Справа № 500/154/26
04 травня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивачка), в інтересах якої діє адвокат Кметик Ярослав Степанович, звернулася до суду із позовом до Теребовлянської міської ради (далі - відповідач, або рада) у якому просить ухвалити рішення, яким:
визнати протиправним та скасувати рішення Теребовлянської міської ради від 21 листопада 2025 року № 5894 про відмову ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою;
зобов'язати Теребовлянську міську раду прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розташовану за адресою АДРЕСА_1 площею 0,2500 га. кадастровий номер земельної ділянки 6125088600:03:001:0196.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 6125088600:03:001:0196.
З метою приватизації вказаної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивачки, остання звернулася до Теребовлянської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі вказаної земельної ділянки у власність.
Оскарженим рішення Теребовлянської міської ради від 21 листопада 2025 року № 5894 відмовлено у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у приватну власність у зв'язку із наявністю спору і не погодженням меж суміжними користувачами (власниками) земельних ділянок.
Позивачка не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, а тому звернулась з даним позовом до суду.
Відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що на момент прийняття спірного рішення Теребовлянською міською радою № 5894 від 21 листопада 2025 року, не було погоджено меж із суміжними землекористувачами і наявний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що унеможливлювало прийняття позитивного рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність. Позивачем не надано доказів щодо позасудового врегулювання спору з сусіднім землекористувачем. До ради із заявою щодо вирішення земельного спору вона не зверталась.
Звертає увагу, що в силу підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 20.01.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Копію ухвали про відкриття спрощеного провадження відповідач отримав 20.01.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його електронний кабінет.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Інших заяв чи клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 6125088600:03:001:0196 за цією ж адресою.
З метою приватизації вказаної земельної ділянки, позивачка звернулася до Теребовлянської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки у приватну власність.
Листом №100/02-11/з від 02.06.2025, проаналізувавши подані матеріали до заяви (технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)), Теребовлянська міська рада повідомила позивачку про таке: - у документації межі суміжними користувачами (власниками) земельних ділянок належним чином не погоджені; - враховуючи багаторічний конфлікт між суміжними користувачами (власниками) земельних ділянок щодо спірного питання стосовно меж присадибних земельних ділянок в АДРЕСА_1 між громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , наявним конфліктом між землекористувачами, на час розроблення документації, доцільно провести погодження меж земельних ділянок. Відповідачем запропоновано звернутися до суду із позовною заявою про визнання неправомірною відмови суміжного користувача (власника) гр. ОСОБА_3 у підписанні акту погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання та визнати за гр. ОСОБА_1 право на приватизацію земельних ділянок в АДРЕСА_1 без погодження меж земельних ділянок та дозволити її подальше здійснення. Також вказано, що документація не може бути подана для розгляду та прийняття відповідного рішення сесією Теребовлянської міської ради.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 500/3425/25 визнано протиправною бездіяльність Теребовлянської міської ради щодо не розгляду питання про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196. Зобов'язано Теребовлянську міську раду розглянути у передбачений законом спосіб питання про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196, прийнявши відповідне рішення.
Рішенням Теребовлянської міської ради від 21 листопада 2025 року № 5894 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196 у зв'язку із наявністю спору щодо меж або права користування земельною ділянкою між сторонами. Рекомендовано ОСОБА_1 вирішити спір у встановленому законом порядку (шляхом погодження меж із суміжними землекористувачами або у судовому порядку) та після його вирішення повторно звернутися до Теребовлянської міської ради.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі є рішення відповідача, яким відмовлено позивачці у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в цій справі суд має оцінити оскаржене у цій справі рішення відповідача через призму верховенства права та критеріїв законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб'єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частиною 2 статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Аналогічна норма міститься і в статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Порядок набуття права на землю унормовано главою 19 ЗК України. Зокрема, статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з частиною першою цієї статті громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Відповідно до частини 2 статті 118 ЗК України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Відповідно до частин 2, 3 статті 55 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
Статтею 186 ЗК України урегульовано питання погодження і затвердження документації із землеустрою. Зокрема, частиною п'ятою цієї статті визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.
За приписом частини восьмою статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Аналіз вказаних норм ЗК України та Закону № 858-IV дає підстави для висновку, що приватизація земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у власності громадян здійснюється на підставі їх заяви та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розробляється без відповідного дозволу органу державної влади чи місцевого самоврядування.
При цьому підставою для відмови у затвердженні такої технічної документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що оскільки позивачка є власницею житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, приватизація земельної ділянки, на якій розміщений належний їй житловий будинок, у її випадку здійснюється на підставі технічної документації, яка розробляється без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування. Підставою для відмови у затвердженні цієї документації може бути лише може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Щодо аргументів відповідача про наявність земельного спору між позивачкою та сусідніми землевласниками та землекористувачами суд зазначає таке.
Порядок вирішення земельних спорів врегульовано главою 25 ЗК України.
Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Згідно з частиною п'ятою статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Відповідно до підпункту 5 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин належать вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.
Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель належить до компетенції сільських селищних міських рад та їх виконавчих органів.
Водночас суд звертає увагу учасників справи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 згідно з якою стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).
В частині першій статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
З наведеного слідує, що аргументи сусідніх землевласників чи землекористувачів в процесі реалізації права позивачкою на приватизацію земельної ділянки під належним їй на праві власності житловим будинком повинні бути проаналізовані, враховані чи відхилені органом місцевого самоврядування на стадії вирішення питання про затвердження розробленої технічної документації та передачі земельної ділянки у власність шляхом прийняття відповідачем на пленарному засіданні ради відповідного рішення про затвердження технічної документації чи, за наявності підстав, про відмову у затвердженні технічної документації і передачі земельної ділянки у власність.
І саме таке рішення органу місцевого самоврядування є рішенням щодо вирішення земельного спору між позивачкою та сусідніми землекористувачами і яке, у разі незгоди сторін, може бути оскаржене до суду відповідно до частини п'ятої статті 158 ЗК України.
Із зазначених міркувань, судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивачка не зверталась до органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору.
Згідно з підпунктом 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв'язку із знищенням майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, встановлена підпунктом 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України заборона на передачу земельних ділянок комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану не поширюється на відносини щодо передачі земельних ділянок власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, а тому доводи відповідача в цій частині також є безпідставними.
Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов переконання, що оскаржуване рішення відповідача про відмову позивачці у затвердженні технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку правильності обраного позивачкою способу захисту порушеного права щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), суд враховує таке.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За встановлених фактичних обставин справи, враховуючи наявність невирішеного органом місцевого самоврядування спору щодо меж земельних ділянок суміжних землекористувачів, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивачки належним способом захисту буде зобов'язати відповідача повторно розглянути на пленарному засіданні ради питання про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196, прийнявши відповідне рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення заявленого адміністративного позову.
Судові витрати
Згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією №ПН4268424 від 15.12.2026. Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, суд стягує на користь позивачки судові витрати (судовий збір) у сумі 665,60 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доказів понесення інших витрат суду надано не було.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Теребовлянської міської ради від 21 листопада 2025 року № 5894 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення)меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність в АДРЕСА_1 ».
Зобов'язати Теребовлянську міську раду повторно розглянути на пленарному засіданні ради питання про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,2500 га кадастровий номер 6125088600:03:001:0196, прийнявши відповідне рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Теребовлянської міської ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 травня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Теребовлянська міська рада (місцезнаходження: вул. Князя Василька, 104А, м. Теребовля, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 48101 код ЄДРПОУ 04058456).
Головуючий суддя Юзьків М.І.