пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 травня 2026 року Справа № 903/297/26
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/297/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро партнер» до Приватного підприємства «Вільна Україна-Р» про стягнення 750532,90 грн,
25.03.2026 представниця Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро партнер» сформувала в системі «Електронний суд» позов до Приватного підприємства «Вільна Україна-Р» про стягнення 750532,90 грн, в т.ч.: 492 211, 94 грн - основний борг, 31174, 30 грн - курсова різниця, 127 757, 33 грн - штраф 25%, 32 314,72 грн - 36% річних, 27098,37 грн - пеня та 39976, 24 грн - відсотки за товарний кредит.
Також просить суд зазначити: Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, нараховувати відсотки, починаючи з 25.03.2026 та до моменту виконання рішення, за формулою: сума заборгованості x 36 x кількість днів прострочення : 365 : 100 та стягнути отриману суму відсотків з ПП "ВІЛЬНА УКРАЇНА-Р" на користь ТОВ «ВІТАГРО ПАРТНЕР».
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №В439-04/25ХМ від 16.04.2025.
Ухвалою суду від 26.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду від 26.03.2026 отримав 26.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.30).
Отже, строк для подачі відзиву до 10.04.2026.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, 16.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР», далі по тексту - «Позивач» та/або «Постачальник», та Приватним Підприємством «ВІЛЬНА УКРАЇНА-Р», далі по тексту «Відповідач» та/або «Покупець», укладений договір поставки №В439 04/25ХМ (а.с.12-14).
Відповідно до умов договору Постачальник (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (Відповідача) засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість (п. 1.1. Договору).
Згідно п. 1.2. Договору сторонами встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, вартість Товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору.
Пунктом 2.2. Договору сторони визначили, що термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках (які є додатками до цього договору).
Відповідно до п. 2.3.2. Договору сума у гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за Договором Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погодили, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у Видатковій накладній на Товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування Видаткової накладної.
Згідно п. 2.3.3. Договору правило визначення курсу валют за Договором - курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за Договором. Сторони погодили, що уразі відсутності за даними сайту http://finance.ua курсу продажу іноземних валют чи в силу будь-яких інших обставин, курс продажу іноземних валют не може бути доступним Сторонам, в такому разі діє офіційний курс продажу іноземної валюти ВАТ «Ощадбанк» (МФО 315784), п. 2.3.4. Договору.
Відповідно до п. 2.3.5. Договору Сторонами передбачено, що у випадку, коли спір буде вирішуватися у судовому порядку, Постачальник (Позивач) має право визначити розмір заборгованості станом на дату звернення з позовом до суду, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату, що передує даті подання позову, по відношенню до гривні збільшився в порівнянні з курсом, визначеним у специфікаціях (додатках) та видаткових накладних на товар.
Сторонами в пп. 2.3.5 Договору передбачено, що у випадку, коли Покупець не оплатить товар (відповідну(ні) партію(тії) товару) за Договором у строк та на умовах, які передбачені Договором та Додатками до договору, Постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку. При цьому Постачальник має право визначити розмір заборгованості Покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення Постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшився в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на Товар.
Підпунктом 2.3.6 Договору визначено, що датою виконання грошових зобов'язань Покупця за даним Договором, є дата зарахування в повному обсязі відповідної необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Покупець здійснюючи оплату за Товар, зобов'язаний вказувати в призначені платежу номер та дату Договору за яким здійснюється оплата, а також номер Додатку до Договору. Якщо Покупець не дотримується цього, то Постачальник має право самостійно, на власний розсуд, визначити в рахунок якого Договору поставки, укладеного з Покупцем та/або Додатку зарахувати платіж Покупця (п. 2.5 Договору).
За умовами п. 4.1 Договору приймання Товару по кількості та якості проводиться Покупцем в момент його отримання від Постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплексність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування Товару і, у випадку їх виявлення, негайно, до закінчення приймання, письмово заявити Постачальнику про виявлені недоліки. При відсутності такої заяви у вказаний термін Товар вважається прийнятим Покупцем по кількості та якості.
Відповідно до п. 4.2 Договору, Товар вважається відвантаженим Постачальником і прийнятим Покупцем: по кількості відповідно до кількості одиниць виміру, вказаній у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній; по якості відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника чи свідоцтві якості (для насіння) та інших супровідних документів на Товар.
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору Сторонами (п. 5.1 Договору).
Акт про приховані недоліки товару повинен бути складений покупцем з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарі народного споживання по якості №П-7 протягом 5 днів після виявлення недоліків, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання товару. Акт складається з обов'язковою участю представника постачальника та експерта територіального органу Торгово-промислової палати України (п. 4.3. договору).
Згідно із п. 4.8. договору претензії покупця розглядаються постачальником і можуть бути визнані обґрунтованими тільки при умові дотримання покупцем вимог п. 4.1., 4.3. договору, а також вимог інструкції виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню, визначенню якості та застосуванню товару.
У пункті 7.2 Договору сторони визначили відповідальність Покупця, зокрема: за затримку з оплатою Постачальнику за поставлений Товар, сплачуючи штраф в розмірі 15% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (пп. 7.2.1); відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, Покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми (пп. 7.2.3).
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
01.12.2026 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №В439 04/25ХМ (а.с.17), у відповідності до якої Сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору поставки до 25.01.2026р (п.2 та п.5).
Пунктом 5 Угоди передбачено, що Покупець зобов'язується сплатити Продавцю заборгованість за поставлений товар в розмірі, що складає 11 881,64 доларів США до 25.01.2026 року, у відповідному гривневому еквіваленті згідно умов договору поставки та цим додатком, а також нараховані відсотки за користування товарним кредитом починаючи з дати вказаної в п. 4 угоди, які розраховуються за формулою: сума заборгованості за поставлений товар в гривневому еквіваленті х 0,067% х кількість днів користування товарним кредитом і нараховуються в останній день перед погашенням основного боргу.
Згідно п.3. Сторони дійшли згоди, що Товар поставлено на умовах товарного кредиту, який складе 0,067% від суми поставленого товару Покупцю за кожен день користування товарним кредитом.
А відповідно до п. 4. Початком нарахування відсотків за користування товарним кредитом вважається 01.12.2025 року. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється до моменту повної оплати придбаного Покупцем Товару.
Відповідно до Додатків до Договору поставки №В439-04/25ХМ від 16.04.2025 року сторони погодили поставку товару за графіком та вартістю згідно наступних додатків:
1) Додаток №1 від 20.05.2025 року на суму 300854,16 грн., що еквівалентно 7246 Доларів США , за курсом 41,52 грн/дол США, з яких сплатити:
- суму 30 085,42 грн., що еквівалентно 724,6 Доларів США , що складає 10% вартості Товару оплатити до 01.09.2025 року,
- суму 60 170,83 грн., що еквівалентно 1 449,2 Доларів США , що складає 20% вартості Товару оплатити до 01.11.2025 року,
- суму 210 597,91 грн., що еквівалентно 5 072,2 Доларів США , що складає 70% вартості Товару оплатити до 01.12.2025 року (а.с.15).
2) Додаток №2 від 23.06.2025 року на суму 402 305,76 грн., що еквівалентно 9 585,56 Доларів США , за курсом 41,97 грн/дол США, з яких сплатити:
- суму 40 230,58 грн., що еквівалентно 958,56 Доларів США , що складає 10% вартості Товару оплатити до 01.09.2025 року,
- суму 80 461,15 грн., що еквівалентно 1 917,11 Доларів США , що складає 20% вартості Товару оплатити до 01.11.2025 року,
- суму 281 614,03 грн., що еквівалентно 6 709,89 Доларів США , що складає 70% вартості Товару оплатити до 01.12.2025 року (а.с.15 на звороті).
3) Додаток №3 від 06.10.2025 року на суму 151 494,72 грн., що еквівалентно 3 662,83 Доларів США , за курсом 41,36 грн/дол США, з яких сплатити:
- суму 151 494,72 грн., що еквівалентно 3 662,83 Доларів США , що складає 100% вартості Товару оплатити до 01.11.2025 року (а.с.16).
4) Додаток №4 від 23.10.2025 року на суму 56 152,8 грн., що еквівалентно 1 341,12 Доларів США , за курсом 41,87 грн/дол США, з яких сплатити:
- суму 56 152,8 грн., що еквівалентно 1 341,12 Доларів США , що складає 100% вартості Товару оплатити до 06.11.2025 року (а.с.16 на звороті).
На виконання договору поставки та додатків до нього, Позивачем поставлено відповідачу Товар загальною вартістю 910807, 44 грн, що у валюті еквівалентно 21835,52 доларів США за такими видатковими накладними:
№5214 на суму 300 854,16 грн.
№7024 на суму 402 305,76 грн.
№10471 на суму 151 494,72 грн.
№10720 на суму 56 152,8 грн (а.с.18-20).
Вказані видаткові накладні підписані сторонами. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого Товару у сумі 418595,50 грн, що еквівалентно 9953,86 дол.США на день здійснення оплат, що підтверджується довідкою банку про рух коштів та інформаційною довідкою про курс валют (70 316,00 грн - 30.08.2025 та 348279,50 грн - 18.11.2025).
Таким чином, на день розгляду справи основна сума заборгованості Відповідача склала: 910807, 44 грн (сума поставки) - 418595, 50 грн(сума оплат/погашення) = 492211,94 грн.
Оскільки відповідачем остаточний розрахунок за поставлений Товар здійснено не було, позивач просить стягнути з відповідача у примусовому порядку суму основного боргу в розмірі 492211,94 грн.
Крім того, унаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки №В439 04/25ХМ від 16.04.2025 позивачем заявлено вимоги про стягнення:
31174, 30 грн - курсова різниця,
-127 757, 33 грн - штраф 25%,
- 32 314,72 грн - 36% річних,
- 27098,37 грн - пеня;
- 39976, 24 грн - відсотки за товарний кредит.
Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Відповідно до ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно із якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що: частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, у пункті 6.3.4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.02.2020 у справі № 910/10191/17 Суд вказав, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.
Відтак, у підпунктах 2.3.2 та 2.3.3 Договору сторонами правомірно врегульовано правовідносини щодо можливості застосування курсової різниці.
Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок курсової різниці, суд встановив, що зазначений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.
З огляду на викладене, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення 492211,94 грн основного боргу та 31174,30 грн курсової різниці, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Судом встановлено, що нарахування пені, 36 % річних, штрафу у розмірі 15 % та курсової різниці здійснено відповідно до вимог чинного законодавства України та умов укладеного Договору, зокрема пункту 7.2, і є арифметично правильним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Контррозрахунку нарахування штрафу, пені, 36 % річних та відсотків за користування товарним кредитом відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 750532,90 грн, в т.ч.: 492 211, 94 грн - основний борг, 31174, 30 грн - курсова різниця, 127 757, 33 грн - штраф 25%, 32 314,72 грн - 36% річних, 27098,37 грн - пеня та 39976, 24 грн - відсотки за товарний кредит.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 9006,40 грн відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд зазначити про нарахування для стягнення з відповідача 36% річних за період з 25.03.2026 і до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Згідно із ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені та 3% річних за час прострочення.
За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до приписів статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих пені та процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 36 % річних від суми основного боргу.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 36 % річних нараховується на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною в резолютивній частині рішення формулою.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 231, 233, 236- 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Вільна Україна-Р» (вулиця Колгоспна,24, селище Іваничі, Волинська область, 45300, код ЄДРПОУ 36523236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» (вулиця Котляревського,7, місто Волочиськ, Хмельницький район, Хмельницька область, 31200, код ЄДРПОУ 37993500) 750532,90 грн (сімсот п'ятдесят тисяч п'ятсот тридцять дві гривні 90 коп.) заборгованості, в т.ч.: 492 211, 94 грн - основний борг, 31174, 30 грн - курсова різниця, 127 757, 33 грн - штраф 25%, 32 314,72 грн - 36% річних, 27098,37 грн - пеня та 39976, 24 грн - відсотки за товарний кредит, а також 9006,40 грн (дев'ять тисяч шість гривень 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.
У порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 04.05.2026 у справі № 903/297/26 здійснювати нарахування 36% річних на суму основного боргу у розмірі 492 211, 94 грн, яка підлягає стягненню з Приватного підприємства «Вільна Україна-Р» (вулиця Колгоспна,24, селище Іваничі, Волинська область, 45300, код ЄДРПОУ 36523236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» (вулиця Котляревського,7, місто Волочиськ, Хмельницький район, Хмельницька область, 31200, код ЄДРПОУ 37993500), з 25.03.2026 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: Сх36хД:К:100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - розмір відсотків річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 04.05.2026.
Суддя І. О. Гарбар