30.04.2026 Справа № 914/3552/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., у справі
за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Метрика»
про: зобов'язання здійснити демонтаж самовільно встановленої конструкції.
представники
позивача: Хомин Н.М.,
відповідача: не з'явився,
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3552/25 за позовом Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Метрика» про зобов'язання здійснити демонтаж самовільно встановленої конструкції.
Хід справи викладено в ухвалах та протоколах судових засідань.
30.04.2026р. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання позивача про закриття провадження у справі №914/3552/25 та повернення йому судового збору у зв'язку з тим, що відповідачем, після відкриття провадження у справі добровільно демонтовано рекламні конструкції розміром - 1,58 х 1,90 м (місце №1), 1,58 х 1,90 (місце №2), про що складено акт обстеження місця встановлення рекламних засобів або малих архітектурних форм (вивісок) від 28.04.2026р.
Позивач зазначає, що у зв'язку з наведеними обставинами предмет спору відсутній.
30.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про визнання позову (вх.№12275/26), яка також містить клопотання про розгляд справи без участі представника.
Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Поряд з тим, суд бере до уваги те, що причиною виникнення спору у справі №914/3552/25 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача здійснити демонтаж самовільно встановленої конструкції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім цього, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсним актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС країни) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно з приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб'єкта владних повноважень, як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.
Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів, тощо.
Відповідно до статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів», суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Статтею 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019р. у справі №914/1092/18.
У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів», дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об'єкту благоустрою території).
Згідно з пунктом 2.2.5 Статуту, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління», підприємство створено з метою виконання функцій визначених окремими ухвалами Львівської міської ради; рішеннями виконавчого комітету; розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями Уповноваженого органу, департаменту економічного розвитку.
Зі змісту наказу №32-Д від 12.11.2025р. слідує, що Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» визначене уповноваженою особою на проведення демонтажу самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами, розміщених, зокрема, за адресою: місто Львів, вулиця Городоцька, 35.
З огляду на викладене, позивач наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, в тому числі, вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.
Відповідно до наведених приписів законодавства спори щодо виконання суб'єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019р. у справі №914/1092/18.
У справі, що розглядається, предметом спору є зобов'язання відповідача здійснити демонтаж самовільно встановленої конструкції.
Вимога позивача стосується здійснення контролю за станом благоустрою території міста Львова, забезпечення в ньому усунення порушень, допущених, за твердженням позивача, відповідачем. Земельна ділянка при цьому не є предметом спору у цій справі; між сторонами немає спору щодо права на встановлену конструкцію.
За таких обставин, вирішення спору про зобов'язання до демонтажу названої конструкції, не впливає на обсяг прав і обов'язків ні позивача, ні відповідача щодо права власності чи користування конструкцією.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду, як суб'єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки відповідач не демонтував спірну конструкцію в добровільному порядку.
Відтак, орган місцевого самоврядування наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою. Спори щодо виконання суб'єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою є публічно-правовими й мають розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Отже, зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, спір щодо зобов'язання відповідача демонтувати конструкцію має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.
Під час розгляду цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду, як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, висновки якого щодо застосування норм права враховуються іншими судами при застосуванні норм права (стаття 36 та частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №914/1092/18 та від 29.09.2020 року у справі № 916/1738/19.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
На підставі ч.2 ст.231 ГПК України суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи за позовом Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Метрика» про зобов'язання здійснити демонтаж самовільно встановленої конструкції відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, сплачена сума судового збору підлягає поверненню на підставі клопотання позивача, яке ним заявлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст.231, ст.ст. 234, 235 ГПК України, суд
1.Закрити провадження у справі.
2.Повернути Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління» (місцезнаходження: Україна, 79005, місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7; ідентифікаційний код: 13804591) з Державного бюджету України 3 028,00 грн. судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №3892 від 11.11.2025р.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повну ухвалу складено 04.05.2025р.
Суддя Король М.Р.