Справа № 490/5750/25
нп 2/490/502/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
04 травня 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду,-
У липні 2025 року представник ТОВ «ФК «ГЕФКСТ» звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК Гефест» суму в розмірі - 138 846,65 грн - 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2010 у справі №2-4-138/10, а також та понесені судові витрати.
В обгрунтування позову представник позивача вказав, що 26.06.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 (далі - Відповідач 1) укладено Кредитний договір №94-07/МБ (далі - Кредитний договір), відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, зі строком до 25.06.2022, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 26.06.2007 між Банком та ОСОБА_2 (далі - Відповідач 2) укладено Договір поруки №01-94-07/МБ (далі - Договір поруки) згідно якого Відповідач 2 поручився перед Банком за виконання Відповідачем 1 зобов'язання за Кредитним договором. 28.04.2010 заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №2-4-138/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за Кредитним договором № 94-07/МБ в розмірі 375 871,25 гривень. В процесі виконання вищевказаного рішення суду, за рахунок реалізованого майно, що належало Відповідачу 1, стягнуто на користь Банку 143 274,32 гривні. 08 вересня 2014 року старшим державним виконавцем Ульяновим О.Ю. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Також зазначено, що вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявились безрезультатними. В ході здійснення виконавчого провадження на користь АТ «Банк Фінанси та Кредит» було стягнено і перераховано 143 274 грн 32 коп.». 07.12.2020 Центральним районним судом м. Миколаєва винесено ухвалу, якою замінено стягувача ПАТ «Банк Фінанси та кредит» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчих провадженнях, що здійснюються відносно Відповідача 1 та Відповідача 2 на підставі виконавчого листа №2-4-138/10, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва по справі №2-4-138/10.
Сторона позивача зазначає, що в процесі здійснення виконавчого провадження №45266212 по виконанню вищевказаного рішення суду, з Відповідача 2, за період з набуття права вимоги до 23.02.2022 р., стягнуто на користь ТОВ «ФК Гефест» кошти в сумі 12 946,43 грн. З урахуванням коштів, що надійшли за рахунок реалізації майна Відповідача 1 та коштів, що надійшли у виконавчому провадженні №45266212 по стягненню з Відповідача 2, залишок заборгованості за вищевказаним рішенням суду складає 219 650,50 гривень (375 871,25 - 143 274,32 - 12 946,43=219 650,50 грн.).
Також представник позивача вказує, що нарахування фінансових санкцій - 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України), до початку введення карантину здійснювалось в межах строку позовної давності - 3 роки тобто з 30.03.2017 р. і повинно було закінчитись 30.03.2020 р., але з продовженням строку позовної давності через введення воєнного стану, нарахування тривало до 23.02.2022р. до введення воєнного стану, що відповідає вимогам закону. Розрахунок 3% річних (ст. 625 ЦК) за порушення зобов'язання з повернення кредиту, що зафіксовано в рішенні суду, в розмірі 219 650,50 гривень розраховані за період: 30.03.2017 р. - 29.03.2018 р.- 6 589,51 грн. (219 650,50 * 3% річних); 30.03.2018 р. - 29.03.2019 р.- 6 589,51 грн. (219 650,50 * 3% річних); 30.03.2019 р. - 29.03.2020 р.- 6 589,51 грн. (219 650,50 * 3% річних); 30.03.2020 р. - 29.03.2021 р. - 6 589,51 грн. (219 650,50 * 3% річних); 30.03.2021 р. - 23.02.2022 р. (331 днів) - 5 975,69 грн. (219 650,50 * 3% річних /365 *331), що разом складає 32 333,73 гривень. Індекс інфляції нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки. Розрахунок індексу інфляції (ст.625 ЦК України) за порушення зобов'язання з повернення кредиту в сумі 219 650,50 грн за період з 30.03.2017 - 23.02.2022 складає 106 512,92 гривень (219 650,50 *148,492% /100% - 219 650,50 = 106 512,92).
Таким чином, сторона позивача вважає, що 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню, складають 138 846,65 гривень.
Також, представник позивача зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Грошове зобов'язання на яке нараховується фінансова санкція 3% річних та інфляційних втрат, виникло на підставі заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2010 у справі №2-4-138/10, а тому надається лише рішення суду, умови кредитного договору в даній справі не застосовуються
За такого, враховуючи вищевказане представник ТОВ «ФК «Гефест» просить суд позовні вимоги задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2010 у справі №2-4-138/10 в розмірі - 138 846,65 грн, а також судові витрати у розмірі 26 422,4 гривень, з яких: судовий збір - 2 422,4 грн; витрати на правову допомогу - 24 000,00 гривень.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 11.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
22.09.2025 року від представниці ТОВ «ФК «Гефест» - Остащенко О.М. надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду з ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 18.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 20.01.2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Гефест» в частині стягнення з ОСОБА_2 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду залишено без розгляду.
Розпорядженням керівника апарату суду від 13.02.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з поданням суддею Черенковою Н.П. заяви про відставку та відрахування її зі штату суду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
17.02.2026 року справу передано судді Саламатіну О.В.
Ухвалою судді від 23.02.2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу №490/5750/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.03.2026 року на 15:30 год.
В зв'язку з неявкою сторін до судового засідання, розгляд справи відкладено на 23.04.2026 року.
В судовому засіданні 23.04.2026 року за клопотанням представниці позивача оголошувалася перерва до 04.05.2026 року.
Сторони в судове засідання 04.05.2026 року не з'явилися.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 26.06.2007 між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №94-07/МБ, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, зі строком до 25.06.2022, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14% річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 26.06.2007 між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №01-94-07/МБ, згідно якого ОСОБА_2 поручився перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Кредитним договором.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2010 року по справі №2ц-4-138/10 задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк "Фінанси та кредит» заборгованість за Кредитним договором №94-07/МБ від 26.06.2007 року у розмірі 375 871,25 грн, а також судові витрати у розмірі 1730,00 грн.
31.10.2012 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва №2ц-4-138/10 набрало законної сили.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2020 року в справі № 2-4-138/10 замінено стягувача ПАТ «Банк "Фінанси та Кредит» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі виконавчого листа №2-4-138/10, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва по справі №2-4-138/10 та у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі виконавчого листа №2-4-138/10, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва по справі №2-4-138/10.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Матеріалами справи встановлено що ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 06.11.2024 року у справі №2-4-138/10 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест", ОСОБА_1 , Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого листа виданого Центральним районним судом міста Миколаєва 07.02.2013 року у справі №2-4-138/10 таким, що не підлягає виконанню.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.12.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Лугвеневою Ларисою Сергіївною - залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2024 року - залишено без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Згідно тексту вищевказаної постанови від 09.12.2024 року, Миколаївським апеляційним судом встановлено, що з витягу зі спецрозділу АСВП у виконавчому провадженні № 38710805 щодо боржника ОСОБА_1 вбачається, що старшим державним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Ульяновим О.Ю. було реалізовано нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення магазину-кафетерію по АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 (протокол №1514142 проведення прилюдних торгів від 20 червня 2014 року). 08 вересня 2014 року старшим державним виконавцем Ульяновим О.Ю. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Також зазначено, що вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявились безрезультатними. В ході здійснення виконавчого провадження на користь АТ «Банк Фінанси та Кредит» було стягнено і перераховано 143 274 грн 32 коп.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Тобто, беручи до уваги обставини, встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 06 листопада 2024 року, вбачається, що виконавчий лист №2-4-138/10, виданий на підставі заочного рішення від 28.04.2010 року про стянення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором, 08.09.2014 року повернуто державним виконавцем стягувачу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на час видачі та повернення виконавчого документу) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено законом. Згідно перехідних положень п.5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404 - VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим законом.
Тобто, п. 5 Розділу XIII Закону № 1404-VIII означає, що виконавчі документи, видані до 5 жовтня 2016 року (дата набарання чинності Закону № 1404-VIII), пред'являються до виконання протягом 3 років (новий строк), якщо старий строк (1 рік) на цю дату ще не сплив.
За такого, враховуючи вищевказані норми закону, строк на повторне пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-4-138/10 про стянення з ОСОБА_1 сплив 08.09.2015 року.
Докази, які б свідчили про повторне пред'явлення кредитором вказаного виконавчого листа та переривання строків на його пред'явлення до виконання чи звернення ТОВ «ФК «Гефест» до суду з заявою про поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа та поновлення такого строку судом матеріали справи не містять.
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22, суд враховує, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
За такого, враховуючи, що строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.04.2010 року у цивільній справі №2-4-138/10 про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості сплив, доказів переривання такого строку чи його поновлення позивачем не надано, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення у цій справі 3% річних та інфляційних втрат з ОСОБА_1 , адже вимога кредитора про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, достатніми доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя Саламатін О.В.