Справа № № 585/1534/26
Номер провадження 1-в/585/54/26
30 квітня 2026 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін по справі:
прокурора - ОСОБА_3 ,
заявника - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни клопотання засудженого ОСОБА_4 про дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, -
встановив:
На розгляд Роменського міськрайонного суду Сумської області від засудженого ОСОБА_4 надійшло клопотання про дострокове звільнення від подальшого відбування покарання в межах процедури усунення порушення статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Своє клопотання мотивує тим, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року його було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115, п.13, ч.2 ст. 115, ч.3 ст. 358 КК України та засудженого до довічного позбавлення волі. Постановою Верховного Суду України від 31 травня 2005 року даний вирок залишений без змін, в зв'язку з чим він вступив в законну силу.
26 липня 2022 року Комітет ООН по правам людини по повідомленню № 3809/2020 прийняв рішення, яким встановив порушення Державою вимог ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, в зв'язку з призначенням йому покарання у виді довічного позбавлення волі. В зв'язку із змінами в законодавстві суд наділений повноваженнями здійснювати заміну довічного позбавлення волі на строк від 15 до 20 років при умові фактичного відбуття засудженим не менше 15 років позбавлення волі. В законодавстві України відсутній механізм, який забезпечить ефективну реалізацію рішення Комітету ООН по правам людини по індивідуальним комунікаціям. Відсутній будь-який реальний та ефективний перегляд назначеного йому довічного позбавлення волі, а також не забезпечено надання адекватної компенсації, незважаючи на прямий наказ Комітету. Подальше тримання його під вартою втрачає якість «законність» в матеріально-правовому сенсі та набуває ознак свавільного позбавлення волі, в розумінні ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Згідно правової позиції Комітету, невиконання Державою зобов'язань по забезпеченню ефективного засобу правового захисту призводить до ситуації, при якій подальше тримання під вартою стає юридично необґрунтованим і не сумірним, та відповідно - свавільним. Тобто після засудження його до довічного позбавлення волі правова ситуація принципово змінилася, а засудження його до довічного позбавлення волі не відповідає вимогам ст. 9 Пакту. Міри, на які посилається Держава, а саме зміни, які були внесені в ст. 81 та 82 КК України, не можуть розглядатися в якості належного виконання обов'язків, що витікають із рішень ООН, та не усувають його порушених прав. Діюче законодавство не містить спеціальних механізмів, які дозволяють врахувати юридичну природу виявленого порушення та забезпечити його усунення, що підтверджує відсутність ефективних засобів його правового захисту. Запропоновані Державою міри не усувають встановлених порушень, не забезпечують відновленню порушених прав та не відповідають стандартам ефективного засобу захисту, відповідно до ст. 9 Пакту. Тому в умовах відсутності належного перегляду вироку та інших мір індивідуального характеру подальше тримання його під вартою здійснюється без достатніх міжнародно-правових підстав. Вказані обставини покладають на суд обов'язок усунути триваючі порушення його прав, забезпечивши застосування положення Пакту як частини національного законодавства і надати ефективний спосіб його захисту.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_4 просить суд за наслідками розгляду вказаного клопотання усунути відносно нього порушення ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права шляхом звільнення від подальшого відбування покарання.
У судовому засіданні засуджений та його захисник доводи клопотання підтримали та просили про його задоволення.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи засудженого, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1-5 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом.
Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред'явлене йому обвинувачення.
Кожна заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.
Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання
під вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним.
Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.
Як встановлено судом, вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року ОСОБА_4 засуджений за ч.1 ст. 115, п.13 ч.2 ст. 115, ч.3 ст. 358, 70 КК України і йому призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі ( т.1, а.ос.с.7-18 ).
Ухвалою Верховного Суду України від 31 травня 2005 року, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року щодо нього без змін ( т.1, а.о.с.20-22).
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахується з 25 квітня 2004 року. Вирок суду набрав законної сили 31 травня 2004 року.
На даний час ОСОБА_4 відбуває покарання в ДУ «Роменська ВК №56» (с. Перехрестівка, Роменського району).
Призначене вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2005 року ОСОБА_4 покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає положенням та нормам закону України про кримінальну відповідальність, які діяли на момент вчинення ним злочинів.
До матеріалів клопотання додані Міркування, прийняті Комітетом згідно п.4 ст. 5 Факультативного протоколу відносно повідомлення № 3809/2020 від 26.07.2022 року .
Зі змісту зазначеного рішення Комітету ООН щодо засудженого, яке у неофіційному перекладі названо як «Міркування», вбачається, що воно є черговим нагадуванням для приведення національного законодавства у відповідність із приписами Конвенції щодо вироків у виді довічного позбавлення волі і такі заходи було вжито, що знайшло своє відображення у змінах до статей 81, 82 КК України.
Так, згідно ч.1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Згідно ч.3 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
Згідно ч.5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Крім того, в України існує інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, що в повній мірі відповідає вимогам міжнародного та національного права.
Так, ч. 2 ст.87 КК України встановлює, що актом помилування Президента України може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років, стосовно індивідуально визначеної особи, а згідно ч.7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням, які і дострокового звільнення, зокрема шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, та такою можливістю вправі скористатися і засуджений ОСОБА_4 за умови виконання певних визначених законом умов.
Також слід зауважити, що піддаючи аналізу положення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права вбачається, що застосування покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить, а ні Конституції України, а ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.
Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів. Цієї мети можливо досягти у випадку, коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.
Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого, та ніяк не може розцінюватись свавільне тримання під вартою.
Також, згідно п. 49 рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини» ЄКПЛ не забороняє державам засуджувати осіб, що вчинили серйозні злочини до невизначеного строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту від населення з наведенням численних рішень ЄСПЛ з цього питання. При цьому ЄСПЛ наголошує, що це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особистості. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув'язнення, не зменшує позитивне зобов'язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов'язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув'язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.
Крім того, згідно п. 97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру» ЄСПЛ зазначив, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить ст. 3 та будь-якій іншій статті ЄКПЛ з посиланням численні рішень у справах ЄСПЛ.
Згідно п. 98 зазначеного рішення, аналіз судової практики ЄСПЛ щодо можливості скорочення довічного позбавлення волі свідчить про те, що якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного позбавлення волі з метою його пом'якшення, скорочення, припинення чи умовно-дострокового звільнення засудженого, цього достатньо, щоб задовольнити вимогам ст. 3 ЄКПЛ.
За таких обставин, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, щодо засудженого ОСОБА_4 то у задоволенні його клопотання про його фактичне звільнення із під варти, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 376, 537, 539 КПК України, суд, -
постановив:
В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі за вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 року справа №1-9, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Роменський міськрайонний суд Сумської області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали виготовлено 04.05.2026 року.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1