ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 травня 2026 року Справа № 903/236/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 (повний текст складено 12 березня 2026 року, суддя Бідюк С.В.)
за позовом керівника Дністровської окружної прокуратури Чернівецької області в інтересах держави в особі Новодністровської міської ради Дністровського району Чернівецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго"
про стягнення 327977,63 грн
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 справу № 903/236/26 за позовом керівника Дністровської окружної прокуратури Чернівецької області в інтересах держави в особі Новодністровської міської ради Дністровського району Чернівецької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" 327977,63 грн передано за підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.
Вказана ухвала мотивована тим, що заявлені прокурором вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою без укладеного договору мають безпосередній правовий зв'язок із нерухомим майном, а саме із земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості відповідача, у зв'язку з чим такий спір підлягає розгляду за правилами виключної підсудності відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України. Суд виходив із того, що виключна підсудність поширюється не лише на спори щодо правового режиму нерухомого майна, а й на будь-які спори, пов'язані з правами та обов'язками щодо такого майна, у тому числі на вимоги про стягнення платежів за користування земельною ділянкою. При цьому суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18, та дійшов висновку, що справа підлягає розгляду господарським судом за місцезнаходженням спірної земельної ділянки, а тому передав її за виключною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Чернівецької області скасувати та справу направити в Господарський суд Волинської області як суд першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що предметом даного спору є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, а відтак, на думку скаржника, такий спір не підпадає під правила виключної підсудності, визначені частиною 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18, оскільки вказана справа стосувалася стягнення заборгованості з орендної плати за наявності укладеного договору оренди нерухомого майна, тоді як у даній справі договірні правовідносини між сторонами відсутні. У зв'язку з цим апелянт вважає, що наведена судова практика не є релевантною до спірних правовідносин.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що договори купівлі-продажу об'єктів малої приватизації, на які послався місцевий господарський суд, прямо передбачають, що земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти нерухомості, не є предметом таких договорів, а питання землекористування покупець має вирішувати самостійно у встановленому законом порядку.
Також скаржник посилається на розгляд судами справ №501/1422/21 та №161/6330/24 щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, зазначаючи, що у справі №501/1422/21 суд касаційної інстанції не дійшов висновку про необхідність застосування правил виключної підсудності, а у справі №161/6330/24 на розгляді касаційного суду перебуває питання щодо можливого відступлення від відповідних правових висновків.
З огляду на наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини 3 статті 30 ГПК України та дійшов помилкового висновку про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 березня 2026 року у справі №903/236/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26. Запропоновано учасникам провадження у справі в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив/письмові пояснення на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263/173 ГПК України, та докази їх надсилання іншим сторонам. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною другою статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При цьому, дана ухвала підпадає саме під пункт 8 частини 1 статті 255 ГПК України.
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їх прав.
Позивач та прокурор правом передбаченим статтею 263 ГПК України не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення з ТОВ "Органік Ескарго" 327977,63 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310600000:01:019:0040 площею 1,5002 га, на якій розташовані належні відповідачу об'єкти нерухомого майна, при цьому користування вказаною земельною ділянкою здійснювалося без укладення договору оренди та без належних правовстановлюючих документів. Розмір безпідставно збережених коштів, що відповідає орендній платі за користування земельною ділянкою за період з 25 липня 2024 року по 30 вересня 2025 року, за розрахунком прокурора становить 327977,63 грн.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Відповідно до статті 1 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, та встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Згідно частини 1 статті 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 30 ГПК України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.
Так, частина 3 статті 30 ГПК України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
При цьому тлумачення частини 3 статті 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 липня 1995 року у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Згідно статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 року від 10 квітня 2019 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі № 640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Верховний Суд у своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі №626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.
У постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.
Також у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередній об'єкт спірних правовідносин.
Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини 3 статті 30 ГПК України.
Як вже було зазначено у даній постанові, предметом позову у цій справі є стягнення з ТОВ "Органік Ескарго" 327977,63 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310600000:01:019:0040 площею 1,5002 га, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна відповідача, при відсутності укладеного договору оренди землі. Вказаний розмір безпідставно збережених коштів визначений прокурором на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2024 та 2025 роки.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підставою звернення з даним позовом є збереження відповідачем як фактичним користувачем земельної ділянки без достатньої правової підстави грошових коштів, які підлягали сплаті за користування такою земельною ділянкою, за рахунок територіальної громади в особі Новодністровської міської ради. Отже, заявлені позовні вимоги мають очевидний та безпосередній правовий зв'язок із нерухомим майном - земельною ділянкою з кадастровим номером 7310600000:01:019:0040, а тому спір підлягає розгляду за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням відповідного нерухомого майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що спір у даній справі не підпадає під правила виключної підсудності з огляду на відсутність між сторонами укладеного договору оренди землі, колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України пов'язує застосування правил виключної підсудності не з наявністю чи відсутністю договірних правовідносин між сторонами, а з характером самого спору та його зв'язком із нерухомим майном. При цьому положення вказаної норми поширюються на будь-які спори, що виникають з приводу нерухомого майна, незалежно від того, чи є нерухоме майно безпосереднім об'єктом спірного матеріального правовідношення.
Посилання апелянта на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18, не підлягає застосуванню у даному спорі, оскільки у наведеній справі існували договірні правовідносини, також не заслуговують на увагу. Як правильно зазначив місцевий господарський суд, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові сформулювала загальний правовий висновок щодо тлумачення словосполучення "з приводу нерухомого майна", вказавши, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, пов'язаних із нерухомим майном, у тому числі й опосередковано.
Не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду і доводи апелянта про те, що земельна ділянка не була предметом договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації. Навпаки, саме обставина набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, та подальше фактичне користування цією земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів і є підставою виникнення спірних правовідносин щодо стягнення безпідставно збережених коштів.
Посилання апелянта на справи №501/1422/21 та №161/6330/24 колегія суддів також відхиляє, оскільки сам по собі факт розгляду інших справ із подібними правовідносинами не спростовує наведених вище правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 30 ГПК України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно застосував положення частини 3 статті 30 ГПК України та обґрунтовано передав справу за виключною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують законності оскаржуваної ухвали.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів колегія суддів дійшла висновку, що наведені апелянтом доводи в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для передачі даної справи за виключною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області, а тому підстав для скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 не вбачається.
У зв'язку з цим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Ескарго" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Волинської області від 12 березня 2026 року у справі №903/236/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу №903/236/26 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "04" травня 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.