Справа № 689/2221/25
2/689/178/26
28 квітня 2026 року селище Ярмолинці
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Кульбаби А.В.,
з участю: секретаря судового засідання - Лебеденко О.М.,
представника відповідача - адвоката Пазюка Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в селищі Ярмолинці в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок ДТП,
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичній особі внаслідок ДТП. У позові зазначила, що вироком Білогірського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2025 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. Внаслідок даної ДТП загинув ОСОБА_3 , її син. У даній справі ДТП, внаслідок якої позивачу спричинено моральну шкоду, сталося за участю забезпеченого транспортного засобу МАН, яким володіє відповідач, що був переданий роботодавцем своєму працівнику, водію ОСОБА_2 . На момент ДТП водій ОСОБА_2 офіційно працював в ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» на посаді водія-експедитора та 6 грудня 2024 року виконував свої трудові обов'язки. Представник позивача 16 грудня 2024 року звернувся із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування до ПАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», і потерпілій затверджено суму страхового відшкодування в розмірі 86 400 грн. моральної шкоди. Зазначає, що вона втратила сина, який завжди був опорою та підтримкою в житті; трагічна смерть сина стала величезним шоком та непоправною втратою для неї. Величину моральної шкоди позивач оцінює у 1 000 000 грн. Оскільки страховою компанією здійснено виплату у розмірі 86 400 грн. моральної шкоди, тому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 913 600 грн. Також зазначає, що 10 грудня 2024 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» укладено договір про надання професійної правничої допомоги. Розмір судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції, які позивач очікує понести, становить 10 000 грн.
На адресу суду 13 січня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві представник відповідача зазначив, що відповідач не погоджується із розміром заявлених вимог, вважає їх очевидно завищеними. Так, відповідача не було залучено до розгляду кримінального провадження № 669/217/25 в якості цивільного відповідача. Позивачем та її представником жодним чином не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди, тому відповідач вважає, що сума 913 600 грн. є абсолютно несправедливою та неспіврозмірною з урахуванням всіх обставин справи. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен приводити до безпідставного збагачення особи. По справі позивачем не було проведено окремої експертизи на визначення факту дійсного існування страждань, ступеню тяжкості відчутих страждань, не заявлено такого клопотання і під час розгляду справи в суді. В матеріалах справи відсутні будь-які докази тяжкості моральної шкоди та її розміру. Дійсне існування та ступінь тяжкості страждань визначає експерт-психолог. Позивачем не доведено перед судом заподіяння їй моральної шкоди саме у розмірі, заявленому в позові. Отже, вимоги позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 913 600 грн. є необґрунтованими та недоведеними. Заявлений розмір моральної шкоди є довільним, не підтверджений жодними належними і допустимими доказами, не ґрунтується на висновках спеціалістів. Позивачка не довела факту заподіяння моральної шкоди, її обсягу та причинно-наслідкового зв'язку між заявленими стражданнями та діями відповідача. Сам по собі факт ухвалення обвинувального вироку у кримінальному провадженні не є безумовною підставою для стягнення з юридичної особи моральної шкоди без доведення її реального існування та ступеня тяжкості. Відповідач вважає, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, а в разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для її відшкодування, розмір такої шкоди підлягає істотному зменшенню до співмірного та обґрунтованого рівня. Враховуючи обсяг та глибину фізичних та душевних страждань позивачки, відповідач вважає, що справедливим буде відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 250 000 грн. Крім цього, вказав, що відповідач вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. документально непідтвердженими, оскільки в матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, матеріали позову не дозволяють встановити порядок обчислення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, докази на підтвердження оплати гонорару також відсутні.
19 січня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2022 року по справі № 372/1652/18 розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте, розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Отже, з позиції Верховного Суду можна зробити висновок, що сама по собі смерть рідної, близької людини є душевним стражданням і втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, відновити попередній стан життя позивача неможливо. Висновок психолого-психіатричної експертизи не є єдиним беззаперечним доказом підтвердження моральних страждань позивача та надання такого доказу позивачем не є обов'язковим, проведення зазначеної експертизи дороговартісне, а тому не кожен позивач може собі дозволити проведення такої експертизи, що автоматично не свідчить про те, що позивач не зазнав моральної шкоди. Позивач втратила близьку людину, смерть якої відбулася у дуже трагічних обставинах, загиблому на момент ДТП було лише 20 років.
В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їхньої відсутності (а.с. 51).
Представник відповідача в судовому засіданні повідомив, що позов не визнає. Зазначив суду, що дійсно позивачу спричинена моральна шкода, але її розмір є занадто завищеним. Розмір моральної шкоди не доведений належними і допустимими доказами, судом відповідно експертиза не призначалася. Ствердив, що розмір моральної шкоди має бути не більше, ніж 250 000 грн. Також пояснив, що витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10 000 грн. є завищеними та неспіврозмірними із наданими адвокатом послугами, а їх розмір є недоведеним. Просив суд відмовити у задоволенні позову, відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу або зменшити їх розмір.
Третя особа в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов слід задоволити частково.
Судом встановлено, що вироком Білогірського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2025 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. Вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 6 грудня 2024 року близько 00 год.20 хв. у темну пору доби, грубо порушуючи вимоги п.2.9 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 ( далі по тексту - Правил), а саме: перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння здійснював керування вантажним автомобілем «MAN TGL 8/180» р.н. НОМЕР_1 (далі по тексту «MAN TGL 8/180»), рухаючись поза межами населеного пункту автодорогою Н-02 «Кременець- Біла Церква-Софіївка» в напрямку від м. Кременець Тернопільської області до м. Біла Церква Київської області. На 99 км +450 м. вказаної автодороги водій ОСОБА_2 , грубо порушуючи вимоги пунктів 1.2, 1.5, 2.3(б), 11.3 Правил був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а також загрозу життю і здоров'ю громадян. А саме, діючи з необережності та легковажно, водій ОСОБА_2 , продовжуючи рух за кермом автомобіля «MAN TGL 8/180» на прямій ділянці дороги , горизонтального профілю проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку у вигляді зустрічного транспортного засобу, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху , продовжуючи рух по якій, не надав перевагу в русі водію гужового воза, який рухався на зустріч та мав перевагу в русі. Внаслідок порушення вказаних пунктів Правил водій ОСОБА_2 на зустрічній для нього смузі руху допустив блокуюче лобове зіткнення між передньою лівою частиною керованого ним автомобіля «MAN TGL 8/180» р.н. НОМЕР_1 із гужовим возом в упряжі одного коня під керування ОСОБА_3 , що рухався в зустрічному напрямку в межах своєї смуги руху. Внаслідок вчинення водієм ОСОБА_2 даної дорожньо-транспортної пригоди : водій гужового возу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми із переломом кісток основи черепа, забоєм речовини головного мозку, крововиливами під м'яку мозкову оболонку, раною по нижньому краю лівої брови, раною в тім'яній ділянці голови справа, двома саднами в лобній ділянці голови, садном в ліві скроневій ділянці голови, ділянкою осаднення в лівій скронево-вилично-щічній ділянці, раною у виличній ділянці голови зліва, переломом кісток лівої орбіти, переломом верхньої щелепи зліва, переломами кісток носа, переломами кісток правої орбіти, синцем навколо лівого ока,відкритого перелому кісток правої гомілки, закритого перелому кісток правого передпліччя, перелому крила клубової кістки зліва, перелому крила клубової кістки справа, закритого перелому правої стегнової кістки, закритого перелому лівої малогомілкової кістки, забою обох легень, забою лівою нирки, рани на поверхні лівого коліна. Дані тілесні ушкодження в сукупності відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення та вданому випадку призвели до смерті, яка настала на місці події внаслідок поєднання травми голови, обох нижніх кінцівок, таза та правої верхньої кінцівки, що супроводжувались крововтратою та призвели до шоку, на фоні алкогольного сп'яніння тяжкого ступеня; пасажир гужового воза ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки, закритих переломів 5-8 ребер зліва, контузійних забоїв обох легень, закритого перелому обох гілок лівої лобкової кістки, перелому правої стегнової кістки. Дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості за кваліфікуючим критерієм тривалого розладу здоров'я ( загоювання переломів стегнових кісток, тазу та переломів ребер триває більше трьох тижнів). Таким чином, своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 1.2, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 11.3 Правил, зміст яких полягає в наступному: п. 1.2 В Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів; п.1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальні збитки; п.2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п.2.9 Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п.11.3 На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають превагу. Порушення водієм ОСОБА_2 вимог пункту 11.3 Правил знаходяться в прямому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричинення смерті потерпілому ОСОБА_3 та спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_4 . Своїми діями, що полягали у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4 , ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України. Ця обставина підтверджується копією вироку Білогірського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2025 року (а.с. 7-11).
Потерпілий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ця обставина підтверджується копією свідоцтва про смерть від 9 грудня 2024 року 9а.с. 12). Потерпілий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був сином позивачки, ОСОБА_1 . Зазначена обставина підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 (а.с. 13).
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «MAN TGL 8.180», р.н. НОМЕР_2 застрахована в ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (а.с. 15). 16 грудня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 подав до ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заяву про виплату страхового відшкодування - моральної шкоди в розмірі 96 000 грн. (а.с. 16). 22 січня 2025 року між ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , укладено договір про врегулювання страхового відшкодування за Договором ОСЦПВ № 223743873, згідно п. 2.3.1. якого протягом семи робочих днів з дня підписання цього Договору Страховик здійснює виплату страхового відшкодування у розмірі 86 400 грн. (а.с. 16-17).
Відповідно до договору оренди автомобіля від 1 березня 2024 року, що укладений між ФОП ОСОБА_6 (орендодавець) та ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (орендар) , згідно п. 1. якого Орендодавець здав, а Орендар прийняв в оренду автомобіль марки MAN, кузов № НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований у ТСЦ 8044 10.09.20921р., строком на 2 роки з 1 березня 2024 року до 1 березня 2026 року з правом використання його в межах міста Києва та України (а.с. 18). Наказом № 13-11 від 2 грудня 2024 року директора ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» вказаний транспортний засіб MAN, д.н.з. НОМЕР_2 , закріплено за водієм ОСОБА_2 (а.с. 19). Наказом директора ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» № 6К від 6 березня 2024 року ОСОБА_2 призначено на посаду водія-експедитора за основним місцем роботи з 7 березня 2024 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 20). Відповідно до табелю обліку робочого часу ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» за грудень 2024 року водій ОСОБА_2 6 грудня 29024 року, тобто станом на дату ДТП виконував свої трудові обов'язки (а.с. 21).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що роздає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно із ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що сформована у постанові № 426/16825/16-ц від 5 грудня 2018 року «Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм».
Таким чином, моральна шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія транспортного засобу ОСОБА_2 , який на правовій підставі керував вказаним транспортним засобом, який перебув у володінні роботодавця, повинна бути відшкодована ТОВ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК».
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».
Судом встановлено, що мати (позивачка) переживає постійні душевні страждання після смерті сина, втратила душевний спокій, вона весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв'язки, вона змушена докладати значних зусиль для організації свого життя. Позивач втратила близьку людину, смерть якої відбулася у дуже трагічних обставинах, загиблому сину на момент ДТП було лише 20 років. Смерть сина позивачки є незворотною і час не може повністю загоїти отримані душевні рани позивача, непоправна втрата і страждання зумовлені загибеллю сина, адже такі страждання є триваючими і не припинятимуться повністю впродовж всього життя.
Суд також вважає, що позивачка зазнала душевних страждань у зв'язку зі смертю сина і втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; позивач позбавлена можливості матеріальної та моральної підтримки сина у подальшому своєму житті та в старості; відновити попередній стан життя позивачки неможливо.
Таким чином, враховуючи характер правопорушення (вчинення необережного тяжкого злочину в стані алкогольного сп'яніння), глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої та позбавлення можливості її реалізації, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд приходить до переконання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди позивачу в розмірі 600 000 грн.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Так, оскільки страховою компанією ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснено виплату страхового відшкодування моральної шкоди позивачу в розмірі 86 400 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 513 600 грн. (600 000 грн. - 86 400 грн.).
Таким чином, необхідно стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (02125, м. Київ, вулиця Петра Запорожця, 26А, кв. 141; ЄДРПОУ: 45305910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок ДТП, в розмірі 513 600 грн. (п'ятсот тринадцять тисяч шістсот гривень).
Твердження представника відповідача у відзиві про те, що заявлений розмір моральної шкоди є довільним, не підтверджений жодними належними і допустимими доказами, не ґрунтується на висновках спеціалістів, експертів-психологів суд розцінює критично та відхиляє.
Зокрема, відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, що сформований у постанові від 9 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи(частина перша статті 76 ЦПК України). Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові докази (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України). Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). З огляду на вказані приписи навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості».
Водночас, відповідно до приписів ст. ст. 12, 13 ЦПК України представником відповідача як на підставу своїх заперечень не заявлялося клопотання про призначення у справі судово-психологічної експертизи щодо визначення розміру моральної шкоди в грошовому виразі.
Отже, висновок психолого-психіатричної експертизи не є єдиним беззаперечним доказом підтвердження моральних страждань позивача, а надання такого доказу позивачем не є обов'язковим.
Доводи представника відповідача про те, що позивачка не довела факту заподіяння моральної шкоди, її обсягу та причинно-наслідкового зв'язку між заявленими стражданнями та діями відповідача, і що сам по собі факт ухвалення обвинувального вироку у кримінальному провадженні не є безумовною підставою для стягнення з юридичної особи моральної шкоди без доведення її реального існування та ступеня тяжкості суд до уваги не бере.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року по справі № 607/11755/20 зроблено наступний правовий висновок: «За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), на яку посилався ОСОБА_4 у касаційній скарзі, зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі №759/11457/17 (провадження № 61-44003св18) вказано, що «згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Верховний Суд зазначає, що з урахуванням підстав позову розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Суди встановили, що смерть ОСОБА_5, який був сином позивача, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 від поєднаної травми грудей, живота та лівого передпліччя з ушкодженням очеревини, тонкого кишковика, лівої ліктьової артерії та шоком, що підтверджується судово-гістологічним дослідженням, а також медичною документацією. Вина ОСОБА_2 у нанесення вказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_5 встановлена вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014, яким їй призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі. Суди встановили, що в результаті злочинних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях та необхідності додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 150 000, 00 грн., суди виходили із засад розумності та справедливості. Доводи касаційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є надмірний, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про призначення судово-психологічної експертизи та відмовив у допиті свідка ОСОБА_4, яка безпосередньо володіла інформацією щодо предмета доказування не дають підстав для скасування судових рішень, з огляду на таке. Суди встановили обставини справи з урахуванням підстав позову, визначили розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, а також виходили із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, виклав мотиви на їх спростування. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на власний пенсійний вік, невеликий розмір її пенсії та стан здоров'я, її вини у завданні моральної шкоди позивачу не спростовують, і з огляду на характер завданої шкоди не дають підстав для зменшення розміру її відшкодування».
Отже, із вказаних позицій Верховного Суду можна зробити висновок, що сама по собі смерть рідної (близької) людини є душевним стражданням і ця втрата є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, оскільки відновити попередній стан життя позивача неможливо.
Позовна вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Проаналізувавши подані позивачами копії договору доручення № 27/02-1/20 про надання правничої допомоги, розрахунок наданих послуг, акт про оплату послуг від 30 лютого 2020 року та адвокатські запити, надані як доказ підготовки документів до подання позову у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачі довели понесення витрат на професійну правничу допомогу. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
А згідно із п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Судом встановлено, що представником позивача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу суду надано наступні докази: договір про надання професійної правничої допомоги від 10 грудня 2024 року (а.с. 23-24), детальний розрахунок робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 11 грудня 2025 року, з якого вбачається, що вартість наданих послуг становить 10 000 грн. (а.с. 26), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 27), ордер на надання правничої допомоги (а.с. 28).
В позовну заяву представник позивача зазначила, що позивач планує понести витрати на професійну правничу допомогу по даній справі, які будуть орієнтовно становити до 50 000 грн.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про необґрунтованість витрат на оплату правничої допомоги адвоката, приходить до переконання, що зазначені доводи представника позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу є слушними.
А згідно із п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Судом встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000 грн. є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (п.п. 1-3 ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Так, беручи до уваги, що адвокат підготувала та подала до суду позовну заяву з додатками (а.с. 1-31), заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника (а.с. 51), відповідь на відзив (а.с. 55-56), невеликий обсяг наданих адвокатом послуг та незначний проміжок часу, витрачений адвокатом, тому суд приходить до переконання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.
Зазначені витрати в розмірі 3 000 грн. відповідають критерію реальності адвокатських витрат, є дійсними та потрібними, а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини цієї справи.
Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов позивача задоволено на 56, 28 % (513 600 грн. * 100 % : 913 600 грн.) тому відповідно до припису п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (02125, м. Київ, вулиця Петра Запорожця, 26А, кв. 141; ЄДРПОУ: 45305910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 1 688 грн. 40 коп. (3 000 грн. * 56, 28 % : 100 %).
Суд відхиляє твердження представника відповідача у відзиві про те, що позивачем не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, адже в позовній заяві представник позивача зазначила, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 50 000 грн. та надала суду детальний розрахунок робіт (наданих послуг).
Доводи представника відповідача про те, що до матеріалів справи представником позивача не долучено докази підтвердження оплати гонорару адвоката суд розцінює критично.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, а позивач відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 77-83, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,
вирішив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (02125, м. Київ, вулиця Петра Запорожця, 26А, кв. 141; ЄДРПОУ: 45305910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок ДТП, в розмірі 513 600 грн. (п'ятсот тринадцять тисяч шістсот гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (02125, м. Київ, вулиця Петра Запорожця, 26А, кв. 141; ЄДРПОУ: 45305910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 1 688 грн. 40 коп.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТК ГРАНД ТРАНСЛОГІСТИК» (02125, м. Київ, вулиця Петра Запорожця, 26А, кв. 141; ЄДРПОУ: 45305910) на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлений 4 травня 2026 року.
Суддя А.В. Кульбаба