Справа №491/716/25
Провадження № 2/491/163/26
іменем України
04 травня 2026 року м. Ананьїв
Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 січня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (далі ТОВ «1 БАНК») та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір позики за № 2522947. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БАНК» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «1 БАНК» права вимоги до боржників та набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №2522947 від 08 січня 2024 року. Відповідно до реєстру боржників № 28 від 25 липня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеного між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором позики № 2522947 від 08 січня 2024 рокув сумі 19 657,16 гривень, з яких: 5 342,86 гривні - сума заборгованості за основною сумою боргу; 14 314,30 гривень - сума заборгованості за відсотками.
Всупереч умовам договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, відповідачка, має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики № 2522947 всумі 19 657,16 гривень, з яких: 5 342,86 гривні - сума заборгованості за основною сумою боргу; 14 314,30 гривень - сума заборгованості за відсотками.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою. Позивач просить суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені ним судові витрати.
Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п'ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України. (а.с.54-55).
14 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.51-52).
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що право вимоги від первісного кредитора перейшло до позивача на підставі договору факторингу. Поряд з цим, договір позики № 2522947 було укладено 08 січня 2024 року після укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року за № 14/06/2. Умовами договору факторингу від 14 червня 2021 року передбачено, що право вимоги означає право грошової вимоги щодо погашення заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договору позики. Згідно з пунктом 1.1 Договору фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою, проценти за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту. Із наведеного вище слідує, що вимога на момент укладення договору факторингу мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «1 БАНК» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року не було, та сторони не могли передбачити, що 08 січня 2024 року цим Товариством буде укладено кредитний договір з відповідачкою. Таким чином, правовідносини за кредитним договором № 2522947 між ТОВ «1 БАНК» та відповідачкою виникли 08 січня 2024 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, в якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «1 БАНК» було відсутнє право вимоги до відповідачки за зазначеним вище кредитним договором. Позивач не довів переходу до нього прав вимоги за договором факторингу від 14 червня 2021 року до відповідачки за договором позики № 2522947, який укладені з ТОВ «1 БАНК», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаними договором позики немає, оскільки ТОВ «1 БАНК» не мало права на відступлення права вимоги, яким воно не володіло.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, судове засідання для її розгляду у відповідності до норм ЦПК України не проводиться.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідачки у справі щодо стягнення заборгованості за договором позики.
За твердженням позивача таке право вимоги ним набуте на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
Відповідно до пункту 5.5 договору позики № 2522947, укладеного 08 січня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , позикодавець має право без згоди позичальника передати свої права кредитора (відступити право вимоги) за договором (а.с.7).
З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»було укладено договір факторингу № 14/06/21 (а.с.10-13). Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх печатками і діє до 14 червня 2022 року, а в частині виконання зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 9.1 договору факторингу).
28 липня 2021 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»було укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни до пункту 1.3 договору та викласти його в наступній редакції «Клієнт зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством про фактора у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства». Решта положень договору залишаються без змін та діють в частині, що не суперечить даній додатковій угоді (а.с.14).
13 червня 2022 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»було укладено додаткову угоду № 7 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, відповідно до якої пункт 9.1 договору викладено в наступній редакції «Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін. Договір дійсний протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна із сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік». В усьому іншому, що не зазначено в цій додатковій угоді сторони керуються договором (а.с.15).
25 липня 2024 року ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»було укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, згідно якої: «1. Загальна сума прав вимоги, що відступаються згідно реєстру боржників № 28 від 25 липня 2024 року становить 61 356 364,55 гривні. 2. В якості ціни продажу згідно реєстру боржників № 28 від 25 липня 2024 року фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів, яка становить 15,1% від основної суми заборгованості (тіло кредиту), що становить 2 596 311,93 гривень. 3. У випадках, не передбачених цією додатковою угодою, сторони керуються положеннями договору. 4. Дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною договору. Положення даної додаткової угоди діють виключно щодо реєстру боржників № 28 від 25 липня 2024 року і не змінюють порядок оплати інших реєстрів.» (а.с.16).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу
Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23 березня 2017 року № 691 «Про видачу ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» (а.с.25) ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг з факторингу. 07 березня 2024 року Національним банком України внесено запис до Державного реєстру фінансових установ про переоформлення ліцензії ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме надання послуг з факторингу на ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги факторингу, (інформація є відкритою та загальнодоступною, зокрема, на сайтіhttps://kis.bank.gov.ua).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
З зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (див. постанову Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункт 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України в цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (див. постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (див. постанову Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17).
Згідно пункту 1.1 договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеного між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Отже предметом договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року є лише наявна вимога - право грошової вимоги, строк платежу за якою настав. Договір факторингу не містить положень про право майбутньої вимоги.
Судом встановлено, що правовідносини за договором позики № 2522947 між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 виникли 08 січня 2024 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 14/06/21 - 14 червня 2021 року, в якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином, зокрема, не містить положень щодо визначення права майбутньої вимоги.
Отже, на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики № 2522947 від 08 січня 2024 року ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року.
При цьому, суд зазначає, що предмет договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року додатковими угодами, наявними в матеріалах справи, не змінювався.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законм інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
У такий спосіб Верховний Суд запровадив певний алгоритм, який полягає в тому, що хоча кожна з наведених складових (а) відсутність у позивача права або законного інтересу; б) відсутність їх порушення; в) відсутність їх порушення саме відповідачем; г) обрання неналежного та/або неефективного способу захисту позивачем) і є самостійною підставою для відмови в позові, однак їх застосування судом можливо виключно за наявності позитивної відповіді на попереднє питання.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Так, відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні позову, причому суду не потрібно вдаватися до перевірки обраного способу захисту або суті спору, якщо порушення не доведено. Це підтверджено практикою Верховного Суду, яка наголошує, що для звернення до суду обов'язково має бути наявне суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, і його відсутність унеможливлює захист (див. постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20).
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи недоведеністьфакту набуття позивачем права вимоги за договором позики № 2522947від 08 січня 2024 року, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовляється, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
позивач:ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35625014; місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 07406, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2
відповідачка:ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 04 травня 2026 року, тобто дата складання повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20____ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/716/25 Ананьївського районного суду Одеської області.