Єдиний унікальний номер 953/5712/22
Номер провадження 22-ц/818/70/26
30 квітня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника відповідача адвоката Курили Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року в складі судді Шаренко С.Л. по справі № 953/5712/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Позов мотивовано тим, що 23 жовтня 2019 року близько 20 год. 55 хв. за адресою м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ЗАЗ110307 р.н. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода, в результаті чого вона отримала середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, а також перебувала на стаціонарному лікуванні та на амбулаторному лікуванні.
Згідно з Висновком експерта № 12-14/741-А/19 від 14 листопада 2019 року в зв'язку з подією 23 жовтня 2019 року їй спричинено такі ушкодження: забита рана лівої скроневої області - відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; закритий краєвий перелом зовнішнього виростка правової малогомілкової кістки, пошкодження задньої хрестоподібної зв'язки правого колінного суглобу, закрите ушкодження капсули суглобів 2 і 3 пальців лівої кістки - відноситься до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалості розладу здоров'я (для загоєння вказаних переломів необхідний термін не менш 3-х тижнів), відкритий уламковий перелом діалізів обох кісток лівої гомілки в середній третині із зсувом - відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя. Вказані ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразилися, могли утворитися в умовах дорожньо-транспортної події, при обставинах і в строк, вказаних в постанові слідчого.
У зв'язку з отриманими травмами вона проходила лікування, їй проведено операції, що призвело до значних витрат на засоби для здійснення дезінфекції та перев'язок післяопераційної рани, реабілітацію.
Загальний документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, заподіяної в результаті винних дій відповідача, з урахуванням витрат на адвоката, який представляв її інтереси в судді під час розгляду кримінального провадження, складає 54 106 грн.
Також, діями ОСОБА_1 їй завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює в 100 000 грн. Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди вона перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, а головне страху за своє життя. Протягом двох місяців вона не мала змоги ходити через отримані перелами ніг та ушкодження, пересувалася на інвалідному візочку, перенесла дві операції, не могла спокійно сидіти та лежати. В період лікування потребувала зовнішньої допомоги з боку батьків.
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки, із позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробовуванням на іспитовий строк 2 роки.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року скасовано вирок Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року в частині покарання та призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Оскільки в рамках кримінального провадження цивільний позов не розглянуто, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 54 106 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 15 779,73 грн, моральну шкоду в розмірі 100 000 грн та судовий збір в розмірі 751 (сімсот п'ятдесят одна) грн 30 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 541 грн 06 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок кримінального правопорушення позивачці було спричинено шкоду її здоров'ю, у зв'язку з чим останньою було здійснено відповідні витрати, розмір яких належним чином підтверджено на загальну суму 35779,73 грн. Оскільки страховиком сплачено ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 20 000 грн, з ОСОБА_1 підлягає стягненню 15779,73 грн (35779,73 - 20 000) матеріальної шкоди.
Також, враховуючи характер спірних правовідносин, обставини завдання шкоди, а також глибину моральних страждань, завданих позивачу, яких та зазнала, у зв'язку з отриманням тяжких тілесних ушкоджень завданих з вини відповідача, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд визнав 100 000 грн обґрунтованим відшкодуванням моральної шкоди.
З огляду на відсутність у матеріалах справи відомостей про те, які послуги наданні адвокатом, скільки часу витрачено адвокатом на надання послуг, а також відомостей про сплату послуг адвоката, у задоволенні вимог на відшкодування правової допомоги судом було відмовлено.
На вказане судове рішення 22 січня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Курило Наталія Валентинівна, подав апеляційну скаргу, в якій в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована недоведеністю позовних вимог.
Шкода, спричинена ДТП покрита в повному обсязі страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
Вказував, що витрата позивачки на придбання ліків, що були призначені лікарями в зв'язку з її лікуванням, пов'язаним з ушкодженням здоров'я, якого вона зазнала в результаті ДТП, становлять 9 258,30 грн.
Матеріали справи не містять доказів на те, що апарат зовнішньої фіксації та комплект фіксаторів для остеосинтезу гомілкової кістки взагалі використовувалися у зв'язку з її лікуванням після ушкодження здоров'я, пов'язаного з ДТП, а тому такі витрати є недоведеними.
Суд не має спеціальних знань в галузі медицини і встановлення неминучості використання зовнішньої фіксації та комплекту фіксаторів для остеосинтезу гомілкової кістки, що виходить за межі юридичних знань. Такі обставини повинні встановлюватися медичними висновками, довідками та іншими медичними документами, які відсутні.
ОСОБА_2 19 березня 2021 року звернулася до ПрАТ «УПСК» з заявою про виплату страхового відшкодування завданого її здоров'ю та життю. Шкоду завдану своєму здоров'ю та життю вона оцінила в суму 39000,00 грн, тобто, в межах страхового ліміту, оскільки згідно умов страхування цивільно - правової відповідальності за страховим полісом № АО/1227873 страховий ліміт відповідальності за шкоду життю та здоров'ю становить 200 000 грн.
За результатами врегулювання події, що сталася 23 жовтня 2019 року страховиком було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 20 000,00 грн. Позивачка погодилася з цим рішенням страхової компанії, оскільки його не оскаржувала.
Також ОСОБА_2 просить стягнути моральну шкоду, яка охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки стосується шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілої (полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я) та її розмір знаходиться в межах ліміту страхової відповідальності.
07 березня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала відзив, в якому просила рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що факт отримання страхової виплати від ПрАТ «УПСК» враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.
19 березня 2021 року нею було подано заяву про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «УПСК», оскільки судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 Ст.286 КК України ще тривав та вона мала об'єктивні побоювання щодо подальшої неможливості звернення до страхової компанії у зв'язку з закінченням терміну давності.
Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, у зв'язку з відсутністю виплат від страхової компанії ПрАТ «УПСК» нею було вирішено подати позовну заяву про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Лише через два роки та п'ять місяців після звернення до ПрАТ «УПСК» нею було погоджено виплату за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, у розмірі 20 000 гривень. На цей час все ще тривав розгляд кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 Ст.286 КК України, розгляд цивільної справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заданої кримінальним правопорушенням № 953/5712/22 було зупинене ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2023 року.
Вказувала, що враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань, їх тривалість, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача 100 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди.
Внаслідок протиправних дій відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних та фізичних стражданнях, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, замкнення. Внаслідок ДТП вона перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес. Крім того, до тепер продовжуються проблеми зі здоров'ям, у вигляді періодичних болів, обмеження фізичної активності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Курило Н. В., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України в повному обсязі.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2019 року приблизно о 21:00 ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем ЗАЗ 110307 р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , рухаючись по вулиці вул. Академіка Павлова зі сторони вул. Валентинівській в бік Московського проспекту в м. Харкові, зі швидкістю близько 75 кілометрів на годину, біля будинку № 271 ( нічний клуб «Радмір» ), порушуючи вимоги п. 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху України, діючи необережно, виїхав на перехрестя вул. Академіка Павлова та вул. Василя Стуса на забороняючий сигнал світлофора, не зупинившись перед світлофором, не надав переваги у русі пішоходу ОСОБА_2 , яка перетинала проїжджу частину по регульованому пішохідному переходу з права наліво відносно руху автомобіля, на зелений для пішоходів сигнал світлофора, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді: відкритого уламкового перелому діалізів обох кісток лівої гомілки в середній третині із зсувом, які відноситься до категорії тяжкого тілесного ушкодження.
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки, із позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробовуванням на іспитовий строк 2 роки (а.с. 37-38).
Вироком Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року скасовано вирок Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року в частині покарання та призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. (а.с. 57-59).
Станом на 23 жовтня 2019 року цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ЗАЗ 110307» з державним номерним знаком НОМЕР_1 застрахована ПрАТ «УПСК» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) АО/1227873 від 21 червня 2019 року. Відповідно до вказаного договору страхова сума за шкоду життю та здоров'ю становить 200 000 грн, за шкоду майна -100 000 грн, франшиза - 0 (нуль) грн (а.с. 107).
Відповідно до відповіді начальника Управління врегулювання збитків ПрАТ «УПСК» від 29 листопада 2024 року № 3922/12 ОСОБА_2 19 березня 2021 року звернулася до Страховика з заявою про здійснення страхової виплати. За результатом врегулювання події, що сталася 23 жовтня 2019 року Страховиком прийняте рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 20 000 грн. Виплата страхового відшкодування у вказаній сумі здійснена страховиком 17 серпня 2023 року на рахунок ОСОБА_2 , який був нею вказаний у заяві про страхове відшкодування (а.с. 164).
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно із частиною 2 статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов'язку доказування своєї невинуватості.
Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.
Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц (провадження № 61-3140св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, від 13 березня 2024 року у справі № 569/4753/23 (провадження № 61-16332св23).
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать, що 21 червня 2019 року цивільна правова відповідальність власника транспортного засобу «ЗАЗ 110307» з державним номерним знаком НОМЕР_1 була застрахована ПрАТ «УПСК» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) АО/1227873. Відповідно до вказаного договору страхова сума за шкоду життю та здоров'ю становить 200 000 грн, за шкоду майна -100 000 грн, франшиза - 0 (нуль) грн.
За заявою ОСОБА_2 страховою компанією було сплачено страхове відшкодування в сумі 20 000 грн, що не перевищує ліміт відповідальності страхової компанії.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 заявлено до стягнення 54 106 грн матеріальної шкоди, що також перебуває в межах страхового ліміту.
Отже, деліктні відносини по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в даному випадку поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, де ПрАТ «УПСК»» як страховик завдавача шкоди відповідає перед ОСОБА_2 в межах суми страхового відшкодування, що в загальній сумі становить 300000 (триста тисяч) грн.
У відповідності до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судова практика виходить з того, що непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди.
Отже, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про залишення позову без задоволення в цій частині.
Щодо стягнення моральної шкоди то суд виходять з такого.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Як вбачається з вироку суду апеляційної інстанції від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин вчинений в внаслідок грубого порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки він не виконав вимоги червоного сигналу світлофора, не намагався зупинитися на регульованому перехресті та допустив наїзд на пішохода, яка перетинала в цей час проїжджу частину вулиці з дотриманням вимог ПДР по пішохідному переходу на зелений для себе сигнал світлофора. В цей час потерпіла розраховувала на дотримання всіма учасниками дорожнього руху встановлених законом правил. Внаслідок наїзду на неї, ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження та перебувала у лікарні понад пів року. При цьому ОСОБА_1 одразу після наїзду допомоги потерпілій не надавав, не викликав швидку медичну допомогу, не відвідував лікарню та не переймався про стан людини, яка тяжко постраждала через нього та була змушена проходити довготривале, болісне лікування, докладати значних зусиль для відновлення як своєї працездатності так і звичного способу життя. З дня ухвалення обвинувального вироку та до дня перегляду його судом апеляційної інстанції пройшло більше трьох років. За цей час ОСОБА_1 взагалі не намагався відшкодувати потерпілій витрати на лікування чи моральну шкоду. Вказане свідчить про його байдуже ставлення до наслідків у вигляді втрати здоров'я потерпілою через його злочинні дії та бажанням відбутися мінімальними витратами для себе.
Винних дій потерпілої, що спричинило ДТП, не встановлено.
Зважаючи на поведінку відповідача під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи, оцінивши ступінь моральних страждань позивачки та наслідки кримінального правопорушення, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, що відповідає засадам розумності та справедливості.
Посилання заявника на передчасність відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, оскільки вказані суми мають бути стягнуті з страхової компанії є необґрунтованими. За обставин цієї справи очевидно, що ліміт відповідальності страховика за завдану моральну шкоду та вимоги чинного на час вчинення ДТП законодавства є недостатнім, а саме 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (стаття 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") для повної компенсації ОСОБА_2 спричиненого фізичного болю та душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з ДТП.
Вказані висновки відповідають судовій практиці, а саме висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року по справі № 199/6521/19.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 сплачено 1000 грн щодо вимог про стягання моральної шкоди (а.с. 4).
Проте, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення (п. 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги як інвалід з дитинства 2 групи (а.с. 198).
Зважаючи, що обидві сторони звільнені від сплати судового збору, витрати щодо сплати судового збору в частині моральної шкоди слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року у частині вирішення спору про стягнення матеріальної шкоди та судових витрат скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення залишити без задоволення.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому кабінетом Міністрів України, 1000 (одна тисяча) грн судового збору.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 04 травня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина