ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/442/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року суддя першої інстанції Коваль С.М.
у справі № 915/442/25
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН», м. Миколаїв
про стягнення грошових коштів по суднозаходу 11.08.2020 буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» у загальній сумі 583 грн 21 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В квітні 2024 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - МФ ДП «АМПУ») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» (надалі - ТОВ СП «НІБУЛОН») портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний), а також 3 % річних та інфляційних втрат з суден ТОВ СП «НІБУЛОН», які забезпечували завантаження 36 іноземних суден (в тому числі «BAO RUN», прапор Hong Kong) на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв в період з 01.08.2020 по 31.12.2020, в порядку ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 22 Закону України “Про морські порти України», пп. 2.1, 7.1, 8.1-8.2 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462 (надалі - Наказ №316). Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
За такими вимогами ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 було відкрито провадження у справі №915/411/24 про стягнення грошових коштів у сумі 2 722 494 грн 11 коп., із яких: 191372 грн 17 коп. - адміністративний збір; 1478784 грн 95 коп. - корабельний збір; 35488 грн 26 коп. - санітарний збір; 164743 грн 19 коп. - 3% річних; 852105 грн 54 коп. - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2025 у справі №915/411/24 постановлено роз'єднати позовні вимоги по стягненню портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний), а також 3 % річних та інфляційних втрат з баржебуксирних складів суден ТОВ СП «НІБУЛОН», які забезпечували завантаження 36 іноземних суден в період з 01.08.2020 по 31.12.2020, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги, згруповані по баржебуксирним складам суден, які забезпечували завантаження конкретного іноземного судна.
Згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2025 у справі № 915/226/25 позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з баржебуксирних складів, які забезпечували завантаження іноземного судна “BAO RUN» (суднозахід 04-14.08.2020) у загальній сумі 101645 грн 97 коп., з яких: 62850 грн 10 коп. - основний борг, 6397 грн 39 коп. - 3% річних; 32398 грн 48 коп. - збитків від інфляції виділено в самостійне провадження, які розглядалися в рамках справи №915/226/25.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2025 у справі № 915/226/25 позовні вимоги роз'єднано шляхом виділення в самостійні провадження позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення портових зборів по буксирам та баржам, які забезпечували завантаження іноземного судна “BAO RUN» (суднозахід 04-14.08.2020). У тому числі, позовні вимоги про стягнення грошових коштів у загальній сумі 583 грн 21 коп., з яких: 360 грн 65 коп. основний борг, 36 грн 66 коп. 3% річних; 185 грн 90 коп. - збитків від інфляції по буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» (11.08.2020), які включені до рахунку ДП «АМПУ» № 70381512 від 11.08.2020 - виділені у дану справу №915/442/25.
Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ», який з 10.08.2020 по 11.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-003 по маршруту від “Очаків рейд порту» до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування баржи - НБЛ-034 здійснював на Зовнішньому рейді морського порту Миколаїв вантажно/розвантажувальні роботи (комерційний вантажний рейс), у зв'язку з чим був віднесений до суден групи «А», для яких передбачена необхідність сплати портових зборів, які були йому нараховані.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2025 справу №915/442/25 прийнято до провадження та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ», який 10.08.2020 - 11.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-003 по маршруту від «Очаків рейд порту» до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування іншої баржи - НБЛ-034 (у іншому баржебуксирному складі) не виконував у цих операціях комерційного вантажного рейсу у розумінні ст.909 Цивільного кодексу України, а забезпечував операції з навантаження/ вивантаження, тобто, діяв як судно групи "Е", з яких корабельний, адміністративний, санітарний збори не справляються.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд відкрити апеляційне провадження по даній апеляційній скарзі, відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України задовольнити клопотання позивача, яке міститься у позовній заяві - витребувати у відповідача докази по кожній партії вантажу на кожній окремій баржі (на баржі НБЛ-003 - 4292,21 т пшениці з м. Гола Пристань; на баржі НБЛ-034 - 1732,84 т пшениці та 2013,29 т пшениці з терміналу ТОВ СП «Нібулон» у м. Миколаїв) - коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, суднові журнали, які ведуться на кожному буксирі, який перевозив зазначений вантаж пшениці на баржах НБЛ-003 (згідно квитанцій СРРС № № 10859, 10965, 11981, 12013, 12105, 12144, 12903, 12974), НБЛ-034 (згідно квитанцій СРРС №№ 12024, 12031, 12056, 12158, 12521, 12884) суднові журнали, які ведуться на самохідному крановому судні (плавкрані) (Святий Миколай за 11.08.2020, Нібулон Макс за 11.08.2020), відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України - зобов'язати відповідача надати відповіді на запитання позивача, які викладені на сторінці 64 позовної заяви в порядку письмового опитування, скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 у справі № 915/442/25 повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт вказав, що судом першої інстанції не досліджено та підлягає дослідженню в апеляційній інстанції те, що у каботажному перевезенні вантаж пшениці був ввезений в морський порт Миколаїв на баржах: 11.08.2020 на баржі НБЛ-003 з м. Гола Пристань, 11.08.2020 та 18.08.2020 на баржі НБЛ-034 - з вантажного терміналу ТОВ СП «Нібулон» у м. Миколаїв. Ці баржі перетнули межі морського порту Миколаїв, що є підставою для справляння портових зборів за ставками Групи А Порядку 316.
На думку позивача, зупинка та стоянка барж та буксирів у м. Очаків (у квитанціях СРРС зазначено «Очаків Рейд Порту» ) відбулася за межами морського порту Миколаїв. Ця стоянка не перервала каботажного перевезення пшениці на баржі НБЛ-003 з м. Гола Пристань, а також на баржі НБЛ-034 з вантажного терміналу ТОВ СП «Нібулон» (м. Миколаїв).
Позивач посилається на те, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ» брав участь у каботажних перевезеннях 4292,21 т пшениці на баржі НБЛ-003 по міжнародному судноплавному шляху Е40 річці Дніпро - в частині перевезень від м. Очаків у морський порт Миколаїв. Також у Рішенні проігноровано, що «Козацький» брав участь у каботажних перевезеннях 2013,29 т пшениці на баржі НБЛ-034 міжнародним судноплавним шляхам Е 40 2 річка Південний Буг - в частині переміщення баржі без вантажу від морського порту Миколаїв до вантажного терміналу ТОВ СП «Нібулон» у м. Миколаїв на річці Південний Буг.
Апелянт вказав, що судом першої інстанції було проігноровано, що заміна буксиру в Очакові - це частина існуючого рейсу баржі, а не його перезапуск чи створення нового. Рейс залишається тим самим процесом доставки, відбувається лише коригування технічних засобів його виконання. Очаків є проміжною точкою, де Відповідач змінює тягове судно для продовження руху по маршруту. Це стандартна практика для оптимізації логістики та адаптації до умов плавання.
Апелянт доходить до висновку, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ» перетнув межі акваторії морського порту Миколаїв, що підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів та свідчить про обґрунтованість нарахування позивачем портових зборів за ставками групи "А", яка визначена Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року у справі №915/442/25 та призначено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
20.03.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 по справі №915/442/25, в якому останній просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 по справі №915/442/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - без задоволення.
Відповідач вказав, що буксир «Козацький» здійснюючи операції буксирування баржи НБЛ-003 (Квитанція №12013, «Очаків рейд порту» - «РД ММП (1)») та баржи НБЛ-034 (Квитанція №12056, «РД ММП (1)» - «Очаків рейд порту») забезпечував операції з завантаження у межах господарської діяльності відповідного портового оператора, тобто діяв як судно Групи Е (портофлот), які звільнені від сплати корабельного, санітарного, адміністративного збору та не виконував у цих операціях комерційного вантажного рейсу між портами.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №915/442/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 583 грн 21 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Щодо клопотань апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Разом з апеляційною скаргою надійшло клопотання позивача про витребування у відповідача доказів по кожній партії вантажу на кожній окремій баржі (на баржі НБЛ-003 - 4 292,21 т пшениці з м . Гола Пристань; на баржі НБЛ-034 - 1 732,84 т пшениці та 2 013,29 т пшениці з терміналу ТОВ СП «Нібулон» у м . Миколаїв) - коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, суднові журнали, які ведуться на кожному буксирі, який перевозив зазначений вантаж пшениці на баржах НБЛ-003 (згідно Квитанцій СРРС №10859, №10965, №11981, №12013, №12105, №12144, №12903, №12974), НБЛ-034 (згідно Квитанцій СРРС №12024, №12031, №12056, №12158, №12521, №12884) суднові журнали, які ведуться на самохідному крановому судні (плавкрані) (Святий Миколай за 11.08.2020, Нібулон Макс за 11.08.2020).
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України: позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга); відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя); якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта); у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п'ята); докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).
Згідно із частиною першою та другою статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1)який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2)обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3)підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4)заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5)причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, норми Господарського процесуального кодексу України надають детальну регламентацію строків та порядку подання доказів.
Верховний Суд звертав увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи в розумні строки.
Водночас межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
У даному випадку апелянт витребував наступні докази, а саме докази по кожній партії вантажу на кожній окремій баржі (на баржі НБЛ-003 - 4 292,21 т пшениці з м . Гола Пристань; на баржі НБЛ-034 - 1 732,84 т пшениці та 2 013,29 т пшениці з терміналу ТОВ СП «Нібулон» у м . Миколаїв) - коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, суднові журнали, які ведуться на кожному буксирі, який перевозив зазначений вантаж пшениці на баржах НБЛ-003 (згідно Квитанцій СРРС №10859, №10965, №11981, №12013, №12105, №12144, №12903, №12974), НБЛ-034 (згідно Квитанцій СРРС №12024, №12031, №12056, №12158, №12521, №12884) суднові журнали, які ведуться на самохідному крановому судні (плавкрані) (Святий Миколай за 11.08.2020, Нібулон Макс за 11.08.2020).
В той же час, позивач не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням та не повідомив суду апеляційної інстанції причини неможливості отримати такі докази самостійно.
Щодо заявленого в межах позовної заяви клопотання, то апелянт просив «витребувати докази по кожній партії вантажу на кожній окремій баржі - коносаменти, доручення на відвантаження експортних вантажів, суднові журнали, які ведуться на кожному буксирі та самохідному крановому судні (плавкрані)». З даного клопотання не можливо встановити, які саме докази намагався витребувати у суді першої інстанції апелянт.
Таким чином, апелянт не довів, що він намагався витребувати аналогічні докази у суді першої інстанції, однак йому було відмовлено.
Разом з тим, питання щодо витребування доказів вирішується у підготовчому засіданні суду першої інстанції, у той час як суд апеляційної інстанції не може перебирати на себе повноваження, які процесуально закріплені за судом першої інстанції, при цьому належним чином оформленого клопотання до суду апеляційної інстанції про витребування вказаних документів з обґрунтуванням мотивів його подання апелянтом заявлено не було.
Крім того, предмет спору у справі №915/442/25 - матеріальна вимога щодо стягнення портових зборів, нарахованих в рахунку № 70381512 від 11.08.2020 «КОЗАЦЬКИЙ», який не містив вантажу.
В той же час, апелянт просить витребувати докази, які стосуються суден НБЛ-003, НБЛ-034, «Святий Миколай», «Нібулон Макс» та перевезення ними вантажів пшениці, однак відомості щодо даних суден жодним чином не відносяться до предмета нашого спору, а апелянт не обгрунтував необхідність витребування документів щодо даних суде при вирішенні спору у даній справі.
Крім того, апелянт не обґрунтував необхідність витребування документів щодо наявності вантажу на буксирі «КОЗАЦЬКИЙ».
По-перше, з наявних в матеріалах справи доказів чітко вбачається, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ» не перевозив вантаж.
По-друге, портові збори нараховуються відповідно до Наказу МІУ №316 від 27.05.2013 шляхом множення «модуля судна» на ставку тарифу портових зборів. Тобто наявність чи відсутність вантажу на борту буксиру «Козацький» не впливає на розрахунок зборів, які стягуються у даній справі.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Крім того, разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про зобов'язання відповідача надати відповіді на запитання позивача, які викладені на сторінці 64 позовної заяви в порядку письмового опитування.
Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 90 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи поставити запитання іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.
Так, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи (частина перша).
Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням (частина друга).
Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання (частина третя).
Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази (частина четверта).
Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:
1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу;
2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;
3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань (частина п'ята).
За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь (частина шоста).
Верховний Суд у постанові від 09.05.2023 у справі №910/14795/20 зробив висновок про те, що письмове опитування учасників як свідків є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.
Отже, стаття 90 Господарського процесуального кодексу України регулює порядок надання доказів та інформації у господарському процесі. Згідно з цією статтею суд може вимагати від сторін надання необхідних документів та пояснень.
В межах позовної заяви, за якою ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 було відкрито провадження у справі №915/411/24 та з якої в подальшому були виділені позовні вимоги, що є предметом розгляду даної справи, позивач з посиланням на ст. 90 ГПК України просив зобов'язати відповідача надати відповіді на наступні питання:
1. В яких пунктах були навантажені 367 барж для перевезення на зовнішній рейд морського порту Миколаїв?
2. Який суб'єкт господарювання здійснював перевезення цього вантажу та його вивантаження на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв?
3. Хто був замовником послуг з перевезення та вивантаження?
4. Які послуги портового оператора або оператора терміналу, інші послуги надавало ТОВ СП «Нібулон» без заходжень в/за межі морського порту Миколаїв?
Таким чином, позивач просив надати відповіді на питання, які не є тими, що спрямовані на встановлення обставин, що мають значення для цієї справи, оскільки надання відповідачем відповідей з приводу поставлених позивачем питань не впливає на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин, які мають значення у даній справі, крім того поставлені позивачем питання стосуються інших суден та інших барж, та буксирів, які є предметом розгляду у інших справах, у зв'язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» надати відповіді на поставлені позивачем питання у порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року у справі №915/442/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Відповідно Підхідного нотису Морського агента - Delta Maritime Agency від 28.07.2020 судно «BAO RUN» (прапор Hong Kong, China) повідомило МФ ДП «АМПУ», що судно прямує на перевантажувальний термінал ТОВ СП «НІБУЛОН» (з подальшим довантаженням на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв) під завантаження приблизно 60 500 мт. зернових (пшениці), прибуття на рейд порту Південний 03.08.2020 з уточненням. Розміри судна: довжина: 199,90 м, ширина: 32,26 м, висота борту: 18,50 м, дедвейт: 63800mt/on 13.30 ssw, кількість трюмів/кришок: 5/5.
30.07.2020 Морським агентом - Delta Maritime Agency була подана Заявка на лоцманське проведення № 976 від 30.07.2020 на забезпечення лоцманського проведення судна «BAO RUN» (прапор Hong Kong). Заявка містить відмітку: «Прийом судна у Морський порт Миколаїв під обробку та інші операції на зовнішньому рейді погоджено, Портовий оператор ТОВ СП «НІБУЛОН».
31.07.2020 ТОВ СП «НІБУЛОН» направлено МФ ДП «АМПУ» «Заявка про терміни готовності вантажних партій під навантаження на т/х «BAO RUN» №510 від 31.07.2020: «ТОВ СП «НІБУЛОН» як портовий оператор на підставі п.5.8 «Зводу звичаїв морського порту Миколаїв» повідомляє про готовність партії зернових для навантаження на судно «BAO RUN». Дата підходу судна : 03.08.2020.
У заявці ТОВ СП «НІБУЛОН» від 31.07.2020 № 833 Відповідач звернувся до Позивача з проханням узгодити прийом суден «BAO RUN» у Миколаївський морський порт під обробку та інші операції на зовнішньому рейді, зокрема із залученням несамохідних барж, плавкранів та буксирів.
На підтвердження факту перебування баржебуксирного складу на Зовнішньому рейді позивачем долучено Квитанції оператору руху суден філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ», а саме:
- Квитанція №12013 щодо баржебуксирного складу (буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-003) по маршруту «Очаків рейд порту» - «РД ММП (1)» з 10.08.2020 17-56 год. по 11.08.2020 03-58год. Мета переходу - Буксирування. Відносно буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» запис: Вантаж кількість - буксирування, палубний вантаж - ні.
- Квитанція №12056 щодо баржебуксирного складу (буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-034) по маршруту «РД ММП (1)» - «Очаків рейд порту» з 11.08.2020 19-58 год. по 11.08.2020 23-07 год. Мета переходу - Буксирування. Відносно буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» запис: Вантаж кількість - буксирування, палубний вантаж - ні.
Також позивачем виставлено рахунок № 70381512 від 11.08.2020 на портові збори: 119,37 грн. без ПДВ - корабельний збір (вхід); 119,37 грн. без ПДВ - корабельний збір (вихід); 30,90 грн. без ПДВ - адміністративний збір; 30,90 грн. без ПДВ - санітарний збір.
В рахунку також зазначена наступна інформація: судно - «Козацький», дата - 11.08.2020/11.08.2020, каботажне плавання, Вихід судна: 11.08.2020, ММП/Зовнішній рейд, BAO RUN.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів по суднозаходу 11.08.2020 буксира «Козацький» у загальній сумі 583 грн 21 коп., з яких: 360 грн 65 коп. основний борг, 36 грн 66 коп. 3% річних; 185 грн 90 коп. - збитків від інфляції.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання та адміністрацією цього порту врегульовані як Цивільнім кодексом України, норми якого встановлюють загальні правила щодо надання послуг, виконання робіт, перевезення тощо; так і спеціальними нормами відповідних транспортних кодексів (зокрема, Кодексу торговельного мореплавства України), Закону України "Про морські порти України", що визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України, а також спеціальними нормами, що викладені в окремих підзаконних нормативних актах спеціалізованих міністерств тощо.
В силу статті 21 Закону України "Про морські порти України" тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб'єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів визначені Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462.
За умовами п. 1.3 Наказу № 316 портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно п.1.5 Наказу № 316 нарахування портових зборів здійснюється з умовного об'єму судна, який обчислюється в кубічних метрах і дорівнює добутку трьох величин (довжина судна, ширина судна і висота борту судна), зазначених в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює. Умовний об'єм баржебуксирних складів, караванів та інших складених плавучих споруд для нарахування всіх видів зборів, крім санітарного, дорівнює сумі об'ємів окремих елементів.
З метою справляння портових зборів Додатком 1 до Наказу № 316 (Таблиця "Групи суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами та з яких справляються портові збори» визначено:
Група А - Вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди;
Група Б - Пасажирські судна; пороми; криголами, що не належать суб'єктам господарювання всіх форм власності, які здійснюють господарську діяльність у межах морського порту, та не орендовані ними;
Група В - Ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу "ріка - море", що заходять у порти р. Дунай, а також річкові самохідні судна, що заходять для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки;
Група Г - Несамохідні судна (крім барж);
Група Д - Судна, що заходять вимушено для зміни екіпажу, постачання, через карантинні потреби, а також судна, що прямують на/після ремонт/ремонту на/ з судноремонтні/ судноремонтних підприємства/підприємств (бази/ баз) України; службові та військові судна; навчальні, навчально-виробничі судна при виконанні ними рейсів за навчальними планами навчальних закладів, на борту яких перебуває не менш як 50 курсантів, навчально-тренажерні судна; наукові, дослідні, швидкісні судна на підводних крилах, що виконують регулярні пасажирські рейси за розкладом у каботажному плаванні (крім прогулянкових і круїзних рейсів);
Група Е - Інші судна (судна судноремонтного заводу, аварійно-рятувальні, підводно -технічні, технічні, госпітальні, гідрографічні, судна портового флоту, криголами, які належать суб'єктам господарювання всіх форм власності, що здійснюють діяльність у межах морського порту, а також орендовані ними, спортивні судна, приватні яхти, парусні судна, судна, які проходять ходові випробування, риболовні судна, що заходять без виконання вантажних операцій).
Примітки:
1. Під терміном "вимушено" треба розуміти заходження судна у морський порт/морський термінал у зв'язку із загрозою безпеці продовження плавання, життю або здоров'ю членів команди та пасажирів.
2. Судна груп В (буксири та баржі), Д та Е, що виконують комерційні вантажні рейси, належать до групи А.
3. Судна груп Д та Е, що виконують комерційні вантажопасажирські рейси, належать до групи Б".
При цьому вищенаведеним додатком (з урахуванням приміток до нього) регламентовано порядок віднесення суден до певної групи, а також передбачено зміну категорії суден групи "Е" на судна групи "А" у разі виконання судном, що належить до групи "Е", комерційних вантажних рейсів.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що віднесення судна до відповідної групи обумовлюється не типом та технічними характеристиками судна, відомості про які містяться в суднових документах, а комплексом та змістом портових операцій, що вчиняє судно в порту.
Правила маркування суден згідно з Інструкцією про постійне нанесення маркування розпізнавального номера на судна, які мають право плавання під Державним Прапором України, затвердженої наказом Державного департаменту морського і річкового транспорту Міністерства транспорту України №159 від 11.06.2004, також не можуть бути підставою для визначення групи судна у спорі щодо підстав для сплати портових зборів.
Вказана інструкція встановлює вимоги щодо нанесення маркування розпізнавального номера на судна, які мають право плавання під Державним Прапором України, визначає порядок визначення місць на корпусі та суднових конструкціях для нанесення цього номера, а також розмір, формат та засіб постійного нанесення маркування розпізнавального номера, який є ідентифікаційним номером ІМО (Міжнародна морська організація), який, зокрема, використовується на міжнародному рівні для ідентифікації суден з метою підвищення безпеки на морі та запобігання забрудненню, а також надання допомоги для попередження морського шахрайства. Відтак дана інструкція визначає правила маркування суден, з урахуванням, зокрема, відомостей в технічній документації про судно (суднових документах), тобто з урахуванням технічних можливостей і функцій, які допускаються для виконання, а не виконуються цим судном у конкретних правовідносинах та за конкретних обставин.
Пунктом 2.1. Наказу № 316 із суден груп А, Б і Г корабельний збір справляється за одиницю умовного об'єму судна (за 1 куб. м об'єму судна) за кожний вхід в акваторію морського порту, операційну акваторію причалу (причалів), а також вихід з акваторії морського порту, операційної акваторії причалу (причалів) за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку.
Пунктом 2.3. Наказу № 316 від сплати корабельного збору звільняються судна груп Д та Е.
За змістом п 7.1. Наказу № 316 із суден груп А, Б, В і Г адміністративний збір справляється під час кожного заходження судна у порт.
Пунктом 7.5. Наказу № 316 судна груп Д і Е звільняються від сплати адміністративного збору.
Згідно п. 8.2. Наказу № 316 із суден групи А санітарний збір справляється за 1 куб. м умовного об'єму судна або самохідної частини складеної плавучої споруди за ставками, наведеними у додатку 6 до цього Порядку.
