Номер провадження: 11-кп/813/1806/26
Справа № 946/9137/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 12023160000001528 від 14.12.2023 року відносно ОСОБА_7 ,
установив
На розгляді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12023160000001528 від 14.12.2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 255-1 КК України,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203-2 КК України,
Оскаржуваною ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2026 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, продовження існування ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, а також на дані про особу обвинуваченого, зокрема відсутність міцних соціальних зв'язків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
Посилається не те, що суд не врахував, що ризики не підтвердженні, наявність у ОСОБА_7 стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання.
Крім того, судом не було розглянуто можливості обрання альтернативної міри запобіжного заходу, при цьому, захисник вказує на наявність підстав для визначення розміру застави ОСОБА_7 у рамках вказаного кримінального провадження.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Апеляційний розгляд проведено без участі прокурора, який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, до судового засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав.
За згодою учасників провадження, розгляд апеляційної скарги проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , однак за участі його захисника ОСОБА_6 .
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12023160000001528 від 14.12.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203-2 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Також, приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, тому апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Згідно наданої судової справи, на теперішній час кримінальне провадження №12023160000001528 від 14.12.2023 року знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до статті 17 КПК є встановлення судом поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначених в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів, що виключає можливість оцінки апеляційним судом обґрунтованості обвинувачення, однак попри таке, оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
При вирішенні питання про продовження існування ризиків, суд 1-ої інстанції врахував те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце проживання та місце реєстрації, обвинувачується у вчинені тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. ч. 1 ст. 255-1, ч. 2 ст. 203-2 КК України, за які передбачено покарання за ч. 1 ст. 255-1 КК України у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 203-2 КК України у виді штрафу від сорока тисяч до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на три роки, що дає підстави вважати реальними наведені у клопотанні ризики.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється - є однією з обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу.
Щодо неможливості більш м'яких запобіжних заходів запобігти існуючим ризикам, судом встановлено наступне.
Більш м'якими запобіжними заходами порівняно з триманням під вартою, є: домашній арешт, застава, особиста порука, особисте зобов'язання.
Враховуючи те, що домашній арешт та тримання під вартою є ізоляційними запобіжними заходами, проте рівень ізоляції особи за ними суттєво відрізняється з огляду на умови, пов'язані з позбавленням (обмеженням) волі підозрюваного, обвинуваченого.
Так, домашній арешт є менш жорсткою формою ізоляції особи та, зокрема, не запобігає можливості вільного спілкування обвинуваченого як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації з іншими обвинуваченими та свідками, з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності за інкриміноване кримінальне правопорушення.
Зважаючи на викладене, застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту не зможе ефективно запобігти зазначеним прокурором ризикам.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду, оскільки згідно даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , в нього є постійне місце проживання де останній позитивно характеризується, крім того, має численні подяки від спортивних та громадських організацій, однак враховуючи суть обвинувачення, на переконання суду, не є тими беззаперечними стримуючими факторами порушення процесуальних обов'язків з боку обвинуваченого у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу. Твердження захисника щодо тривалого позбавлення волі внаслідок продовження строку його тримання під вартою, то суд прийшов висновку про переважність суспільного інтересу щодо забезпечення судового розгляду кримінального провадження.
Враховуючи викладене, доводи захисника ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту не знайшли своє підтвердження.
Водночас, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту з приводу можливості застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з таких підстав.
Як вбачається із мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, слідчий суддя, дійшовши висновку про відсутність підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу виходив із приписів п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України, відповідно до яких суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 255-1 КК України.
При цьому, суд врахував особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ч. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а також обставини інкримінованих злочинів та дійшов висновку про те, що забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 можливо лише шляхом застосування безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В той же час, колегія суддів наголошує, що в умовах воєнного стану роль суду є визначальною в системі інституційного забезпечення правовладдя, а судовий захист прав і свобод людини від свавілля - надважливим, у таких умовах не дозволено свавільне тримання особи під вартою без умотивованого судового рішення.
Так, законодавець закріпив дискрецію суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Відтак, на підставі системного аналізу вищезазначених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що в даному кримінальному провадженні саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи.
Приписи КПК України та стала практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Виходячи з практики ЄСПЛ, ключовим є призначення застави саме для забезпечення явки, а не як форми покарання. Гарантія спрямована насамперед на забезпечення присутності підозрюваного/обвинуваченого під час судового розгляду, а не на відшкодування шкоди чи завданих збитків. Застава не може розглядатися як спосіб покарання - її мета суто процесуальна.
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (п. 76 рішення у справі "Вренчев проти Сербії").
Апеляційний суд наголошує, що автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з приписами п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п.п.23-24).
Беручи до уваги вищевказану практику ЄСПЛ, а також приписи ст. 183 КПК України, яка наділяючи суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно визначення застави, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 у даному випадку можливо визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави, оскільки він вже тривалий час перебуває під вартою, ризики, встановлені судом, дещо зменшились, судовий розгляд знаходиться на стадії дослідження доказів, яка може тривати невизначений час.
Вирішуючи питання про визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд виходить із положень кримінального процесуального закону та враховує сукупність обставин кримінального провадження.
Зокрема, суд бере до уваги характер і ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, серед яких є тяжкий та особливо тяжкий злочин, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна та штрафу в розмірі від сорока тисяч до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на три роки. Суворість можливого покарання у разі доведення винуватості об'єктивно зумовлює існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема ризику переховування від суду, незаконного впливу на свідків чи інших учасників кримінального провадження, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачених пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України.
Апеляційний суд враховує також усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якої зі спливом часу наявні ризики зменшуються.
Разом із тим колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем мешкання.
Крім того, суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_7 під вартою у межах даного кримінального провадження, стан здоров'я обвинуваченого та наявність хронічних захворювань, що також підлягає врахуванню при визначенні співмірного розміру застави, оскільки запобіжний захід не повинен носити характеру надмірного обмеження прав особи та має відповідати принципу розумності й пропорційності.
Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність передбачених законом ризиків, дані про особу обвинуваченого, наявність хронічних захворювань, а також тривалий строк перебування під вартою, апеляційний суд приходить до висновку, що визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 155 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є співмірним, обґрунтованим та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 та виконання ним покладених процесуальних обов'язків.
З огляду на зазначені обставини, апеляційним судом встановлені підстави для скасування оскаржуваної ухвали з постановлення нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави.
Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Пункт 2 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги захисника, скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді з постановленням нової ухвали про застосування ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 155 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладанням обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 177, 182, 183, 196, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 12023160000001528 від 14.12.2023 року відносно ОСОБА_7 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» без визначення застави - задовольнити частково.
Продовжити відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 203-2, ч. 1 ст. 255-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком до 15.05.2026 року включно.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 155 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто станом на 01.01.2026 року складає - 515840 (п'ятсот п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок №UA308201720355299001001086720, код отримувача (ЄДРПОУ) - 42268321, банк отримувача - ДКСУ м. Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 09.04.2026 року по справі № 946/9137/25 (судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 строком до 15.05.2026 року, обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за вимогою до суду;
- не відлучатися з міста Ізмаїл, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи або навчання;
- здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд з України та в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Строк дії ухвали Одеського апеляційного суду про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою становить до 15.05.2026 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4