ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2026Справа № 910/17/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури (вул. Антона Грицая, буд.1, м. Полтава, 36003; ідентифікаційний код 0291006026) в інтересах держави в особі
Департамента освіти Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, 36000; ідентифікаційний код 02145725)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. «А», м. Київ, 01004; ідентифікаційний код 41468654)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 612 646,72 грн
Представники сторін:
прокурор: не з'явився
від позивача: не з'явився
від відповідача: Зайцева Анастасія Михайлівна
1. Стислий виклад позиції Прокурора
До Господарського суду міста Києва звернувся керівник Полтавської окружної прокуратури (далі за текстом - Прокуратура, Позивач) в інтересах держави в особі Департамента освіти Полтавської міської ради (далі за текстом - Департамент, Позивач-1), з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (далі за текстом - ТОВ «ФПК «Ресурсгруп», Відповідач) в якому Позивач просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди до укладеного Департаментом та ТОВ «ФПК «Ресурсгруп» договору про постачання електричної енергії споживачу № 59 від 01.04.2022 (ідентифікатор закупівлі: UA-2022-04-05-000022-а), а саме: 1) додаткову угоду № 6 від 23.08.2022; 2) додаткову угоду № 8 від 23.08.2022; 3) додаткову угоду № 9 від 31.10.2022;
- стягнути з ТОВ «ФПК «Ресурсгруп» на користь Департамента освіти Полтавської міської ради 612 646,72 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Прокурор стверджує, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній, яка була чинна на момент укладання додаткових угод) оскільки шляхом їх укладення збільшено ціну за товар більше ніж на 10 % при відсутності доказів коливання ціни на ринку електричної енергії.
Так, Прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди до Договору на підставі частини 1 статті 215 та статті 203 ЦК України, оскільки останні укладено всупереч закону та за відсутність поважних на те підставі.
За наслідком визнання недійсними додаткових угод Прокурор також просить стягнути з Відповідача кошти, які ним набуті за такими додатковими угодами, тобто без належної на те правової підстави та утримуються Відповідачем в сумі 612 646, 72 грн.
2. Стислий виклад позиції Відповідача
Із поданого відзиву вбачається, Відповідач вважає, що частина 5 статті 41 Закону № 922-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, давала можливість сторонам змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню його ціни на ринку з одночасним зменшенням обсягів закупівлі цього товару та мала на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника товару.
При цьому, Відповідач звертає увагу суду, що зміна умов Договору відбувалась за згодою обох сторін в силу чого підстави для визнання недійсними оскаржуваних додаткових угод, як таких, що укладені з порушенням вимог частини 5 статті 41 Закону України Закону України «Про публічні закупівлі» відсутні, що в той же час спростовує майнову вимогу Прокурора.
Також, Відповідач звертає увагу суду на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відтак, посилаючись на положення частини 6 статті 10 ЦПК України Відповідач стверджує про неможливість застосування судом вказаної вище норми, при тому, що Прокурором при зверненні до суду з даним позовом обрано неналежного Позивача оскільки існує орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин - Полтавська міська рада, однак позов подано в інтересах Департаменту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
3. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09.03.2026.
29.01.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.
04.02.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
06.02.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 09.03.2026 судом закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 20.04.2026.
У судовому засіданні 20.04.2026 Прокурор та представник Позивача у дане засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи.
Представник Відповідача заперечував щодо задоволення позову, просив суд відмовити.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника Відповідача, 20.04.2026 судом відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) оголошено вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
За результатами закупівлі (ідентифікатор закупівлі - UA-2022-04-05-000022-a) 01.04.2022 між Департаментом освіти Полтавської міської ради (Споживач) та ТОВ «ФПК «Ресурсгруп» (Постачальник) укладено договір № 59 про постачання електричної енергії споживачу (далі за текстом -Договір).
Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до пункту 2.3 Договору, обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 467 635 кВт*год. Вартість за 1 кВт*год з ПДВ становить 3,96 грн, а сума договору складає 5 811 834 грн з ПДВ (пункт 5.3).
Відповідно до пункту 3.1 Договору період постачання електроенергії з 01.04.2022 по 30.04.2022.
Додатку № 3 до Договору, який є його невід'ємною частиною, визначено загальний обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік (з квітня 2022 по грудень 2022).
Пунктом 5.1 Договору визначено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до Договору (3,96 грн з ПДВ за 1 кВт*год).
У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, тощо, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення): 1) розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою Споживача у разі надання Постачальнику письмової заяви позивача про незгоду/неприйняття змін; 2) зміненим на запропонованих Постачальником умовах якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін.
Положеннями пункту 5.5 Договору передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 5.6 Договору, у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку), виданої ТПП України, регіональною ТПП, органами державної статистики, ДП «Держзовнашінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями. Згідно із частиною 6 статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», Постачальник також може використовувати інформацію з веб-сайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.
Пунктом 13.1 Договору встановлено строк його дії - до 31.12.2022, в частині оплати - до повного виконання узятих зобов'язань.
У подальшому між сторонами укладено 11 додаткових угод до Договору, якими змінено умови договору, у тому числі неодноразово змінено ціну за одиницю товару.
Додатковою угодою № 1 від 02.05.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання.
Додатковою угодою № 2 від 13.05.2022 внесено зміни до преамбули Договору.
Додатковою угодою № 3 від 01.06.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання, яким встановлено з 01.04.2022 по 31.08.2022.
Додатковою угодою № 4 від 08.07.2022 сторони зменшили кількість товару на 152 697 кВт*год., визначивши його у обсязі 1 314 938 кВт*год., а також зменшили суму договору до 5 207 154, 48 грн. з ПДВ.
Додатковою угодою № 5 від 26.07.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 166 754,104 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4, 31416868 грн за 1 кВт*год., що на 8,9436% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 15.07.2022 за вих. № 5484 копія експертного висновку Харківської торгово-промислової палати № 395/22 від 13.07.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.06.-11.06.2022 року та за період 01.07.-11.07. 2022 року та порівняння між вказаними періодами.
Додатковою угодою № 6 від 23.08.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 234 415 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4,7037188 грн за 1 кВт*год., що на 18, 7807 % більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 12.08.2022 за вих. № 5631 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 506/22 від 11.08.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.07.-10.07.2022 та за період 01.08.-10.08.2022 та порівняння між вказаними періодами.
Додатковою угодою № 7 від 23.08.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання, який встановлено з 01.04.2022 по 30.11.2022.
Додатковою угодою № 8 від 23.08.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 111 462,075 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,13218499 грн за 1 кВт*год., що на 29,6006% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 15.09.2022 за вих. № 5771 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 648-2/22 від 13.09.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.08.-10.08.2022 та за період 01.09.-10.09.2022 та порівняння між вказаними періодами.
Додатковою угодою № 9 від 31.10.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 083 093,546 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,43598664 грн за 1 кВт*год., що на 37,2724% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 24.10.2022 за вих. № 5916 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 781/22 від 24.10.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.09.-10.09.2022 та за період 01.10.-10.10.2022 та порівняння між вказаними періодами.
Додатковою угодою № 10 від 29.11.2022 змінено період постачання, який встановлено з 01.04.2022 по 31.12.2022.
Додатковою угодою № 11 від 29.12.2022 зменшено обсяг постачання до 1 083 093,546 кВт*год.
В силу зазначеного, Прокурор стверджує, що загалом упродовж дії Договору сторонами послідовно збільшено ціну товару з 3,96 грн/ кВт*год з ПДВ до 5,43598664 грн/кВт*год з ПДВ, тобто на 37,2724%.
Згідно доданих до позову рахунків, актів приймання-передачі електричної енергії, сума оплати за Договором склала 5 012 439,91 грн з ПДВ, при цьому, відповідно до даних актів приймання-передачі електричної енергії, даних єдиного веб-порталу використання публічних коштів «Spending» та платіжних доручень, електроенергія постачалась наступним чином:
за квітень 2022 поставлено 113 993 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 451 174,68 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 17.05.2022 №№1348-1350 Департаментом сплачено 451 174,68 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за травень 2022 поставлено 117 367 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 464 773,32 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 17.06.2022 №№ 1692-1695 Департаментом сплачено 464 773,32 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за червень 2022 поставлено 102 788 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 407 040, 48 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 20.07.2022 №№1945-1951 Департаментом сплачено 407 040, 48 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за липень 2022 поставлено 83 330 кВт*год за ціною 4,31416868грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 359 499,68 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 18.08.2022 №№2292-2295 Департаментом сплачено 359 499,68 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за серпень 2022 поставлено 87 046 кВт*год за ціною 4,7037188 грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 409 439,91 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 22.09.2022 №№ 2703-2708 Департаментом сплачено 409 439,91 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за вересень 2022 поставлено 99 394 кВт*год за ціною 5,13218499грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 510 108,39 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 14.10.2022 №№ 3029-3032 Департаментом сплачено 510 108,39 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за жовтень 2022 поставлено 126 259 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 686 342,23 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 23.11.2022 №№ 3402-3407 Департаментом сплачено 686 342,23 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за листопад 2022 поставлено 136 159 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 740 158,51 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 21.12.2022 №№ 3939-3944 Департаментом сплачено 740 158.51 грн з ПДВ на рахунок Постачальника;
за грудень 2022 поставлено 180 998 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 983 902,71 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 28.12.2022 №№ 4129-4132 Департаментом сплачено 983 902,71 грн з ПДВ на рахунок Постачальника.
Загальна сума коштів, сплачених за Договором становить - 5 012 439,91 грн з ПДВ, а обсяг поставленої електроенергії - 1 047 274 кВт*год.
В силу зазначеного Прокурор стверджує, що оскаржувані ним додаткові угоди до Договору укладені з порушенням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: сторонами за відсутності визначених законом умов збільшено вартість одиниці предмету закупівлі більше ніж на 10 % при одночасній відсутності доказів коливання ціни на ринку електричної енергії, що в свою чергу призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів в розмірі 612 646, 72 грн, які підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (редакції, чинній станом на час укладення Договору та оспорюваних додаткових угод до нього) (далі за текстом - Закону № 922-VIII).
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною 1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною 4 статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (вказаний пункт вказано зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX від 03.06.2021).
24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:
- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;
- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;
- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;
- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція «не частіше ніж один раз на 90 днів» фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини 5 статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».
Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
У вказаній постанові також виснувано щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Так, вказана норма визначає правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.
Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановлено судом вище, за результатами проведення оголошеної процедури закупівлі переможцем визнано Відповідача з остаточною пропозицією за результатами аукціону ціни предмета закупівлі - за 1 кВт*год з ПДВ становить 3,96 грн, з яким в результаті і укладено Договір.
Додатковими угодами № 6 від 23.08.2022, № 8 від 23.08.2022, № 9 від 31.10.2022 до Договору ціну предмета закупівлі (електричної енергії) послідовно збільшено у з 3,96 грн/ кВт*год з ПДВ до 5,43598664 грн/кВт*год з ПДВ, тобто на 37, 2724 %.
Суду враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).
Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).
Як встановлено судом вище, додатковою угодою № 6 від 23.08.2022 сторони збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4,7037188 грн за 1 кВт*год., що на 18, 7807 % більше за первинну вартість, а підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана Постачальника цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 506/22 від 11.08.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.07.-10.07.2022 року та за період 01.08.-10.08.2022 та порівняння між вказаними періодами.
Згідно вказаної довідки середньозважена ціна на період 1.07.-10.07.2022 становить 2 522, 11 грн/МВт.год та 2 949, 10 грн/МВт.год за період 01.08.-10.08.2022, що становить 16, 93 % коливання.
