04.05.2026 Справа № 756/11619/24
Унікальний № 756/11619/24
Провадження № 2/756/526/26
04 травня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Майбоженко А.М.,
секретаря Приходько К.А.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи заявлені вимоги наступним.
Позивачка є наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру на житлове приміщення №911 виданого їй 09.03.1994 року виконавчим комітетом Київської міської ради. В цій квартирі вона зареєстрована та проживає.
Відповідачка також зареєстрована в цій квартирі, однак не проживає декілька років, в утриманні житла участі не бере, проте зареєстроване місце проживання відповідачки за вищевказаною адресою позбавляє позивачку права приватизувати цю квартиру.
З цих підстав, просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , а також виселити її та зняти з реєстрації у цій квартирі.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10.02.2025 позовні вимоги задоволені частково, визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщення, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 24.04.2025 заочне рішення суду скасовано за заявою відповідача.
Представником відповідачки подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що спірна квартира є єдиним зареєстрованим місцем проживання відповідачки, іншого нерухомого майна у власності відповідачка не має. Причинами не проживання відповідачки у цій квартирі є неприязні стосунки між сторонами.
У судовому засіданні позивачка і її представник заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Позивачка пояснювала суду, що з відповідачкою не знайома, як було зареєстроване місце її проживання у спірній квартирі - не знає. Думає, що це зробила померла донька. Згодом визнала, що з відповідачкою знайома, але хоче, щоб вона знялась з реєстраційного обліку, бо бажає приватизувати квартиру, яку колись отримала на підставі ордеру.
Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечували. Відповідачка зазначила, що була зареєстрована у спірній квартирі за згодою позивачки та її доньки. Вони обидві зловживали алкогольними напоями, здебільшого остання. У квартирі збирались сумнівні компанії і був «притон». Після смерті доньки позивачки та внаслідок удару БПЛА квартира стала непридатна для проживання. Нещодавно до неї звернувся чоловік з проханням знятись з реєстрації у цій квартирі, оскільки ОСОБА_1 бажає її приватизувати. Сказав, що після приватизації ОСОБА_1 буде придбано будинок у селі, на що вона згодна. Відповідачка від цієї пропозиції відмовилась. Зазначила, що проживає за межами м.Києва і періодично ОСОБА_1 приїжджає до неї пожити.
У судове засідання 23.04.2026 відповідачка та її представник не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі. Суд ухвалив розглядати справу за відсутності цих учасників.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що позивачка є наймачем квартири АДРЕСА_1 ( а.с.14).
Крім позивачки в цій квартирі має зареєстроване місце проживання відповідачка ОСОБА_3 з 11.12.2015 року.
Згідно акту про не проживання особи за місцем реєстрації складеного мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_2 відповідачка не проживає за вищевказаною адресою (а.с. 10).
У судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_4 , яка зазначила, що знайома з позивачкою і відповідачкою. З останньою вони працювали разом. Їй відомо, що вона ( ОСОБА_5 ) проживала у спірній квартирі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти росії», заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19) вказав на те, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як зазначалось вище, судом встановлено, що сторони у справі зареєстровані у спірному житловому приміщенні. Доказів того, що відповідачка не проживає в спірній квартирі без поважних причин, втратила інтерес до житла позивачка, не надала. Даних про наявність у відповідача іншого житла матеріали справи не містять, позивачка протилежного не спростувала, таких доказів не надала. За таких умов визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою призведе до того, що вона фактично буде позбавлений житла, а виселення покладе на неї надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін.
Верховний Суд неодноразово у своїх судових рішеннях звертав увагу на те, що саме позивач в силу принципу змагальності процесу та вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен довести свої позовні вимоги, не перекладаючи цей тягар доведення позову на те, аби відповідач спростовував позов (наприклад постанова Верховного Суду у справі №
Позивачка свій позов не довела. Так, пред'являючи позов і надалі беручи участь у судовому процесі позивачка обмежилася виключно актом сусідів про те, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі, який навіть не містить даних про тривалість її відсутності. Ці докази взагалі не свідчать про поважність причин непроживання у квартирі. Позивачка не довела, що відповідач має інше постійне місце проживання і саме вона мала б це довести.
Під час судового розгляду позивачка спочатку заперечувала факт знайомства з відповідачкою, а згодом його визнала, але зазначила про те, що хоче щоб вона знялась з реєстраційного обліку. Також вона посилалась на те, що згоди на її реєстрацію у спірній квартирі як її наймач не давала, що категорично заперечувалось відповідачкою. Доказів на підтвердження цього позивачкою не представлено. Питання про правомірність реєстрації місяця проживання відповідачки у спірній квартирі перед судом не поставлено.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених у справі позовних вимог.
Керуючись ст. ст.5, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.М.Майбоженко