27 квітня 2026 року м. Харків Справа №922/4534/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Склярук О.І., суддя Шутенко І.А.
секретар судового засідання Гаркуша О.Л.
за участю представників сторін
позивача - не з'явився
відповідача - Радигін Є.С. (поза межами приміщення суду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 (про відмову в задоволенні клопотання про долучення доказів) (суддя Кухар Н.М., повний текст ухвали підписано 05.02.2026) та на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026
у справі №922/4534/25 (суддя Кухар Н.М., повне рішення складено 23.03.2026)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України",
в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м.Харків,
до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова, Харківська область
про стягнення 6.102.679,24 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", 17.12.2025 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за Договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період з жовтня 2025 року по листопад 2025 року в розмірі 5.788.175,18 грн, 263.005,16 грн - пені, 25.452,11 грн - 3% річних, 26.046,79 грн - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору та приписів чинного законодавства, не здійснив оплату за фактично розподілений газ у вищевказаний період, не зважаючи на те, що підписав акти наданих послуг без зауважень.
20.01.2026 у підготовчому провадженні позивач подав клопотання (вх.№1659), в якому просив визнати поважними причини неподання разом із позовною заявою додаткових доказів (рахунків на оплату послуг), встановити додатковий строк для їх подання та долучити ці докази до матеріалів справи з подальшим їх урахуванням при розгляді.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вх.№1659 від 20.01.2026) про долучення доказів до матеріалів справи відмовлено.
Рішенням Господарського суду Харківської від 12.03.2026 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (вул.Сковороди Григорія, буд.23, м.Лозова, Харківська обл., 64602; код ЄДРПОУ: 38076191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вул.Безлюдівська, буд.1, м.Харків, 61109; код ЄДРПОУ: 45051254) - суму заборгованості за Договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період з жовтня 2025 року по листопад 2025 року в розмірі 5.788.175,18 грн; пеню в розмірі 21.384,53 грн; три проценти річних у розмірі 6.898,24 грн; інфляційні втрати в розмірі 11.576,35 грн. Відстрочено виконання рішення суду на один рік з моменту його винесення. В частині стягнення пені в розмірі 241.620,63 грн; 3% річних у розмірі 18.553,87 грн, інфляційних втрат у розмірі 14.470,44 грн у позові відмовлено. Присуджено до стягнення з КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" витрати зі сплати судового збору в розмірі 70.535,18 грн.
Не погодившись із вказаною ухвалою та рішенням, ТОВ "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України", звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026 у справі №922/4534/25 в частині відмови у стягненні суми пені у розмірі 241.620,63 грн, 3% річних у сумі 18.553,87 грн та інфляційних втрат у сумі 14.470,44 грн, і задовольнити позовні вимоги у цій частині, стягнути з КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" 241.620,63 грн - пені, 18.553,87 грн - 3% річних, та 14.470,44 грн - інфляційних втрат. Також скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026 у справі №922/4534/25 в частині відстрочення виконання рішення суду до на один рік з моменту його винесення та відмовити відповідачу КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області у задоволенні заяви, клопотання про відстрочення виконання рішення суду. Скасувати повністю ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4534/25.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції невірно визначив момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання, безпідставно виходячи з того, що такий момент настає з 10 числа місяця, наступного за звітним, тоді як відповідно до умов п. 6.6 договору оплата має здійснюватися на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду, а відтак прострочення виникає з 1 числа відповідного місяця;
- господарський суд необґрунтовано не врахував, що відповідач як непобутовий споживач був обізнаний щодо обсягів та вартості послуг, а також мав обов'язок здійснювати оплату незалежно від отримання рахунків;
- суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані позивачем докази направлення рахунків на оплату послуг, зокрема на електронну адресу відповідача, та дійшов помилкового висновку про їх неналежність;
- суд неправильно застосував положення договору та норм матеріального права, зокрема безпідставно ототожнив порядок остаточного розрахунку з моментом виникнення прострочення виконання зобов'язання;
- господарський суд безпідставно погодився з розрахунком відповідача та зменшив заявлені до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних; необґрунтовано зменшив розмір пені, не врахувавши відсутність виключних обставин для такого зменшення;
- судом безпідставно надана відстрочка виконання рішення, без належної перевірки доводів відповідача щодо наявності обставин, які унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання рішення;
- судом не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 29.10.2025 у справі №922/4163/24, які, на думку апелянта, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Склярук О.І., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 витребувано матеріали справи №922/4534/25 з Господарського суду Харківської області. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги ТОВ "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026 у справі №922/4534/25 до надходження матеріалів справи.
06.04.2026 на виконання вимог ухвали суду з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4534/25.
Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України". Встановлено строк до 23.04.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 23.04.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 27.04.2026. Явку учасників справи визнано не обов'язковою.
13.04.2026 через електронну систему "Електронний Суд" від КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області надійшли відзив на апеляційну скаргу (вх.№4145 від 14.04.2026), в якому відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі, відповідач зазначає наступне:
- суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправильності розрахунку позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останній безпідставно визначив початок прострочення з 1 числа розрахункового місяця;
- відповідно до умов п.6.6 договору та з урахуванням відсутності належних доказів направлення рахунків, строк виконання грошового зобов'язання підлягає визначенню виходячи з дати підписання актів наданих послуг, а саме - до 10 числа місяця, наступного за звітним;
- позивач не довів належного направлення рахунків відповідачу, а надані ним докази у вигляді скріншотів електронного листування не є належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону та умов договору;
- докази направлення рахунків були подані позивачем з порушенням процесуального порядку та строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку з чим правомірно не були прийняті судом першої інстанції;
- у подібних правовідносинах між тими ж сторонами судами сформовано правову позицію щодо визначення моменту виникнення прострочення з 10 числа місяця, наступного за звітним, викладену, зокрема, у постанові Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі №922/610/25 та залишену без змін постановою Верховного Суду від 22.10.2025, що було враховано судом першої інстанції;
- здійснений відповідачем перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим є обґрунтованим;
- зменшення судом розміру пені є правомірним та здійсненим із урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, а також з огляду на відсутність доведених позивачем збитків;
- надання відстрочки виконання рішення суду є обґрунтованим, з огляду на наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють його виконання, зокрема складний фінансовий стан відповідача, його статус як підприємства критичної інфраструктури та вплив воєнного стану на господарську діяльність;
- доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.
В судове засідання з'явився представник відповідача - Радиніг Є.С., який підтримав правову позицію наведену у відзиві на апеляційну скаргу, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026 у справі №922/4534/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача Біленко О.О., будучи належним чином повідомленим про дату, час та спосіб проведення судового засідання, з технічних причин не зміг приєднатися до участі в ньому в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та долучився лише під час оголошення резолютивної частини судового рішення, у зв'язку з чим фактично участі у судовому засіданні не брав.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Спірні правовідносини сторін виникли у сфері розподілу природного газу та регулюються Законом України ,,Про ринок природного газу'', Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, а також Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498.
Позивач ТОВ ,,Газорозподільні мережі України'' в особі Харківської філії - є оператором газорозподільної системи та здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі відповідної ліцензії на території Харківської області. Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "Газорозподільні мережі України" із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
Відповідач КП ,,Теплоенерго'' Лозівської міської ради Харківської області у спірних правовідносинах виступає споживачем природного газу.
Взаємовідносини між сторонами здійснюються на підставі договору розподілу природного газу, який є публічним договором та укладається шляхом приєднання споживача до його умов у порядку, визначеному Кодексом газорозподільних систем та з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу, і передбачає забезпечення оператором ГРМ доступу об'єктів споживача до газорозподільної системи для розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС, договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (копія типового договору додається).
Відповідач КП ,,Теплоенерго'' Лозівської міської ради Харківської області підписав заяву-приєднання до умов Договору розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, чим приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015.
Умовами Типового публічного договору розподілу природного газу визначено наступне:
- Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1 Договору);
- оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРС. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу (п. 6.1 Договору);
- місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору);
- розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.4 Договору);
- у випадку якщо споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об'єктах (об'єкту) в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, Визначення фактичного обсягу використання потужності (протягом календарного року) та замовленої споживачем річної потужності здійснюється сумарно по всіх об'єктах споживача, що не є побутовим, що знаходяться в газорозподільній зоні відповідного оператора ГРМ, крім випадків, передбачених главою 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем.
