вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" травня 2026 р. Справа № 910/2466/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026
у справі №910/2466/26 (суддя - Карабань Я.А.)
за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1
до: 1. ОСОБА_2 ;
2. ОСОБА_3 ;
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-депозитарний центр «Глобал»;
4. Акціонерного товариства «Полтава-Банк»
про визнання права власності на акції та зобов'язання вчинити дії.
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-депозитарний центр «Глобал» та Акціонерного товариства «Полтава-Банк», у якій просив:
- визнати право власності за ОСОБА_1 на 280854106 шт. простих іменних акцій (голосуючих (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN) UA4000120083), емітованих Акціонерним товариством «Полтава-Банк»;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Полтава-Банк» провести безумовну облікову операцію з депозитарного списання 39,8375% загальної кількості акцій АТ «Полтава-Банк» (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN) UA4000120083) у кількості 280854106 шт. простих іменних акцій (голосуючих), що обліковуються на рахунку ОСОБА_4 № НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Полтава-Банк» провести безумовну облікову операцію - зарахувати на рахунок у цінних паперах ОСОБА_1 № НОМЕР_2 акції прості іменні Акціонерного товариства «Полтава-Банк» (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN) UA4000120083) у кількості 280854106 шт., що складає 39,8375% загальної кількості акцій АТ «Полтава-Банк».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2017 було оформлено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-39/17-4, відповідно до якого нібито відбулося відчуження позивачем 280854106 шт. емітованих Акціонерним товариством «Полтава-Банк» акцій на користь його батька - ОСОБА_4 за ціною 150000,00 грн. Позивач вважає вказаний правочин підробленим, оскільки він його не підписував, а також не укладав договір доручення на продаж цінних паперів №БД-39/17-3 від 18.04.2017, на який міститься посилання в преабулі довогору купівлі-продажу. За доводами позивача, підроблений правочин є фактично неукладеним, тобто відсутня правова підстава для зміни прав і обов'язків. При цьому, після смерті батька, відповідач-1 та відповідач-2 як його спадкоємці, претендують на спірні акції як на майно спадкодавця, заперечуючи право власності позивача. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-депозитарний центр «Глобал» (відповідач-3) є стороною підробленого правочину та розпорядником оригіналів ключових доказів. Акціонерне товариство «Полтава-Банк» (відповідач-4), у свою чергу, здійснило незаконну депозитарну операцію списання акцій з рахунку позивача.
Як наслідок, позивач просить на підставі ст. ст. 316, 317, 321, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати за ним право власності на спірні акції, а також провести облікові операції, за наслідками здійснення яких спірні акції будуть зараховані на рахунок у цінних паперах позивача.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2466/26 позовну заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області на підставі ч. 8 ст. 30 ГПК України.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом вирішення спору за поданим позовом є визнання права власності на акції, емітентом яких є Акціонерне товариство «Полтава-Банк» з місцезнаходженням у місті Полтава. Тобто, спір у даній справі пов'язаний з правом власності на емісійні цінні папери, а тому на нього поширюються правила виключної підсудності, встановлені ч. 8 ст. 30 ГПК України. Враховуючи, що місцезнаходженням емітента акцій, право власності на які є предметом вирішення спору за поданим позовом, є місто Полтава, то спір у цій справі за правилами виключної підсудності підлягає розгляду саме Господарським судом Полтавської області.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити матеріали справи до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наведені висновки суду не відповідають обставинам справи і судом при постановленні ухвали порушено норми процесуального права.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/2466/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/2466/26 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 25.03.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2466/26, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.
13.04.2026 від Акціонерного товариства «Полтава-Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-4 просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Інші учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як було зазначено вище, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи і судом при постановленні ухвали порушено норми процесуального права.
Ключові аргументи позивача полягають в наступному:
- суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спору: предмет позову - визнання права власності на акції, а не спір про їх ринковий обіг;
- акції вибули з власності позивача не внаслідок обігу, а внаслідок підробленого правочину - деліктних та незаконних дій відповідачів. Підроблений правочин не є «обігом цінних паперів» у розумінні ч. 8 ст. 30 ГПК України;
- справа підпадає під дію п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК («спори з правочинів щодо акцій»), а не під ч. 8 ст. 30 ГПК («обіг цінних паперів»);
- вимоги про депозитарне списання та зарахування акцій є похідними від основної вимоги про визнання права власності і не визначають самостійно підсудність справи;
- ч. 8 ст. 30 ГПК застосована судом розширено, всупереч її природі як норми про виключну підсудність, що не підлягає розширювальному тлумаченню;
- оскаржувана ухвала не містить належного мотивування, так як суд не встановив, який «юридичний факт обігу» став підставою спору;
- за відсутності безспірної виключної підсудності справа мала розглядатися Господарським судом міста Києва відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК, тобто за місцезнаходженням відповідача-3 у місті Києві.
Проте, апеляційний суд важає наведені аргументи скаржника безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні процесуального закону.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1 та 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст. ст. 20-23 ГПК України); інстанційна юрисдикція (ст. ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст. ст. 27-31 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача чи одного з відповідачів застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ГПК України.
