Справа № 568/310/22 Головуючий у 1 інстанції: Сільман А. О.
Провадження № 22-ц/802/551/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.
22 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,
заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,
представника апелянта Рідченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України Рівненської області (відділ обслуговування громадян №8), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_3 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 10 січня 2023 року,
У листопаді 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_4 посилалася на те, що з травня 2007 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_5 , вони мають спільних дітей, проте шлюб офіційно між ними не зареєстрований.
Метою звернення до суду із заявою вказувала необхідність подальшого оформлення прав на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Радивилівський районний суд Рівненської області рішенням від 10 січня 2023 року заяву задовольнив. Встановив факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з травня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі особа яка не брала участі у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, провадження у даній справі закрити.
Заслухавши пояснення заявника, її представника та представника апелянта, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження у цій справі необхідно закрити.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді учасників справи та осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звертаючись до суду з даною апеляційною скаргою особа, яка не брала участі у справі посилається на те, що те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом того, що у своїй заяві про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 . ОСОБА_1 стверджувала, що звертається до суду з метою подальшого оформлення прав на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. При цьому заявниця, як заінтересованих осіб зазначила лише Головне управління Пенсійного фонду України Рівненської області (відділ обслуговування громадян № 8), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
На думку апелянта реальною метою ОСОБА_1 є поділ майна, що підтверджується поданням до Радивилівського районного суду Рівненської області позовної заяви про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Вважає, що заявниця приховала справжню мету свого звернення до суду, свідомо не залучила усіх заінтересованих осіб у справі права яких могли бути порушені, чим фактично ввела суд в оману.
Також суд не врахував, що на момент розгляду справи про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 і батьками померлого ОСОБА_5 існував спір про право, оскільки вони заперечували і заперечують її права на майно, яке залишилось після смерті їхнього сина.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 березня 2022 року серії НОМЕР_1 .
У заяві про встановлення факту, який має юридичне значення ОСОБА_1 вказувала, що вона проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
З церковного свідоцтва вбачається, що 28 травня 2007 року було вчинено обряд вінчання між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ..
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_7 , батьком якого записаний ОСОБА_5 , а матір'ю - ОСОБА_1 ( свідоцтво про народження від 06 листопада 2007 року серії НОМЕР_2 ).
ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_8 , батьком якої записаний ОСОБА_5 , а матір'ю - ОСОБА_1 ( свідоцтво про народження від 06 жовтня 2014 року серії НОМЕР_3 ).
З акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 17 березня 2022 року № 01.05-12/25 відомо, що до складу сім'ї ОСОБА_5 входили: син ОСОБА_9 , дочка ОСОБА_10 та цивільна дружина ОСОБА_1 .
З довідки Підзамчівського старостинського округу від 17 березня 2022 року № 01.05-15/78 вбачається, що ОСОБА_5 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом з цивільною дружиною ОСОБА_1 , сином, ОСОБА_9 та дочкою, ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який не був залучений до розгляду цієї справи, вказував на те, що оскаржуване рішення стосується його прав та інтересів, оскільки між сторонами існує спір про право власності на майно померлого ОСОБА_5 , а рішення використане позивачкою як доказ спільного проживання та набуття майна у цей період.
Згідно зі свідоцтвом про народження від 15 червня 1984 року НОМЕР_4 батьками померлого ОСОБА_5 є ОСОБА_3 і ОСОБА_11 .
З позовної заяви ОСОБА_1 від 02 травня 2024 року відомо, що вона звернулася до Радивилівського районного суду Рівненської області з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ (справа № 568/689/24). Відповідачами за вказаним позовом зазначені ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, підтверджується поясненнями заявниці, свідоцтвом про народження дітей, в яких батьками записані заявник і ОСОБА_5 , довідкою та актом обстеження сільської ради.
Суд вважав, що зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки цей факт знайшов підтвердження, породжує юридичні наслідки, а законодавство не передбачає іншого порядку його встановлення, і встановлення цього факту не пов'язується з вирішенням спору про право.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Отже, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року № 308/17634/23 вказала, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України).
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.
У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з'ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов'язуючи особу діяти певним чином.
За змістом поданої заяви та пояснень ОСОБА_1 , судом встановлено, що метою звернення до суду було підтвердження у судовому порядку факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 її та померлого ОСОБА_5 ..
Таким чином, заявниця переслідує мету захисту своїх прав, як цивільної дружини загиблого, оскільки інші члени сім'ї мають документально підтверджено рідство з загиблим (діти та батьки) на отримання одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена Законом № 2011-ХІІ та Постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Згідно з пунктами 1, 6 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.
У пункті 2 Постанови № 168 визначено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII.
Право на зазначену одноразову грошову допомогу мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, а також й утриманці загиблого військовослужбовця.
В окремому провадженні визначене специфічне коло суб'єктів цивільного процесу, якими є заявники та заінтерсовані особи (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України).
Враховуючи, що метою встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця, заінтересованою особою є орган, до якого має звернутись заявниця для набуття цього права - відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Саме по собі посилання апелянта на наявність спору про право не робить розгляд заяви автоматично спірним. Отримання одноразової грошової допомоги передбачено на законодавчому рівні, а також визначено її розмір.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що батьки загиблого ОСОБА_5 погодились із нарахуванням та виплатою їм одноразової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, яка була проведена з врахуванням заявниці, як дружини загиблого, та його дітей і не оспорювали вказаного факту. Таким чином, ОСОБА_3 фактично визнав право ОСОБА_1 на отримання нею допомоги у зв'язку із загибеллю її чоловіка.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції від 10 січня 2023 року, ОСОБА_3 лише вказує про наявність спору щодо майна загиблого, при тому самого факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації офіційного шлюбу не заперечує та не спростовує доказами.
Виникнення іншого майнового спору між сторонами майже через півтора року, в якому, як на доказ ОСОБА_1 посилається на рішення від 10.01.2023 року (справа №568/310/22) не свідчить про існування іншого спору на час його ухвалення. При розгляді даної справи відповідачі, з врахуванням наданих їм законом прав, не позбавленні можливості доводи, що спірне майно не є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_5 .
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих , оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту було саме призначення і виплата одноразової грошової допомоги.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.
З матеріалів справи убачається, що судове рішення не стосується безпосередньо прав, інтересів і обов'язків особи, яка оскаржує рішення, оскільки спір розглянуто і вирішено у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції скаржник не був, будь-які судження про права та обов'язки ОСОБА_3 у рішенні відсутні.
Отже, у зв'язку із наведеним колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, що не брала участі у даній справі, необхідно закрити.
Таким чином, з огляду на обставини справи, зміст наведених норм процесуального законодавства, апеляційний суд вважає, що оскільки вказаним рішенням суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брали участі у справі ОСОБА_3 не вирішувалося, тому за таких обставин відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційної скаргою цієї особи необхідно закрити.
Керуючись ст. 2, 4, 362, 381, 389 ЦПК України, суд
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_3 поданою на Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 10 січня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Ухвала набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: