Номер провадження: 11-кп/813/1697/26
Справа № 509/4439/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (яка також є законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 ),
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2026 року у кримінальному провадженні №12025162380000276, відомості про яке внесені до ЄРДР 09.05.2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, розлученого, маючого середню освіту, офіційно не працевлаштованого, військовослужбовця Збройних Сил України - старший стрілець 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 8 аеромобільної роти НОМЕР_1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 (наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 84 від 20.03.2024 вважається таким, що самовільно залишив місце несення служби, внесені відомості першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорськ) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Краматорськ до ЄРДР за №62024050010013094 від 04.11.2024 за ч.4 ст.408 КК України), не має на утриманні дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий 27.06.2024 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, яке відбував частково, а саме сплатив частину у розмірі 8500 гривень,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.125 КК України - у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів громадян;
- за ч.2 ст.125 КК України - у виді штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів громадян;
- за ч.1 ст.122 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупності кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ст.71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі, повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 року у виді штрафу у розмірі 8500 гривень.
На підставі ч.3 ст.72 КК України, невідбуту частину покарання за вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 року у виді штрафу у розмірі 8500 гривень визначено виконувати самостійно.
До набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Строк відбування покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з моменту взяття під варту, а саме з 15.01.2026 року.
Відповідно до вироку суду першої інстанції 18 травня 2025 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували за місцем спільного мешкання за адресою: АДРЕСА_3 , коли до будинку прийшов чоловік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння. В цей момент ОСОБА_8 знаходилась у приміщенні кухні, син ОСОБА_8 знаходився в ванній кімнаті, а мати ОСОБА_7 знаходилась на другому поверсі будинку. В подальшому приблизно о 23 годині 40 хвилин, між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловіком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які разом проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки виникла словесна перепалка.
В подальшому, перебуваючи у приміщенні кухні за зазначеною адресою, в ході конфлікту на ґрунті неприязних стосунків, керуючись прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та розуміючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення шкоди здоров'ю іншій особі, ОСОБА_10 наніс потерпілій ОСОБА_7 , яка є особою похилого віку, декілька ударів ногами в область живота, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді синця лівої молочної залози та синця живота бічної поверхні справа. Синці спричинили незначні скороминучі наслідки тривалістю не більше 6 днів, тому за цим критерієм, згідно п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.), як в сукупності так і кожне окремо, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Своїми умисними діями ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, - умисне легке тілесне ушкодження.
Окрім цього, 18 травня 2025 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували за місцем спільного мешкання за адресою: АДРЕСА_3 , коли до будинку прийшов чоловік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння. В цей момент ОСОБА_8 знаходилась у приміщенні кухні, син ОСОБА_8 знаходився в ванній кімнаті, а мати ОСОБА_7 знаходилась на другому поверсі будинку. В подальшому приблизно о 23 годині 40 хвилин між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловіком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які разом проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки виникла словесна перепалка.
В подальшому, перебуваючи у приміщенні кухні за зазначеною адресою, в ході конфлікту на ґрунті неприязних стосунків, керуючись прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та розуміючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення шкоди здоров'ю іншій особі, ОСОБА_10 наніс потерпілій ОСОБА_8 один удар в область голови та другий удар в ніс, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі струсу головного мозку, закритого перелому кісток носа, синців лівої та правої орбіт та синця спинки носа, що спричинило за собою розлад здоров'я терміном понад 6 днів, але не більше 21 дня (трьох тижнів), за цим критерієм, згідно п.2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.) відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Своїми умисними діями ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Окрім цього, 18 травня 2025 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували за місцем спільного мешкання за адресою: АДРЕСА_3 , коли до будинку прийшов чоловік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння. В цей момент ОСОБА_8 знаходилась у приміщенні кухні, син ОСОБА_8 знаходився в ванній кімнаті, а мати ОСОБА_7 знаходилась на другому поверсі будинку. В подальшому приблизно о 23 годині 40 хвилин між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її чоловіком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які разом проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки виникла словесна перепалка.
В подальшому, перебуваючи у приміщенні кухні за зазначеною адресою, в ході конфлікту на ґрунті неприязних стосунків, керуючись прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та розуміючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення шкоди здоров'ю іншій особі, ОСОБА_10 кинув на ліжко неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 та почав душити останнього, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому дистального метадіафізу 5-ї п'ястної кістки правої кисті зі зміщенням та садно підборіддя, спричинивши розлад здоров'я тривалістю понад 21 день, тому за цим критерієм, згідно п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.) відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Своїми умисними діями ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, керівник Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне:
-при призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 покарання за ч.ч. 1, 2 ст. 125 КК України суд першої інстанції неправильно сформулював єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподаткований мінімум доходів громадян, крім того не вказав про його кратний розмір у співвідношенні до грошової суми у гривнях;
-в резолютивній частині вироку не зазначено остаточне покарання, яке призначено ОСОБА_10 за цим вироком з урахуванням вироку Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 року, а лише вказано про часткове приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком;
-місцевий суд дійшов до помилково висновку про початок строку відбування покарання ОСОБА_10 , визначивши його з 15.01.2026 року - дня застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, в той час як початок строку відбування покарання обраховується з дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили, а строк попереднього ув'язнення зараховується до строку покарання на підставі вимог ч. 5 ст. 72 КК України.
На підставі викладеного прокурор просить змінити вирок в частині призначення ОСОБА_10 покарання та абзац перший резолютивної частини вироку щодо призначення покарання ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 КК України, викласти в наступній редакції:
« - за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;
-за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень».
Абзац третій резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції: «На підставі ст. 71 КК України до призначеного за даним вироком покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість), повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 у виді штрафу у розмірі 8500 гривень, призначити остаточно ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців та штрафу в розмірі несплаченої суми 8500 гривень».
Абзац шостий резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції: «Строк відбування покарання ОСОБА_10 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 15.01.2026 по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі».
В іншій частині вирок просить залишити без змін.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Прокурор ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_8 , яка також є законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 , підтримали вимоги апеляційної скарги і просили її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Потерпіла ОСОБА_7 залишила вирішення апеляційної скарги прокурора на розсуд суду.
Неповнолітній потерпілий ОСОБА_8 та представник органу опіки та піклування ВК Овідіопольської СР Одеської області, будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, із заявами та клопотаннями не звертались. Крім того, неповнолітній потерпілий ОСОБА_8 був представлений своїм законним представником - матір'ю ОСОБА_8 .
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, якими визначено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілої.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В своїй апеляційній скарзі прокурор не оскаржує фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію дій обвинуваченого та ступінь доведеності його вини, а тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не переглядає вирок суду в цій частині.
При цьому, під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачений повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, суд обґрунтовано, в порядку ч.3 ст.349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими доводи прокурора в частині того, що під час ухвалення оскарженого вироку суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями п.1) ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є зокрема незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом, у тому числі про позбавлення державної нагороди України.
З оскарженого вироку убачається, що місцевий суд призначив ОСОБА_10 покарання за ч.ч. 1, 2 ст. 125 КК України у виді штрафу, розмір якого визначив у «неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Згідно вимог ст. 53 КПК штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
При призначенні покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, цей розмір визначається в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установленого законодавством України на час ухвалення вироку, із визначенням його у грошовій сумі, здійснивши перерахування розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 20 березня 2023 року у справі № 279/6414/20, провадження № 51-550 км 22, а також від 16 грудня 2025 року у справі № 707/1509/24, провадження № 51-178км25.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 71 КК України при призначенні ОСОБА_10 покарання, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно вимог ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 вказаної статті визначено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
За правилами ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Згідно оскарженого вироку суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_10 раніше судимий 27.06.2024 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, яке відбував частково, а саме сплатив частину у розмірі 8500 гривень, тобто невідбута частина покарання за цим вироком також становить 8500 гривень.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що обвинувачений ОСОБА_10 вчинив нові кримінальні правопорушення у цьому кримінальному провадженні до повного відбуття покарання за попереднім вироком, тобто, призначаючи остаточне покарання за оскаржуваним вироком суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ст. 71 КК України та приєднав невідбуту частину покарання за вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 року у виді штрафу у розмірі 8500 гривень, однак не визначив остаточне покарання за сукупністю вироків, обмежившись посиланням на ч. 3 ст. 72 КК України, згідно з якою основне покарання у виді штрафу складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Апеляційний суд також вважає слушними доводи прокурора про те, що суд першої інстанції невірно визначив початок строку відбування покарання ОСОБА_10 з огляду на наступне.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення про початок строку відбування покарання та залік досудового тримання під вартою.
Так, відповідно до оскарженого вироку у цьому кримінальному провадженні запобіжний захід ОСОБА_10 не обирався, однак з метою забезпечення виконання вироку місцевий суд вважав за необхідне застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили.
За змістом ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року №3352-XII, з наступними змінами, попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 32 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
В свою чергу, положення ч. 1 ст. 87 КВК України встановлюють, що особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Системний аналіз вищевикладених вимог закону дає підстави дійти висновку про те, що початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі відраховується з дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили, при цьому, до такого строку зараховується строк попереднього ув'язнення до моменту набрання таким вироком законної сили.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що строк відбування покарання ОСОБА_10 слід обраховувати з 15.01.2026 року, замість дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили.
Натомість, місцевим судом на підставі ч. 5 ст. 72 КК України не враховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_10 з 15.01.2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Тобто посилання прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність знайшли своє підтвердження під час перевірки доводів наведених в його апеляційній скарзі.
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченому.
Згідно п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч.1 ст.408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.409 та п. 1) ч.1 ст.413 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування судом закону, який підлягав застосуванню.
Зазначена зміна вироку суду першої інстанції жодним чином не погіршує правового становища обвинуваченого ОСОБА_10 .
За таких обставин апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 408, 409, 413, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2026 року, яким ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України, - змінити в частині призначення покарання.
Абзац перший резолютивної частини вироку щодо призначення ОСОБА_10 покарання за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 КК України викласти в наступній редакції:
« - за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;
-за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень».
Абзац третій резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції:
«На підставі ст. 71 КК України до призначеного за даним вироком покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість), повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.06.2024 у виді штрафу у розмірі 8500 гривень, призначити остаточно ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців та штрафу в розмірі несплаченої суми 8500 гривень».
Абзац шостий резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції:
«Строк відбування покарання ОСОБА_10 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період часу з 15.01.2026 по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі».
В іншій частині оскаржений вирок залишити без змін.
Ухвала Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4