Позивач, подаючи позовну заяву до Господарського суду міста Києва, керувався положеннями ст. ст. 27 та 29 ГПК України, оскільки вважав, що правила про виключну підсудність до спірних правовідносин не застосовуються. Тому, ОСОБА_1 подав позов за місцезнаходження одного з відповідачів, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-депозитарний центр «Глобал».
Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
У позовній заяві позивач вказав на те, що оскільки предметом спору є право власності на акції Акціонерного товариства «Полтава-Банк», виключна підсудність, передбачена ч. 6 ст. 30 ГПК України для корпоративних спорів за місцезнаходженням юридичної особи, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки вказана процесуальна норма містить виняток щодо розгляду спорів, які виникають з правочинів щодо акцій.
Проте, позивачем не враховано інші положення ст. 30 ГПК України про виключну підсудність.
Суд зазначає, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Отже, виходячи із комплексного аналізу положень ст. ст. 30 та 31 ГПК України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.
Один з видів виключної підсудності визначено ч. 8 ст. 30 ГПК України, згідно з якою спори, пов'язані з емісією, обігом, викупом або погашенням емісійних цінних паперів, у тому числі деривативних цінних паперів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.
За змістом ст. 8 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. Цінні папери за порядком їх розміщення або видачі поділяються на емісійні або неемісійні. Емісійні цінні папери - це цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску цінних паперів стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітента). До емісійних цінних паперів належать, зокрема, акції.
Для того, щоб більш детально розкрити зміст ч. 8 ст. 30 ГПК України, суд також звертається до положень ст. 2 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», відповідно до яких:
- викуп цінних паперів - придбання емітентом або особою, що видала цінний папір, розміщених ним або виданих нею цінних паперів (п. 9);
- обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім тих правочинів, однією із сторін яких є емітент (крім емітента депозитних сертифікатів банків) або особа, яка видала неемісійний цінний папір (п. 29);
- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів, що здійснюються у встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку та пов'язані з виконанням емітентом зобов'язань за емісійними цінними паперами у встановлених законом випадках (п. 44).
Зміст спірних правовідносин сторін у справі свідчить про те, що позивач прагне визнати право власності на акції, емітентом яких є Акціонерне товариство «Полтава-Банк».
При цьому, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надає до матеріалів справи та посилається на правочин, пов'язаний з переходом прав на акції, а саме договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-39/17-4 від 18.04.2017, укладений між позивачем як продавцем, повіреним продавця - Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-депозитарний центр «Глобал», та ОСОБА_4 у якості покупця.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступні цінні папери: акції прості іменні, бездокументарна форма, емітент - Публічне акціонерне товариство «Полтава-Банк», номінальна вартість - 0,22 грн, кількість - 280854106 шт., загальна номінальна вартість - 61787903,32 грн, сума договору - 150000,00 грн.
При цьому, позивач не просить суд визнати такий правочин недійсним, а просить визнати за ним право власності на акції, оскільки вказує, що він не підписував договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-39/17-4 від 18.04.2017, а отже він є підробленим, тобто, фактично неукладеним, а тому відсутня правова підстава для зміни прав і обов'язків сторін за ним.
Вказане свідчить, що для розгляду позовної вимоги про визнання права власності на акції суд при розгляді справи має дослідити законність переходу прав на акції за правочином, пов'язаним з переходом прав на цінні папери.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що ст. 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування наведено у ст. 75 ГПК України.
Таким чином, на стадії відкриття провадження у справі немає жодної з передбачених законодавством підстав, яка б надавала позивачу право стверджувати, що спірний договір купівлі-продажу цінних паперів є недійсним або ж нікчемним, допоки зворотнього не буде доведено останнім в судовому порядку.
Отже, оскільки договір купівлі-продажу цінних паперів пов'язаний з переходом прав на цінні папери і його стороною не є емітент, тобто Акціонерне товариство «Полтава-Банк», даний спір підпадає під поняття спору, пов'язаного з обігом емісійних цінних паперів (акцій).
Для такої категорії спорів передбачено правила виключної підсудності за ч. 8 ст. 30 ГПК України - за місцезнаходженням емітента.
Емітентом спірних акцій є Акціонерне товариство «Полтава-Банк», місцезнаходженням якого є: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Пилипа Орлика, будинок 40 А.
Отже, позивач помилково визначив підсудність даного спору Господарському суду міста Києва за місцезнаходженням одного з відповідачів.
Наведене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги позивача є помилковими, а місцевий господарський суд вірно застосував правила про виключну юрисдикцію (підсудність), оскільки даний спір має розглядатися Господарським судом Полтавської області за місцезнаходженням емітента акцій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ГГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Як наслідок, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про передачу справи №910/2466/26 за виключною підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, апеляційний суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2466/26 постановлена з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Розподіл судового збору, пов'язаного з поданням апеляційної скарги, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно з загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Разом з цим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскільки ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду до зазначеного переліку не відноситься, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2466/26 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко