пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 травня 2026 року Справа № 903/267/26
Господарський суд Волинської області у складі судді Бідюк С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову по справі №903/267/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕНГЕМ ПРО», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровіллс», м. Луцьк Волинська обл.
про стягнення 11 228 406,09 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
18.03.2026 через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (сформована 17.03.2026) ТОВ “Ток МП-Карвер» до ТОВ “Євровіллс» про стягнення за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025 коштів в сумі 11 228 406,09 грн, в т.ч.: 10 762 110,00 грн основного боргу, 250 460,07 грн інфляційних втрат та 215 836,02 грн 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 24.01.2025 між ТОВ “Тенгем про» (Покупець) та ТОВ “Євровіллс» (Продавець) укладено договір поставки №7/01-25, згідно якого Продавець зобов'язувався поставити Покупцю товар (транспортні засоби).
Покупцем було повністю виконані зобов'язання по договору та здійснено передоплату за товар у визначеному розмірі на суму 10 762 110 грн.
Вказує, що враховуючи дати проведення платежів за Договором, відповідач повинен був поставити товар не пізніше: 04.06.2025 (для 2-х транспортних засобів Audi e-tron 2021, 95 kWh); 24.06.2025 (для 2-х транспортних засобів BMW iX3 2021, 80kWh); 02.07.2025 (для 2-х транспортних засобів Toyota Camry 2021, 2.5 Hybrid eCVT); 11.07.2025 (для 1-го транспортного засобу BMW iX 2022, 76.6 kWh, xDrive40); 23.07.2025 (для 1-го транспортного засобу Toyota RAV4, 2021 р.в., 2.5 л (Hybrid)). Проте відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.
ТОВ “Тендем про» на підставі договору відступлення права вимоги від 23.05.2025 відступило ТОВ “Ток МП-Карвер» право вимоги за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025.
У відповідності до приписів ст.512-517 ЦК України ТОВ “Ток МП-Карвер» набуло статусу сторони (Покупця) за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025, а оскільки зобов'язання за цим договором, за твердженням позивача, не виконані відповідачем, зазначене стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Також, 18.03.2026 через підсистему “Електронний суд» надійшла заява (сформована 18.03.2026) ТОВ “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ЄВРОВІЛЛС», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 11 228 406,09 гривень.
Ухвалою суду від 19.03.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» від 18.03.2026 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Євровіллс», які знаходяться в банківських установах на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровіллс», інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову від 19.03.2026, в межах ціни позову - 11 228 406,09 грн.
Ухвалою суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
13.04.2026 через систему “Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» надійшла заява про забезпечення позову у якій просив суд накласти арешт на все рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “ЄВРОВІЛЛС».
Ухвалою суду від 13.04.2026 у задоволенні заяви від 13.04.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно по справі № 903/267/26 відмовлено.
Ухвалою суду від 22.04.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» від 20.04.2026 про витребування доказів задоволено. Витребувано у Акціонерного товариства “Ощадбанк» докази (інформацію) про підтвердження перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю “ТЕНГЕМ ПРО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОВІЛЛС» грошових коштів з рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ “Ощадбанк», на підставі платіжних інструкцій. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕНГЕМ ПРО». Зобов'язано позивача та відповідача протягом 3-х днів з дня поставлення ухвали суду надіслати третій особі заяви по суті спору, докази чого подати суду. Встановлено третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю “ТЕНГЕМ ПРО» строк не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з дня отримання ухвали суду для подання письмових пояснень по суті спору з доказами надіслання іншим учасникам справи. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Євровіллс» від 21.04.2026 про здійснення письмового опитування учасника справи як свідка задоволено. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» в особі уповноваженої особи подати до Господарського суду Волинської області та відповідачу відповіді на питання у формі заяви свідка, поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю “Євровіллс» у відзиві на позовну заяву, в порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, або вмотивовану відмову від надання відповіді.
22.04.2026 надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “ЄВРОВІЛЛС» здійснювати перереєстрацію на нових власників та зняття з обліку транспортних засобів, придбаних та ввезених товариством на митну територію України для подальшого продажу.
Ухвалою суду від 24.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» від 22.04.2026 про забезпечення позову.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2026 ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/267/26 про забезпечення позову скасовано. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ток МП-Карвер" про забезпечення позову відмовлено.
Вказана постанова набрала законної сили 30.04.2026.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд зазначив, що заявлені ТОВ "Ток МП-Карвер" заходи забезпечення позову є неспівмірними та такими, що не підтверджені жодними доказами необхідності їх вжиття, зокрема товариством не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи позову до суду та обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Зокрема, позивач не надав доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих як на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем, так і на реалізацію наявного у нього майна чи підготовчі дії до його реалізації; доведення товариства до банкрутства, тощо.
Тобто, ТОВ "Ток МП-Карвер" не доведено, що грошові кошти, належні товариству на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути чи зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Самі лише припущення ТОВ "Ток МП-Карвер" про можливість ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.
Також апеляційний суд вказав, що в матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду від 19.03.2026 у справі №903/267/26 відсутні та позивачем до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
При цьому, сам факт звернення із заявою позивача про забезпечення позову не звільняє його від обов'язку доведення обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.
За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання.
Відтак, твердження позивача, що лише на відповідача покладений обов'язок щодо доведеності можливості виконання зобов'язання, тобто наявності у нього коштів для сплати боргу у разі задоволення позову не звільняє ТОВ "Ток МП-Карвер" від необхідності доведення наявності обставин, які свідчать про ризик ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, та обґрунтування потреби у застосуванні заходів забезпечення позову.
Окрім того, колегія суддів вважає передчасним застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача - нового кредитора у спірних правовідносинах на підставі договору відступлення права вимоги від 23.05.2025, оскільки вказаний факт та саме відступлення права вимоги оспорюється відповідачем, про що було повідомлено останнім у судовому засіданні 30.04.2026, при цьому апеляційний суд на даному етапі не здійснює оцінку обґрунтованості позовних вимог, однак враховує при наданні оцінки щодо обгрунтованості вжиття заходів забезпечення позову.
Окрім того, накладення арешту на усі кошти на рахунках юридичної особи може призвести до перешкод у здійсненні нею господарської діяльності, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони, оскільки знерухомлення грошових активів, як основного інструменту ведення юридичної особою господарської діяльності, унеможливлює здійснення такої діяльності.
30.04.2026 через підсистему “Електронний суд» (сформовано 30.04.2026) ТОВ “Ток МП-Карвер» повторно подано заяву про забезпечення позову (вх.№01-87/24585/26), в якій позивач просить накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ЄВРОВІЛЛС», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 11 228 406,09 грн.
На обґрунтування заяви позивач посилається на те, що оскільки заходи забезпечення позову були скасовані апеляційним судом, а також зважаючи на усі обставини, що були з'ясовані судом першої інстанції під час судових засідань, сторона позивача вважає за необхідне знову звернутися до суду із заявою про забезпечення, адже це єдиний можливий спосіб гарантувати захист прав позивача.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову та які можуть виражатись у вчиненні відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25.
Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі N 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі N 922/599/19, від 16.11.2023 у справі N 921/333/23).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі N 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі N 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі N 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі N 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу N 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі N 914/2072/20.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі N 914/970/18, від 10.11.2020 у справі N910/1200/20).
При цьому, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18.
Суд зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі N 754/5683/22. Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі N 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі N 917/1862/21.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Кюблер проти Німеччини).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.93, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.93, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.96, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі N 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі N 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі N 916/10/18, від 23.06.2018 у справі N 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі N 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі N 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі N 909/526/18, від 21.01.2019 у справі N 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі N 925/288/17, від 26.09.2019 у справі N 904/1417/19 тощо.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 11 228 406,09 грн, в т.ч.: 10 762 110,00 грн основного боргу, як передоплати за товар за договором поставки № 7/01-25 від 24.01.2025, 250 460,07 грн інфляційних втрат та 215 836,02 грн 3% річних.
У заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що як було з'ясовано судом, відповідач підтверджує, що отримав спірні кошти та використав їх. Відповідач також підтвердив, що після накладення арешту на кошти продовжив здійснювати свою господарську діяльність по реалізації транспортних засобів, що також підтверджується інформацією наданою уповноваженим органом про кількість перереєстрованих відповідачем ТЗ. Тобто тим самим відповідач підтвердив існування боргу, а також той факт, що наявність арешту на рахунках відповідача не перешкоджає у здійсненні його господарської діяльності.
Позивач зауважує, що відповідач у ході судових засідань не надав суду жодних доказів того, що у випадку задоволення позову він зможе виконати рішення суду. Також відповідач не був позбавлений можливості надати до суду інформацію про наявність у нього активів, до прикладу: довідки про залишок коштів на рахунках, довідки про наявність основних засобів, довідки про дебіторську заборгованість тощо.
У матеріалах справи наявні відповіді з банківських установ, з яких вбачається, що у відповідача відсутні кошти на рахунках, що також підтверджує існування ризиків невиконання судового рішення, у випадку задоволення позову.
Також позивач посилається на відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях від 07.04.2026 та від 24.04.2026 згідно яких за період починаючи з 23 березня 2026 року по 01 квітня 2026 року включно відповідач реалізував 22 транспортних засобів, за період з 23 березня 2026 року по 22 квітня 2026 року включно відповідач реалізував 79 транспортних засобів. Тобто за 20 днів квітня відповідач ще реалізував 57 транспортних засобів.
Позивач доводить, що відповідач масово відчужує свої активи, а тому лише арешт коштів на рахунках може, принаймні хоч частково, забезпечити можливість виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову ТОВ “Ток МП-Карвер» також вказує, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в сумі заявлених позовних вимог, що належать відповідачу та перебувають на його розрахункових рахунках безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У позові наведено усі фактичні обставини, які беззаперечно свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, а також підстави для стягнення із відповідача суми отриманих ним за договором поставки коштів та інфляційних втрат та 3 % річних.
Можливість накладення арешту на грошові коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Позивач вважає, що арешт грошових коштів у розмірі ціни позову, забезпечить рівність становища обох сторін, баланс їх інтересів, не позбавить відповідача можливості здійснювати господарську діяльність, а лише обмежить його право на період дії таких заходів вільно користуватися грошовими коштами в межах ціни позову.
Отже, позивач просить забезпечити позов аналогічними заходами забезпечення позову та з аналогічних підстав, що й в попередній заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «Євровіллс», в межах ціни позову.
До заяви про забезпечення позову додано лист філії ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС від 24.04.2026 про інформацію щодо документів реалізації транспортних засобів, виданих ТОВ «Євровіллс».
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ “Євровіллс» є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.
Посилаючись на листи РСЦ ГСЦ МВС В Рівненській, Волинській та Житомирській областях Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях від 07.04.2026 та від 24.04.2026 позивач доводить, що ТОВ «Євровіллс» масово відчужує свої активи, а тому лише арешт коштів на рахунках може забезпечити можливість виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Оцінюючи подані позивачем докази суд зазначає, що ТОВ “Євровіллс» є суб'єктом господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю транспортними засобами та їх складовими частинами. Сама по собі реалізація транспортних засобів є господарською діяльністю ТОВ “ЄВРОВІЛЛС», що відповідає його виду діяльності та здійснюється на постійній основі, а відтак не може розцінюватися як доказ ухилення від виконання останнім своїх зобов'язань.
Посилання позивача на інформацію сервісного центру МВС лише підтверджує факт вчинення реєстраційних дій у межах звичайної господарської діяльності та жодним чином не доводить їх протиправності чи спрямованості на уникнення виконання можливого рішення суду.
Твердження позивача про масовий продаж відповідачем транспортних засобів є лише припущенням, оскільки не підтверджується відповідними доказами.
ТОВ «Ток МП-Карвер» не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи позову до суду та обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Позивач не надав суду жодних доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих як на витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем, так і на реалізацію наявного у нього майна чи підготовчі дії до його реалізації; доведення товариства до банкрутства, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо
Тобто, ТОВ "Ток МП-Карвер" не доведено, що грошові кошти, належні відповідачу на момент пред'явлення позову, можуть зникнути чи зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Самі лише припущення ТОВ "Ток МП-Карвер" про можливість ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.
Сам факт звернення із заявою позивача про забезпечення позову не звільняє його від обов'язку доведення обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.
За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання.
Доводи позивача про те, що відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними, не звільняє ТОВ "Ток МП-Карвер" від необхідності доведення наявності обставин, які свідчать про ризик ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, та обґрунтування потреби у застосуванні заходів забезпечення позову.
До матеріалів заяви про забезпечення позову позивач не надав жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення належних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Тобто всі доводи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, не підтверджені жодними доказами та є лише його припущеннями.
Водночас, судом враховані мотиви скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 19.03.2026 у справі №903/267/26 про забезпечення позову, які викладені в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2026. Проте, позивачем під час подання нової заяви про забезпечення позову не надано жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів, а також доказів того, що відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, на необхідність подання яких вказала колегія суддів в постанові від 30.04.2026.
Оцінивши обґрунтування поданої заяви та конкретні обставини цієї справи, подані позивачем докази, суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено існування фактичних підстав, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи неможливості виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача при розпорядженні наявними коштами та не підтверджені належними доказами реальних обставин.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 137, 140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Ток МП-Карвер» від 30.04.2026 про забезпечення позову у справі №903/267/26.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України. Ухвала суду підписана 04.05.2026.
Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя С. В. Бідюк