01 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3815/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3949,69 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 10.11.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
2) зобов'язати здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3949,69 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
3) визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
4) зобов'язати нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
5) визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.11.2022, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ;
6) зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частими доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 йому не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця, всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити йому за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки.
Листом від 24.02.2026 відповідач надав копію карток особового рахунку, з якої вбачається, що в період з 01.03.2018 по 10.11.2022, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Також повідомив, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань: урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Такі дії відповідача вважає протиправними, просить стягнути також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.2013 по 10.11.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією військового квитка позивача (а.с.14-15).
17.02.2026 представник позивача звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити йому за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки.
Листом від 24.02.2026 відповідач надав копію карток особового рахунку, з якої вбачається, що в період з 01.03.2018 по 10.11.2022, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Також повідомив, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань: урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення виплату грошового забезпечення відповідачем здійснено з порушенням норм чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII)..
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078).
Згідно із пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діє з 15.03.2018) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Згідно з постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу військовослужбовців та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Тим часом, відповідно до абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку №1078, у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
У цих справах Верховний Суд внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців третього шостого пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу п'ятого пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Із наявної в матеріалах справи картки особового рахунку позивача за 2018 рік, судом встановлено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року (яке виплачене у березні 2018 року) становить 12 165,60 грн, в тому числі: оклад за військове звання - 130,00 грн, посадовий оклад - 1 086,00 грн, НВОВЗ - 851,20 грн, премія - 4 887,00 грн, щомісячна грошова винагорода - 4 562,10 грн.
В свою чергу, грошове забезпечення позивача за березень 2018 року (виплачене в квітні 2018 року) склало 12 7714,12 грн, в тому числі: оклад за військове звання - 1 410,00 грн, посадовий оклад - 5 220,00 грн, НВОВЗ - 994,50 грн, премія - 1 049,22 грн (а.с.25).
Отже, грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився на 605,52 грн (12 771,12 грн - 12 165,60 грн).
Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків), взято за основу величину приросту індексу споживчих цін 253,3%, правильність чого підтверджується листом Мінсоцполітики від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділена на 100 %, тобто 1762,00 грн * 253,30 % / 100 % = 4463,15 грн.
Таким чином, сума підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим за суму індексації, що склалася у березні 2018 року, що є підставою для нарахування і виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Отже, в період з 01.03.2018 позивач мав право на нарахування і виплату індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Проте, відповідач безпідставно оминув норми абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4 463,15 грн - 605,52 грн = 3 857,63 грн.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4, пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 3 857,63 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в сумі 3 857,63 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
З огляду на вказане, ІНФОРМАЦІЯ_2 необхідно зобов'язати здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в сумі 3 857,63 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно з пунктом 1 статті 10-1 №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Пунктом 1 Постанови №1294 (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 указано Постанови №1294 було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. п. 30.1, 30.3 розділу XXX Інструкції №260 (чинної до 19.07.2018) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій №889 від 22.09.2010 (далі - постанова №889; чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови №899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На підставі наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 8 вказаної Інструкції встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Учасниками справи не заперечувалось, що розрахунок та виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2013-2017 роках та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 рік здійснювалися без врахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Водночас, суд зазначає, що частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що Міністру Оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.
Вказаний висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, від 21.04.2021 у справі №380/2427/20.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
З огляду на наведене, при визначенні розміру грошового забезпечення застосування підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Суд звертає увагу, що 10.11.2021 Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №380/2427/20 констатував наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2010 №889, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою.
Відтак, аргументи відповідача, що щомісячна грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення військовослужбовців, є неприйнятними.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене суд зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою, оскільки така відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а тому має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за спірний період щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.
З наведених підстав позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення для їх обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачується військовослужбовцям відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 та зобов'язання відповідача вчинити дані дії.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 22.06.2018 у справі №810/1092/17.
Отже, здійснюючи аналіз чинного законодавства можна дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України (зокрема, постанова від 19.12.2011 у справі №6-58цс11) та Верховного Суду (зокрема, постанова від 03.07.2018 у справі №521/940/17 та постанова від 15.08.2019 у справі №674/24/17), нормативне регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Суд зазначає, що оскільки на день звільнення з військової служби позивач мав право на отримання передбачених законодавством виплат, але вони були здійснені значно пізніше виключно на підставі рішення суду, а отже позивач має право на компенсацію за весь період затримки виплат з 01.03.2018.
Враховуючи зазначене, а також те, що несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати.
В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення слід відмовити з огляду на передчасність та безпідставність цих вимог.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача є підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується зі стороною позивача, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 10.11.2022 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.11.2022 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в сумі 3 857,63 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя В.В. Дмитрук