вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2026 р. Справа№ 752/21285/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024
у справі № 752/21285/21 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантум",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп"
про скасування державної реєстрацію права власності,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У вересні 2021 року Заступник керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київська міськрада, позивач) до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантум" (далі - ТОВ "Авантум", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп" (далі - ТОВ "МВВ Груп", відповідач-2), в якому просив:
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що проведена 28 серпня 2018 року за рішенням державного реєстратора комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. за № 42749072;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за ТОВ "Авантум", що проведена 27 вересня 2018 року за рішенням державного реєстратора комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. за № 43236173;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за ТОВ "МВВ Груп", що проведена 29 вересня 2018 року за рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. за № 43256591.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні прокуратурою було виявлено порушення майнових прав та інтересів територіальної громади міста Києва під час реєстрації права власності на вказане нерухоме майно. Прокурор також вказав, що у 2019 році ТОВ "МВВ Груп" звернулося до позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) з метою передачі вказаної земельної ділянки йому в оренду на неконкурентних підставах як власнику розташованого на ній нерухомого майна.
Посилаючись на те, що реєстрація прав за відповідачами проведена на майно, яке в дійсності відсутнє на спірній земельній ділянці, земельна ділянка для мети розміщення такого майна не надавалася, первісна державна реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомого майна проведена на підставі недійсних документів, прокурор на підставі статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за відповідачами.
Внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на неіснуюче майно по АДРЕСА_1, за твердженням прокурора, Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою, із вигідним для себе ефектом та результатом, зокрема, економічним чи соціальним (надати в оренду тощо).
Прокурор наголошує, що реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування державної реєстрації прав власності на спірний об'єкт нерухомого майна за відповідачами як таких, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх прийняття.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2022 позов прокурора залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.09.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2022 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2022 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31.01.2024 касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2022 та постанову Київського апеляційного від 07.09.2023 в частині позовних вимог Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності змінено, викладено їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2022 та постанову Київського апеляційного від 07.09.2023 в частині позовних вимог Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" про скасування державної реєстрації права власності скасовано.
Провадження у справі за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" про скасування державної реєстрації права власності - закрито. Роз'яснено прокурору, що розгляд справи в частині позовних вимог до ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" про скасування державної реєстрації права власності віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
09.02.2024 Заступник керівника Печерської окружної прокуратури звернувся до Верховного Суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Верховного Суду у даній справі від 28.02.2024 справу №752/21285/21 в частині позовних вимог за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Авантум", ТОВ "МВВ Груп" про скасування державної реєстрації права власності, передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 (повне рішення складене 20.12.2024) у справі №752/21285/21 позов Заступника керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва задоволено повністю.
Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 м2 по АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Авантум" (01013, м. Київ, АДРЕСА_1, код 42500646), що проведена 27 вересня 2018 р. за рішенням державного реєстратора комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. за № 43236173.
Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 м2 по вул. Промислова,7-Г у Голосіївському районі м. Києві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп" (01013, м. Київ, АДРЕСА_1, код 35922595), що проведена 28 вересня 2018 р. за рішеннями державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. за №№ 43255606, 43256591.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантум" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп" на користь Київської міської прокуратури витрати по оплаті судового збору по 3405,00 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вчиненням відповідачами, у тому числі первісно через ОСОБА_1. як засновником та контролером відповідача-1, правочинів, які зумовили державну реєстрацію права власності на відсутній у натурі об'єкт нерухомості, були створені штучні підстави для отримання відповідачем-2 земельної ділянки під таким об'єктом на неконкурентних засадах (без земельних торгів) у відповідності до частини 2 статті 124, частини 2 статті 134 ЗК України.
Зазначене підтверджується фактом подання відповідачем-2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Таким чином, зазначені правочини фактично спрямовані на незаконне заволодіння належною позивачу земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Це зумовлює виникнення у прокурора, що діє в інтересах позивача, повноважного розпоряджатися землями комунальної власності міста Києва, права заперечувати дійсність таких правочинів відповідно до правил статті 215 ЦК України.
На підставі зібраних у справі доказів в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинені послідовно ОСОБА_1 , через неї ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" правочини з приводу нежитлової будівлі загальною площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1, є нікчемними у відповідності до вимог частин 1 та 2 статті 228 ЦК України. Виходячи з наведеного, позивач як власник земельної ділянки вправі заявляти на підставі статті 391 ЦК України, частин 2 та 3 статті 152 ЗК України вимоги про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання землями комунальної власності, зумовленого наявною державною реєстрацією речових прав.
Оскільки наявне рішення про реєстрацію за відповідачами права власності на спірну нежитлову будівлю порушує права позивача на розпорядження наявною за вказаною адресою земельною ділянкою, у тому числі її продаж або передачу у користування на конкурентних засадах, то поданий прокурором на захист цих прав позов, за висновком суду першої інстанції, є таким, що підлягає задоволенню, державна реєстрація права власності за відповідачами на об'єкт - нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1, підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "МВВ Груп" 31.12.2024 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю, скаржник зазначає про неврахування судом першої інстанції таких обставин:
-прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідність захисту інтересів держави у даній справі саме ним, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та не надано відповідних доказів на підтвердження наявності таких підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру";
- за змістом пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" не передбачено скасування записів про державну реєстрацію прав, а навпаки визначено, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню;
-на час розгляду справи документи, на підставі яких укладалися договори щодо відчуження спірного нерухомого майна, а також самі договори позивачем не визнавалися недійсними чи нікчемними, позивач не довів як належності йому нежитлової будівлі в минулому, так і не позивається за визнанням за ним права власності на таку будівлю.
У поданому 23.09.2025 поясненні ТОВ "МВВ Груп" акцентує увагу на тому, що прокуратура не мала і не має законних повноважень на подачу позовів та представництво в суді інтересів територіальних громад в особі відповідних місцевих рад, посилаючись на правову позицію, викладену у низці постанов Верховного Суду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 апеляційну скаргу у справі № 752/21285/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Шапран В.В., суддів Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21, розгляд справи призначено на 04.03.2025.
Судді Північного апеляційного господарського суду Шапран В.В., Андрієнко В.В. та Сітайло Л.Г. з метою дотримання приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо визначення складу господарського суду заявили самовідвід у справі №752/21285/21, мотивований наявністю обставин, що виключають можливість розгляду ними справи і є підставою для самовідводу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 задоволено заяву суддів Шапрана В.В., Андрієнка В.В. та Сітайло Л.Г. про самовідвід у справі №752/21285/21 за апеляційною скаргою ТОВ "МВВ Груп"; матеріали справи №752/21285/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 апеляційну скаргу ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 апеляційну скаргу ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., розгляд апеляційної скарги призначено на 10.04.2025.
10.04.2025 у судовому засіданні апеляційної інстанції оголошено у розгляді справи №752/21285/21 перерву до 01.05.2025.
У судовому засіданні 01.05.2025 головуючий суддя Мальченко А.О. заявила про самовідвід у справі з метою виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість суду при розгляді даної справи, у зв'язку із виявленням особливих відносин з одним із учасників справи близької їй людини та з метою недопущення у подальшому сумнівів у сторін чи інших осіб щодо неупередженості суду апеляційної інстанції та забезпечення довіри до судової влади України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 задоволено заяву головуючого судді Мальченко А.О. про самовідвід; матеріали справи № 752/21285/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 справу № 752/21285/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Хрипуна О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі № 752/21285/21, справу призначено до розгляду на 08.07.2025 о 14 год 00 хв.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.07.2025 розгляд апеляційної скарги ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі № 752/21285/21 відкладено на 16.09.2025 о 16 год 20 хв.
16.09.2025 у судовому засіданні колегією суддів оголошено у розгляді справи №752/21285/21 перерву до 16 год 00 хв 02.10.2025, про що постановлено відповідну ухвалу.
Судове засідання у призначений час не відбулось, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Києві 02.10.2025 з 15 год 40 хв до 16 год 13 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 розгляд апеляційної скарги ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у даній справі призначено на 11.11.2025 о 16 год 00 хв.
Однак, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці 11.11.2025, судове засідання у призначений час не відбулось. З огляду на що Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.11.2025 призначив розгляд апеляційної скарги ТОВ "МВВ Груп" на рішення суду першої інстанції від 11.12.2024 у даній справі на 23.12.2025 о 16 год 00 хв.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хрипуна О.О.
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 апеляційну скаргу ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Сибіги О.М., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі № 752/21285/21, розгляд справи призначено на 24.02.2026 о 15 год 00 хв.
Проте, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. у відпустці з 23.02.2026 по 27.02.2026, судове засідання у призначений час не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 розгляд апеляційної скарги ТОВ "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 призначено на 07.04.2026 о 15 год 00 хв.
Позиції інших учасників справи.
27.01.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній не погоджується з аргументами апеляційної скарги та наводить свої заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
Узагальнені доводи прокурора проти апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до такого:
-порушення інтересів держави у даній справі полягає в тому, що відповідачі зайнявши земельну ділянку комунальної форми власності без правовстановлюючих документів, здійснили протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою);
-нездійснення захисту державних інтересів у спірних правовідносинах виявилося в усвідомленій пасивній поведінці Київської міської ради, яка будучи уповноваженим державою суб'єктом по захисту відповідних інтересів, ефективних дій по усуненню порушень прав територіальної громади на майно не вживала;
-обраний у даному випадку прокурором спосіб захисту є достатнім та гарантує припинення порушення права власності і, уразі задоволення позову, ніщо не буде перешкоджати законному власнику - територіальній громаді міста Києва, в особі Київської міської ради, здійснювати будь-які дії, пов'язані із основоположними правами дійсного власника.
Явка представників сторін.
У судове засідання 07.04.2026 з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача-2.
Відповідач 1 не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.
Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Представник відповідача-2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просить їх задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні прокурор заперечив вимоги апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник позивача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з позовної заяви, Печерською окружною прокуратурою міста Києва в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42020101060000196 за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України виявлено порушення майнових прав та інтересів територіальної громади міста Києва під час реєстрації права власності на нерухоме майно нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв. м по АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва.
Згідно з наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (далі - Інформаційна довідка за номером 248580538 від 17.03.2021), первісна реєстрація права власності на вказану нежитлову будівлю була здійснена 28.08.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. за ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію: 42749072 від 29.08.2018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1631942580000) (т.1 а.с.49-53).
Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно вказано договір купівлі-продажу, серія та номер: 2107-Б/811, виданий 07.12.1998 р., видавник: Українська біржа "Десятинна".
Згідно цього договору продавцем нерухомого майна виступав ОСОБА_2 , який став його власником на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.1996, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 357 (т.1 а.с.54-55).
Проте, згідно з інформацією Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "КМБТІ"), повідомленою у листах за №062/14-4696 (И-2021) від 16.04.2021 та №062/14-9160 (И-2021) від 21.07.2021, за даними реєстрових книг підприємства по нежитловому фонду по АДРЕСА_1 у місті Києві нерухоме майно на праві власності не реєструвалось (т.1 а.с. 57, 59-60).
Відповідно до листа КП "КМБТІ" №062/14-6293 (И-2021) від 24.05.2021 у відділі зберігання матеріалів технічної інвентаризації бюро не існує інвентаризаційної справи за адресою: вулиця Промислова,7-Г (т. 1 а.с. 58).
За змістом листа Державного архіву міста Києва від 26.04.2021 №068/05-23/993 у документах фонду № Р-1606 "Товарна біржа "Українська біржа "Десятинна" договору купівлі-продажу від 07.12.1998 № 2107-Б/811 не виявлено. У справі №1176 вказаного фонду Журнал реєстрації договорів купівлі-продажу за період з 15 жовтня до 25 грудня 1998 року має початкову та кінцеву нумерацію від Б/1430 до Б/1901. У записах за 07.12.1998 запитуваної інформації про договір купівлі-продажу від 07.12.1998 № 2107-Б/811 не виявлено (т. 1 а.с. 56).
У подальшому, 27.09.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43236173 про реєстрацію права власності за ТОВ "Авантум" на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 98,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою такої реєстрації визначене рішення ОСОБА_1 № 1 від 26.09.2018 як засновника (учасника) вказаного товариства.
28.09.2018 між ТОВ "Авантум" (продавець) та ТОВ "МВВ Груп" (продавець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "МВВ Груп" набуто у спільну часткову власність частку нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 98,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. за реєстровим номером 2439 (т.1 а.с. 39-40).
28.09.2018 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "МВВ Груп" на об'єкт нерухомого майна - частку нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 98,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 139560125 від 28.09.2018 (т.1 а.с. 38).
Крім того, 28.09.2018 між ТОВ "Авантум" (продавець) та ТОВ "МВВ Груп" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "МВВ Груп" набуто у спільну часткову власність частку нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 98,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. за реєстровим номером 2443 ( т. 1 а.с. 42-43).
28.09.2018 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "МВВ Груп" на об'єкт нерухомого майна - частку нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 98,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 139567044 від 28.09.2018 (т.1 а.с. 41).
Під час проведення державної реєстрації відповідачем-2 було надано технічний паспорт на вказану нежитлову будівлю, розроблений ТОВ "Бюро технічної інвентаризації, оформлення землі та нерухомості", інвентаризаційна справа №231018 (т. 1 а.с. 44-47).
Однак, листом ТОВ "Бюро технічної інвентаризації, оформлення землі та нерухомості" №11052021/01 від 11.05.2021 у відповідь на запит прокурора повідомило, що технічна інвентаризація вказаного об'єкта нерухомості не проводилась та технічний паспорт на цю нежитлову будівлю не видавався (т.1 а.с. 61).
Також, як свідчать матеріали справи, у 2019 році до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) надходила від відповідача-2 заява дозвільного характеру з доданим проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) з метою передачі указаної земельної ділянки йому в оренду на неконкурентних підставах як власнику розташованого на ній нерухомого майна. За результатами розгляду якого вказаний проєкт землеустрою повернуто на доопрацювання розробнику з матеріалами кадастрової справи Д-8282 та листом №05716-18627 від 03.10.2029 (т. 1 а.с.77-84).
Відповідно до Акта обстеження земельної ділянки № 21-0456-01 від 14.06.2021, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на земельній ділянці по АДРЕСА_1 м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) розташована дерев'яна будівля невстановленого призначення. Крім того, встановлено, що цегляна будівля, яка зазначена в попередньому акті обстеження № 21-0077-01 від 02.02.2021 розташована за межами земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) (т. 1 а.с. 86).
Згідно протоколу огляду від 19.08.2021, проведеного у межах кримінального провадження № 42020101060000196 слідчим слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві Собко А.М., на тій самій земельній ділянці розташована дерев'яна будівля площею близько 10 кв.м, без вікон та дверей, яка із зовнішнього вигляду не придатна до житла або перебування осіб. Інших будівель та споруд на вказаній земельній ділянці не виявлено (т. 1 а.с. 62-63).
Посилаючись на те, що реєстрація за відповідачами прав власності проведена на майно, яке в дійсності відсутнє на спірній земельній ділянці, земельна ділянка для мети розміщення такого майна не надавалася, первісна державна реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомого майна проведена на підставі недійсних документів, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Враховуючи висновки постанови Верховного Суду від 31.01.2024 предметом позову у даній справі є такі вимоги прокурора:
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв. м по АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за відповідачем ТОВ "Авантум", що проведена 27.09.2018 за рішенням державного реєстратора комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подолякою І.П. за № 43236173;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1631942580000) за ТОВ "МВВ Груп", що проведена 28.09.2018 за рішеннями державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. за №№ 43255606, 43256591.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спір у даній справі виник у зв'язку з незаконною, на думку прокурора, державною реєстрацією первісно за ОСОБА_1 , потім через неї як засновником (учасником) за ТОВ "Авантум" (відповідачем-1), а в подальшому за ТОВ "ВММ Груп" (відповідачем-2) права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:116:0136, що має наслідком порушення прав власника землі - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, та є перешкодою в реалізації власником своїх прав щодо розпорядження цією земельною ділянкою, у тому числі в порядку, передбаченому положеннями статті 134 ЗК України.
Перевіряючи наявність / відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4).
Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 статті 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 ГПК України).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
В даному випадку, орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, неналежним чином виконує свої обов'язки щодо захисту та поновлення цих інтересів.
Згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Частинами 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо так і через відповіднi виконавчі органи. Територіальним громадам належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, iншi кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
За приписами статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.
Тобто, економічні інтереси держави полягають і в законному та ефективному використанні об'єктів, що є комунальною власністю - у задоволенні суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.
Порушення прав територіальної громади беззаперчно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Враховуючи, що у спірних правовідносинах, за доводами прокурора, внаслідок незаконної реєстрації права власності на неіснуюче майно по АДРЕСА_1, Київська міська рада буде позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою, саме до компетенції якої віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва щодо спірної земельної ділянки із вигідним для себе ефектом та результатом, зокрема, економічним чи соціальним (надати в оренду тощо).
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Наведене утворює передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, усвідомленою пасивною поведінкою уповноваженого суб'єкта владних повноважень та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Київської міської радою.
Про порушення інтересів держави, як стверджує прокурор, Київська міська рада була обізнана з вересня 2019 року, оскільки відповідачем-2 було подано проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0136, за результатами розгляду якого товариству було повернуто проєкт на доопрацювання.
Крім того, прокурор звертався до Київської міської ради із запитом від 25.05.2021 №56-2270вих-21 щодо необхідності вжиття заходів з метою усунення вказаних порушень інтересів держави, а також до Департаменту земельних ресурсів щодо необхідності проведення обстежень за №56-196вих-21 від 28.04.2021, №110вих-21 від 07.05.2021.
Проте, Київською міською радою на яку, як на головного розпорядника цим майном покладено обов'язок сумлінного та добросовісного управління цим майном, забезпечення ефективного його використання та контролю за станом його збереження, жодних заходів спрямованих на захист прав територіальної громади на майно комунальної власності (земельну ділянку) не вжито.
За доводами прокурора, Київська міська рада, маючи таку можливість та відповідні повноваження для захисту, повинна була виявити порушення інтересів держави, звернутись до суду за захистом цих прав, проте протягом тривалого часу так і не звернулась, що, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом у даній справі.
Про виявлені порушення вимог законодавства про місцеве самоврядування прокурором заздалегідь проінформовано позивача - Київську міську раду листом від 25.05.2021 №56-2270вих-2 та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, Київська міська рада заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення не вживала, до суду з позовом не звернулася та про намір подати позов не повідомила.
Підсумовуючи зазначене, звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - поновлення прав територіальної громади міста Києва у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, оскільки державна реєстрація за відповідачами права власності на спірну нежитлову будівлю на цій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження права власника землі.
Відтак, позов в інтересах Київської міської ради, як безпосереднього власника земельної ділянки, поданий прокурором в межах наданих йому повноважень, з урахуванням специфічної структури органів місцевого самоврядування у місті Києві та з метою відновлення і дотримання інтересів держави в частині реалізації та забезпечення виконання завдань державної політики у сфері місцевого самоврядування.
Досліджуючи питання правомірності / неправомірності державної реєстрації за відповідачами права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову прокурора в повному обсязі, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами 2, 3 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
При цьому колегія суддів також враховує те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
При вирішенні даної справи слід встановити, зокрема, факт правомірного набуття у власність об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А" загальною площею 98,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва, відповідачами у встановленому законом порядку, а також дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості як первісним набувачем і відповідачем 1, так і в подальшому відповідачем 2.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 ЦК України (у редакції Закону №1878-VI від 11.02.2010) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Порядок реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень".
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - у редакції, чинній на момент проведення оспорюваної державної реєстрації нерухомого майна) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою їх набуття, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття відповідного права з фактом його державної реєстрації. Тобто, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно із частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
З наведеного слідує, що право власності на придбане до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання (купівлі), а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, підставою для первинної державної реєстрації 28.08.2028 державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" ОСОБА_3 за ОСОБА_1 права власності на спірну нежитлову будівлю (рішення за індексним номером: 42749072) слугував договір купівлі-продажу, серія та номер: 2107-Б/811, виданий 07.12.1998, видавник: Українська біржа "Десятинна", що підтверджується Інформаційною довідкою за номером 248580538 від 17.03.2021.
Згідно зі змістом цього договору продавцем нерухомого майна виступав ОСОБА_2 , який, у свою чергу, став власником спірної нежитлової будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.1996, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 357.
27.09.2018 тим самим державним реєстратором прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 43236173) про реєстрацію права власності за ТОВ "Авантум" на спірний об'єкт нерухомого майна, підставою такої реєстрації визначено рішення ОСОБА_1 № 1 від 26.09.2018, як засновника вказаного товариства, про передачу вказаної нежитлової будівлі до статутного фонду ТОВ "Авантум".
28.09.2018 між ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" укладено два договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенком В.М. та зареєстровані в реєстрі за №2439 та №2443, предметом яких були по частки у праві власності на вищевказану нежитлову будівлю.
Того ж дня приватним нотаріусом Кударенком В.М. проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "МВВ Груп" на об'єкт нерухомого майна - двох рівних часток у розмірі по у праві власності на нежитлову будівлі літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 .
Водночас, як убачається з матеріалів справи, Державний архів міста Києва листом від 26.04.2021 №068/05-23/993 повідомив про те, що у документах фонду № Р-1606 "Товарна біржа "Українська біржа "Десятинна" договору купівлі-продажу від 07.12.1998 № 2107-Б/811 не виявлено. У справі №1176 вказаного фонду Журнал реєстрації договорів купівлі-продажу за період з 15 жовтня до 25 грудня 1998 року має початкову та кінцеву нумерацію від Б/1430 до Б/1901. У записах за 07.12.1998 запитуваної інформації про договір купівлі-продажу від 07.12.1998 № 2107-Б/811 не виявлено.
Поряд з цим, згідно з інформацією КП "КМБТІ", повідомленою у листах за №062/14-4696 (И-2021) від 16.04.2021 та №062/14-9160 (И-2021) від 21.07.2021, за даними реєстрових книг підприємства по нежитловому фонду по АДРЕСА_1 у місті Києві нерухоме майно на праві власності не реєструвалось. А відповідно до листа КП "КМБТІ" №062/14-6293 (И-2021) від 24.05.2021 у відділі зберігання матеріалів технічної інвентаризації бюро не існує інвентаризаційної справи за адресою: вулиця Промислова,7-Г.
Тобто, матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду запитів прокурора:
-КП "КМБТІ" надано інформацію з якої слідує, що нежитлова будівля літ. "А" площею 98,2 кв.м по АДРЕСА_1 , на праві власності не була зареєстрована за жодним власником, зокрема, і за ОСОБА_2 за реєстровим номером 357 на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.1996, у відповідності до законодавства, що діяло на момент виникнення таких прав (до 1 січня 2013 року);
-Державним архівом міста Києва повідомлено, що у документах фонду № Р-1606 "Товарна біржа "Українська біржа "Десятинна" не виявлено Договору купівлі-продажу від 07.12.1998 № 2107-Б/811, який слугував підставою для первинної державної реєстрації (28.08.2018) за ОСОБА_1 права власності на спірну нежитлову будівлю (рішення за індексним номером: 42749072) за приписами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зазначені обставини відповідачем-2 в апеляційній скарзі не спростовано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод власникові землі у користуванні та розпорядженні належною йому земельною ділянкою по АДРЕСА_1, прокурор зазначив, що про порушення цих прав стало відомо у вересні 2019 року, так як відповідач-2 подав до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0136, у затвердженні якого Департаментом було відмовлено і повернено заявнику для доопрацювання.
Саме до матеріалів вказаного проекту в якості доказу належності заявникові права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею по 98,2 кв. м по АДРЕСА_1 були додані вищевказані договори купівлі-продажу між відповідачами від 28.08.2018, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.08.2018, а також технічний паспорт на громадський (виробничий) будинок від 23.10.2018, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації, оформлення землі та нерухомості", відповідно до якого зареєстрована за відповідачем-2 будівля є цегляною з бетонним фундаментом.
Водночас, у листі №11052021/01 від 11.05.2021, направленому у відповідь на запит прокурора, ТОВ "Бюро технічної інвентаризації, оформлення землі та нерухомості" повідомило, що технічна інвентаризація вказаного об'єкта нерухомості ним не проводилась та технічний паспорт на цю нежитлову будівлю не видавався.
Також судом першої інстанції при дослідженні наявних у справі Акта обстеження земельної ділянки № 21-0456-01 від 14.06.2021, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та протоколу огляду від 19.08.2021, проведеного у межах кримінального провадження № 42020101060000196 слідчим слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві Собко А.М., правомірно встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) розташована дерев'яна будівля невстановленого призначення (непридатна для житла або перебування осіб), інших будівель та споруд на вказаній земельній ділянці не виявлено.
За приписами частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Маючи земельну ділянку як складову частину, всі штучні будови (об'єкти нерухомості) володіють індивідуальними ознаками, які дозволяють відрізнити їх від рухомих об'єктів.
Така ознака як стаціонарність (нерухомість) характеризується міцним фізичним зв'язком об'єкта нерухомості із земною поверхнею і неможливістю його переміщення у просторі без фізичного руйнування і нанесення шкоди, що робить об'єкт непридатним для подальшого використання.
Всупереч вимог статті 74 ГПК України відповідачами не надано до матеріалів справи доказів існування у матеріальному світі (розташування) на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:116:0136) будь-яких об'єктів нерухомого майна.
Суд першої інстанції правильно визнав, що доводи відповідача-2 з цього приводу не підтверджуються достовірними та переконливими доказами, суперечать наявним у справі та дослідженим доказам, які послідовно та переконливо спростовують факт існування нежитлової будівлі загальною площею 98,2 кв. м по вул. Промисловій, 7-Г як об'єкта нерухомого майна, на який могло набуватися право власності.
Посилання відповідача-2 на те, що належне йому майно до часу звернення прокурора до суду з даним позовом було зруйноване невідомими особами, правомірно відхилено судом першої інстанції з підстав його непереконливості та не підтвердження належними доказами.
Так, звичайна поведінка власника, дбаючого про належне йому благо, зумовлює вчинення активних дій на його захист від імовірних або наявних посягань, припинення або усунення його втрати, виявлення причетних до порушень осіб з метою відновлення порушених прав.
Доказів вчинення відповідачем-2 таких дій, які б явно свідчили про піклування за долю його власності, яка була б дійсною, існуючою в природі (огородження будівлі, встановлення охорони, інших завад від проникнення до будівлі, звернення до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій інших осіб щодо його майна, пред'явлення вимог про компенсацію завданої руйнуванням будівлі шкоди тощо) не надано.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Із встановлених у даній справі обставин убачається, що вчиненням відповідачами, у тому числі первісно через ОСОБА_1 як засновника (учасника) відповідача-1, правочинів, які зумовили державну реєстрацію права власності на відсутній у натурі об'єкт нерухомості, були створені штучні підстави для отримання відповідачем-2 земельної ділянки під таким об'єктом на неконкурентних засадах (без земельних торгів) у відповідності до частини 2 статті 124, частини 2 статті 134 ЗК України.
Це підтверджується фактом подання відповідачем-2 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Таким чином, зазначені правочини фактично спрямовані на незаконне заволодіння належною позивачу земельною ділянкою по АДРЕСА_1.
Зазначене зумовлює виникнення у прокурора, що діє в інтересах позивача, повноважного розпоряджатися землями комунальної власності м. Києва, права заперечувати дійсність таких правочинів відповідно до правил статті 215 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2 статті 228 ЦК України).
У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину (аналогічний висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16).
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Об'єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.
Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.
Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлюють або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
З огляду на положення статей 317, 319 ЦК України лише власник наділений правом розпоряджатися належним йому майном.
Укладаючи послідовно договори купівлі-продажу спірного об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 , через неї ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ-Груп", переслідуючи свій власний комерційний інтерес, усвідомлювали, що ці правочини спрямовані на подальше заволодіння чужим майном - земельною ділянкою комунальної власності, оскільки укладаючи вказані договори сторони були обізнані про відсутність нерухомого майна, яке є їх предметом, на земельній ділянці, земельна ділянка для мети розміщення такого майна не надавалася, первісна державна реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомого майна проведена на підставі недійсних документів.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановленими у даній справі обставинами підтверджується наявність умислу у сторін, які є сторонами вказаних договорів купівлі-продажу, на порушення публічного порядку, оскільки вони усвідомлювати або повинні були усвідомлювати протиправність вчинених зобов'язань і суперечність їх мети публічному порядку (інтересам держави і суспільства) і свідомо допускали настання протиправних наслідків.
За таких обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що на підставі зібраних у справі доказів вчинені послідовно ОСОБА_1 , через неї ТОВ "Авантум" та ТОВ "МВВ Груп" правочини з приводу нежитлової будівлі загальною площею 98,2 кв. м по АДРЕСА_1 є такими, шо порушують публічний порядок, тобто є нікчемними у відповідності до вимог частини 1, 2 статті 228 ЦК України.
Встановленими обставинами спростовуються посилання відповідача-2 на добросовісність набуття ним прав на це майно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, прокурор зазначає про те, що набуття відповідачами у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства, з метою введення держави в оману для реєстрації права власності на неіснуюче майно з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування державної реєстрації права на це майно.
Щодо обраного прокурором способу захисту інтересів держави в особі позивача у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріплено принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).
Відповідно до статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожен має право звернутись до суду за захистом порушеного права. Способами захисту є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права держави необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
На момент ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону (абзац 1). У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 2).
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 3). Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону (абзац 4).
Із наведених приписів статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" убачається, що прокурором правомірно заявлені вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за відповідачами, які послідовно реєстрували за собою такі права на підставі нікчемних правочинів і про яких містяться відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власників спірного майна.
Дослідженими в матеріалах справи доказами підтверджено, що саме зазначені протиправні дії відповідачів призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зазначення їх як осіб, за якими реєструвались послідовно речові права на спірний об'єкт, які у них були відсутні.
Таким чином, у зазначеній нормі Закону закріплено здійснення скасування державної реєстрації права власності на підставі судового рішення, а отже реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації прав власності відповідачів на спірний об'єкт нерухомості як таких, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.
Отже, вимоги про скасування державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно не можуть бути розцінені судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей, які відновлюють становище, яке існувало до прийняття державними реєстраторами оспорюваних рішень. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
Поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливість використовувати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю неможливе.
На підставі аналізу наведених норм та дослідження наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявна державна реєстрація за відповідачами права власності на нежитлову будівлю літ. "А" площею 98,2 кв. м по АДРЕСА_1 порушує права позивача на розпорядження наявною за вказаною адресою земельною ділянкою, у тому числі її продажу або передачі у користування на конкурентних засадах, та правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь держави в особі позивача, суд першої інстанції тим самим в мотивувальній частині оскаржуваного рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).
Зважаючи на досліджені та встановлені у даній справі обставини, здійснивши їх оцінку у відповідності до вимог статті 86 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з'ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог прокурора.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВВ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №752/21285/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи №752/21285/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
У зв'язку з відпусткою судді Коробенка Г.П. з 27.04.2026 по 30.04.2026 повний текст постанови складено 01.05.2026.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга