Номер провадження: 22-ц/813/3523/26
Справа № 947/2637/21
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Громік Р. Д.
22.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про визнання виконавчого листа таким, шо не підлягає виконанню.
22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Щенсну Ірину Олександрівну звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поданою по цивільній справі №947/2637/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Заява вмотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у цивільній справі №947/2637/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В решті вимог було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі вище вказаного рішення Київським районним судом м. Одеси було видано два виконавчих листи №947/2637/21 від 16.09.2021 про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 та неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Зазначені виконавчі листи були пред'явлені позивачем до примусового виконання до Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та відкрито ВП №79097875 та ВП №79098033, стягувач - ОСОБА_5 , боржник: ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів.
Також зазначає, що фактичні обставини справи змінилися, так як починаючи з червня 2021 року донька ОСОБА_3 , проживає разом з батьком. У зв'язку з чим у жовтні 2023 року ОСОБА_1 було подано позов про звільнення від сплати аліментів ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_6 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі №947/33115/23 звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000, 00 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з набранням законної сили постанови Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі № 947/33115/23, обов'язок ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 у нього відсутній.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року заяву представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №947/2637/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Визнано виконавчий лист №947/2637/21 Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22.01.2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , таким, що не підлягає виконанню частково з 11.03.2025 року. В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що з аналізу змісту резолютивної частини постанови Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі №947/33115/23 не вдається встановити точний момент, з якого ОСОБА_1 звільняється від обов'язку сплачувати аліменти: чи то з набрання законної сили або ж з моменту звернення до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №947/2637/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В решті вимог було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі вище вказаного рішення Київським районним судом м. Одеси було видано два виконавчих листи №947/2637/21 від 16.09.2021 про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 та неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Зазначені виконавчі листи були пред'явлені позивачем до примусового виконання до Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та відкрито ВП №79097875 та ВП №79098033, стягувач - ОСОБА_5 , боржник: ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів.
Представник заявника вказав на те, що фактичні обставини справи змінилися, так як починаючи з червня 2021 року донька ОСОБА_3 , проживає разом з батьком. У зв'язку з чим у жовтні 2023 року ОСОБА_1 було подано позов про звільнення від сплати аліментів ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_6 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі №947/33115/23 звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 року по справі №947/2637/21 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000, 00 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому, Одеським апеляційним судом у вказаній вище постанові було встановлено, що у справі №686/18140/21 14-річна дитина визначила місце свого проживання з обома батьками по черзі: у будні дні у квартирі батька, а у вихідні дні та у період канікул у квартирі матері, в той час, як у справі, яка переглядається апеляційним судом, в судовому засіданні в суді першої інстанції дитина чітко зазначила, що фактично переїхала до свого батька ще у 2021 році, а досягнувши у серпні 2023 року 14-річного віку, підтвердила свій намір проживати разом з батьком на постійній основі. При цьому ОСОБА_3 2009 року народження підтвердила також своє спілкування з матір'ю та участь матері в її житті. Проте зафіксованими в протоколі судового засідання 08.05.2024 року відповідями, Лейдерман Ніколь 2009 року донесла своє волевиявлення постійно проживати саме разом з батьком.
При таких обставинах сама по собі відсутність на час розгляду справи в суді першої інстанції реєстрації місця проживання 14-річної дитини разом батьком, не може спростовувати фактичного проживання дитини разом з батьком і не надає підстав для неприйняття такої обставини, як встановленої (за наявності належних доказів цього).
Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на що стадію судового провадження.
За положеннями статей 1 та 2 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено чіткий перелік підстав закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до п. 5 ч.2 вищевказаної статті, виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч.2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа де з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові від 20 лютого 2019 року справа № 2-4671/11 провадження № 61-45337св18 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Таким чином, у зв'язку з набранням законної сили постанови Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі № 947/33115/23, обов'язок ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 у нього відсутній з 11.03.2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків встановлених законом.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі №947/2637/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини підлягає частковому задоволенню та виконавчий лист №947/2637/21 Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2021 про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ), аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22.01.2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню частково, а саме з моменту прийняття постанови Одеським апеляційним судом, тобто з 11.03.2025 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, про часткове задоволення заяви боржника про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.
У провадженні судів перебувала цивільна справа №947/33115/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звільнення від сплати аліментів.
Рішенням Київського районного суду Одеської області від 08 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове. Позов задоволено. Звільнено позивача від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 на користь відповідачки на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 2009 року народження у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У жовтні 2025 року позивач подав до апеляційного суду заяву про роз'яснення резолютивної частини постанови Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, а саме: зазначити момент, з якого позивач вважається звільненим від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21, а саме з 17 жовтня 2023 року як з моменту звернення до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів чи з моменту набрання постановою законної сили.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в задоволенні вказаної заяви відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована таким:
- звертаючись до суду з позовом, у якому, зокрема, позивач просив звільнити його від сплати аліментів на користь відповідачки на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 2009 року народження, - у позовній заяві позивач не вказував дату, з якої слід його звільнити від стягнення аліментів та не просив суд у прохальній частині позову визначити дату звільнення від стягнення з нього на користь відповідача аліментів;
- судами справа була розглянута у межах заявлених позивачем позовних вимог відповідно до статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК);
- вказівкою дати звільнення від стягнення аліментів фактично ставиться питання як про зміну рішення, так і внесення в нього нових даних, причому з виходом за межі позовних вимог, адже визначити дату звільнення від стягнення аліментів позивач не просив;
- постанова Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року є повною, чіткою та зрозумілою, доступною для сприйняття та виконання, постановленою на підставі наявних у справі матеріалів та відповідно до заявлених вимог, містить вичерпні, чіткі та такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті заявлених вимог та не потребує роз'яснення.
28 січня 2026 року адвокат Щенсна І. О. від імені позивача подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у справі №947/33115/23.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яку підписала і подала адвокат Щенсна І.О., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у справі №947/33115/23.
В ухвалі касаційної інстанції вказано, зокрема, що моментом, з якого позивач вважається звільненим від сплати аліментів, є набрання постановою законної сили.
Таким чином, доводи апеляційної інстанції щодо невизначеності моменту звільнення від аліментів є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та подальшому оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда