вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" квітня 2026 р. Справа № Б3/123-12 (911/3666/25)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудком" в особі ліквідатора -
арбітражного керуючого Шифердеккер Оксани Олександрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит"
за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Алта Проперті"
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Стейт"
про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та стягнення коштів
В межах провадження у справі № Б3/123-12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудком"
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б3/123-12 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудком" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою від 16.10.2012 р.
04.12.2025 р. через систему "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ "Євробудком" - арбітражного керуючого Шифердеккер Оксани Олександрівни надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит", в якій остання просить суд:
- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" оригінали договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які зареєстровані в реєстрі за № 7419 від 17.12.2009 року та за № 7423 від 17.12.2009 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком" та актів прийому-передачі від 17.12.2009 року;
- витребувати у Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком" та зареєстровані в реєстрі за № 7419 від 17.12.2009 року та за № 7423 від 17.12.2009 року та копії актів прийому-передачі від 17.12.2009 року;
- розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7419 від 17.12.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком";
- розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7423 від 17.12.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДКОМ" 1 895 602,00 грн.
Ухвалою господарського суду від 08.12.2025 р. задоволено клопотання ліквідатора ТОВ "Євробудком" - арбітражного керуючого Шифердеккер О.О. про відстрочення сплати судового збору, відстрочено ліквідатору ТОВ "Євробудком" - арбітражному керуючому Шифердеккер О.О. сплату судового збору за подання позовної заяви до винесення судового рішення у справі № Б3/123-12(911/3666/25), прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № Б3/123-12 про банкрутство ТОВ "Євробудком", підготовче засідання призначено на 14.01.2026 р., задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у АТ "Державний експортно-імпортний банк" копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна группа "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком" та зареєстровані в реєстрі за № 7419 від 17.12.2009 року та за № 7423 від 17.12.2009 року та копії актів прийому-передачі від 17.12.2009 року, задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: АТ "Державний експортно-імпортний банк" та ТОВ "Алта Проперті".
09.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від АТ "Державний експортно-імпортний банк" надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду.
15.12.2025 р. через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
13.01.2026 р. через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі останньої.
Ухвалою господарського суду від 14.01.2026 р. розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 11.02.2026 р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ТОВ "Сіті Стейт".
Ухвалою господарського суду від 11.02.2026 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 04.03.2026 р.
Ухвалою господарського суду від 04.03.2026 р. розгляд справи по суті відкладено на 22.04.2026 р.; розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у відповідності до частини четвертої ст. 122 ГПК України про виклик відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" у судове засідання, яке відбудеться 22.04.2026 р.
У судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та третьої особи-1, інші, належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання учасники у справі не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка учасників у справі, належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання не перешкоджає розгляду справи, крім цього, матеріалів справи достатньо для повного та всебічного розгляду справи, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності уповноважених представників відповідача та третіх осіб-2, 3.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників у справі, суд
встановив:
Постановою господарського суду Київської області від 26.05.2021 р. у справі № Б3/123-12 Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудком" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Шифердеккер О.О.
Позивач зазначає, що Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (третя особа-1) додатком № 6 до заяви з грошовими вимогами до ТОВ "Євробудком" у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудком", поданої до господарського суду Київської області, серед іншого, долучено копію іпотечного договору № 151410Z2 від 12.01.2010 р., укладеного між банком та боржником, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. за реєстровим № 191.
Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору предметом іпотеки, що забезпечує виконання кредитних зобов'язань іпотекодавця, визначено нерухоме майно - земельні ділянки загальною площею 62,9462 га, розташовані на території Бориспільського району Київської області, а саме:
1.3.1 земельна ділянка площею 6,4201 га, кадастровий номер 3220882600:03:003:0056, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, заставною вартістю 17 698 930,00 грн. (предмет іпотеки 1). Право власності підтверджується державним актом серії ЯЕ № 820635 від 25.12.2009 р., договором купівлі-продажу від 17.12.2009 р., посвідченим нотаріусом Комарницькою О.В. за реєстровим № 7419, та актом приймання-передачі від 17.12.2009 р.;
1.3.2 земельна ділянка площею 10,5261 га, кадастровий номер 3220882600:03:003:0052, що розташована за тією ж адресою, заставною вартістю 29 018 350,00 грн. (предмет іпотеки 2). Право власності підтверджується державним актом серії ЯЕ № 961493 від 25.12.2009 р., договором купівлі-продажу від 17.12.2009 р., посвідченим нотаріусом Комарницькою О.В. за реєстровим № 7423, та актом приймання-передачі від 17.12.2009 р.;
1.3.3 земельна ділянка площею 46,0000 га, кадастровий номер 3220882200:03:006:0032, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Глибоцька сільська рада, заставною вартістю 36 763 200,00 грн. (предмет іпотеки 3).
Разом з тим, як вказує позивач, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2025 р. у кримінальному провадженні № 752/16316/13-к, отриманою ліквідатором на електронну адресу у відповідь на запит, встановлено, що ТОВ "ПТГ "Самшит" (відповідач) фактично ніколи не набувало у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:003:0056 та 3220882600:03:003:0052, а відповідні правовстановлюючі документи були підроблені.
Згідно з цією ухвалою, встановлено, що посадові та пов'язані особи здійснювали контроль над діяльністю ТОВ "ПТГ "Самшит" та ТОВ "Союз Інтергруп", використовуючи їх для реалізації злочинної схеми з метою створення уявних прав на земельні ділянки та подальшого їх використання у господарському обороті.
Також Голосіївським районним судом м. Києва в ухвалі від 17.09.2025 р. встановлено, що у 2009 році в межах реалізації злочинного умислу були підроблені державні акти, договори та інші документи, які були використані для оформлення удаваних правочинів купівлі-продажу земельних ділянок між ТОВ "ПТГ "Самшит" та ТОВ "Євробудком", а також подальшого їх використання як активу у фінансових операціях.
Окремо позивач звертає увагу, що у вказаній ухвалі детально встановлено обставини укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок 17.12.2009 р., а також подальший рух грошових коштів, відповідно до якого ТОВ "Євробудком" перерахувало на рахунок ТОВ "ПТГ "Самшит" 718 152,00 грн. та 1 177 450,00 грн., які у подальшому були переказані на інші рахунки в межах фінансових операцій.
Позивач також зазначає, що ліквідатором здійснено перевірку руху коштів, за результатами якої встановлено фактичне перерахування ТОВ "Євробудком" на користь ТОВ "ПТГ "Самшит" загальної суми 1 895 602,00 грн. на виконання договорів купівлі-продажу від 17.12.2009 р.
З метою досудового врегулювання спору ліквідатор 26.11.2025 р. зверталася до відповідача з письмовою вимогою про повернення зазначених коштів та розірвання договорів купівлі-продажу № 7419 та № 7423, однак станом на 03.12.2025 р. вимога залишена без задоволення, кошти не повернуті, договори не розірвані.
Позивач наголошує, що про зазначені обставини та факт незаконного вибуття коштів у розмірі 1 895 602,00 грн. ліквідатору стало відомо лише у жовтні 2025 року.
На думку позивача, укладені договори купівлі-продажу містять істотні порушення з боку продавця ТОВ "ПТГ "Самшит", оскільки внаслідок використання підроблених документів покупець був позбавлений очікуваного результату правочину - набуття у власність земельних ділянок площею 6,4201 га та 10,5261 га.
З огляду на викладене, в інтересах кредиторів та банкрута ліквідатор ТОВ "Євробудком" звернувся до суду з позовом про розірвання договорів купівлі-продажу № 7419 та № 7423 від 17.12.2009 р., укладених з ТОВ "ПТГ "Самшит", та стягнення з відповідача 1 895 602,00 грн. як безпідставно отриманих коштів.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, відзиву на позов не надіслав, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем у позові обставини суду не надав.
Третя особа-1 (АТ "Державний експортно-імпортний банк"), у свою чергу, під час судових засідань висловлювала усні заперечення проти позовних вимог, однак письмових пояснень не подала та не надала суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували її доводи або спростовували обставини, викладені позивачем.
У ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містить і ст. 4 ГПК України, згідної якої право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Згідно з ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Варто зазначити, що провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 р. у справі № 916/4644/15).
Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом.
З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс його правовідносин, а спеціальні норми законодавства про банкрутство мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів України. Законодавство про банкрутство визначає особливі способи захисту інтересів учасників відповідного провадження, які з урахуванням принципу пріоритетності спеціальних норм мають застосовуватися переважно перед загальними цивільно-правовими способами захисту.
Одним із передбачених законом способів захисту є розірвання договорів.
Так, за загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 ЦК України, що кореспондується з приписами статті 188 ГК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначаються виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 р. у справі № 910/2683/19, від 17.03.2020 р. у справі № 911/1102/19, від 07.08.2018 р. у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 р. у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 р. у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 р. у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 р. у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 р. у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 р. у справі № 910/5001/19).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотного порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору (Наведена правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13).
Отже, розглядаючи відповідну справу та застосовуючи частину другу статті 651 ЦК України підлягають встановленню судом та доказуванню позивачем (враховуючи принцип змагальності в господарському процесі) обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача і заперечення відповідача, зокрема щодо існування саме істотного порушення договору та якими доказами таке істотне порушення підтверджується; суду належало перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Суд звертає увагу на існування сталої практики Верховного Суду відносно критеріїв визначення "істотного порушення" при застосуванні положень статей 651 та 652 ЦК України, які встановлюють підстави зміни або розірвання договору, а також на те, що вони є загальними для усіх майнових правовідносин, а, отже, вказані висновки повинні враховуватись судами під час вирішення аналогічних спорів (близька за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 р. у справі № 916/1655/18).
У справі, що розглядається, позивач зазначає, що істотним порушенням договорів у даному випадку є відчуження відповідачем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок за відсутності у нього права власності на них, що не може бути усунуто, а відтак є підставою для розірвання договорів.
Здійснивши аналіз долучених до позову доказів, аргументів позивача, суд встановив, що договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним 17.12.2009 р. між ТОВ "Євробудком" (покупець) та ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" (продавець), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 7419 передбачено продаж земельної ділянки площею 6,4201 га, кадастровий номер якої 3220882600:03:003:0056, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області та договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним 17.12.2009 р. між ТОВ "Євробудком" (покупець) та ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" (продавець), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 7423 передбачено продаж земельної ділянки площею 10,5261 га, кадастровий номер якої 3220882600:03:003:0052, яка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, однак, як свідчать надані докази, зокрема зміст ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17.09.2025 р. у кримінальному провадженні № 752/16316/13-к, в якій встановлено, що група осіб, діючи за попередньою змовою, із використанням завідомо підроблених правовстановлюючих документів, створила уявні підстави для набуття ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" права власності на зазначені земельні ділянки та в подальшому здійснила їх відчуження, при тому, що вказане товариство фактично не набувало права власності на такі земельні ділянки та не мало правових підстав для їх відчуження.
З огляду на наведене, враховуючи також те, що ТОВ "Євробудком", на виконання умов вказаних договорів, здійснено сплату ціни продажу вказаних земельних ділянок в сумі 1 895 602,00 грн., на підтвердження чого надано копію банківської виписки від 23.12.2009 р., суд встановив, що позивачем доведено наявність під час укладення вказаних договорів істотного порушення зі сторони відповідача, внаслідок якого завдано шкоди позивачу, так як останній позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договорів, а саме, отримання у власність земельної ділянки площею 6,4201 га, кадастровий номер якої 3220882600:03:003:0056 та земельної ділянки площею 10,5261 га, кадастровий номер якої 3220882600:03:003:0052, що є предметом продажу згідно змісту договорів і дані обставини є підставою для розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 17.12.2009 р. між ТОВ "Євробудком" (покупець) та ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" (продавець).
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 1 895 602,00 грн., які було сплачено позивачем, на виконання наведених вище договорів, в якості оплати купівлі земельних ділянок, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина третя статті 653 ЦК України).
Положеннями частини четвертої статті 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Із аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що за загальним правилом, частина четверта статті 653 ЦК України не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента повернення виконаного за зобов'язанням. На відміну від визнання договору недійсним, розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 р. у справі № 906/47/19).
Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому, на відміну від визнання судом недійсним оспорюваного договору, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє, зокрема за певних умов і можливість вимагати повернення того, що було виконано під час дії договору.
У пунктах 7.55-57 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/667/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому, на відміну від визнання судом недійсним оспорюваного договору, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє, зокрема за певних умов і можливість вимагати повернення того, що було виконано під час дії договору. Отже частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов'язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов'язання припиняються на майбутнє. Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України) (наведеного висновку дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29.04.2021 р. у справі № 916/3904/19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (даного висновку дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.03.2020 р. у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20).
Судом встановлено, що позивачем, на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 17.12.2009 р. між ТОВ "Євробудком" (покупець) та ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" (продавець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7419, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 17.12.2009 р. між ТОВ "Євробудком" (покупець) та ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" (продавець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7423, було здійснено сплату коштів на користь відповідача у сумі 1 895 602,00 грн. у якості сплати ціни продажу земельних ділянок, які позивач мав намір придбати, однак не отримав зустрічного надання в обсязі, визначеному договорами, оскільки договори передбачали відчуження відповідачем земельних ділянок за відсутності у нього права власності на них, а відтак позивач вправі вимагати від відповідача, який порушив умови договорів та не здійснив належного зустрічного надання, повернення сплачених коштів у розмірі 1 895 602,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатор ТОВ "Євробудком" звертався до ТОВ "Промислово-торгівельна група "Самшит" з вимогою про, зокрема повернення наведених коштів, однак, відповідачем відповідних дій вчинено не було.
Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, обов'язок доведення факту належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними договорами, відсутності з його боку істотного порушення договорів, що є підставою для їх розірвання, повернення грошових коштів, сплачених позивачем на виконання договорів, закон покладає на відповідача. Однак відповідачем жодних доказів на спростування викладених позивачем обставин не подано, заперечень щодо позову не заявлено.
З огляду на все наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про розірвання договорів купівлі-продажу № 7419 та № 7423 від 17.12.2009 р., укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит", та про стягнення 1 895 602,00 грн. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими і документально підтвердженими, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною другою статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 р. "Справа "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення від 27.10.1993 р. у справі "ДомбоБеєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. р. у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 р. у справі № 924/233/18, від 30.06.2022 р. у справі № 927/774/20 та 22.02.2022 р. у справі № 904/6293/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Також суд враховує, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Отже, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов висновку, що наведений позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.
Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7419 від 17.12.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком".
3. Розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7423 від 17.12.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євробудком".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 8, кім. 414; код ЄДРПОУ 33999032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДКОМ" (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Липовецька, 16; код ЄДРПОУ 34514958) 1 895 602 (один мільйон вісімсот дев'яносто п'ять тисяч шістсот дві) грн. 00 коп. коштів, сплачених на виконання договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-торгівельна група "Самшит" (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 8, кім. 414; код ЄДРПОУ 33999032) у дохід Державного бюджету України 34 490 (тридцять чотири тисячі чотириста дев'яносто) грн. 03 коп. судового збору.
6. Видати накази.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 04.05.2026 р.
Суддя А.В. Лопатін