Єдиний унікальний номер 305/1077/26
Номер провадження 2-а/305/8/26
04.05.2026 року м. Рахів
Рахівський районний суд Закарпатської області у складі судді Попової О.М. при секретарі судового засідання Верещак С.Л., за участі представника позивача - адвоката Мігалі І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов представника позивача - адвоката Мігалі Іляни Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Представник позивача - адвокат Мігалі І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Рахівського районного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просить: скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6754252 від 02.03.2026 року за ч. 5 ст. 121 КУпАП та закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 2 березня 2026 року о 18:32год. капралом поліції Тячівського РВП ГУНП в Закарпатський області Феєр Серафимом Івановичем було винесено постанову серії ЕНА № 6754252 про притягнення ОСОБА_1 (далі - позивач) до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень. Відповідно до змісту постанови, 2 березня 2026 року о 18:28год. в смт. Солотвино по вул. Київська позивач керував транспортним засобом та не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. Крім того, 02.03.2026 вказаним працівником на ОСОБА_1 також складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Позивач з даною постановою не згідний, оскільки винесена без достатніх правових підстав та з грубим порушенням вимог КУпАП, без належних доказів факту правопорушення, жодних правил дорожнього руху він не порушував, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП . Постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6754252 позивач не підписував, як і протокол серії ЕПР1 № 604613, оскільки останні складалися у відсутності позивача.
Так, ОСОБА_1 02.03.2026 після 18:00год. повертаючись із роботи був зупинений працівниками поліції по вулиці Тудора Владимиреску в с. Біла Церква, навпроти заправки Ліщина (не по вулиці Київська в смт. Солотвино). Вказана зупинка на думку ОСОБА_1 зумовлена тим, що разом із водієм в автомобілі перебував його працівник - ОСОБА_2 . Саме для перевірки військово-облікових документів та встановлення осіб й зупинили транспортний засіб ОСОБА_1 . Однак, працівники поліції побачивши, що вказані особи не перебувають у розшуку безпідставно пропонували пройти огляд на стан сп'яніння водію та в подальшому намагалися притягнути останнього до відповідальності. Працівник поліції безпідставно притягнув водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Факти, які спростовують факт вчинення водієм адміністративного правопорушення наступні: у постанові серії ЕНА № 6754252 зазначено, що час вчинення адміністративного правопорушення 18:28год, натомість у протоколі серії ЕПР1 № 604613 зазначено, що водій керував автомобілем в 18:17год.; до постанови в п. 7 не додано жодних документів (доказів) вчинення водієм адміністративного правопорушення; у п.п. 8, 9 постанові у підписі особи зазначено слово - відмовився, що також не підтверджується жодними доказами (відеозаписом або свідками); також відсутні відомості про надсилання вказаної постанови позивачу поштою.
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року, поновлено позивачу ОСОБА_3 строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6754252 від 02.03.2026. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.
До початку розгляду справи представником відповідача подано до суду заяву про залишення позову без розгляду, в якому останнім було зазначено, що позовну заяву подано до суду 10.04.2026 р. (згідно позовної заяви). Постанова серія ЕНА № 6754252 від 02.03.2026 року, яка є предметом розгляду у даній справі. Тобто позов був поданий з порушенням строків. А відтак звернення до суду 10.04.2026 року після спливу більш ніж 39 днів є суттєвим порушення норм процесуального права та відповідно своєчасне звернення до суду з даним позовом залежало виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто дана обставина має суб'єктивний характер, що свідчить про неповажність причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Також під час складання постанови позивач був присутній. У нього перевірялись документи а саме посвідчення водія НОМЕР_1 . А відтак вважаю, що позивач знав про притягнення його до адміністративної відповідальності, тобто в момент складання вище зазначеної постанови, а саме 02.03.2026 року. Звернення позивача до суду 10.04.2026 року є порушення норм процесуального права та відповідно своєчасне звернення до суду з даним позовом залежало виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто дана обставина має суб'єктивний характер, що свідчить про неповажність причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. З матеріалів справи таких підстав не вбачається та доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачем надано не було.
В судовому засіданні представник позивача, заперечила проти задоволення заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду, посилаючись на обставини зазначені в заяві про поновлення строку на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова винесена 02.03.2026 року, позивач не отримував копію оскаржуваної постанови, про вказану постанову позивачу стало відомо під час ознайомлення представника позивача з матеріалами справи № 307/987/26 у Тячівському районному суді (07.04.2026) про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП..
Позивач звернувся до суду з позовом про оскарження постанови серії ЕНА № 6754252 від 03.03.2026 року, через систему «Електронний суд» 10 квітня 2026 року, та така зареєстрована в суді 13.04.2026 року, що підтверджується штемпелем Рахівського районного суду.
Оцінюючи викладені позивачем доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Положеннями статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку на звернення до суду.
Для цього учасник справи із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом в його ухвалі від 02 березня 2020 року у справі №420/4352/19 (адміністративне провадження № К/9901/3023/20).
Верховний Суд у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/14417/18 (касаційне провадження № К/9901/7611/19) зазначив, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, положення «повинна» (яке міститься у статті 122 КАС України) слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Схожий висновок викладено Верховним Судом у його постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 140/2513/19 (адміністративне провадження № К/9901/4012/20).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду суд керується практикою Європейського суду з прав людини, яка, в силу приписів частин першої, другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судом як джерело права.
Так, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Зокрема, у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Зазначені висновки Європейського суду з прав людини використовуються і Верховним Судом, що, як приклад, відображено у його постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/14417/18 (касаційне провадження № К/9901/7611/19).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви або клопотань, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації процесуальних прав у строк встановлений процесуальним законом та судом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд про що останнім зазначається, зокрема, в ухвалі від 20 жовтня 2020 року по справі № 640/18388/18.
Разом з тим, наведені позивачем доводи щодо причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом не спростовуються, заявою представника відповідача, оскільки до такої не долучено доказів надсилання оскаржуваної постанови позивачу, а також відповідно до копії оскаржуваної постанови відповідач не отримував таку одразу після її винесення.
Відповідно до частини третьої статті 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Тобто, кожна особа розпоряджається своїми правами на власний розсуд, незалежно від рішень чи дій інших осіб.
За таких обставин суд вважає, що заява представника відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Щодо заяви представника відповідача про порушення позивачем територіальної підсудності розгляду справ, суд зазначає наступне.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України (підсудність справ за вибором позивача), адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» територія Солотвинської селищної ради, в склад якої входить с. Середнє Водяне віднесено до Тячівського району Закарпатської області. Однак, с. Середнє Водяне, до прийняття постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», належало до Рахівського району Закарпатської області, який віднесено до юрисдикції Рахівського районного суду Закарпатської області. Відповідно до п.3-1 Розділу XII «Прикінцеві перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів: 1) відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
З огляду на вищевикладене, справа підсудна Рахівському районному суду Закарпатської області, хоча місце проживання позивача зареєстроване на території Тячівського району Закарпатської області.
Керуючись пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 122, 123, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви, представника відповідача, про залишення позову без розгляду, - відмовити.
Судове засідання з розгляду даної справи відкласти, на 19 травня 2026 року о 11 годин 30 хвилин.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядок, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Попова