04 травня 2026 року
м. Київ
справа №380/16230/24
адміністративне провадження № К/990/16477/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Білак М.В., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Державної організаціі (установа, заклад) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №380/16230/24
за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 28 жовтня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 28 червня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичний клінічний центр Західного регіону відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі №380/16230/24 у частині задоволення позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 142 183,70 грн скасовано та таку вимогу задовольнити частково.
Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (ЄДРПОУ 08160677) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9159 (дев'ять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн 22 коп.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року залишено без змін.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026, відмовити Позивачу в задоволені позову в повному розмірі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, а отже в розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Окрім того, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року вирішено здійснювати розгляд справи №380/16230/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме судами першої та апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги та зобов'язано виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
З цього приводу Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та належним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Доказів щодо наведеного скаржником не надано.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Окрім того, Верховний Суду звертає увагу про наявність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року, викладеного у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 який при вирішення даного спору був врахований судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної організаціі (установа, заклад) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №380/16230/24.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
М.В. Білак
Л.О. Єресько
Судді Верховного Суду