Справа № 303/7048/25
Іменем України
17 квітня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів - Джуги С.Д., Кожух О.А.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Заболотним А.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У вересні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 09.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №09.04.2025-100000286. Кредитний договір був підписаний електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на її номер телефону. За загальними умовами кредитного договору відповідач отримала кошти на умовах платності користування та зобов'язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Таким чином, відповідачу було надано кредит в розмірі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. В свою чергу, відповідач не виконала свої зобов'язання щодо повернення наданих їй кредитних коштів.
Із врахуванням наведеного ТзОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № 09.04.2025-100000286 від 09.04.2025 в розмірі 35 299,10 грн., що складається з наступного: 13 456,39 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 13 379,08 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 119,02 грн. - комісія; 7 344,61 грн. - неустойка. Також позивач просить суд вирішити питання розподілу судових витрат, а саме сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором №09.04.2025-100000286 від 09.04.2025 у розмірі 27 954,49 гривень, що складається з наступного: 13 456,39 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 13 373,08 гривень - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 119,61 гривень - комісія.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Споживчий Центр» 1 918,30 гривень судових витрат на оплату судового збору.
Стягнуто з ТОВ «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_3 1 248,60 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва В.В., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскаржуване рішення є таким, що ухвалене за неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
Вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були фактично перераховані саме відповідачці, а отже не довів виникнення у неї грошового зобов'язання у заявленому розмірі.
Лист від 04.09.2025 р. №117-0409, наданий позивачем на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з'ясувати кому були перераховані кошти неможливо.
Позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов'язання з погашення заборгованості.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
За подання апеляційної скарги сторона відповідача понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень, які просить стягнути з позивача на свою користь.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий Центр» не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні такої, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що наявна в матеріалах справи копія кредитного договору є належною копією оригіналу договору, який згідно положень Закону України «Про електронну комерцію» є оригіналом тільки в електронному вигляді примірник якої отримала відповідача після укладення відповідного договору.
Договір укладено згідно положень чинного законодавства, ідентифікацію відповідачки проведено за допомогою системи BankID. Споживачка підписала кредитний договір одноразовим цифровим ідентифікатором, який було надіслано їй на вказаний нею номер мобільного телефону.
Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Лист ТОВ «УПР» про перерахування коштів, який наявний в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. На спростування факту отримання кредитних коштів відповідачкою не надано жодних доказів.
Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Апеляційним судом встановлено, що 09.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферта) №09.04.2025-100000286.
Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора E866 про, що свідчить інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_2 . За умовами кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит в розмірі 15 000,00 грн. шляхом перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , строком на 140 днів з дати його надання зі сплатою 1 % за 1 (один) день користування кредитом, а позичальник зобов'язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15 % від суми кредиту та дорівнює 2 250,00 грн. Дата повернення (виплати) кредиту - 26.08.2025. Денна процентна ставка - 0,82%.
Згідно з відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №09.04.2025-100000286 від 09.04.2025 (кредитної лінії) загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії, платежі) становить 32 309,68 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 17 309,68 грн.
Перерахування кредитних коштів ОСОБА_2 підтверджується інформаційною довідкою iPay.ua Вих. № 117-0409 від 04.09.2025 згідно з якої успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 15 000,00 грн., номер картки № НОМЕР_2 .
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 13.05.2025, внаслідок чого остання змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.05.2025).
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і з позиції позивача становить 35 299,10 грн., що складається з наступного: 13 456,39 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 13 379,08 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 119,02 грн. - комісія; 7 344,61 грн. - неустойка.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були фактично перераховані саме відповідачці, а отже не довів виникнення у неї грошового зобов'язання у заявленому розмірі. Наданий лист від iPay.ua не може бути належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів в розмірі 15 000 гривень на рахунок відповідачки.
З такими доводами апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферта) №09.04.2025-100000286 (далі, - Договір).
Договір №09.04.2025-100000286 від 09.04.2025 укладено в електронному вигляді, шляхом акцептування відповідачкою розміщеного на веб-сайті позивача офіційної оферти (пропозиції на укладення кредитного договору).
Акцептування відбувається шляхом заповнення відповідачкою заявки на отримання кредитних коштів, в якій зазначається: ПІБ позичальника, суму кредиту, строк кредитування, дата повернення кредитних коштів, погоджується процентна ставка, графік платежів, тощо. Тобто, погоджуються всі істотні умови кредитування.
Згідно інформаційного повідомлення позичальника, який є додатком до кредитного договору, відповідачка зазначила два контактні номери телефонів, а саме: НОМЕР_4 та 0978376732. На номер телефону НОМЕР_5 було надіслано одноразовий цифровий ідентифікатор Е866, яким було здійснено підписання Договору та всіх додатків до нього, в тому числі й паспорту споживчого кредиту.
Слід констатувати, що укладення кредитного договору без заповнення всіх даних та підписання Договору та всіх додатків до нього за допомогою одноразового цифрового ідентифікатору Е866 не було б можливим без безпосереднього волевиявлення позичальниці та здійснення ряду дій на електронному пристрої відповідачки. Тому, підписання Договору відбулось без примусу, а з власної волі ОСОБА_1 та без вчинення шахрайських дій. Протилежне відповідачкою за матеріалами справи доведено не було.
Крім цього, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
Тому, враховуючи вищенаведене, а також закріплену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, слід вважати, що кредитний договір є дійсним та укладеним з моменту його підписання, тобто з 09.04.2025 та підлягає повному виконанню сторонами такого правочину.
Щодо належності та допустимості доказів, які додані до матеріалів справи слід зазначити, що згідно положень ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, всі наявні в матеріалах справи докази долучені до позовної заяви є копіями електронних оригіналів таких та є належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України.
У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 також зазначає, що позивачем не доведено факту перерахування на її рахунок кредитних коштів в розмірі 15 000 гривень, а також не доведено кредитної заборгованості, яку позивач просить стягнути з неї.
Такі доводи апеляційної скарги спростовуються наявними у справі матеріалами, зокрема згідно інформаційної довідки iPay.ua Вих. № 117-0409 від 04.09.2025 вбачається, що позивачем успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 15 000,00 грн., де номер картки № НОМЕР_2 .
ТОВ «Споживчий Центр» не є банківською установою, не відкриває карткових рахунків, а тільки здійснює перерахунок кредитних коштів на вже наявні рахунки, а тому не може отримати виписку з карткового рахунку відповідачки, оскільки така становить банківську таємницю.
Статтею 60 Законом України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Враховуючи положення статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» тільки відповідачка має доступ до виписки з картки № НОМЕР_2 . Однак, ОСОБА_1 не надано виписки з даного рахунку за період з 09.04.2025 по 10.04.2025 для спростування факту отримання нею кредитних коштів в розмірі 15 000 гривень.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
В даному випадку, факт отримання кредиту підтверджує фактом укладення кредитного договору, інформаційною довідкою iPay.ua, а також фактом користування кредитними коштами.
Крім цього, часткова сплата кредитної заборгованості, що відображено в наданій товариством виписці, яка відображає операції здійснені відповідачкою свідчить про отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , а також про погодження відповідачки з істотними умовами кредитування.
Щодо розрахунку заборгованості наданого позивачем, то такий, на переконання апеляційного суду, є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт наявної у відповідачки кредитної заборгованості.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Слід погодитись з позицією позивача щодо відсутності наданого відповідачкою контррозрахунку заборгованості, який міг би спростувати помилковість наданих позивачем розрахунків нарахованих відсотків.
Відповідачкою не надано суду беззаперечних доказів щодо відсутності у неї обов'язку перед ТОВ «Споживчий Центр» щодо повернення кредитних коштів.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, оскільки таке ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права та за врахування всіх істотних обставин справи.
Отже, апеляційний суд відповідно до положення статті 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 17 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: