Дата документу 01.05.2026 Справа № 317/4751/25
Єдиний унікальний № 317/4751/25 Головуючий у І інстанції: Нікітін В.В.
Провадження № 22-ц/807/491/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
01 травня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Онищенка Е.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
У вересні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначено, що 20.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладений договір № 3233717690-590108 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.
Зазначений договір укладений відповідно до ст.ст. 207, 639 ЦК України та з застосуванням норм ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про електронний цифровий підпис», ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», ЗУ «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок».
Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок» визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Так, на офіційному веб-сайті ТОВ «Кошельок» (https://koshelok.ua/ru/yuridicheskaya informacziya/) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «Кошельок», розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи:
- договір кредиту;
- правила надання грошових коштів (діючі на момент укладення договору);
- згода на обробку персональних даних;
- публічна інформація;
- положення про конфіденційність.
Крім того на веб-сайті товариства розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.
ТОВ «Кошельок» також зазначило алгоритм дій позивальника щодо оформлення кредиту за допомогою Веб-сайту, відповідно до якого:
- клієнт створює заявку на отримання кредиту;
- отримує дзвінок від співробітника ТОВ «Кошельок», проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології BankID;
- отримує рішення Кредитора щодо можливості надання кредиту;
- при позитивному рішенні щодо надання кредиту, клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»;
- «в особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладання договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», та відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», включає умови, викладені у правилах надання споживчих кредитів, що є невід'ємною частиною договору, що пропонуються до укладання клієнту;
- клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит (відповідно до правил надання кредитів, клієнт повинен володіти відкритим на своє ім'я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами, на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені за власним інтересом, не отримувати кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи);
- після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом під час реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору;
- клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора;
- після підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційні системі кредитора в автоматичному режимі направляє примірник кредитного договору, правила та інші супутні документи на електронну пошту, вказану клієнтом (також вони доступні в особистому кабінеті клієнта 24/7);
- інформаційно-телекомунікаційна система кредитора в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами, вказаними клієнтом;
Відповідно до правил надання кредитів, Клієнт заповнює заявку на отримання кредиту на сайті, обов'язково вказуючи всі дані, відмічені в заявці як обов'язкові для заповнення. У заявці клієнт зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні дані про себе, які необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про подальше надання кредиту клієнту. Клієнт несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних, зазначених під час укладання договору
За умовами розділу 3 Правил, відповідач акцептував оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору про надання кредиту і настання юридичних прав та обов'язків, заповнивши заявку на сайті позивача добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків, зазначив інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати кредит. Відповідно до вищенаведеної інформації, під час укладання договору, відповідач здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір щодо укладання договору.
Таким чином, без відповідних дій з боку відповідача укладання договору було б не можливим.
Отже, 20.01.2022 між ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 та ТОВ «Кошельок» укладений договір № 3233717690-590108 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в межах якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Змістом зазначеного кредитного договору, встановлено, що разом із правилами надання кредитів вони складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими позичальник був попередньо ознайомлений.
Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор - 1282, для підписання кредитного договору № 3233717690-590108 від 20.01.2022 шляхом направлення позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 (вказаний позичальником під час реєстрації в особистому кабінеті) електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Відповідно до умов Кредитного Договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах:
- сума кредиту - 5000 грн (п. 1.1. договору, р.3 паспорту кредиту);
початковий строк кредитування - 14 днів (п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків);
- дисконтна відсоткова ставка, становить 0,01% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків);
- базова процентна ставка складає 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків).
Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_3 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківську картку, на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти за договором № 3233717690 590108 від 20.01.2022.
ОСОБА_1 підтвердив виникнення своїх зобов'язань відповідно до умов укладеного Кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладання кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів (розділ 7 Паспорту кредиту).
Пунктом 3.6. кредитного договору, за якими позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах визначених п. 3.7. та п. 3.8.
Згідно з п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 03.02.2022 до 03.05.2022, за ставкою 2,2% на добу.
Так, на час подання позовної заяви, у позичальника виникла заборгованість зі сплати кредиту та відсотків за користування позикою, що підлягає стягненню за договором № 3233717690-590108 від 20.01.2022 в розмірі 14907 грн, що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 5000 грн, заборгованості за відсотками за користування позикою - 9907 грн.
Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Кошельок»» просило судстягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 3233717690 590108 від 20.01.2022 в розмірі 14907 грн, що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 5000 грн, заборгованості за відсотками за користування позикою - 9907 грн; суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької областівід 20 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором позики в розмірі 5007 грн, з яких: борг за тілом кредиту - 5000 грн, проценти - 7 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 813,64 грн судового збору та 3358,82 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність їм висновків суду, неправильне застосування норм матеріального права т порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької областівід 20 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Також просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, товариство зазначає, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, і взагалі не вивчив та не проаналізував в цілому Договір.
Після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений, а тому висновок суду про припинення строку користування відповідачем кредитом зі спливом Лояльного періоду відповідно про неправомірне нарахування процентів, і за користування кредитом поза межами Лояльного періоду, є безпідставним.
Сторони в Договорі погодили умови та порядок подовження строку користування кредитом, і ці умови чіткі, зрозумілі та недвозначні. Спочатку кредит наданий на 14 днів з нарахуванням процентів за пільговою ставкою, а при неповерненні кредиту до 14-го дня, тобто продовженні користування ним Договором передбачена можливість подовження цього строку до 104 днів (14 + 90 днів). Погодження таких умов не сталося під впливом помилки чи обману та відповідало внутрішній волі відповідача, тому тлумачення зазначених умов Договору як неясних і проти позивача на користь відповідача є безпідставним.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки ТОВ «Кошельок»оскаржує заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької областівід 20 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення відсотків, апеляційний суд не переглядає зазначене рішення в частині, що стосується задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідач, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача частини відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування відповідачу процентів за період з 03.02.2022 до 03.05.2022 є необґрунтованим, оскільки здійснений поза межами строку кредитування, який за договором складає 14 днів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до умов кредитного договору № 3233717690-590108 від 20.01.2022 ТОВ «Кошельок» надало ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в розмірі 5000 гривень строком на 14 діб. Вказаний договір підписано в електронній формі.
З повідомлення від 20.01.2022 встановлено, що на банківську картку відповідача за договором № 3233717690-590108 від 20.01.2022 була перерахована сума коштів в розмірі 5000 гривень.
У п. 3.3 Договору сторони погодили, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з графіком платежів, що є додатком до цього Договору.
З наданого позивачем графіку розрахунків встановлено, що сторони узгодили проценти в розмірі 0,14 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом до 02.02.2022, що становить 7 гривень. Це ж зазначено в п. 3.4 Договору.
Отже, судом встановлено, що за умовами кредитного договору № 3233717690-590108 від 20.01.2022 його укладено на 14 днів.
Так, за умовами договору відповідач отримав кредит у сумі 5000 грн строком на 14 днів Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
У п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.
Однак, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів продовження позичальником строку кредитування шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.
За положеннями ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням визначеного сторонами строку користування кредитом терміном у 14 днів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним.
Крім того, колегія суддів зауважує, що за умовами договору № 3233717690-590108 від 20.01.2022 відповідач отримав кредит у сумі 5000 грн строком на 14 днів.
Так, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
У п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.
Тобто, ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.
Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.
Матеріали справи не містять доказів, на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (14 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, тобто відповідач не вчиняв дій, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 20.01.2022 щодо строку його дії 14 днів відповідно до п. 2.1 договору, чи 104 днів (14 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, як на тому наполягає позивача, тому у цьому конкретному випадку слід застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).
Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Зазначення у кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).
На думку апеляційного суду, невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку з незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 14 календарних днів та 0,01 % відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від 20.01.2022, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.
Отже, висновок суду про те, що нарахування процентів за період з 03.02.2022 до 03.05.2022 є необґрунтованим, оскільки здійснений поза межами строку кредитування, є правильним, відповідає встановленим у цій справі обставинам, його суд дійшов правильно застосувавши норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги правильності такого висновку суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ТОВ «Кошельок» слід залишити без задоволення, а заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 листопада 2025 року в оскаржуваній частині- без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом - залишити без змін.
В іншій частині заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 листопада 2025 року не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 01 травня 2026 року.
Головуючий:
Судді: