ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.05.2026Справа № 910/2108/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком"
до Кабінету Міністрів України
про стягнення 44 185,06 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Кабінету Міністрів України про стягнення 44 185,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
03.03.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23.03.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що обов'язки щодо відшкодування покладаються саме на органи, які приймають та/чи виконують місцеві бюджети, а не на Кабінет Міністрів України. Відповідач зазначає, що у Бюджетному кодексі України наведено трансферти, які можуть передбачатися місцем бюджетам у Державному бюджеті України, водночас вказані положення не визначають, що такі повинні бути передбачені в обов'язковому порядку. З аналізу положень нормативно-правових актів слідує, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах певної адміністративно-територіальної одиниці вирішують питання щодо надання компенсаційних виплат окремим категоріям громадян у випадках, передбачених законодавством, які виплачуються з місцевих бюджетів, що затверджуються відповідною радою органу місцевого самоврядування.
27.03.2026 представником позивача подано відповідь на відзив.
Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив, у встановлений судом строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - позивач), як оператор телекомунікацій у своїй діяльності керується, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про електронні комунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 № 295, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до статей 633, 634 Цивільного кодексу України договір про надання послуг зв'язку є публічним. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оператор телекомунікацій зобов'язаний здійснювати надання послуг зв'язку кожному, хто до нього звернеться і не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору та може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України за місцем їх проживання з дня пред'явлення документа, що підтверджує право на пільги.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст.19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Соціальні пільги на отримання послуг зв'язку для ряду категорій громадян встановлено п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15, п.7 ч.1 ст.16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ст. 20; ч.2 ст.20 та ст.21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6; ч.3 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства».
Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вказаних законів визначено у ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань»; у ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; у ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Позивач зазначає, що на виконання вимог чинного законодавства надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Тетіївської міської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 на суму 39 902,30 грн та мешканцям Фурсівської сільської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 30.04.2025 на суму 3 601,69 грн, що підтверджується поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за послуги зв'язку.
У зв'язку з не відшкодуванням понесених витрат за надані послуги на пільгових умовах, позивач надіслав Управлінню соціального захисту населення Тетіївської міської ради та Фурсівській сільській раді Претензії № 10 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/ СЦ/ВИХ/153) на суму 39 902,30 грн та № 19 від 23.06.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ ВИХ/627) на суму 6 102,02 грн відповідно, із пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення.
У відповідь на претензію № 10 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ВИХ/153) Листом № б/н від 27.02.2025 Управління соціального захисту населення Тетіївської міської ради повідомило, що ні Управління, ні Тетіївська міська рада не брала на себе договірних зобов'язань з оператором телекомунікаційних послуг на відшкодування сум пільг на телекомунікаційні послуги та не закладали ці кошти у відповідні програми.
У відповідь на адвокатський запит Управління соціального захисту населення Тетіївської міської ради Листом № 280 від 26.09.2025 повідомило, що Програми по наданню пільг з оплати послуг зв'язку Тетіївської міської ради до 24.06.2025 прийнято не було.
У відповідь на претензію № 19 від 23.06.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ВИХ/627) Листом № 869/02-14 від 27.06.2025 Фурсівська сільська рада посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 повідомила, що належним суб'єктом для звернення з приводу відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є Кабінет Міністрів України та відповідно відшкодування понесених витрат на надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок видатків місцевих бюджетів було можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, і тому Фурсівська сільська рада не має повноважень щодо відшкодування понесених витрат на надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, що підлягають компенсації.
У відповідь на адвокатський запит Фурсівська сільська рада листом № 1180/02-14 від 30.09.2025 посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначила, що у органу місцевого самоврядування відсутній обов'язок приймати програми та/або порядок фінансування пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян, зокрема й мешканцям Фурсівської територіальної громади у 2024-2025 роках, оскільки вказані пільги встановлені державою та мають компенсуватися з державного бюджету
В зв'язку з наведеним та для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Тетіївської міської та Фурсівської сільської територіальних громад, позивач надіслав відповідачу листи-вимоги № 80С914.012_259/2 від 20.11.2025 та № 80С914.012_259/3 від 20.11.2025 про відшкодування вказаних витрат з поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за кожний місяць спірного періоду окремо, які містять перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можна ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період її отримання, суму пільги по кожному окремому пільговику, загальну суму витрат тощо, які відповідач отримав 01.12.2025, однак відповіді на зазначені листи-вимоги Кабінет Міністрів України не надав, заборгованість не відшкодував, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 63 "Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв'язку. Згідно положень вказаних законів фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Судом встановлено, що на виконання зазначених норм законодавства щодо надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим споживачам, позивачем на пільгових умовах було надано телекомунікаційні послуги мешканцям Тетіївської міської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 на суму 39 902,30 грн та мешканцям Фурсівської сільської територіальної громади у період з 01.01.2024 по 30.04.2025 на суму 3 601,69 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи поіменними розрахунками, зведеними розрахунками на відшкодування витрат, копії яких також були направлені відповідачу.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Однак, на момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначив, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Отже стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава в особі Кабінету Міністрів України, який є належним відповідачем у цьому спорі.
Верховний Суд в постанові від 10.10.2025 у справі № 910/6201/24 зазначив, що задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судом встановлено, що 26.11.2025 позивач звернувся до відповідача з Листами-вимогами № 80С914.012_259/2 від 20.11.2025 та № 80С914.012_259/3 від 20.11.2025 про відшкодування вказаних витрат з поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за кожний місяць спірного періоду окремо, які містять перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можна ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період її отримання, суму пільги по кожному окремому пільговику, загальну суму витрат тощо, які відповідач отримав 01.12.2025, однак відповіді на зазначені листи-вимоги Кабінет Міністрів України не надав, заборгованість не відшкодував.
Таким чином, з огляду на відсутність у вказаних листах встановленого строку виконання зобов'язання, відповідач зобов'язаний був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів відшкодування витрат позивача за надані послуги зв'язку на пільгових умовах відповідачем суду не надано, відтак позовна вимога про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в розмірі 43 503,99 грн є обґрунтованою.
Також, у зв'язку з невідшкодуванням відповідачем витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 391,54 грн та 3% річних у розмірі 289,63 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому в зв'язку з відсутністю субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у держави особі Кабінету Міністрів України виник обов'язок з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення.
Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 289,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 391,54 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов'язань за Договорами.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код: 00031101) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, буд. 18; ідентифікаційний код: 21560766) заборгованість у розмірі 43 503 (сорок три тисячі п'ятсот три) грн 99 коп., інфляційні втрати в розмірі 391 (триста дев'яносто одна) грн 54 коп., 3% річних у розмірі 289 (двісті вісімдесят дев'ять) грн 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 04.05.2026
Суддя О.А. Грєхова