У той же час, така довідка не є належним підтвердженням коливань ціни на ринку електроенергії і підставою для внесення змін у частині збільшення ціни, оскільки не відображає порівняння коливання цін у період постачання електроенергії з моменту підписання попередньої додаткової угоди, а містить лише порівняння цін за першу декаду липня по відношенню до першої декади серпня, у той час, як електроенергія за Договором надається протягом усього місяця, а не лише у першій декаді.
Відповідачем на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, тобто відсутні докази наявності коливання цін як таких.
Відтак, додаткова угода № 6 від 23.08.2022 до Договору підлягає визнанню судом недійсною оскільки укладена за відсутності належного документального обґрунтування, а також - з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.
Аналогічне стосується і інших наданих Постачальником цінових довідок Харківської торгово-промислової палати в межах обґрунтування необхідності збільшення ціни електричної енергії, при тому, що додаткові угоди № 8 від 23.08.2022 та № 9 від 31.10.2022 є недійсними, є похідними від додаткової угоди № 6 від 23.08.2022 до Договору.
Оскільки визначені Прокурором додаткові угоди є недійсними вони не породжують правових наслідків, відповідна підстава для оплати електричною енергією за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі Прокурором розмірі мають бути повернуті Відповідачем.
Судом перевірено наданий Прокурором розрахунок заявленої до стягнення суми та встановлено, що останній є належним та таким, що не порушує прав Відповідача із урахуванням здійснених судом вище висновків.
При цьому, здійснений Прокурором розрахунок не заперечується стороною Відповідача.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі
№ 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
Відповідно до частини 1 статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
В силу зазначеного, вимога Прокурора про стягнення 612 646, 72 грн, які фактично безпідставно отримані та зберігаються Відповідачем є обґрунтованою оскільки такі кошти фактично сплачено на підставі незаконних правочинів, а відтак безпідставно зберігаються Відповідачем.
Що стосується решти заперечень Відповідача, суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Однак, при цьому, приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1.01.2027, тобто до цієї дати положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають до застосування.
В силу чого посилання Відповідача в цій частині є безпідставними та передчасними.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.
Відповідно до частина 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За приписами частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Верховним Судом неодноразово зазначалося про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді:
- у виключних випадках (пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України) для дотримання рівноправності сторін судового провадження (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України);
- із обґрунтуванням підстав для звернення до суду та доведення обставин нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
- інтереси держави повинні представляти насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор;
- прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 8.04.1999 у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
Як убачається із матеріалів справи, Прокурором подано позов в інтересах держави в особі Департаменту.
Прокурором наголошено, що Департамент є органом, уповноваженим на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету в ході виконання договорів, укладених зокрема на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об'єднаних територіальних громад в силу чого потреби держави у певних товарах, роботах та послугах. Оскільки закупівля замовником послуг для забезпечення потреб держави є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України «Про публічні закупівлі» входить в поняття «інтерес держави», на захист якого Прокурором подано цей позов.
З аналізу статей 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до п. 1.2 Положення про Департамент освіти Полтавської міської ради (далі за текстом - Положення), Департамент є виконавчим органом Полтавської міської ради, який створений для здійснення функцій і делегованих йому повноважень щодо реалізації на території Полтавської міської територіальної громади державної політики в галузі освіти, провадження освітньої діяльності.
Засновником Департаменту є Полтавська міська рада.
Департамент є уповноваженим органом - органом управління закладами освіти, заснованими на комунальній та державній формі власності Полтавської міської територіальної громади.
Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Має право відкривати валютні рахунки (пункт 1.4 Положення).
Департамент фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, а також коштів спеціального фонду (пункт 1.12 Положення).
Департамент здійснює:
- закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів для закладів освіти комунальної форми власності,
- закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів для закладів освіти комунальної форми власності;
- укладання договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів;
- оприлюднення публічної інформації відповідно до вимог законів України "Про доступ до публічної інформації" та "Про відкритість використання публічних коштів;
- оприлюднення офіційної звітності про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного закладу освіти, та інші видатки у сфері освіти (підпункти 2.29.6-2.29.9 Положення).
Бюджетним кодексом України (далі за текстом - БК України) визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Відповідно до частин 1, 5 статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів (отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України, рішенні про місцевий бюджет) та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Департамент освіти є виконавчим органом місцевої ради та у розумінні статті 22 БК України розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електроенергії за Договором, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.
Судом враховано, що Полтавською окружною прокуратурою до Департаменту освіти Полтавської міської ради в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист №55-88-17050вих-25 від 16.12.2025, у якому проінформовано про порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод до договору поставки електричної енергії № 59 від 01.04.2022, а також щодо підстав для стягнення з ТОВ «ФПК «Ресурсгруп»» безпідставно отриманих за цими додатковими угодами коштів.
Департаментом освіти Полтавської міської ради надано лист № 010907208/7636 від 24.12.2025 з якого вбачається, що на його переконання оспорювані в межах даного провадження додаткові угоди укладені правомірно та з дотриманням норм чинного на той час законодавства.
При цьому, заходів щодо відновлення інтересів держави в особі виконавчого органу Полтавської міської ради не вжито.
Суд зазначає, що позиція Департаменту не повинна збігатися з позицією Прокурора, що у даним правовідносинах також свідчить про обґрунтованість звернення Прокурора до суду з даним позовом в силу свідомої бездіяльності Департаменту.
З урахуванням викладеного, саме Департамент освіти Полтавської міської ради є особою, уповноваженою на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету та є уповноваженим органом влади в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України «Про публічні закупівлі» не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20.
Незважаючи на те, що підставами позову Прокурором визначено порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», виявлення негативного впливу, завданого таким порушенням, як і реагування та усунення наслідків порушень лежить у компетенції кожного державного органу або органу місцевого самоврядування, який, в процесі здійснення своїх повноважень може виявити відповідне порушення закону.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що Прокурором правильно обрано орган, в інтересах яких заявлено позовні вимоги.
Доводи Відповідача щодо неправильного визначення Прокурором органу, в інтересах якого від звернувся та недоведенні порушення інтересів держави, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
З огляду на встановлені судом обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів Прокурора в частині існування підстав для визнання недійсними додаткових угод до Договору оскільки останні суперечать вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII та як наслідок стягнення коштів, які сплачені на підставі таких правочині як безпідставно набутих та збережених Відповідачем в силу чого позов підлягає задоволенню.
Судові витрати у вигляді судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача.
Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов керівника Полтавської окружної прокуратури інтересах держави в особі Департамента освіти Полтавської міської ради - задовольнити.
2. Визнати недійсними додаткові угоди до укладеного Департаментом освіти Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, 36000; ідентифікаційний код 02145725) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. «А», м. Київ, 01004; ідентифікаційний код 41468654) договору про постачання електричної енергії споживачу №59 від 01.04.2022 (ідентифікатор закупівлі: UA-2022-04-05-000022-а), а саме: 1) додаткову угоду № 6 від 23.08.2022; 2) додаткову угоду № 8 від 23.08.2022; 3) додаткову угоду № 9 від 31.10.2022.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. «А», м. Київ, 01004; ідентифікаційний код 41468654) на користь Департамента освіти Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, 36000; ідентифікаційний код 02145725) безпідставно збережені кошти - 612 646 (шістсот дванадцять тисяч шістсот сорок шість) грн 72 коп.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (вул. Червоноармійська/Басейна, буд. 1-3/2 літ. «А», м. Київ, 01004; ідентифікаційний код 41468654) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7; ідентифікаційний код 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 15 338 (п'ятнадцять тисяч триста тридцять вісім) грн 96 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано: 04.05.2026
Суддя Антон ПУКАС