Справа №491/1162/25
Провадження № 2/491/305/26
іменем України
04 травня 2026 року м. Ананьїв
Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Желяскова О.О., розглянувши в залі суду в м. Ананьїв Подільського району Одеської області без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»(далі ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 516,51 гривень, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 15 лютого 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 було укладено договір № 4391619 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого позивач надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 2 500,00 гривень та зобов'язалася повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, передбачені договором.
25 жовтня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» право вимоги до відповідачки, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 22 грудня 2025 року було відкрито провадження в справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до частини п'ятої статті 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України(а.с.81-82)
Оскільки позовна заява подана через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», позивач самостійно направив відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів рекомендованим листом з описом вкладення 11 грудня 2025 року та надав суду докази їх надсилання (а.с.73-75).
Відповідачці ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем її проживання, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.84). Документи відповідачка отримала 08 січня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.89).
В установлений судом строк відповідачкою не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідачка із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталася та будь-яких інших заяв, клопотань не надала. Отже, відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористалася.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, у зв'язку з чим, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 15 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4391619 про надання споживчого кредиту, згідно з яким Товариство зобов'язалося надати відповідачці грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язався повернути кредит,сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 2 500 гривень (а.с.18-23). Строк кредитування (строк, на який надається кредит) - 360 днів.
Відповідно до пункту 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день та застосовується у межах всього строку кредитування, вказаного в пункті 1.3 договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору Товариств надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
Зазначений договір, паспорт споживчого кредиту (а.с.15-16), підписані ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Позивачем також долучено Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (а.с.25-28).
Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» № 20241101-3408 від 01 листопада 2024 року на підставі договору на переказ коштів, 15 лютого 2024 року було успішно перераховано кошти у розмірі 2 500 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с.29).
На виконання ухвали про витребування доказів від 22 грудня 2025 року АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» надіслало лист № 46/12-11/1344/2026-БТ від 05 січня 2026 року, згідно з яким на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку зараховано кошти у сумі 2 500 гривень.
25 жовтня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача (а.с.41-45).
Згідно з актом-прийому-передачі реєстру боржників від 25 жовтня 2024 року (а.с.45 зворотний) від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 4391619 від 15 лютого 2024 року, боржником є ОСОБА_1
ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надіслало відповідачці ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права грошової вимоги за вказаним кредитним договором, в якому повідомило відповідачку про необхідність сплати заборгованості на користь нового кредитора ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (а.с.49).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором станом на 25 жовтня 2024 року становить 17 829,01 гривень, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 2 499,99 гривень, за відсотками у розмірі 14 079,02 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 1 250,00 гривень (а.с.33-35).
ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» відповідно до укладеного кредитного договору в межах строку договору були нараховані відсотки за 107 календарних днів (26 жовтня 2024 по 09 лютого 2025) у розмірі 6687,50 грн (а.с. 50-51).
Оскільки ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості.
Щодо укладення кредитного договору
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першю статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини частини статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У справі судом встановлено, що кредитний договір № 4391619 від 15 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на номер відповідачки. У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідачка через особистий кабінет на вебсайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону, який міститься в реквізитах договору одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Згідно з умовами кредитного договору № 4391619 від 15 лютого 2024, зокрема, пункту 2.1 договору кредит у сумі 2 500,00 гривень підлягає перерахунку на картковий рахунок № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено листом ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» № 20241101-3408 від 01 листопада 2024 року, згідно якого на підставі договору на переказ коштів, 15 лютого 2024 року було успішно перераховано кошти у розмірі 2 500,00 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с.29).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 15 лютого 2024 року №4391619.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
В обґрунтування наявності заборгованості позивачем надано суду розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість відповідачки за кредитним договором складає 17 829,01 гривень, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 2 499,99 гривень, за відсотками у розмірі 14 079,02 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 1 250,00 гривень.
Крім того, позивачем надано суду розрахунок заборгованості за 107 календарних днів, згідно з яким позивачем нараховані проценти за користування грошовими коштами у розмірі 6 687,50 гривень.
Відповідачка ОСОБА_1 правильність здійснення розрахунку невиконаного зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів не спростувала.
Процесуальний обов'язок, передбачений статями 12, 81 ЦПК України, відповідачкою не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачкою зобов'язання за кредитним договором або відсутність обов'язку його виконання.
Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачкою позивачу ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» отриманого кредиту за вказаним договором, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та відсотками у розмірі 23 266,51 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо відступлення права вимоги
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як вбачається з матеріалів справи, до позивача ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 4391619 від 15 лютого 2024 (первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») за відповідним договором факторингу.
Надання позивачем акту приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу в сукупності з копією такого договору факторингу є достатніми доказами набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 .
Вищезазначений договір факторингу ні в цілому, а ні в будь-якій із його частин, не оспорювався та не визнаний недійсним. Будь-яких доказів на спростування достатності обсягу набутих позивачем прав вимоги за кредитним договором до відповідачки суду не надано.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справах № 761/1543/20 (провадження № 61-10389св21) від 23 лютого 2022 року, № 639/86/17 (провадження № 61-5039св21) від 19 січня 2022 року, № 554/8549/15-ц (провадження № 61-18460св20) від 14 липня 2021 року.
Оскільки, позивач ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між первісним кредитодавцем та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договорами платежів у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 кредитні кошти отримала, що підтверджується листами АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» та ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА», якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала, тобто кредитні кошти не повернула.
Доказів на спростування отримання кредиту відповідачкою ОСОБА_1 суду не надано.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачкою суду не надано.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за кредитним договором, відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, допустив прострочення платежів та не подав суду жодних доказів, які б спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 266,51 гривень.
Суд не вбачає підстав для стягнення нарахованого ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» штрафу у розмірі 1 250,00 гривень, виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункту 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування штрафу за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки штрафу в сумі 1 250,00 гривень слід відмовити.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідачка, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернула, проценти у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 23 266,51 гривень, з яких заборгованість: за тілом 2 499,99 гривень, по процентам - 20 766,52 гривень, у решті позову слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, що складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень, позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а.с.65-66); заявку № 13061 на виконання доручення від 24 листопада 2025 року (а.с.67-68); акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 04 грудня 2025 року (а.с.69).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 23 266,51 гривень, що становить 94,90%, суд вважає за необхідне пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 298,89 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 490,14 гривень покласти на відповідачку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, суд
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822, заборгованість за договором № 4391619 про надання споживчого кредиту від 15 лютого 2024 року в розмірі 23 266 (двадцять три тисячі двісті шістдесят шість) гривень 51 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822,суму сплаченого судового збору в розмірі 2 298(дві тисячі двісті дев'яносто вісім) гривень 89 коп., та витрати на правничу допомогу в розмірі 9 490 (дев'ять тисяч чотириста дев'яносто) гривень 14 коп.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.
Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
позивач: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2 ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44559822
відповідачка:ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2
Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 04 травня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «______» ____________________20______ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/1162/25 Ананьївського районного суду Одеської області.