Дата документу 01.05.2026 Справа № 333/5687/25
Єдиний унікальний № 333/5687/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/485/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
01 травня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кари Юлії Миколаївни, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначала, що 14.09.2020 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-RO-82-62123281.
20.11.2024 року між AT «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-73, у відповідності до умов якого AT "Райффайзен Банк" передає (відступає) ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" приймає належні AT "Райффайзен Банк" Права Вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) Боржників. Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 21.11.2024 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 68 351,01 грн., з яких: 53 005,59 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 345,42 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. - сума заборгованості за пенею.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» на загальну суму 68 351,01 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" суму заборгованості за кредитним договором № 014-RO-82-62123281 в розмірі 68 351,01 грн, а також судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за Кредитним договором № 014-RO-82-62123281 від 14.09.2020 в розмірі 63 633 гривні 81 копійка, яка складається з: 53 005,59 грн. - сума заборгованості по основному боргу; 10 628,22 грн. - сума заборгованості по відсоткам.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 819 гривень 02 копійки.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кари Ю.М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надані позивачем документи не можуть слугувати доказами відступлення прав вимоги за договором №114/2-73 від 20.11.2024 на користь позивача, оскільки в них відсутні погоджені істотні умови (в договорі відступлення ціна прав вимоги), а також первісним кредитором не погоджено відступлення права вимоги за договором 014-RO-82 62123281 від 14.09.2020. Матеріали справи не містять підписаного сторонами реєстру боржників, додатку № 1 до договору № №114/2-73 від 20.11.2024, що є його невід'ємною частиною, а також доказів на підтвердження сплати ціни придбання позивачем у АТ "Райффайзен Банк Аваль" прав грошової вимоги за договором відступлення прав вимоги №114/2-73 від 20.11.2024.
Також, як підстава заперечень відповідача було і посилання на розмір заборгованості. Згідно умов кредитного договору (п.п. 12.1.2 Договору) ОСОБА_1 отримала від банку кредит в розмірі 92 280 грн. 39 коп. (враховуючи обов'язкове страхування) строком на 48 місяців. Кінцева дата повернення кредиту - 14.09.2024 року. Загальна вартість кредиту (тіло + проценти) складає 208 202 грн. 75 коп. Дана обставина підтверджується наданим позивачем графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки. Також дана інформація міститься в паспорті споживчого кредиту.
За період часу з 14.10.2020 року по 03.05.2025 року ОСОБА_1 сплатила (повернула) по тілу кредиту 47 126 грн. 82 коп., по процентам 127 930 грн. 10 коп, загальна сума - 175 056 грн. 58 коп. Це узгоджується з фактичними обставинами та поданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 21.11.2024. Загальна сума кредиту до повернення складає 208 202,75 грн., відповідач повернула банку -175 056,58, отже загальний залишок заборгованості складає 33 146 грн. 17 коп. (208 202,75 - 175 056,58 = 33 146,17), а ні, як заявляє позивач, 68 351,01грн. Однак, суд не звернув увагу та на перевірив загальний розмір кредиту, який було зазначено позивачем в розрахунку, а саме не додав тіло кредиту 91 134,63 та нараховані новим кредитором відсотки 143 275,27, що дорівнює 234 409,52 грн. Отже, згідно поданого позивачем розрахунку загальна вартість кредиту без правових підстав збільшилась на 26 206,77 грн.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Від представника ТОВ «ФК «ЄАПБ» Білотіл А.Г. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Зауважує, що за Договором про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги щодо великої кількості кредитних договорів, інформація по яких не має відношення до розгляду даної цивільної справи у суді, тому до матеріалів справи позивачем долучено належним чином засвідчену копію витягу з Реєстру боржників до Договорів факторингу (перша сторінка, сторінка із інформацією по заборгованості відповідача та остання сторінка із підписами сторін, що закріплені відбитками печаток цих підприємств) із ретушованою конфіденційною інформацією інших боржників та інформацією, що становить комерційну таємницю сторін договору. Отже, позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права грошової вимоги від первісних кредиторів до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відносно відповідача. До відзиву додані копії повного Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024, платіжної інструкції № 543 від 20.11.2024р., що підтверджує оплату за відступлення прав вимоги згідно Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024.
Від ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кари Ю.М., надійшла відповідь на відзив, в якій представник заперечує проти долучення до матеріалів справи вищевказаних доказів та наголошує на відсутності поважних причин щодо неможливості їх надання під час розгляду справи судом першої інстанції; просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.09.2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 підписали Заяву-Договір про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014-RO-82-62123281.
Зазначений договір підписаний кваліфікованим електронним підписом уповноважених осіб АТ «Райффайзен Банк Аваль» та електронним підписом Зайдуліної Т.В.: 316399 + номер телефону. Відповідно до умов укладеного договору АТ «Райффайзен Банк Аваль» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 92 280,39 грн строком на 48 місяців з фіксованою процентною ставкою 47,90% річних.
14.09.2020 року, використовуючи електронний підпис 316399 + номер телефону, ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою» на укладення договору надання кредиту № 014-RO-82-62123281, підтвердивши таким чином, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації.
Також використовуючи електронний підпис 316399 + номер телефону, ОСОБА_1 підписала 14.09.2020 року Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, чим підтвердила ознайомлення з графіком платежів за кредитом.
20.11.2024 року між AT «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-73, у відповідності до умов якого, AT "Райффайзен Банк" передає (відступає) ТОВ "ФК "ЄАПБ" за плату, а ТОВ "ФК "ЄАПБ" приймає належні AT "Райффайзен Банк" Права Вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) Боржників.
Згідно п.п. 2.2. Договору відступлення права вимоги, відступлення Новому кредитору Прав Вимоги відбувається за умови виконання Новим кредитором п. 3.2. Договору, та з моменту підписання Сторонами Реєстру(ів) Боржників.
Внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості зa цим Договором, Новий кредитор заміняє Первісного кредитора у Кредитних договорах і Договорах забезпечення, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Первісного кредитора, включаючи право вимагати від Боржників та Поручителів належного виконання Всіх грошових та інших зобов'язань за Кредитними договорами та Договорами забезпечення (п.п. 2.3. Договору відступлення права вимоги).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 21.11.2024 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 68 351,01 грн., з яких: 53 005,59 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 345,42 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. - сума заборгованості за пенею.
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
В силу ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом чч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» закріплює, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З наведених обставин справи вбачається, що 14.09.2020 року між первісним кредитором і відповідачем був укладений кредитний договір в електронній формі. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, електронний підпис є засобом ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність договірних відносин між сторонами, оскільки відповідач уклала з АТ «Райффайзен Банк Аваль» договір в електронній формі із застосуванням електронного цифрового підпису, тому відповідно до положень ч. 2 ст. 639 ЦК України такий договір вважається укладеним в письмовій формі.
Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції правильно виснував, що розмір процентів за користування кредитом, який підлягає стягненню з відповідача в межах строку кредитування, складає 10 628,22 грн.
Так, у п.п. 1.2.2, 1.2.3 договору зазначено, що строк кредиту - 48 місяців, з 14.09.2020 (дата надання кредиту) по 14.09.2024 (дата повного погашення кредиту), розмір процентної ставки - 47,90 % річних.
Також, відповідно до графіку платежів строк надання кредиту - з 14.09.2020 по 14.09.2024 року, тобто 48 місяців.
Вимог щодо нарахування процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України у позові не заявлено.
З урахуванням встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 014-RO-82-62123281 від 14.09.2020 в розмірі 63 633,81 грн, яка складається з: 53 005,59 грн. - сума заборгованості по основному боргу; 10 628,22 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність переходу права вимоги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки факт переходу права вимоги підтверджується укладеним Договором відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024 та Витягом з Реєстру боржників від 20.11.2024 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024, у тому числі і право вимоги за вказаним вище кредитним договором до відповідача. Вказаний договір не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача також зазначає, що позивачем неправильно визначено розмір заборгованості.
Колегія суддів зауважує, що визначена судом до стягнення сума заборгованості відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, розмір процентів за користування кредитом, який підлягає стягненню з відповідача, обґрунтовано розраховано судом в межах строку кредитування. Стороною відповідача не було надано належних доказів та не наведено обґрунтованих доводів на спростування вказаної суми заборгованості. Твердження сторони відповідача про те, що загальний залишок заборгованості складає 33 146 грн. 17 коп. (208 202,75-175 056,58 = 33 146,17), суперечить умовам укладеного сторонами кредитного договору.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Щодо клопотання представника ТОВ «ФК «ЄАПБ» Білотіл А.Г. про долучення доказів, а саме, копій повного Договору відступлення права вимоги № 114/2-73 від 20.11.2024, платіжної інструкція № 543 від 20.11.2024р., то колегією суддів були оглянуті вказані Договір відступлення права вимоги та платіжна інструкція, та долучені до матеріалів справи.
Проте, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки, представником позивача порушено порядок подання доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено: «Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
За змістом частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не має права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 638/13998/14-ц, аналогічний правова позиція Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 458/867/15-ц).
Надавши до апеляційного суду вищевказані докази по справі, представник позивача не підтвердила за допомогою належних засобів доказування факт неможливості подання нею таких доказів до суду першої інстанції до закінчення розгляду справи, що в свою чергу унеможливлює їх прийняття судом апеляційної інстанції.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Кари Юлії Миколаївни, залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 01 травня 2026 року.
Головуючий: Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко