Дата документу 16.03.2026 Справа № 336/4376/17
Єдиний унікальний №336/4376/17 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/415/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянула 16 березня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження стосовно
ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 .
Представник потерпілого АТ «Українська залізниця» ОСОБА_9 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання обвинуваченого та його захисника про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК України, а кримінальне провадження закрито у зв'язку із закінченням строків давності.
В апеляційній скарзі представник потерпілого АТ «Українська залізниця» ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду для продовження розгляду по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
На думку апелянта, дії суду першої інстанції та потерпілого, спрямовані на з'ясування місця перебування обвинуваченого та причини неявки у судові засідання, не призвели до бажаних наслідків.
З огляду на систематичне ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від явки до суду, ухвалою від 19 січня 2023 року задоволено клопотання прокурора (за згодою представника потерпілого) та вирішено оголосити розшук ОСОБА_6 .
Внаслідок проведення оперативно-розшукових дій було встановлено місце перебування обвинуваченого ОСОБА_6 , який будучи військовозобов'язаним, за невідомих обставин та підстав під час запровадженого в Україні воєнного стану, перетнув кордон України та опинився в Республіці Польща.
Ухвалою суду від 20 червня 2025 року судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 відновлено. Призначено судове засідання на 05 серпня 2025 року.
Судові засідання, призначені на 05 серпня 2025 року, 29 вересня 2025 року, 10 листопада 2025 року не відбулися.
Апелянт посилається на те, що з невідомих потерпілому підстав та обставин жодних належних доказів щодо повідомлення учасників процесу про судове засідання на 11 грудня 2025 року до матеріалів справи не долучено.
Апелянт вважає, що провадження, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення, не можна закривати до проведення повного дослідження ознак такого правопорушення в діянні конкретної особи.
Крім того, представник потерпілого вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною також з огляду на те, що суд повинен був вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Оскаржуваною ухвалою залишилось невирішеним питання щодо долі речових доказів по кримінальному провадженню, які були передані представнику потерпілого та обвинуваченому на відповідальне зберігання, а також не вирішено питання щодо витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.
Разом з тим, апелянт вважає, що суд першої інстанції припустився неправильного застосування положень п.1 ч.2 ст.49 КК України.
Вказує, що згідно з журналом судового засідання від 22 жовтня 2021 року обвинувачений та його захисник у судове засідання не з'явились. Неодноразові безпідставні неявки в судові засідання обвинуваченого та його захисника в подальшому мали місце 22 березня 2022 року, 22 травня 2022 року, 02 червня 2022 року, 10 серпня 2022 року, 28 вересня 2022 року, 27 жовтня 2022 року, 09 грудня 2022 року, 19 січня 2023 року.
Зазначає, що про неправильне застосування ч.2 ст.49 КК України свідчить те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення наприкінці лютого - березня 2017 року до дати, за якою обвинувачений почав ухилятися від явки до суду, не пройшло 5 років, а тим паче не пройшло 5 років з часу припинення розшуку, ініційованого за ухвалою суду від 19 січня 2023 року.
Також, апелянт звертає увагу на неправильне застосування судом першої інстанції положень матеріального права, що стосуються вирішення питання відносно підстав переривання перебігу строку давності, закріплених в ч.3 ст.49 КК України.
Вважає, що для закриття кримінального провадження з підстав, зазначених прокурором, не достатньо лише закінчення строків притягнення до відповідальності.
Згідно з ухвалою суду, 16 вересня 2021 року після повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_10 в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 надійшло кримінальне провадження відомості про яке внесені до ЄРДР №1201708080080000822 від 02 березня 2017 року за обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.185 КК України.
Розгляд справи призначено на 22 жовтня 2021 року.
22 жовтня 2021 року розгляд справи відкладено за клопотанням захисника по справі на 01 грудня 2021 року.
01 грудня 2021 року у судовому засіданні вирішено продовжити судовий розгляд.
13 січня 2022 року у судовому засіданні допитано обвинуваченого ОСОБА_6
02 червня 2022 року, 27 вересня 2022 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з неявкою всіх учасників по справі.
02 грудня 2022 року судом постановлено ухвалу про витребування із ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію щодо перебування обвинуваченого ОСОБА_6 на військовій службі у ЗСУ.
19 січня 2023 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя постановлено ухвалу про оголошення обвинуваченого у розшук, провадження по справі зупинено (т.3, а.с.6-7).
20 червня 2025 року провадження у справі відновлено у зв'язку із встановленням місцезнаходження ОСОБА_6 .
11 грудня 2025 року у судовому засіданні захисником ОСОБА_11 заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження згідно вимог ст.49 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав це клопотання та зазначив, що правові наслідки задоволення клопотання йому зрозумілі, він добровільно відмовляється від права на проведення судового розгляду кримінального провадження у повному обсязі.
При обговоренні згадуваних вище клопотань прокурор не заперечував проти закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст.49 КК України, враховуючи висловлену обвинуваченим згоду на таку підставу закриття кримінального провадження, яка не є реабілітуючою.
Представник потерпілого, належним чином повідомлений, у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
Заслухавши доповідь судді; представника потерпілого АТ «Українська залізниця» ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу; прокурора, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги представника потерпілого, вважала ухвалу суду законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На думку колегії суддів, оскаржувана ухвала суду вказаним вимогам закону відповідає.
Так, згідно з матеріалами провадження та оскаржуваною ухвалою, ОСОБА_6 інкримінується вчинення ив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КК України, у період з 28 лютого 2017 року по 01 березня 2017 року.
Вказане кримінальне правопорушення, відповідно до положень ст.12 КК України, віднесено до кримінальних проступків, а на час, а на час вчинення кримінального правопорушення відносилось до злочину невеликої тяжкості.
Так, санкція ч.1 ст.185 КК України на час вчинення кримінального правопорушення передбачала відповідальність у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Станом на час постановлення оскаржуваної ухвали, санкція ч.1 ст.185 КК України передбачала відповідальність у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційного нагляду на строк до п'яти років, або обмеження волі на той самий строк.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.49 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення кримінального правопорушення та на час ухвалення оскаржуваного рішення), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Як правильно зазначено в оскаржуваній ухвалі суду, події кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , мали місце 01 березня 2017 року.
Отже, строки, передбачені статтею 49 КК України у цьому провадженні (3 роки) закінчились до постановлення оскаржуваної ухвали, а саме 01 березня 2020 року.
Протягом цього строку обвинувачений не вчинив нового кримінального правопорушення та не ухилявся від слідства або суду, а тому перебіг вказаного строку не зупинявся та не переривався.
З матеріалів кримінального провадження та оскаржуваної ухвали убачається, що вже після 01 березня 2020 року, а саме 19 січня 2023 року обвинувачений ОСОБА_6 був оголошений у розшук та було зупинено провадження у справі. Ухвалою суду від 20 червня 2025 року провадження у справі відновлено.
11 грудня 2025 року у судовому засіданні захисником - адвокатом ОСОБА_11 заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження згідно вимог ст.49 КК України. Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав вказане клопотання та зазначив, що правові наслідки задоволення клопотання йому зрозумілі, він добровільно відмовляється від права на проведення судового розгляду кримінального провадження у повному обсязі.
Положеннями частини четвертої статті 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Вказана вище норма, так само як і положення ст.49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне клопотання.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 02 лютого 2021 року та від 09 лютого 2021 року у справах №295/11541/18 та №753/5553/18 відповідно.
Таким чином, суд першої інстанції, заслухавши учасників провадження, своєю ухвалою обґрунтовано звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження з зазначених вище підстав.
Так, відповідно до положень ч.1 ст.285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
За змістом п.1 ч.2, ч.8 ст.284 КПК України, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд закриває кримінальне провадження. Закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Отже, оскільки сторона захисту звернулась до суду з відповідним клопотанням, підстав продовжувати кримінальне провадження в загальному порядку у суду не було.
Твердження представника потерпілого в апеляційній скарзі про те, що провадження, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення, не можна закривати до проведення повного дослідження ознак такого правопорушення в діянні конкретної особи, є безпідставними та не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, зокрема ст.49 КК України, ст.ст.284, 285, 286 КПК України.
Також, колегія суддів не погоджується з доводами представника потерпілого в апеляційній скарзі стосовно того, що суд повинен був вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Підстави для закриття провадження в справі через закінчення строків давності не є реабілітуючими та не звільняють обвинуваченого від цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 вересня 2022 року №203/241/17, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
В той же час, апелянт не зазначає, які саме процесуальні витрати на його думку повинен був суд стягнути з обвинуваченого. Згідно з обвинувальним актом та матеріалами кримінального провадження, цивільний позов не був заявлений. В матеріалах провадження містяться відомості про проведення судової хімічної експертизи та товарознавчої експертизи.
Доводи апелянта в частині того, що згідно з журналом судового засідання від 22 жовтня 2021 року, обвинувачений та його захисник у судове засідання не з'явились, окрім того мали місце неодноразові безпідставні неявки в судові засідання обвинуваченого та його захисника в подальшому - 22 березня 2022 року, 22 травня 2022 року, 02 червня 2022 року, 10 серпня 2022 року, 28 вересня 2022 року, 27 жовтня 2022 року, 09 грудня 2022 року, 19 січня 2023 року, правильності висновків суду не спростовують, оскільки вказані дати судових засідань мали місце вже після закінчення строків давності, передбачених ст.49 КК України.
Доводи апелянта про те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення наприкінці лютого - березня 2017 року та до дати, за якою обвинувачений почав ухилятися від явки до суду, не пройшло 5 років, а тим паче не пройшло 5 років з часу припинення розшуку, ініційованого за ухвалою суду від 19 січня 2023 року, не є слушними, з огляду на викладене вище.
Твердження апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції положень матеріального права, що стосуються вирішення питання відносно підстав переривання перебігу строку давності, закріплених в ч.3 ст.49 КК України, також є помилковими.
Згідно з матеріалами провадження, у період до 01 березня 2020 року заходи примусового характеру до обвинуваченого не застосовувались, у розшуку останній не перебував.
Колегія суддів вважає, що достатніх та належних доказів, які б вказували на умисне ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від суду протягом строків давності, з метою уникнення кримінальної відповідальності, в матеріалах справи немає.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, згідно з якою, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст.49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справі №175/239/14-к в постанові від 04 січня 2025 року, у справі №186/1405/17 в постанові від 11 січня 2024 року,у справі №754/339/19 в постанові від 10 квітня 2024 року, у справі №638/13757/20 в постанові від 09 квітня 2024 року, а також в постанові Великої Палати ВС у справі №735/1121/20 від 02 лютого 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі представника потерпілого, є безпідставними та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, обґрунтовано задовольнив клопотання обвинуваченого та звільнив останнього від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності, передбачених ст.49 КК України.
Порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали, не встановлено.
Те, що суд здійснив розгляд провадження 11 грудня 2025 року у відсутність представника потерпілого, не завадило суду повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення. В свою чергу, в матеріалах провадження містяться відомості про те, що на адресу потерпілої особи направлялись відповідні повідомлення про день, час і місце судового засідання. В подальшому представник потерпілого реалізував своє право на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали суду, а під час апеляційного розгляду мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418-419 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу представника потерпілого АТ «Українська залізниця» ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання обвинуваченого та його захисника про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, звільнено обвинуваченню ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.185 КК України, а кримінальне провадження закрити у зв'язку із закінченням строків давності, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4