про залишення позовної заяви без руху
04 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/7594/26
категорія 111031101
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 березня 2025 року: № 0013852-2411-0626-UA18060130000061784 на суму 22039,65 грн та № 0013852-2411-0626-UA18060130000061784 на суму 93421,80 грн.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та з'ясувавши зміст заявлених у цій справі позовних вимог суд звертає увагу на таке.
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною четвертою статті 122 КАС України передбачено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Спеціальні строки звернення до суду у спорах щодо оскарження рішень контролюючих органів встановлені статтею 56 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).
Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Пунктом 56.19 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24, вирішуючи питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, за наслідками аналізу норм ПК України у взаємозв'язку з нормами КАС України виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень: 1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України); 2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань, - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України); 3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (зокрема, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Аналогічна за змістом правова позиція щодо застосування 6-місячного строку звернення до суду у разі, якщо платник податків не використовував процедуру досудового вирішення спору, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20.
Доказами, доданими відповідачем до відзиву на позовну заяву та витребуваних ухвалою суду від 16 березня 2026 року, підтверджено направлення ОСОБА_1 20 березня 2025 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкових повідомлень-рішень від 13 березня 2025 року: № 0013852-2411-0626-UA18060130000061784 на суму 22039,65 грн та № 0013852-2411-0626-UA18060130000061784 на суму 93421,80 грн за податковою адресою позивача ( АДРЕСА_1 ), який (лист) було повернуто податковому органу 07 квітня 2025 року з доданням довідки установи поштового зв'язку про причини повернення/досилання (ф.20): "за закінченням терміну зберігання" з відміткою поштового штемпеля "07 квітня 2025 року".
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 42.5 статті 42 ПК України встановлено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Верховний Суд сформував усталений підхід щодо питання додержання контролюючим органом встановленого порядку надіслання (вручення) платнику податків документів контролюючим органом відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України й неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що положення статті 42 ПК України не дають підстави вважати, що законодавець ототожнює такі поняття як "вручення" та "надіслання" в аспекті дотримання контролюючим органом встановленого положеннями статті 42 ПК України порядку доведення до відома платника рішень контролюючого органу.
Так, у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 812/821/17, що також підтримано судом касаційної інстанції й у постанові від 11 травня 2023 року у справі № 640/18756/21, Верховний Суд вказав, що у пункті 42.2 статті 42 ПК України закріплено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Законодавець встановив два окремих випадки, коли платнику податків вважаються належним чином врученими документи: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Жодних застережень з приводу дати отримання (ознайомлення) документів, надісланих за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення стаття 42 ПК України не містить.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зробила висновок, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. Обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема податкового повідомлення-рішення, у спосіб, визначений статтями 42, 58 ПК України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
З урахуванням наведеного, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2025 року вважаються врученими позивачу 07 квітня 2025 року, тобто у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Із матеріалів позовної заяви також вбачається, що позивач звертався зі скаргою на зазначені податкові повідомлення-рішення до Головного управління ДПС у Житомирській області, за результатами розгляду якої листом від 09 грудня 2025 року № 32973/6/06-30-24-09 позивачу було відмовлено у її задоволенні. У подальшому позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України й рішенням від 24 лютого 2026 року № 4665/6/99-00-06-01-02-06 зазначену скаргу залишено без розгляду у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого тридцятиденного строку для її подання, передбаченого пунктом 56.12 статті 56 ПК України.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 480/6307/25, розглядаючи правові наслідки залишення скарги контролюючим органом вищого рівня без розгляду через пропуск строку її подання, дійшов висновку, що у такому разі за наслідками розгляду скарги контролюючим органом не прийнято рішення по суті, а тому строк звернення до суду слід відліковувати з дати отримання позивачем податкового повідомлення-рішення; строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору по суті) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, за усталеною практикою Верховного Суду, у разі залишення скарги платника податків контролюючим органом вищого рівня без розгляду через пропуск строку її подання, спеціальний місячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений пунктом 56.19 статті 56 ПК України, не застосовується, оскільки процедура адміністративного оскарження у розумінні пункту 56.17 цієї статті по суті не реалізована, - за таких обставин підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк звернення до суду, обчислюваний з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Таким чином, за обставинами цієї справи позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями не пізніше 07 квітня 2025 року - дати, з якої такі рішення відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України вважаються врученими платнику податків.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як зауважено Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи підтвердження належними та достатніми доказами в матеріалах справи надіслання контролюючим органом позивачу податкових повідомлень-рішень, з приводу яких виник спір, 20 березня 2025 року та їх повернення з незалежних від відповідача підстав 07 квітня 2025 року, з якого у розумінні процесуального закону бере відлік шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, який, відповідно сплинув 08 жовтня 2025 року, оскільки позивач звернувся до суду з позовом через підсистему "Електронний суд" 27 лютого 2026 року, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачу строку для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із заявленими у позові вимогами із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі із зазначенням поважних підстав для поновлення цього строку.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається без розгляду якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка звернулась з позовом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько