21 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1419/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Стронська А.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Роздорожний О.О.
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ “Рефсистем-Україна» від 29.12.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/3887/25 від 30.12.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 (повне судове рішення складено та підписано 09.12.2025, суддя Бургарт Т.І.) та на ухвалу від 02.10.2025
у справі № 914/1419/25
за позовом ТОВ “Рефсистем-Україна»
до відповідача ПП “Аеромакс-Монтаж»
про стягнення заборгованості в сумі 671 038,49 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Рефсистем-Україна» (далі - ТОВ “Рефсистем-Україна», позивач) до Приватного підприємства “Аеромакс-Монтаж» ( далі - ПП “Аеромакс-Монтаж», відповідач) та ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , відповідач 2) про стягнення заборгованості в сумі 671 038,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки/ монтажу/ пусконалагодження/ ремонту обладнання від 14.09.2022 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем обладнання. З врахуванням приписів ч.2 ст. 128 ГК України позивач вважає, що директор ПП «Аеромакс-Монтаж» - ОСОБА_1 також повинен відповідати за зобов'язаннями підприємства як солідарний боржник.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.08.2025 закрито провадження у справі №914/1419/25 в частині позовних вимог до відповідача 2, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 помер до відкриття провадження у цій справі.
01.10.2025 представником позивача подано суду клопотання про витребування доказів, а саме копії спадкової справи №74323033 (номер нотаріуса 148/2025), яка заведена Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області після смерті ОСОБА_1 , з метою встановлення спадкоємців останнього та їх залучення як відповідачів у цій справі.
Ухвалою від 02.10.2025 Господарський суд Львівської області відмовив у задоволенні вказаного клопотання, зазначивши, що встановлення кола спадкоємців ОСОБА_1 не має правового значення для правильного вирішення спору у цій справі, оскільки такий виник з договірних зобов'язань між юридичними особами, а учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов'язаннями.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 у справі №914/1419/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «Аеромакс-Монтаж» на користь ТОВ «Рефсистем-Україна» заборгованість у розмірі 288 432,92 грн та 3 461, 34 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи усі здійснені позивачем поставки, підтверджені підписаними обома сторонами видатковими накладними на загальну суму 1 564 206,42 грн, та всі оплати відповідача на загальну суму 1 275 773,50 грн, заборгованість відповідача перед позивачем складає 288 432,92 грн.
Водночас, суд виснував про недоведеність поставки позивачем відповідачу товару на суму 363 238,26 грн за видатковими накладними № 35 від 13.02.2025 та №55 від 19.03.2025, оскільки такі не містять підписів жодної зі сторін, а позивачем не подано суду інших доказів на підтвердження факту передачі товару відповідачу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ “Рефсистем-Україна» подало апеляційну скаргу, у якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Львівьскої області від 02.10.2025 у справі № 914/1419/25 та постановити нову, якою витребувати копію спадкової справи № 74323033 (номер у нотаріуса 148/2025), яка заведена Ка'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області після смерті ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 у справі № 914/1419/25 та ухвалити нове, яким стягнути з ПП “Аеромакс-Монтаж» та ОСОБА_1 (в особі його спадкоємців, які будуть встановлені та залучені після ознайомлення з копією спадкової справи № 74323033 та після заявлення відповідного клопотання) на користь ТОВ “Рефсистем-Україна» грошові кошти у розмірі 671 038,49 грн.
Вимоги апелянта обґрунтовані неповним встановленням судом першої інстанції обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки наявними в матеріалах справи видатковими накладними та виписками по рахунку підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 1 927 444,68 грн, а також оплата останнім лише 1 275 773,50 грн, заборгованість відповідача перед позивачем складає 671 038, 49 грн. Надані позивачем на підтвердження своїх вимог видаткові накладні №35 від 13.02.2025 та №55 від 19.03.2025 справді не підписані, однак попередньою діловою поведінкою сторін та постійною співпрацею підтверджено, що між сторонами не тільки виникли спірні правовідносини, але й у відповідача наявна заборгованість саме у тому розмірі, який заявлено у позовній заяві.
Окрім того, на переконання апелянта, суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів, оскільки: боргові зобов'язання ПП “Аеромакс-Монтаж» перед позивачем виникли через неправомірні дії керівника підприємства ОСОБА_1 та до дня його смерті; в силу приписів ст. 128 ГК України ОСОБА_1 повинен нести відповідальність за борговими зобов'язаннями ПП “Аеромакс-Монтаж»; з наявного в матеріалах справи витягу зі спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_1 заведено спадкову справу, отже наявні спадкоємці; встановлення кола спадкоємців ОСОБА_1 необхідне для їх залучення співвідповідачами, як солідарних боржників ПП “Аеромакс-Монтаж».
ПП “Аеромакс-Монтаж» відзиву на апеляційну скаргу не подало, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України.
Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу №914/1419/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 апеляційну скаргу ТОВ “Рефсистем-Україна» залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Рефсистем-Україна» та призначено розгляд такої в судовому засіданні на 03.03.2026.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 та від 31.03.2026 розгляд справи відкладався на 31.03.2026 та на 21.04.2026 відповідно з підстав, зазначених у вказаних ухвалах.
В судове засідання 21.04.2026 з'явився представник позивача ( в режимі відеоконференції).
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні повторно не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення відповідачу ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 21.04.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.
Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важкості предмета спору для заявника ( рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи вищевикладене, вказана справа розглянута судом апеляційної інстанції з застосуванням принципу розумного строку тривалості провадження.
Обставини справи, встановлені судом.
14.09.2022 між ТОВ “Рефсистем-Україна» (далі - постачальник) та ПП “Аеромакс-Монтаж» (далі - покупець) укладено договір поставки/ монтажу/ пусконалагодження/ ремонту обладнання № 140922 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю холодильне та/або кліматичне обладнання, матеріали та комплектуючі (далі - обладнання), та/або здійснити монтаж, пусконалагодження та/або ремонт та пуск переданого обладнання (далі - роботи), а покупець зобов'язався оплатити вартість обладнання, робіт та прийняти обладнання та роботи у постачальника.
Сторони домовились, що приймають даний договір у формі «змішаного договору», який містить в собі елементи різних договорів, а саме: договору поставки та договору на виконання робіт, яке базується на загальних принципах цивільного та господарського законодавства України, принципах свободи договору та звичаях ділового обороту.
Згідно з п. 5.3. Договору прийом-передача обладнання здійснюється в присутності уповноважених представників сторін, з оформленням накладної на обладнання. Документи на обладнання, які постачальник зобов'язаний передати покупцю: накладна (акт прийому-передачі обладнання), податкова накладна, супровідно-технічна документація (інструкції по експлуатації).
Відповідно до п. 5.4. Договору обладнання вважається переданим постачальником по кількості, комплектності та якості (цілісності без видимих дефектів) в момент отримання покупцем обладнання по накладній та/або акта прийому-передачі.
Оплата здійснюється в безготівковій формі на умовах, визначених додатками до даного Договору ( п.3.2. Договору).
Додатками 1, 2 до Договору сторони погодили часткову передоплату та остаточну оплату обладнання впродовж 5 робочих днів з моменту його поставки.
Як зазначає позивач, впродовж 2024-2025 років ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 927 44,68 ( відповідно до видаткових накладних № 13 від 03.01.2025, № 35 від 13.02.2025, №55 від 19.03.2025, №19 від 22.01.2025 , № 250 від 02.10.2024, №252 від 10.10.2024, №296 від 09.12.2024, № 297 від 10.12.2024, №302 від 17.12.2024 ), який останнім оплачено лише частково в сумі 1 275 773, 50 грн.
Подані позивачем на підтвердження позовних вимог видаткові накладені на загальну суму 1 564 206,42 грн (№ 250 від 02.10.2024 на суму 183022, 66 грн , № 252 від 10.10.2024 на суму 196 273,12 грн, №296 від 09.12.2024 на суму 395 986,02 грн, №297 від 10.12.2024 на суму 257 574,24 грн, №302 від 17.12.2024 на суму 180 354,72 грн, №13 від 03.01.2025 на суму 186 830,86 грн, № 19 від 22.01.2025 на суму 164 164,80 грн) підписані обома сторонами та скріплені відтисками їх печаток без жодних зауважень та застережень.
Водночас, видаткові накладні № 35 від 13.02.2025 на суму 177 792, 28 грн та №55 від 19.03.2025 на суму 185 445, 98 грн не непідписані ані відповідачем, ані позивачем.
Відповідно до наявних в матеріалах справи фільтрованих банківських виписок по рахунку ТОВ “Рефсистем-Україна» за період з 28.08.2024 по 18.02.2025 відповідачем сплачено на рахунок позивача кошти в сумі 1 275 773,50 грн.
Оскільки відповідач не здійснив повної оплати поставленого товару, ТОВ “Рефсистем-Україна» звернулось до суду з позовом у цій справі про стягнення 671 038,49 грн заборгованості з ПП “Аеромакс-Монтаж» та його керівника Глинки Д.А.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо оскаржуваної ухвали Господарського суду Львівської області від 02.10.2025 у цій справі та клопотання позивача про витребування доказів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи ( ч.ч.1,3 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
За обставинами цієї справи, позивачем подано суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, а саме копії спадкової справи №74323033, яка заведена Кам'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області після смерті ОСОБА_1 ( засновника та керівника відповідача на момент виникнення спірних правовідносин), з метою встановлення спадкоємців останнього та їх залучення як відповідачів у цій справі, оскільки, на переконання позивача, з врахуванням приписів ч.2 ст. 128 ГК України засновник/керівник приватного підприємства також повинен відповідати за зобов'язаннями такого підприємства.
Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
Спір у цій справі виник з договору поставки, укладеного між ПП «Аеромакс-Монтаж» та ТОВ «Рефсистем-Україна», тобто стосується виконання договірних зобов'язань юридичними особами .
Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом у цій справі) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ч.1 ст. 113 ГК України).
Згідно з ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Отже, відповідальність за зобов'язаннями приватного підприємства покладається виключно на таке підприємство, а не на його засновника (учасника), а факт смерті останнього не є юридичною підставою для покладення на спадкоємців відповідальності за зобов'язаннями підприємства, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Водночас, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що засновник відповідача ( а отже і його спадкоємці) повинен нести відповідальність за зобов'язаннями створеного ним підприємства.
В обгрунтування своїх вимог позивач покликається на положенняч.ч.1,2 ст. 128 ГК України, якими передбачено, що: громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу; громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Однак, положення цієї статті стосуються громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність за умови державної реєстрації їх як підприємців без статусу юридичної особи. Тому, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 був засновником ПП «Аеромакс-Монтаж», яке має статус юридичної особи, і, відповідно, він як учасник (засновник) не відповідає за зобов'язаннями створеної ним юридичної особи. Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 607/3095/16-ц.
Отже, встановлення кола спадкоємців ОСОБА_1 не має правового значення та не входить до предмета доказування у цій справі, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 02.10.2025 у цій справі та задоволення клопотання позивача про витребування доказів - копії спадкової справи №74323033, заведеної Ка'янка-Бузькою державною нотаріальною конторою Львівської області після смерті ОСОБА_1 .
Щодо доводів апелянта по суті спору суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Правовідносини між сторонами виникли зі змішаного Договору, який поєднує в собі елементи договорів поставки та підряду. Однак, оскільки спір у цій справі стосується виключно питання оплати відповідачем поставленого позивачем товару, судом застосовуються законодавчі положення, що врегульовують правовідносини поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Апелянт зазначає, що ним впродовж 2024-2025 років поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 927 44,68 ( відповідно до видаткових накладних № 13 від 03.01.2025, № 35 від 13.02.2025, №55 від 19.03.2025, №19 від 22.01.2025 , № 250 від 02.10.2024, №252 від 10.10.2024, №296 від 09.12.2024, № 297 від 10.12.2024, №302 від 17.12.2024 ), який останнім оплачено лише частково в сумі 1 275 773, 50 грн, що слугувало підставою для звернення з позовом у цій справі про стягнення 671 038,49 грн заборгованості.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що прийом-передача обладнання здійснюється в присутності уповноважених представників сторін, з оформленням накладної на обладнання.
Отже, в контексті спірних правовідносин, саме накладна є належним та достатнім доказом, що підтверджує факт передачі обладнання від позивача до відповідача.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною 2 статті 9 вказаного Закону встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як зазначалось вище, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні на загальну суму 1 564 206,42 грн, які відповідають наведеним вище вимогам Закону, підписані та скріплені відтисками печаток обох сторін, а отже підтверджують поставку позивачем обладнання відповідачу на вказану суму.
Разом з тим, видаткові накладні № 35 від 13.02.2025 на суму 177 792, 28 грн та №55 від 19.03.2025 на суму 185 445, 98 грн не підписані ні позивачем, ні відповідачем, а тому в розумінні Закону не є первинними документами, що підтверджують факт поставки товару.
Будь-які інші докази, які б підтверджували фактичну поставку товару позивачем згідно видаткових накладних № 35 та № 55 (товарно-транспортні накладні чи інші документи, які б вказували на перевезення товару від постачальника до покупця, листування між сторонами тощо) в матеріалах справи також відсутні.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено поставку відповідачу обладнання на загальну суму 1 564 206,42 грн, а тому з врахуванням здійснених відповідачем оплат в сумі 1 275 773, 50 грн заборгованість останнього перед позивачем складає 288 432,92 грн.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 та ухвала Господарського суду Львівської області від 02.10.2025 у цій справі відповідають матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, прийняті з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ТОВ “Рефсистем-Україна» від 29.12.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/3887/25 від 30.12.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.10.2025 у справі №914/1419/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 04.05.2026
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.