Пунктом 8.3. Наказу № 316 судна груп Б, В, Г, Д та Е звільняються від сплати санітарного збору.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що ключовим питанням, яке потребує вирішення в межах даного спору, є питання визначення групи суден, до яких необхідно віднести буксир "Козацький", що був задіяний в операціях із завантаження судна BAO RUN на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв, а саме: до групи "А" або групи "Е".
Для вирішення цього питання необхідним є визначення правової природи та підстав для справляння портового збору, у зв'язку із чим суд звертається до особливостей правового статусу та функціонування морського порту.
У пунктах 2, 6, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України" наведені наступні визначення:
-акваторія морського порту (портова акваторія) визначена межами частина водного об'єкта (об'єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден;
-морський порт визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності;
-рейд частина акваторії морського порту, що використовується для стоянки суден на якорі, у тому числі для ремонту суден, посадки (висадки) пасажирів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, в її незахищеній частині (зовнішній рейд) або в частині, захищеній повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження (внутрішній рейд).
У межах морського порту функціонують суб'єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів, та підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту (абзац 1 частини другої статті 18 Закону України "Про морські порти України").
Частиною першою статті 19 Закону України "Про морські порти України" унормовано, що у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів, та інші послуги, передбачені законодавством.
Пункт 8 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України" визначає об'єктами портової інфраструктури, зокрема, рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту тощо.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 1 та пункту 7 частини другої статті 6 Закону України "Про морські порти України" портовий оператор (стивідорна компанія) суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності; перелік портових операторів вноситься до Реєстру морських портів України.
Аналогічні положення містить також пункт 2.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №348 від 05.06.2013, та пункт 1.5.9 Зводу звичаїв Морського порту Миколаїв, виданого на підставі наказу голови Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" №92 від 25.05.2015.
Колегія суддів вбачає, що Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" є власником термінала та внесене до переліку портових операторів, операторів терміналів у Реєстрі морських портів України, тобто здійснює діяльність портового оператора (стивідорна компанія)/оператор термінала, для чого використовує судна власного флоту.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач здійснює діяльність: 52.22 допоміжне обслуговування водного транспорту (цей клас включає: діяльність терміналів, таких як гавані, порти, причали тощо; навантаження та розвантаження суден за допомогою ліхтерів); 52.24 транспортне оброблення вантажів (даний клас включає: навантаження та розвантаження вантажів або багажу пасажирів незалежно від виду транспорту, що використовують для перевезення тощо).
Відповідно до пункту 2.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №348 від 05.06.2013 (далі Правила надання послуг у морських портах), вантажними операціями є операції з навантаження, вивантаження й перевантаження вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу.
Вантажно-розвантажувальні роботи в морському порту здійснюють портові оператори, оператори терміналів на підставі договорів перевалки або інших договорів (пункт 3.1 Правил надання послуг у морських портах України).
У пункті 3.2 Правил надання послуг у морських портах України вказано, що портовий оператор або оператор термінала надають послуги з вантажних операцій з вантажами, що перевозяться водним, залізничним, автомобільним і трубопровідним видами транспорту, а також з інших пов'язаних з цим робіт за замовленням замовника на підставі договорів відповідно до вимог чинного законодавства.
Положеннями пункту 3.3 Правил надання послуг у морських портах України передбачено, що до послуг, пов'язаних з вантажними операціями, які можуть надаватися портовим оператором, оператором термінала, належать, зокрема: навантаження вантажів; вивантаження вантажів; переміщення вантажу; оформлення транспортних (перевізних) документів за заявкою замовника; інші роботи та послуги.
Згідно з підпунктом 3 пункту 7.1 Зводу звичаїв Морського порту Миколаїв, виданого на підставі наказу голови Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" №92 від 25.05.2015, у морському порту Миколаїв надаються послуги з навантаження/вивантаження суден на рейді.
Водночас апеляційний господарський наголошує на необхідності розмежування правової природи та змісту вантажної операції судна портового флоту та комерційного вантажного рейсу цього судна.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
У статті 918 Цивільного кодексу України ("Завантаження та вивантаження вантажу") закріплено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом наведених норм правовідносини завантаження/вивантаження виникають між суб'єктами за відповідним договором, чим забезпечується здійснення інших правовідносин, що виникають за окремим договором - перевезення вантажу.
Таким чином, сторони, які за договором здійснюють господарську діяльність щодо перевезення вантажу (перевізник, відправник, одержувач), перебувають в правовідносинах як перевезення, так і завантаження/вивантаження. Вказані правовідносини можуть охоплюватись як одним договором, так і окремими договорами (перевезення та завантаження/вивантаження).
Суб'єкт (організація, підприємство транспорту, відправник/одержувач), що надає послуги (виконує роботи) завантаження/вивантаження транспортного засобу перевізника, використовуючи для цього власні транспортні засоби та механізми тощо, та перебуваючи в правовідносинах завантаження/вивантаження, однак не стає при цьому перевізником, який здійснює права/обов'язки з перевезення вантажу і є суб'єктом виконання вантажного комерційного рейсу.
Отже, виходячи з наведених положень, якими регламентовані правила надання послуг, пов'язаних з вантажними операціями, що можуть надаватися портовим оператором у морському порті (з навантаження/вивантаження/переміщення вантажів), а також враховуючи викладені висновки щодо відмежування правовідносин з перевезення вантажів (зокрема, і морським видом транспорту) від правовідносин з завантаження/вивантаження, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що переміщення суден портового флоту у межах морського порту для здійснення вантажних операцій у межах надання в порту відповідних послуг суднам, що здійснюють вантажні перевезення (комерційні вантажні рейси) - без вчинення суднами портофлоту заходжень в/за межі цього порту, відбуваються у межах правовідносин з завантаження/вивантаження (стаття 918 Цивільного кодексу України), а тому не є комерційним вантажним рейсом, що здійснюється у межах правовідносин з перевезення, в яких згідно з Додатком 1 до Наказу № 316 судна портофлоту відносяться до суден групи "А".
Саме така правова позиція про те, що вантажна операція, яка здійснюється суднами портового флоту в межах морського порту, не є тотожною комерційному вантажному рейсу судна, що здійснюється у межах правовідносин з перевезення, викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №915/400/20.
Формування портофлоту, як спеціалізованих засобів портових операторів (стивідорних компаній), пояснюється необхідністю подовжувати "стрілу/рукав" для вантажних операцій. Для морського порту Миколаїв це викликано специфікою географічного розташування морського порту на річці, природне русло якої обмежено в глибинах, що унеможливлює повне завантаження судна у причалів і потребує довантаження на зовнішньому рейді.
Переміщення перевантажувального обладнання та вантажу в портових водах морського порту (з метою завантаження морського іноземного судна на зовнішньому рейді) при виконанні портовим оператором/оператором терміналу характерної діяльності в морському порту та на підходах до нього є технологічними операціями, які в свою чергу є проміжним результатом, необхідним портовому оператору в технологічному процесі його виробничої діяльності з завантаження морського іноземного судна (міжнародний рейс).
Положення пунктів 2.3, 7.5, 8.3, додатку №1 до наказу Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 не передбачають справляння корабельного, адміністративного, санітарного збору при здійсненні суднами портового флоту вантажних операцій у межах господарської діяльності портового оператора/оператора терміналу, адже у такому разі судна портового флоту належать до суден групи "Е", з яких зазначений збір не справляється.
За результатом ретельного аналізу змісту Квитанцій оператору руху суден філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» та співставленням з інформацією вміщеною в рахунок №70381512 від 11.08.2020 щодо маршруту переміщення баржебуксирного складу та дат (11.08.2020/11.08.2020), вбачається, що операціям вміщеним до рахунку відповідають наступні Квитанції оператора руху суден філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ»:
- Квитанція № 12013 щодо баржебуксирного складу (буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-003) по маршруту «Очаків рейд порту» - «РД ММП (1)» з 10.08.2020 17-56 год. по 11.08.2020 03-58год. Мета переходу - Буксирування.
- Квитанція №12056 щодо баржебуксирного складу (буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-034) по маршруту «РД ММП (1)» - «Очаків рейд порту» з 11.08.2020 19-58год. по 11.08.2020 23-07год. Мета переходу - Буксирування.
Інші долучені Позивачем Квитанції оператору руху суден філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» за складом баржебуксирного складу суден, маршрутом та датами переходу не кореспондуються з інформацією в рахунку, який заявлено у позові, та нарахованими портовими зборами, які є предметом спору.
Отже рейс баржебуксирного складу («КОЗАЦЬКИЙ» + НБЛ-016) «Очаків рейд порту» - «РД ММП (1)» розпочався 10.08.2020 17-56 год та завершився 11.08.2020 03-58 год.
Наступний рейс відбувався в іншому баржебуксирному складі («КОЗАЦЬКИЙ» + НБЛ-017) з 11.08.2020 19-58 год. по 11.08.2020 23-07 год.
Кожен рейс фіксувався квитанцією, оскільки про вихід в рейс має бути повідомлено Службі регулювання руху (філія «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ»).
При цьому у квитанціях філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» №12013, №12056 чітко зазначено, що метою переходу буксиру «Козацький» є «операція буксирування» та відсутній запис «вихід з порту».
Наведене свідчить про те, що переміщення баржебуксирного складу буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-003 по маршруту «Очаків рейд порту» - «РД ММП (1)» (Квитанція №12013) та переміщення баржебуксирного складу буксир «КОЗАЦЬКИЙ» з баржею НБЛ-034 по маршруту «РД ММП (1)» - «Очаків рейд порту» (Квитанція №12056) відбувались в порту Миколаїв без заходу до інших портів.
Посилання апелянта на те, що навантаження барж НБЛ-003 та НБЛ-034 відбулося за межами порту Миколаїв не приймається колегією суддів до уваги, адже у даному випадку досліджується саме питання маршруту буксиру «КОЗАЦЬКИЙ», який рухався виключно в межах порту Миколаїв.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" здійснювало завантаження іноземного морського судна BAO RUN та переміщення вантажу з метою завантаження іноземного морського судна в морському порту, що є складовим елементом правовідносин з завантаження/вивантаження і таке переміщення не є вантажним комерційним рейсом.
Роботи з завантаження судна BAO RUN проводились на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв, який включено до меж акваторії морського порту Миколаїв, силами та засобами портового оператора/оператора терміналу, у зв'язку з чим, з огляду на діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" у спірних правовідносинах саме в якості портового оператора, сама по собі відсутність окремого договору про перевалку (завантаження/вивантаження) не зумовлює кваліфікації відповідних операцій з завантаження іноземного судна як комерційного вантажного рейсу.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що сам по собі факт одночасного здійснення відповідачем декількох видів діяльності жодним чином не спростовує виконання ним у даному випадку операцій з навантаження/вивантаження на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв саме в статусі портового оператора/оператора терміналу. При цьому не логічним виглядало б укладення Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "НІБУЛОН", як портовим оператором, договору про здійснення вантажно-розвантажувальних робіт з замовником Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "НІБУЛОН". Крім того, з яким би вантажем (власним/стороннім) не здійснювалась перевалка через термінал, суб'єкт, що експлуатує термінал (перевантажувальні механізми) у морському порту для вантажно-розвантажувальних робіт, є портовим оператором (стивідорною компанією) і цей статус чинним законодавством не ставиться в залежність від вантажу або особи вантажовласника (зернотрейдера).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що буксир «КОЗАЦЬКИЙ», який 10.08.2020 - 11.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-003 по маршруту від «Очаків рейд порту» до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування іншої баржи - НБЛ-034 (у іншому баржебуксирному складі) не виконував у цих операціях комерційного вантажного рейсу у розумінні ст.909 ЦК України, а забезпечував операції з навантаження/ вивантаження, тобто діяв як судно групи "Е", з яких корабельний, адміністративний, санітарний збори не справляються, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне нарахування та заявлення до стягнення позивачем корабельного, адміністративного, санітарного збори буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» у період 11-11.08.2020, які включені до рахунку ДП «АМПУ» № 70381512 від 11.08.2020, а саме, грошових коштів у загальній сумі 583 грн 21 коп., з яких: 360 грн 65 коп. основний борг, 36 грн 66 коп. 3% річних; 185 грн 90 коп. - збитків від інфляції, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи скаржника про те, що відповідна справа підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, колегія суддів також відхиляє з огляду на наступне.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.07.2021 у справі № 910/7610/20 зазначив, що положення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судового адміністрації України від 20.08.2019 № 814, визначають алгоритм дії, зокрема у разі роз'єднання позовів у справі в самостійні провадження. Так, за змістом пункту 7 розділу ІІІ цієї Інструкції у разі виділення матеріалів кримінального провадження в окреме провадження, роз'єднання позовів у справі в самостійні провадження нова судова справа реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідного процесуального документа (постанови, ухвали) суду. Їй присвоюється новий єдиний унікальний номер.
Отже виділене провадження - це нова унікальна справа, яка реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідного процесуального документа (постанови, ухвали) суду.
Предметом спору у справі №915/442/25 після її виділяння зі справи №915/411/24 є матеріальна вимога у загальній сумі 583,21 грн., з яких: 360,65 грн. основний борг, 36,66 грн. 3% річних; 185,90 грн - збитків від інфляції.
Відповідно статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ , справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року встановлений у розмірі 3 028,00 грн.
Таким чином, оскільки ціна позову у справі №915/442/25 становить 583 грн 21 коп., що значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то у розумінні Господарського процесуального кодексу України відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Як встановлено вище, доводи апеляційних скарг також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що відповідачем у даному випадку суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі, які є більш вірогідними, доведено відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів по суднозаходу 11.08.2020 буксиру «КОЗАЦЬКИЙ» у загальній сумі 583 грн 21 коп.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року у справі №915/442/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року у справі №915/442/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 року у справі №915/442/25 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.05.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош