вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
04.05.2026м. ДніпроСправа № 904/806/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила-2", м. Жовті Води Дніпропетровської області
до Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни, м. Жовті Води Дніпропетровської області
про стягнення 73 750,00грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Товариство з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни заборгованості у розмірі 73 750,00грн, витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2020 року в частині своєчасного та повного внесення орендних платежів.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 справу №904/806/26 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 27.02.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
05 березня 2026 року від позивача на виконання вимог ухвали суду до господарського суду надійшла заява та долучено відповідні докази.
Ухвалою суду від 09.03.2026 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 (а.с. 140).
Направлена судом на адресу відповідача ухвала про відкриття провадження повернута підприємством зв'язку з відміткою: "за закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с. 72-74).
Відповідно до п. 5 частини шостої ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19 та від 01.03.2023 у справі №910/18543/21).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №910/4430/21).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.
Слід зазначити, що ухвала від 09.03.2026 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про доступ до судових рішень"), та відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" зазначило, що оригінали письмових доказів, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, знаходяться у позивача. В додатках до позовної заяви міститься копія договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 (а.с. 13).
Ухвалою суду від 27.04.2026 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" надати до суду: оригінал договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 (для огляду); документи, які надавали право на підписання Шостак А.С. договору оренди від імені ФОП Ковбасенко Л.І. (належним чином та належної якості завірені копії для долучення до матеріалів справи, оригінал для огляду).
28 квітня 2026 року від позивача через систему "Електронний суд" до господарського суду надійшла заява щодо виконання ухвали суду. Позивач зазначає, що у преамбулі договору оренди від 01.01.2020 допущено технічну помилку в особі Шостак А.С., хоча договірні відносини з ПП Ковбасенко Л.І., яка підписала договір та займала приміщення (для оренди). Це технічна помилка не скасовує юридичної сили договору, оскільки ПП Ковбасенко Л.І. підписала даний договір та згідно цього договору використовувала приміщення. До заяви долучено в форматі ".pdf" договір оренди від 01.05.2017 та договір оренди від 01.01.2020.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -
01 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" (орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ковбасенко Людмилою Іванівною (орендатор, відповідач) укладено договір оренди нежитлового приміщення (а.с. 13-15).
За умовами пункту 1.1 договору у порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (далі об'єкт), що належить орендодавцю на праві власності.
Об'єкт, що орендується, являє собою декілька приміщень на 3-му поверсі будівлі. Адреса об'єкта, що орендується: вул. Гагаріна, 33. Загальна площа об'єкта 43 кв.м.
Об'єкт передається орендарю для використання його в господарській діяльності з метою розміщення роздрібної торгівлі промисловими товарами (п. 2.1 договору).
Вступ орендаря у строкове платне користування майна настає одночасно із підписанням сторонами цього договору (п. 3.1 договору).
Передача майна в оренду не є передачею орендарю права власності на дане майно. Передача орендарем об'єкту у суборенду дозволяється тільки за умови письмового дозволу орендодавця. Орендодавець передає орендарю майно зазначене в п. 1 даного договору та гарантує, що об'єкт, що передається в оренду, не є проданим, не знаходиться під заставою або під арештом (п. 3.2-3.4 договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору строк оренди становить з 01.01.2020 по 31.12.2020.
Якщо жодна сторона у строк 1 місяць до закінчення строку дії цього договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично продовжується на 366 дні. У разі дострокового розірвання договору оренди сторони попереджають одна одну не пізніше ніж за 1 місяць до припинення дії цього договору (п. 4.2, 4.3 договору).
В пункті 5.1 договору визначено, що розмір орендної плати складає по узгодженню сторін 1 250,00грн (одна тисяча двісті п'ятдесят грн 00коп.) за місяць.
Орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10-го числа поточного місяця. Рахунок за орендну плату надається орендарю до 6-го числа поточного місяця (п. 5.2 договору).
Відшкодування частки витрат за газопостачання, водопостачання та водовідведення здійснюється орендарем в 5-ти денний термін з моменту одержання рахунку від орендодавця (п. 5.3 договору).
Рахунки є актом передавання-приймання виконаних робіт за розрахунковий період (п. 5.4 договору).
Крім орендної плати орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги (вивіз сміття, водопостачання та водовідведення, енергозабезпечення та ін.). Орендар має право вносити орендну плату на перед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати (п. 5.6, 5.7 договору).
За несвоєчасну виплату орендної плати та інших відшкодувань орендар виплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожній день прострочення (п. 5.7 договору).
В пункті 5.8 договору зазначено, що закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції (якщо такі передбачені цим договором).
Орендар зобов'язаний, зокрема, використовувати об'єкт за його цільовим призначенням у відповідності до п. 2.1 цього договору (п. 7.1.1); своєчасно в повному обсязі здійснювати орендні платежі (п. 7.1.2).
