вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Справа№ 910/9723/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Тищенко О.В.
Шапрана В.В.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025
повний текст рішення складено 05.12.2025
у справі № 910/9723/24 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок"
про стягнення 260 206,98 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 у сумі 260 206, 98 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач використовував вищезазначену земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Підлісна, 1В, без правовстановлюючих документів на неї, у зв'язку з чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 260 206,98 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.07.2021 по 19.07.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9723/24; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі № 910/9723/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" на користь Київської міської ради 260 206,98 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою з кадстоврим номером 8000000000:75:100:0004 та 3 122,48 грн судового збору.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем, як фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, без достатньої правової підстави за рахунок власника вказаної ділянки збережено кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" зобов'язано повернути безпідставно збережені кошти у розмірі 260 206,98 грн заявнику на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі № 910/9723/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ігнорування судом взаємозв'язку між даною справою та справами №910/9073/24 № 759/13193/24 призвело до неповноти дослідження обставин, оскільки в межах кримінальної справи встановлюються факти підробки документів та самовільного зайняття ділянки, що є ключовими для визначення правомірності нарахування плати за землю.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" вказує, на підстави для скасування рішення першої інстанції оскільки воно фактично санкціонує подвійне притягнення відповідача до відповідальності за одні й ті самі дії (користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості), що суперечить статті 61 Конституції України та практиці ЄСПЛ (зокрема, справам «Золотухін проти Росії», «Руотсалайнен проти Фінляндії»), яка забороняє переслідування та покарання особи двічі за правопорушення.
Також позивач у апеляційній скарзі наголошує, що місцевим господарським судом не враховано форс-мажорні обставини, а саме введення воєнного стану на всій території України, які зумовили підстави для звільнення відповідача від орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 26.12.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний пролісок" у справі № 910/9723/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Остапенко О.М., Алданова С.О.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026, у зв'язку з перебуванням судді Остапенка О.М. та судді Алданової С.О. у відпустці, для вирішення питання руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний пролісок" у справі № 910/9723/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Демидова А.М., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9723/24.
05.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/9723/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, для вирішення питання руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" у справі № 910/9723/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі № 910/9723/24 залишено без руху.
13.02.2026, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9723/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 та вирішено справу розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
26.02.2026 через систему «Електронний суд» від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у її задоволенні відмовити у повному обсязі з огляду на наступне.
Щодо посилання скаржника про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі №910/9073/24 за позовом Святошинської окружної прокуратури м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельно ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, позивач не погоджується з вищенаведеним, оскільки у справі № 910/9723/24 наявні усі докази необхідні для встановлення обставин щодо вимог заявлених у даному позові.
Крім того, позивач не погоджується із доводами скаржника щодо застосування статті 61 Конституції України, а саме «подвійної відповідальності», оскільки вимога про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів має компенсаційний (майновий) характер і спрямована на відшкодування збитків або безпідставно збережених коштів. Натомість вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою є способом захисту, спрямованим на відновлення порушеного права власника чи користувача.
Також Київська міська рада наголошує, що запровадження правового режиму воєнного стану на всій території України та наявність кримінальних проваджень, не є автоматичною підставою для звільнення від орендної плати за користування земельною ділянкою.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, місце розташування якої місто Київ, вулиця Підлісна, 1В, проведено 01.07.2021 відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4616271242021 від 01.07.2021.
10.05.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 75 кв.м.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, площею 0,0350 га, за адресою: місто Київ, вулиця Підлісна, 1В.
Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 внесено до Державного земельного кадастру 01.07.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 24.02.2021.
З Витягу з Державного земельного кадастру від 01.07.2021 № НВ-4616271242021 вбачається, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Позивач зазначає, що у період з 01.07.2021 по 19.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" безоплатно використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, за адресою: місто Київ, вулиця Підлісна, 1В без правовстановлюючих документів на неї, що призвело до недоотримання коштів за оренду цієї земельної ділянки.
Відповідно до Витягу із технічної документації № НВ-9928759252023 від 27.09.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 становить 1 829 056.32 грн.
Згідно з Витягом із технічної документації № НВ-9944001272024 від 18.07.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 становить 1 922 338.19 грн.
За розрахунком позивача сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з 01.07.2021 по 19.07.2024 становить 260 206,98 грн.
Наведене стало підставою для звернення Київської міської ради до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" 260 206,98 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як вірно встановлено судом, державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, місце розташування якої місто Київ, вулиця Підлісна, 1В, було проведено 01.07.2021 відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4616271242021 від 01.07.2021.
10.05.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 75 кв.м.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, площею 0,0350 га, за адресою: місто Київ, вулиця Підлісна, 1В.
Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 внесено до Державного земельного кадастру 01.07.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 24.02.2021.
З Витягу з Державного земельного кадастру від 01.07.2021 № НВ-4616271242021 вбачається, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Позивач зазначає, що у період з 01.07.2021 по 19.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" безоплатно використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, за адресою: місто Київ, вулиця Підлісна, 1В без правовстановлюючих документів на неї, що призвело до недоотримання коштів за оренду цієї земельної ділянки.
Отже, вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.
Відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до пунктів 289.1. статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Правова позиція, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Обґрунтованість розрахунку заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів підтверджується наявними у матеріалах справи Витягами із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9928759252023 від 27.09.2023 відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 становить 1 829 056.32 грн; № НВ-9944001272024 від 18.07.2024 - 1 922 338.19 грн.
Крім того, відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/), де вказано: значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2019, 2020 роки - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення).
З наданого позивачем розрахунку орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 вбачається, що при здійсненні його розрахунку позивач застосував ставку орендної плати 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12.12.2019 № 456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 № 24/24, "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 № 3704/3745, "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 № 5828/5869, "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572.
Таким чином, Київською міською радою при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, площею 0,0350 га, за адресою: м. Київ, вул. Підлісна, 1В, правомірно застосовано відсоткову ставку орендної плати 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 виснував, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
За розрахунком прокурора, сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.07.2021 по 19.07.2024 становить 260 206,98 грн.
Відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується та зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі №910/9073/24 про усунення перешкод користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 та скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, №759/13193/24 кримінального провадження щодо самовільного будівництва на підставі підроблених документів, оскільки на переконання скаржника встановлені факти у зазначених справах безпосередньо впливають на права, обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" у даній справі.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача з огляду на те, що у матеріалах справи №910/9723/24 наявні докази, що дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі. Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до розгляду справ №910/9073/24 №759/13193/24 - відсутня, а отже - відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Щодо заперечень скаржника про порушення судом першої інстанції норм статті 61 Конституції України, а саме про притягнення відповідача до подвійної відповідальності у випадку задоволення позовних вимог у справі №910/9073/24 про усунення перешкод користування земельною ділянкою з кадастром номером 8000000000:75:100:0004 суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним враховуючи наступне.
Відповідно до приписів статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас застосування до особи різних способів захисту порушеного права, які мають різну правову природу та спрямованість, не є подвійною відповідальністю у розумінні цієї норми.
Стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів має компенсаційний (майновий) характер і спрямоване на відшкодування збитків або безпідставно збережених коштів. Натомість вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою є способом захисту, спрямованим на відновлення порушеного права власника чи користувача.
Отже, вимоги у справах №910/9073/24 №910/9723/24 не свідчать про притягнення до подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а є реалізацією різних, самостійних способів судового захисту, що узгоджується з положеннями Конституції України.
Крім того, апеляційна скарга містить посилання відповідач щодо введення воєнного стану на всій території України, що зумовило перешкоди непереборної сили, які унеможливило отримання прибутку необхідного для орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17 форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і у разі їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих собою, але і те що вони були форс-мажорними саме для конкретно цього випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Колегія суддів зазначає, що факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу форс-мажорні обставини у розумінні відповідача також не є безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов'язань, оскільки саме собою не свідчить про принципову неможливість використання орендованого майна і відповідно доводи відповідача вважає необґрунтованими.
За встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Київської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" безпідставно збережених коштів, за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів з 01.07.2021 по 19.07.2024 в сумі 260 206, 98 грн підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі №910/9723/24 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Весняний Пролісок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі №910/9723/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2025 у справі №910/9723/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи №910/9723/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді О.В. Тищенко
В.В. Шапран