн., оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку відшкодувати позивачу завдані матеріальні збитки та моральну шкоду відмовляється, ОСОБА_2 змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , матеріальну шкоду у розмірі 11 143 (одинадцять тисяч сто сорок три) грн. 00 коп. та моральну шкоду розміром 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн., 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , в особі матері ОСОБА_2 моральну шкоду розміром 40 000 (сорок тисяч) грн, 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 661 (шістсот шістдесят одна) гривня 43 коп.
В іншій частині позовних вимог-відмовлено.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кучінська Ірина Семенівна подала апеляційну скаргу, у якій просить заочне рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Розглядати скаргу за відсутності ОСОБА_1 та адвоката Кучінської І.С.
Вказала, що надана медична документація на підтвердження матеріальної шкоди є неналежним доказом у справі, не підтверджує наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також немає підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.
Звертає увагу суду, що представником позивача надано до суду ордер на представництво інтересів у іншому районному суді.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, щодо стягнення з ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 11 143 (одинадцять тисяч сто сорок три) грн. 00 коп., оскільки розмір цієї шкоди підтверджується наданими позивачем доказами, а саме квитанціями на придбання ліків, оплату лікарських послуг тощо.
Суд вважає доведеним і встановленим факт заподіяння моральної шкоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та настанням шкідливих для позивача 1 та позивача 2 наслідків.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду щодо розміру стягнення моральної шкоди 40 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст. 1178 ЦК шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років), відшкодовується її батьками, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Відповідно до п.6 постанови Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність перед потерпілим його батьки, а у відповідних випадках - навчальні заклади.
Батьки несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; навчальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім у час знаходження його під їхнім наглядом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.150 СК України на батьків покладається обов'язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний моральний розвиток.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватись на розвиток її особистості, поваги до прав. Свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що згідно до рапорту працівника поліції, що 23.06.20233 року о 19:10 год. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 23.06.2023 року о 19:09 год. за адресою: АДРЕСА_1 , у дворі гуляли діти. Одна дівчина вдарила іншу дитину та вибила 2 зуба (а.с.22).
З наданих письмових пояснень ОСОБА_4 вбачається, що дійсно вона 23.06.2023 року своїм рюкзаком вдарила два рази ОСОБА_3 (а.с.33)
Також у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 особисто зазначила, що «…обязуюсь усилить контроль за вихованням доньки» (а.с.29).
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року по справі № 645/3800/23 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді попередження.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана постанова набрала законної сили 12.03.2025.
В силу вимог ст. 82 ч. ч. 6 ЦПК України, передбачено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена ця постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З матеріалів справи, з наданої суду копії медичної документації вбачається, що ОСОБА_3 26.06.2023 р. звернувся до лікаря-стоматолога дитячого комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка № 3», Харківської міської ради ОСОБА_5 на огляд порожнини рота з приводу отриманої травми в результаті отриманих тілесних ушкоджень.
Відповідно до отриманої медичної виписки зроблено висновок, що зруйновані 11 та 12 зубів на 2/3 висоти, пульпова камера скрита, реакція на холод різко болісна, зондування скритої пульпової камери та перкусія різко болісні, 11,12 зубів рухомі, косметичний дефект 11,12 зубів.
Також надуманими є твердження про те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б об'єктивно та поза розумним сумнівом доводили факт понесення заявлених до стягнення збитків, розмір яких, не підтвердженого жодними доказами, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем в якості доказу надано, що під час лікування, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 понесла витрати на загальну суму в розмірі 11 143 грн. 00 коп., а саме: за первинний медичний огляд та прицільну рентгенографію сплачено 203 грн., 00 коп. за консультаційні послуги, а також ОСОБА_2 понесені наступні витрати, які підтверджені актами наданих послуг № 2507/01 від 25 липня 2023 року суму 2 340, 00 грн.; актом наданих послуг № 3107/01 від 31 липня 2023 року суму 3000, 00 грн. та актом наданих медичних послуг № 1108/01 від 11 серпня 2023 року суму 5600, 00 грн. на загальна суму понесених витрат на лікування ОСОБА_3 - 10 940,00 грн. (а.с. 17,18-23).
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в результаті дій малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , завдано майнової шкоди в розмірі 11143,00 грн, яка підтверджена відповідними доказами.
Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно із ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала матеріальної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/12403/21 зроблено висновок, що: «розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин».
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи завданої моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності».
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , обґрунтовує вимоги про стягнення моральної шкоди тим, що малолітній ОСОБА_3 , у результаті протиправної поведінки ОСОБА_1 , після вказаний вище подій, спричинена моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, у зв'язку з тим, що її син пережив емоційні негативні реакції, зниження настрою, тимчасово відірваність від активного соціального життя, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, обурення, нераціональне витрачення життєвого часу на лікування та відновлення, обумовлені необхідністю залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які ОСОБА_2 , зверталася за наданням медичної допомоги своєму синові, і як мати дитини перенесла все це через себе, спостерігаючи як важко її дитині.
ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).
ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що внаслідок завдання дочкою відповідачки тілесних ушкоджень сину позивача їй завдано моральної шкоди, оскільки позивачка та її син зазнали душевних та моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я сина.
Разом з тим, суд першої інстанції всупереч норми ст. 89 ЦПК України не надав належної оцінки тому, що у даному випадку завдання шкоди носило ненавмисний характер, а тому за змістом ст. 23 ЦК України та відповідно до загальних засад цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав малолітній ОСОБА_3 , часу для відновлення його психоемоційного стану та загоєння травми щелепи та лікування зубів, характеру та тяжкості змін у його житті, характеру правопорушення допущеного дочкою відповідачки, вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , в особі його матері ОСОБА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди з 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп.. до 20000 (двадцяти тисяч) гривень 00 коп. В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим та доводами скарги не спростовано.
Твердження у скарзі, що представником позивача надано неналежний ордер на представництво інтересів ОСОБА_2 , спростовується матеріалами справи, тому колегія не приймає зазначений довід (а.с.40).
Виходячи з наведеного та відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає зміні, а скарга - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, п. п.3,4 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучінської Ірини Семенівни - задовольнити частково.
Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року-змінити.
Зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , в особі його матері ОСОБА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди з 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп. до 20000 (двадцяти тисяч) гривень 00 коп.
В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 01 травня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
О.В. Маміна.