про залишення позовної заяви без руху
01 травня 2026 року Справа № 480/3067/26
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Шаповал М.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради, Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до виконавчого комітету Сумської міської ради, Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Так, позивач просить суд за результатом зробити висновок щодо:
- наявності протиправної триваючої бездіяльності Виконавчого комітету Сумської міської ради, яка полягає у невиконанні імперативного обов'язку щодо забезпечення позивача житлом у встановленому законом порядку та строках;
- факту порушення встановленого законом імперативного строку надання житла (3 місяці з моменту виникнення підстав для забезпечення житлом згідно з Постановами № 470 та № 193), який є граничним та обов'язковим для виконання;
- неможливості виконання обов'язку щодо надання житла в натурі у зв'язку з багаторічною відмовою за неспроможності, зміною житлової ситуації та відсутністю реального механізму реалізації первинного зобов'язання;
- застосування компенсаційного способу захисту як єдино ефективний спосіб відновлення порушеного права шляхом заміни натурального способу забезпечення житлом на грошову компенсацію вартості житла;
- стягнути з Сумської міської ради грошову компенсацію вартості належного житла, розраховану виходячи з нормативної площі 52,9 м (з урахуванням додаткової житлової площі для офіцера відповідного статусу), за ринковою вартістю житла у м. Суми станом на день ухвалення рішення суду (стягнути 3% річних на загальну суму 119 250,00 грн);
- стягнути з Сумської міської ради моральну шкоду, завдану тривалим (понад 35 років) невиконанням імперативного житлового обов'язку, яке мало характер тривалого порушення права та спричинило значні моральні страждання, стан правової невизначеності та фактичне позбавлення гарантованого соціального забезпечення (моральна шкода у даному випадку 1000000 грн). Крім того, просить встановити контроль за виконанням рішення суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Подану позовну заяву необхідно залишити без руху як таку, що подана з порушенням вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з пунктами 4, 5 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло.
Суд звертає увагу, що рішення суду також не може бути неконкретним або умовним (ч. 7 ст. 246 КАС України), що також зумовлює необхідність чіткого формулювання позовних вимог.
Натомість під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.
Способи захисту прав, свобод або законних інтересів визначені у статті 5 КАС України, серед яких: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позовна заява не містить вмотивованих посилань на те, з якими конкретними юридичними фактами чи подіями пов'язано/обумовлено звернення до суду з цим позовом, також позивач не посилається на правові норми, які передбачають грошову компенсацію за ненадане житло та правові норми, які визначають розмір такої компенсації.
Позовна заява не містить чіткого змісту позовних вимог оскільки позивач просить за результатами її розгляду зробити висновок щодо:
1. наявності протиправної триваючої бездіяльності Виконавчого комітету Сумської міської ради, яка полягає у невиконанні імперативного обов'язку щодо забезпечення позивача житлом у встановленому законом порядку та строках;
2. факту порушення встановленого законом імперативного строку надання житла (3 місяці з моменту виникнення підстав для забезпечення житлом згідно з Постановами № 470 та № 193), який є граничним та обов'язковим для виконання;
3. неможливості виконання обов'язку щодо надання житла в натурі у зв'язку з багаторічною відмовою за неспроможності, зміною житлової ситуації та відсутністю реального механізму реалізації первинного зобов'язання;
4. застосування компенсаційного способу захисту як єдино ефективний спосіб відновлення порушеного права шляхом заміни натурального способу забезпечення житлом на грошову компенсацію вартості житла.
Однак, заявлені вимоги мають загальний характер та не містять чіткої конкретизації, а саме не зазначено, які конкретно дії, бездіяльність позивачем маються на увазі.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги, розмежувавши їх щодо кожного відповідача.
Також, за приписами частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом встановлено шестимісячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
З огляду на зміст позовних вимог позивач серед іншого зазначає про те, що бездіяльність органу місцевого самоврядування у даному випадку є не разовим актом, а триваючим юридичним порушенням, оскільки обов'язок щодо надання житла виник, був формально підтверджений постановкою на квартирний облік та не виконаний протягом понад 35 років.
У позовній заяві зазначає, що протягом усього періоду з 1991 по 2026 роки позивач системно звертався до відповідачів із запитами про стан виконання житлової гарантії. У відповідь позивач отримував формальні листи про "відсутність фінансування" та "знаходження у черзі".
Тобто про порушення своїх прав позивач дізнався, відповідно, з 1991 року, а до суду звернувся з позовною заявою, сформувавши її в системі "Електронний суд", лише 28.04.2026, тобто, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом. Будь-якого обґрунтування поважності причин пропуску строку в позовній заяві не зазначено. Заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску позивач суду не надав.
При цьому суд звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Така позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу необхідно усунути зазначений недолік позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску строку звернення до суду та надання доказів поважності причин його пропуску.
Крім того, в порушення вимог частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору.
У позовній заяві позивач просить звільнити його від сплати судового збору за приписами пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", за яким судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; за пунктом 58 зразкової справи ВС № 160/8324/19, якою визначено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір", а також на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Щодо клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору, слідує враховувати такі обставини та вимоги законодавства.
В пункті 58 рішення Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у зразковій адміністративній справі № 160/8324/19 (адміністративне провадження №з/9901/20/19) зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір".
Тобто в рішенні Верховного Суду зазначено як підставу для звільнення позивача від сплати судового збору саме пункт 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а не пункт 13 частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір". При цьому частина перша статті 3 Закону України "Про судовий збір" взагалі не містить пункту 13.
У свою чергу, пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Разом з тим, враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження такого статусу, суд вважає заявлене клопотання необгрунтованим. У свою чергу, висновок Верховного Суду, викладений в рішенні у зразковій справі № 160/8324/19 щодо звільнення від сплати судового збору, стосується особи позивача саме в цій справі та не застосовується до невизначеного кола осіб.
Також суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Ця норма закону кореспондується з положеннями статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Отже, єдиною підставою для вчинення дій, зазначених у статті 133 КАС України та статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування судом майнового стану сторони. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Тобто, звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору за клопотанням сторони є правом суду, а не його обов'язком, тому відбувається на розсуд суду у кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених у клопотанні підстав.
Майновий стан визначається за сукупністю доказів, зокрема: довідки про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківських документів про відсутність на рахунку коштів, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків.
Суд зазначає, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Проте, на підтвердження свого скрутного майнового стану, позивач не надав суду жодного доказу.
Слід також зазначити, що оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
У даному випадку, враховуючи також положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" ("Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати"), звертаючись до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, позивач не надав жодних документальних підтверджень, які б посвідчували його матеріальне становище і, зокрема, розмір доходу, отриманого за попередній календарний рік.
При цьому суд зазначає, що ненадання позивачем доказів на підтвердження його майнового стану, позбавляє суд можливості визначити, чи перевищує розмір судового збору, який необхідно сплатити позивачу за подання цієї позовної заяви до суду, 5% розміру його річного доходу.
Крім того, суд зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя N R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Що стосується посилання позивача на пункт 11 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" як на підставу звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 13 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зміст цієї норми вказує на те, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві, обов'язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень). У такому випадку вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий платіж сплачується, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 05.03.2020 у справі № 597/664/18, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 02.05.2019 (справа № 9901/167/19) та Верховного Суду від 13.03.2018 (справа № 820/5268/17).
Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що наведені норми Закону України "Про судовий збір" не звільняють позивача від сплати судового збору за заявлені вимоги немайнового характеру.
Аналогічний висновок суду також сформулював Верховний Суд в ухвалі від 22.04.2020 у справі № 480/4274/19.
У даному випадку за вимоги щодо стягнення з відповідача суми моральної шкоди у загальному розмірі 2 444 250 грн судовий збір не повинен справлятися в силу норм Закону України "Про судовий збір". Однак, у позовній заяві ОСОБА_1 заявляє також інші вимоги, не пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, зокрема, немайнового характеру, та які мають бути оплачені судовим збором.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На підставі частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Тобто, необхідною умовою розгляду судом позовної заяви є сплата особою, яка звертається з цією заявою, судового збору у визначеному розмірі.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З огляду на зміст позовних вимог позивач окрім вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди на загальну суму 2 444 250 грн, також заявив вимогу немайнового характеру.
Законом України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Тому позивачу необхідно усунути зазначений недолік позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн або надати докази на підтвердження звільнення від його сплати.
Реквізити рахунку для зарахування судового збору:
Отримувач коштів: ГУК Сум. обл/Сумська МТГ/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37970404
Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО) 899998
Рахунок отримувача UA878999980313151206084018540
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу Судовий збір, за позовом _________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Сумський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Адміністративний позов завжди має індивідуальний характер і спрямований на захист конкретних прав, свобод чи інтересів особи в її правовідносинах з певним суб'єктом владних повноважень.
Відтак, позовна заява має вказувати на право, що підлягає захисту та яке порушив відповідач, конкретні обставини чи факти, з якими позивач пов'язує порушення свого права та які утворюють привід для звернення до суду, а також містити такі ж конкретні вимоги до відповідача, які суд, за наявності для того підстав, має задовольнити з метою захисту порушеного права позивача.
Водночас уточнена позовна заява не відповідає наведеним вище критеріям, оскільки, в ній викладено абстрактні міркування з приводу порушень відповідачем прав позивача, яке, на його переконання, полягає у ненаданні йому житла після звільнення позивача з військової служби.
Отже, неможливо встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, а тому, недоліки позовної заяви слідує усунути шляхом подання до суду уточнення позовних вимог з конкретизацією вимог і викладом обставин, передбачених статтею 160 КАС України, з підтвердженням обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги, надання доказів порушення прав та свобод позивача з боку відповідача та надання доказів щодо сплати судового збору чи обставин, які є підставою для звільнення від такої сплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради, Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя М.М. Шаповал