Повернення орендодавцю об'єкту здійснюється двосторонньою комісією, яка складається із уповноважених на те представників сторін, на підставі відповідного Акта приймання-передачі (п. 8.1 договору).
Об'єкт вважається фактично переданим орендарем орендодавцю з дати підписання Акта приймання-передачі (п. 8.5 договору).
При порушенні своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених цим договором (п. 9.1 договору).
Зміни в цей договір можуть, бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляються додатковою угодою до цього договору (п. 10.2 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.
ТОВ "Людмила-2" суду надано підписані позивачем в односторонньому порядку акти надання послуг, а також виставлені відповідачу рахунки (а.с. 16-134).
Позивач стверджує, що відповідач не виконує належним чином умови договору, внаслідок чого за період з 01.11.2020 по 01.01.2025 виникла заборгованість у розмірі 73 750,00грн з оплати за користування приміщеннями.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди від 01.01.2020 у розмірі 73 750,00грн.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦК України).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Приписами частини першої статті 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір оренди від 01.01.2020 був чинним протягом спірного періоду.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В пункті 5.2 договору сторони погодили, що орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Обов'язок орендаря своєчасно в повному обсязі здійснювати орендні платежі передбачений п. 7.1.2 договору.
Нормами статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК України) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК України, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 26.03.2025 у справі №905/821/24, 11.03.2024 у справі №922/1813/23 та від 16.05.2024 у справі №910/7012/23.
З огляду на положення спірного, строк оплати орендної плати є таким, що настав.
Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 73 750,00грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 73750,00грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.
Відповідно до частини четвертої ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких - витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ст. 1312 Конституції України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст. 126 ГПК України).
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
- розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
20 лютого 2026 року між Адвокатом Левченко Іриною Андріївною (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" (клієнт, позивач) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 167-169).
За умовами п. 1.1 договору адвокат зобов'язується надати клієнтові правову допомогу по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" до Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни про стягнення заборгованості з орендної плати у Господарському суді Дніпропетровської області.
Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, застосовує всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (п. 2.1 договору).
За правову допомогу, передбачену в п. 1.1 договору, клієнт сплачує адвокату винагороду у формі гонорару (п. 3.1 договору).
Розмір, порядок і строки сплати гонорару клієнтом визначається додатковою угодою після погодження з клієнтом правової позиції та стратегії захисту. За домовленістю сторін, оплата правничої допомоги може здійснюватися у формі передоплати або авансу. Гонорар обчислюється за нульовою ставкою (розміром) у разі досягнення відповідної домовленості між адвокатом та клієнтом (п. 3.2 - 3.4 договору).
За умовами пункту 4.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.
04 березня 2026 року між Адвокатом Левченко Іриною Андріївною (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" (клієнт, позивач) укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 171).
Дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокату Левченко Ірині Андріївні по справі №904/806/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" до Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни про стягнення заборгованості з орендної плати у Господарському суді Дніпропетровської області.
Вартість послуг: консультація клієнта - 1 000,00грн; аналіз та зібрання документів - 2 000,00грн; складання і подання до суду позовної заяви - 6 000,00грн; письмові пояснення - 1000,00грн, а всього - 10 000,00грн (п. 1 додаткової угоди).
У пункті 2 додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару:
оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється 100% вартості послуг після ухвалення судом першої інстанції рішення (п. 2.1 додаткової угоди).
Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок адвоката, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару (п. 3 додаткової угоди).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" перерахувало на розрахунковий рахунок адвоката 10000,00грн згідно платіжної інструкції №0.0.4783004334.1 від 04.03.2026 (а.с. 166).
Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.02.2026 (а.с. 167-170); ордер серії АЕ №1477011 від 20.02.2026 (а.с. 135). Статус адвоката Левченко Ірини Андріївни підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП№4232 від 22.03.2019 (а.с. 165).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
У разі відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, які надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанова Касаційного господарського суду від 09.12.2021 у справі №922/3812/19).
За частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечень проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у разі недотримання вимог частини четвертої ст.126 ГПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (ч.5 ст.126 ГПК, постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Верховний Суд з посиланням на частину шосту ст.126 ГПК неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини першої ст. 86 ГПК суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Процесуальні документи, наявні у справі підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Левченко Іриною Андріївною.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що звернення позивача з позовом до суду було визнано обґрунтованим, за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог та задоволення позову в повному обсягу, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача у розмірі 10000,00грн.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2.558089725.1 від 04.03.2026. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 152, 156).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 2 662,40грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" до Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни про стягнення 73 750,00грн - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковбасенко Людмили Іванівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила-2" (ідентифікаційний код 19139278; вул. Гагаріна, буд. 33, м. Жовті Води, Дніпропетровська обл., 52201) основний борг у розмірі 73 750,00грн (сімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят гривень 00коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн (десять тисяч гривень 00коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення підписано - 04.05.2026
Суддя Н.М. Євстигнеєва