За підсумками місяця, за умови перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої споживачем річної потужності, оператор ГРМ до 12 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг розподілу, здійснює нарахування вартості перевищення та разом із рахунком про сплату вартості перевищення (або в рахунку) надає споживачеві, що не є побутовим, звіт про фактичне використання потужності та розрахунок вартості перевищення річної замовленої потужності. Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний здійснити оплату величини вартості перевищення річної замовленої потужності протягом 10 робочих днів з дня надання оператором ГРМ рахунку на оплату (п. 6.5 Договору);
- оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п.6.6 Договору);
- надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС (п.6.8 Договору, п.10 гл.6 розділу VI Кодексу ГРС).
Тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" встановлено Постановою НКРЕКП від 30.12.2022 №1944 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн (з урахуванням ПДВ).
Постановою НКРЕКП від 07.10.2019 №2080 внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем та Типового договору розподілу природного газу, якими з 01.01.2020 запроваджено новий порядок розрахунків за послугу розподілу природного газу. Зокрема, здійснено перехід від визначення приєднаної потужності до річної замовленої потужності, що формується виходячи з обсягів споживання природного газу споживачем за попередній газовий рік.
Відповідно до положень пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність визначається оператором газорозподільної системи на підставі фактичного обсягу споживання природного газу об'єктами споживача за попередній газовий рік, якщо інше не передбачено Кодексом. При цьому оператор ГРМ зобов'язаний повідомити споживача про відповідні обсяги та розраховану потужність, зокрема шляхом відображення такої інформації в актах наданих послуг.
Пунктом 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що для споживачів, які не є побутовими, розрахунки за послугу розподілу здійснюються виходячи із замовленої потужності та сплачуються рівномірними частками протягом календарного року, при цьому споживач має право подати уточнену заявку щодо величини такої потужності у визначені Кодексом строки.
Як зазначає позивач, на виконання вимог Кодексу газорозподільних систем ним у акті приймання-передачі природного газу №10514 від 30.09.2024 повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік у розмірі 14 262 593,75 м2, який визначено як базу для формування річної замовленої потужності на 2025 рік. Виходячи з цього, величина місячної потужності становила 1 188 549,48 м2 (14 262 593,75 : 12).
Крім того, позивачем враховано приєднання додаткової точки обліку природного газу відповідно до листів №1245 та №1246 від 20.11.2024 з плановим річним обсягом 260 360 м2, у зв'язку з чим загальний річний обсяг замовленої потужності склав 14 522 953,75 м2, що відповідає місячній величині 1 210 246,15 м2.
Також при визначенні остаточного розміру замовленої потужності позивачем враховано дані коригуючого акта №УХФ00000016 від 31.08.2025 та листа від 23.09.2025 №1217, у результаті чого місячна замовлена потужність, за його розрахунком, становила 1 211 929,47 м2. При цьому позивач зазначає, що незначні відхилення у розрахункових показниках можуть бути зумовлені округленням величин за умови збереження загального річного обсягу.
Разом з тим, на думку позивача, відповідач не виконує передбачений договором розподілу природного газу обов'язок щодо оплати вартості послуг з розподілу, розрахованої виходячи з річної замовленої потужності (п. 2.1 Договору, розділ VI Кодексу ГРМ).
На підтвердження надання послуг з розподілу природного газу позивач посилається на акти наданих послуг, складені сторонами у 2025 році, зокрема акт №УХФ00018390 від 31.10.2025 за жовтень 2025 року та акт №УХФ00020921 від 30.11.2025 за листопад 2025 року. Зазначеними актами зафіксовано надання відповідачу послуг з забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи із замовленою потужністю 1 211 929,48 м2 та 1 211 929,47 м2 відповідно, а також визначено їх вартість у сумі 2.894.087,60 грн та 2.894.087,58 грн з урахуванням ПДВ.
Загальна вартість наданих послуг за період жовтень-листопад 2025 року, за розрахунком позивача, склала 5.788.175,18 грн. Вказані акти підписані відповідачем без зауважень.
Посилаючись на належне виконання своїх зобов'язань за договором та невиконання відповідачем обов'язку з оплати вартості наданих послуг, позивач зазначає про наявність заборгованості у вказаному розмірі, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Крім основної заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 263.005,16 грн, 3% річних у розмірі 25.452,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 26.046,79 грн, а також просив відстрочити виконання рішення суду, посилаючись на обставини, пов'язані зі специфікою діяльності сторін у сфері розподілу природного газу.
В свою чергу, відповідач із зазначеною позицією не погоджується, посилаючись на те, що позивачем неправильно визначено момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та, як наслідок, безпідставно нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних, оскільки за відсутності належних доказів направлення рахунків строк виконання зобов'язання має визначатися з урахуванням підписаних актів наданих послуг, а саме - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
20.01.2026, в межах підготовчого провадження у справі, до суду першої інстанції надійшло клопотання Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України", в якому позивач просив: визнати поважними причини неподання разом з позовною заявою доданих до даного клопотання додаткових доказів, а саме рахунків на оплату послуг з розподілу природного газу, які були вручені під підпис уповноваженим особам КП "Теплоенерго" (відповідача по справі); встановити додатковий строк для подання вказаних доказів, додаткових доказів, які не було подано позивачем разом з позовною заявою з поважних причин; прийняти до розгляду і долучити, приєднати до матеріалів справи додані до даного клопотання докази, додаткові докази, та здійснювати подальший судовий розгляд справи з їх урахуванням, оцінкою і підтверджених ними обставин.
27.01.2026 відповідач надав до суду письмові заперечення на вищевказане клопотання позивача, в якому просив відмовити у долученні до матеріалів справи додаткових доказів, а саме рахунків за вересень-листопад 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - рахунків на оплату послуг з розподілу природного газу. Вказана ухвала мотивована тим, що позивач не подав відповідні докази разом із позовною заявою та не повідомив суд у порядку, передбаченому ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, про неможливість їх подання у встановлений строк. Крім того, суд зазначив про недоведеність поважності причин неподання таких доказів, зокрема, з огляду на обставини, викладені позивачем щодо відсутності можливості своєчасного їх отримання та направлення. Також суд звернув увагу на те, що надані позивачем рахунки фактично були вручені відповідачу лише у січні 2026 року та особі, повноваження якої на отримання кореспонденції належним чином не підтверджені, а відтак такі докази не могли вплинути на розрахунки, здійснені сторонами у встановлені процесуальні строки. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на подання доказів та їх прийняття до розгляду.
Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем доведено факт надання відповідачу послуг з розподілу природного газу у спірний період, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг, а також факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати їх вартості, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основної заборгованості. Водночас суд визнав неправильним здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останній безпідставно визначив початок прострочення виконання грошового зобов'язання з 1 числа розрахункового місяця, тоді як за відсутності належних доказів направлення рахунків строк виконання зобов'язання підлягає визначенню з урахуванням підписаних актів наданих послуг - до 10 числа місяця, наступного за звітним, у зв'язку з чим суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум та частково відмовив у їх задоволенні. Також суд, керуючись принципами розумності та співмірності відповідальності, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, а з огляду на наведені відповідачем обставини - про можливість відстрочення виконання рішення суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується із прийнятим судовим рішенням, вважає висновки, зроблені судом першої інстанції, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача вартості послуг з розподілу природного газу за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період жовтень-листопад 2025 року, а також нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним, на його думку, виконанням відповідачем грошових зобов'язань. Підставою заявлених вимог позивач визначає факт надання послуг, підтверджений підписаними актами, та відсутність їх оплати у встановлені строки, тоді як відповідач заперечує проти нарахування штрафних санкцій, посилаючись на неправильне визначення позивачем моменту виникнення прострочення та, відповідно, помилковість здійсненого розрахунку.
Отже, під час апеляційного перегляду суд має дослідити доводи апеляційної скарги у межах, визначених ст.269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо правильності визначення судом першої інстанції моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та, як наслідок, правомірності здійсненого перерахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також наявності підстав для їх зменшення. Крім того, колегія суддів має надати оцінку доводам апелянта щодо незаконності ухвали Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 про відмову у долученні додаткових доказів, оскільки зазначені обставини безпосередньо впливають на визначення моменту виникнення прострочення. Разом з тим, з урахуванням доводів апеляційної скарги підлягає перевірці обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо надання відповідачу відстрочки виконання рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незаконності ухвали Господарського суду Харківської області від 03.02.2026.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали Господарського суду Харківської області від 03.02.2026, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, не знаходять свого підтвердження з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов'язаний подати всі наявні у нього докази разом із поданням позовної заяви.
Згідно з ч.4 ст.80 ГПК України, у разі якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи зобов'язаний письмово повідомити суд про неможливість його подання, зазначити доказ, який не може бути подано, причини такого неподання, а також надати докази того, що він вжив усіх залежних від нього заходів для отримання такого доказу.
Частиною 5 ст.80 ГПК України передбачено, що у разі визнання поважними причин неподання доказів у встановлений строк суд може встановити додатковий строк для їх подання.
При цьому, відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не подано спірні докази - рахунки на оплату послуг - разом із позовною заявою, а також не повідомлено суд у порядку, визначеному ч.4 ст.80 ГПК України, про неможливість їх подання у встановлений законом строк.
Наведені у клопотанні позивача причини неподання доказів (зокрема, посилання на ускладнення переміщення працівників, відсутність належного транспортного сполучення, перебої в електропостачанні та доступі до мережі Інтернет, а також відсутність коштів на відправлення кореспонденції) обґрунтовано не визнані судом першої інстанції поважними, оскільки такі обставини не підтверджують вжиття позивачем усіх залежних від нього заходів для своєчасного подання доказів.
Крім того, як встановлено судом, відповідні рахунки фактично були вручені відповідачу лише у січні 2026 року, тобто вже після подання позовної заяви, та не у дати, зазначені у самих рахунках, що свідчить про відсутність належного підтвердження їх направлення відповідачу у спірний період. Також встановлено, що зазначені документи були передані особі, повноваження якої на отримання кореспонденції належним чином не підтверджені.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для подання доказів, а також не дотримано порядку їх подання, встановленого ст.80 ГПК України, що виключає можливість встановлення додаткового строку для їх подання та прийняття до розгляду.
Доводи апеляційної скарги про наявність поважних причин неподання доказів та необхідність їх долучення до матеріалів справи з огляду на їх значення для правильного вирішення спору не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не підтверджують дотримання позивачем вимог процесуального закону щодо порядку і строків подання доказів.
З огляду на викладене, підстав для скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 колегія суддів не вбачає.
Щодо вимог про стягнення основної заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості підлягає перевірці незалежно від того, що такі обставини фактично не є предметом апеляційного оскарження, оскільки вимоги про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від основного грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами укладено договір розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, на виконання якого позивач у жовтні-листопаді 2025 року надав відповідачу послуги з розподілу природного газу.
Факт надання послуг та їх обсяг підтверджується актами наданих послуг: №УХФ00018390 від 31.10.2025, №УХФ00020921 від 30.11.2025, які підписані сторонами без зауважень та містять визначену вартість послуг у загальному розмірі 5.788.175,18 грн.
Доказів оплати зазначених послуг у встановленому договором порядку та строки матеріали справи не містять.
При цьому відповідач не заперечує факту надання послуг, їх обсягу та вартості, що підтверджується його процесуальною позицією у справі.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 5.788.175,18 грн та про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.
Щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, колегія суддів зазначає, що спір між сторонами у цій частині зводиться до визначення моменту виникнення прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором розподілу природного газу, від якого, у свою чергу, залежить правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Зокрема, позивач вважає, що прострочення виконання грошового зобов'язання настало з першого числа відповідного розрахункового місяця, виходячи з умов попередньої оплати, передбачених договором, тоді як відповідач наполягає на визначенні початку прострочення з урахуванням строку остаточного розрахунку - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Водночас, відповідно до п.10 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем у разі порушення споживачем строків оплати за надані послуги з розподілу природного газу він несе відповідальність, передбачену законодавством та договором.
Відповідно до п.6.6 договору розподілу природного газу оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора газорозподільної системи.
Разом з тим, зазначеним пунктом договору також передбачено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги здійснюється споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі порушення споживачем строків оплати він несе відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором, зокрема у вигляді сплати пені.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, виходить з того, що відповідно до умов договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу має здійснюватися на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду. За твердженням позивача, у зв'язку з направленням відповідачу рахунків на оплату послуг, останній був зобов'язаний здійснити оплату до початку відповідного розрахункового періоду, а відтак прострочення виконання грошового зобов'язання настало з першого числа такого періоду.
Також позивач посилається на судову практику, зокрема на постанову Верховного Суду у справі №922/4163/24, як на підтвердження правомірності визначення початку прострочення з першого числа розрахункового місяця.
Відповідач, заперечуючи проти доводів позивача в цій частині, зазначає, що останнім не доведено належними та допустимими доказами факт направлення рахунків на оплату послуг у порядку, передбаченому умовами договору. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування умов попередньої оплати, у зв'язку з чим строк виконання грошового зобов'язання підлягає визначенню з урахуванням положень договору щодо остаточного розрахунку, а саме - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідач також зазначає, що здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат є помилковим, у зв'язку з чим ним подано власний розрахунок зазначених сум, виходячи з визначення початку прострочення з урахуванням строку остаточного розрахунку. Крім того, відповідач посилається на судову практику у подібних правовідносинах, зокрема на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі №922/610/25, залишену без змін постановою Верховного Суду від 22.10.2025.
Як уже зазначалося вище, факт надання позивачем відповідачу послуг з розподілу природного газу у спірний період жовтень-листопад 2025 року підтверджується актами наданих послуг №УХФ00018390 від 31.10.2025 та №УХФ00020921 від 30.11.2025, які підписані сторонами без зауважень, що свідчить про прийняття відповідачем наданих послуг та погодження їх обсягу і вартості.
Водночас, обґрунтовуючи правомірність нарахування штрафних санкцій, позивач посилається на направлення відповідачу рахунків на оплату послуг з розподілу природного газу, які, на його думку, є підставою для застосування умов попередньої оплати, передбачених п. 6.6 договору.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зазначені рахунки не були подані позивачем разом із позовною заявою, а також відсутні докази повідомлення суду у порядку, визначеному ст. 80 ГПК України, про неможливість їх подання у встановлений законом строк.
Подані позивачем у подальшому документи на підтвердження направлення рахунків не були прийняті судом першої інстанції до розгляду у зв'язку з відмовою у задоволенні відповідного клопотання про долучення доказів, що оформлено ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.02.2026, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції.
За таких обставин рахунки на оплату послуг з розподілу природного газу не є доказами, що були досліджені судом першої інстанції у встановленому процесуальному порядку, а відтак не можуть бути покладені в основу висновків при вирішенні спору.
Крім того, навіть із поданих позивачем матеріалів вбачається, що відповідні рахунки фактично були вручені відповідачу лише у січні 2026 року, тобто після спливу спірного періоду, а також передані особі, повноваження якої на отримання кореспонденції від імені відповідача належним чином не підтверджені.
При цьому посилання позивача на направлення рахунків засобами електронного зв'язку (на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки така електронна адреса не є офіційною адресою відповідача та не передбачена договором чи Кодексом газорозподільних систем як належний спосіб направлення відповідних документів.
Інших належних та допустимих доказів направлення відповідачу рахунків у спосіб та строки, передбачені договором розподілу природного газу, матеріали справи не містять.
За встановлених обставин колегія суддів зазначає, що застосування умов договору щодо попередньої оплати, передбачених п. 6.6 договору розподілу природного газу, можливе лише за наявності належних та допустимих доказів направлення споживачу рахунків на оплату послуг у порядку, визначеному договором.
Оскільки у даній справі позивачем не доведено належними доказами факт направлення відповідачу таких рахунків у встановлений договором спосіб та строки, - підстави для застосування механізму попередньої оплати відсутні.
А за таких умов визначення моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання не може здійснюватися з урахуванням умов попередньої оплати, а підлягає встановленню виходячи з інших положень договору, що регулюють строки виконання зобов'язання. Тобто положення п. 6.6 договору підлягають застосуванню в частині, що регулює остаточний розрахунок за надані послуги. Відтак строк виконання грошового зобов'язання визначається як до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Таким чином, прострочення виконання грошового зобов'язання виникає після спливу зазначеного строку, а не з першого числа розрахункового місяця, як помилково визначено позивачем.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правильного визначення порядку застосування умов договору в частині встановлення моменту виконання грошового зобов'язання та, відповідно, моменту виникнення прострочення.
Перевіряючи правильність здійсненого сторонами розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що позивач здійснив нарахування зазначених сум, виходячи з визначення початку прострочення виконання грошового зобов'язання з першого числа відповідного розрахункового місяця, тобто з урахуванням застосування умов попередньої оплати. Водночас, відповідачем подано власний розрахунок, у якому початок прострочення визначено з урахуванням строку остаточного розрахунку, передбаченого договором, а саме - після спливу 10 числа місяця, наступного за звітним.
З огляду на встановлені обставини справи та відсутність належних доказів направлення рахунків у порядку, визначеному договором, колегія суддів дійшла висновку, що здійснений позивачем розрахунок ґрунтується на помилковому визначенні моменту виникнення прострочення, у зв'язку з чим не може бути прийнятий як обґрунтований. Натомість розрахунок відповідача відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи, оскільки здійснений з урахуванням строку остаточного розрахунку, а тому обґрунтовано прийнятий судом першої інстанції.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою у подібних правовідносинах між тими ж сторонами. Зокрема, постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі №922/610/25, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.10.2025, касаційна інстанція дійшла висновку про те, що за відсутності належних доказів направлення рахунків у порядку, передбаченому договором, момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає визначенню з урахуванням строку остаточного розрахунку, тобто після спливу 10 числа місяця, наступного за звітним.
При цьому у вказаній справі суди також зазначили, що направлення рахунків на електронну адресу, яка не є офіційною адресою споживача та не передбачена договором як належний спосіб обміну документами, не може вважатися належним підтвердженням їх направлення у розумінні умов договору.
Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду у справі №922/4163/24, колегія суддів зазначає, що наведена правова позиція не спростовує висновків суду першої інстанції у даній справі, оскільки застосування умов попередньої оплати та визначення початку прострочення з першого числа розрахункового місяця можливе лише за умови доведення належного направлення споживачу рахунків у порядку, передбаченому договором.
Оскільки у даній справі такі обставини не встановлені та належними доказами не підтверджені, зазначена практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням строку остаточного розрахунку, передбаченого п. 6.6 договору, а саме - після спливу 10 числа місяця, наступного за звітним. У зв'язку з цим обґрунтованим є здійснений судом першої інстанції перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з визначення початку прострочення з десятого числа відповідних місяців.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, обґрунтованим та арифметично вірним є розрахунок відповідача, згідно з яким сума інфляційних втрат становить 11.576,35 грн, пені - 71.281,77 грн, 3% річних - 6.898,24 грн, у зв'язку з чим суд правомірно взяв його за основу та відмовив у задоволенні позовних вимог у решті частини як безпідставних.
Підстав для іншого визначення розміру зазначених сум, ніж встановлено судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги у цій частині правильності висновків суду не спростовують.
Щодо зменшення розміру пені.
В апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені, зазначаючи, що таке зменшення є безпідставним та здійсненим із порушенням норм матеріального права. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно втрутився у погоджений сторонами розмір відповідальності, визначений договором, та не навів належних правових і фактичних підстав для його зменшення.
Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, суд має право зменшити її розмір.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен враховувати конкретні обставини справи, зокрема ступінь виконання зобов'язання боржником, причини порушення, наслідки такого порушення, співмірність заявленої до стягнення неустойки цим наслідкам, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено судом першої інстанції, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області є критично важливим підприємством, діяльність якого спрямована на забезпечення населення тепловою енергією та обслуговування об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема закладів охорони здоров'я, освіти та інших установ. Судом враховано, що відповідач є єдиним постачальником теплової енергії у м.Лозова Харківської області та обслуговує значну кількість споживачів, у тому числі населення та об'єкти бюджетної сфери.
Також встановлено, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується наданими ним фінансовими документами, зокрема балансами, звітами про фінансові результати та іншими доказами, а також значною заборгованістю споживачів перед відповідачем.
Суд першої інстанції врахував наявність заборгованості з різниці в тарифах, яка виникла у зв'язку із законодавчими обмеженнями щодо підвищення тарифів на теплову енергію в умовах воєнного стану, а також обставини, пов'язані із запровадженим порядком розподілу коштів, що суттєво обмежує фінансові можливості відповідача. Крім того, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання. Також суд врахував, що, незважаючи на порушення строків оплати, відповідач вживає заходів для виконання своїх зобов'язань.
Крім того, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, наданих сторонами доказів, принципів розумності, справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності наслідкам порушення зобов'язання. При цьому чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для зменшення неустойки, а також не визначає конкретного розміру або відсоткового співвідношення, на яке така неустойка може бути зменшена.
Доводи апелянта про безпідставність зменшення пені не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки останній надав оцінку як характеру спірних правовідносин, так і обставинам, які впливають на можливість відповідача виконувати грошові зобов'язання, зокрема його статусу як підприємства, що забезпечує теплопостачання населення та об'єктів соціальної сфери, наявності значної заборгованості споживачів перед відповідачем, заборгованості з різниці в тарифах, впливу воєнного стану на діяльність підприємства, а також відсутності у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків унаслідок прострочення виконання зобов'язання.
Посилання апелянта на те, що пеня є передбаченим договором видом відповідальності, саме по собі не виключає можливості її зменшення судом, оскільки таке право прямо передбачене ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України. Водночас суд першої інстанції не звільнив відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а лише зменшив розмір пені з урахуванням установлених у справі обставин.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином мотивував висновок про наявність підстав для зменшення пені на 70% та визначення її до стягнення у розмірі 21.384,53 грн, а доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до незгоди позивача з наданою судом оцінкою обставин справи і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.
Щодо відстрочення виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі позивач заперечує проти надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду, посилаючись на відсутність підстав для її застосування та порушення його прав як кредитора.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим, при цьому суд повинен враховувати баланс інтересів сторін.
При цьому відстрочення виконання рішення суду є правом, а не обов'язком суду, та застосовується у виняткових випадках з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Як вже зазначалося вище, відповідач є підприємством, що має критично важливе значення для забезпечення життєдіяльності населення, зокрема здійснює теплопостачання значної кількості споживачів, у тому числі об'єктів соціальної інфраструктури. При цьому судом враховано скрутний фінансовий стан відповідача, значний обсяг заборгованості споживачів перед ним, наявність заборгованості з різниці в тарифах, обмеження фінансових ресурсів у зв'язку з дією спеціального порядку розподілу коштів, а також вплив воєнного стану на його господарську діяльність.
Також суд першої інстанції врахував наявність інших судових рішень про стягнення заборгованості з відповідача та відкритих виконавчих проваджень, що свідчить про об'єктивні труднощі одночасного виконання всіх зобов'язань.
З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду з метою забезпечення його реального виконання та дотримання балансу інтересів сторін.
Колегія суддів зазначає, що надання відстрочки виконання рішення не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду, а лише змінює строк такого виконання.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про порушення ним норм процесуального права при вирішенні питання про відстрочення виконання рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано скористався наданими йому процесуальними повноваженнями та правомірно відстрочив виконання рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з визначеним судом першої інстанції моментом виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та, як наслідок, правильністю нарахування штрафних санкцій. Разом з тим, наведені доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами та належною оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, Господарський суд Харківської області об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст.276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/4534/25 залишити без змін.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2026 у справі №922/4534/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 04.05.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.І. Склярук
Суддя І.А. Шутенко