01 травня 2026 року справа № 580/10923/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) подали позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просять:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_3 незаконними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити дії щодо встановлення статусу та видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.93 № 379.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що смерть старшого солдата ОСОБА_3 настала від атеросклеротичної хвороби серця та гострої серцевої недостатності, що підтверджено висновком судово-медичного експерта, а не внаслідок вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, а тому наявні підстави для встановлення статусу та видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) або пропав безвісти під час проходження служби.
Ухвалою від 02 жовтня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.10.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що відповідно до встановлених обставин події в акті службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2024 року № 2670 старший солдат ОСОБА_3 від 31.07.2024 самовільно залишив місце служби в районні тимчасового зосередження роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 за місцем його тимчасової дислокації, після чого ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, не повернувшись до військової частини. З посиланням на приписи Порядку надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740 зазначив, що місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики приймає рішення про надання чи не надання заявникам статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, а теріторіальний центр комплектування та соціальної підтримки приймає рішення про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (померли) чи пропав безвісти під час проходження військової служби. Зазначив, що листи інформаційного характеру від 28.05.2025 № 1021/8/3/5720 не є формою рішення, що прийняті на виконання владних управлінських функцій або у порядку надання адміністративних послуг, тому у зв'язку із неналежним способом захисту обраного позивачами у частині позовних вимог визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_3 , загиблого військовослужбовця на думку відповідача належить відмовити.
11.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачі вказали на його необґрунтованість, зазначивши, що у відзиві на позовну заяву відповідач цитує норми чинного законодавства України в частині соціальних пільг та гарантій ветеранів війни та членів їх сімей та наголошує на відсутності у нього повноважень в частині, що стосується прийняття рішення про надання (відмову у наданні) статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України. Однак, позивачі наголошують на тому, що предметом спору, який розглядається в рамках цього провадження, є неправомірні дії відповідача в частині, що стосуються безпідставної відмови у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Акцентували увагу на тому, що соціальні пільги та гарантії, в тому числі отримання статусу та посвідчення членів сім'ї військовослужбовців військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби та члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України не є тотожними, мають різну правову приводу, підстави та порядок набуття, а також відрізняються за правовим змістом. Звернули увагу, що для отримання статусу члена сім'ї загиблих військовослужбовців відсутня необхідність підтвердження участі померлого військовослужбовця в бойових діях, а основоположним є факт смерті (загибелі) під час проходження військової служби.
Крім того вказали, що під час подання відзиву на позовну заяву відповідач порушив встановлений судом процесуальний строк для його подання.
13.11.2025 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якій представник відповідача, крім доводів аналогічних відзиву на позову, вказав, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має вищу юридичну силу, в силу того що він є законом, ніж постанова КМУ № 379, яка є підзаконним нормативно правовим актом.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2 , виданим Селищенською Сільською Радою Корсунь-Шевченківського району Черкаської області від 20 вересня 1997 року. ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 25.02.2022, ОСОБА_3 з 25.05.2022 зарахований до особового складу у Військову частину НОМЕР_1 .
Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України В/Ч НОМЕР_1 від 15.08.2024 № 6620, ОСОБА_3 в період з 08.08.2022 до 16.09.2022, з 17.09.2022 до 29.11.2022, з 09.12.2022 до 09.12.2022, з 30.01.2023 до 14.01.2024, з 30.01.2024 до 12.02.2024, з 23.03.2024 до 30.03.2024, з 30.04.2024 до 06.05.2024, з 09.06.2024 до 30.07.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в село Дубово-Василівка Донецької області, село Червоне Харківської області смт. Курдюмівка Донецької області.
04.08.2024 ОСОБА_3 виявлений мертвим у с. Сергіївка Краматорського району Донецької області. Відповідно до висновку експерта від 05.08.2024 № 508 причиною його смерті стало захворювання - ішемічна хвороба серця у формі атеросклеротинного коронаросклерозу ускладнене гострою серцево-судинною недостатністю.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2024 № 257 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 внаслідок захворювання у населеному пункті село Сергіївка Краматорського району Донецької області, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05 серпня 2024 року у зв'язку зі смертю.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 серпня 2024 року № 2679 Військова частина НОМЕР_1 здійснила службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби старшим солдатом ОСОБА_3 , про що склала Акт службового розслідування від 12.08.2024 (далі - Акт).
У Акті вказано, зокрема, таке: « 31 липня 2024 року, під час перевірки особового складу в районі тимчасового зосередження роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 , що розташований в населеному пункті АДРЕСА_1 , майстер-сержантом ОСОБА_4 , головним сержантом роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , було виявлено, що старший солдат ОСОБА_3 відсутній на службі. Пошукові заходи організовані силами підрозділу, для встановлення місця перебування військовослужбовця не дали позитивного результату. 04 серпня 2024 року капітаном ОСОБА_5 , командиром роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , було подано доповідь, про виявлення тіла старшого солдата ОСОБА_3 без ознак життя, в будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
…З пояснення, відібраного у капітана ОСОБА_5 , командира роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 , стало відомо, що 31 липня 2024 року, близько 19:00, під час перевірки наявності особового складу роти вовно. підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в місці його тимчасової дислокації в населеному пункті АДРЕСА_1 , майстер-сержантом ОСОБА_4 , головним сержантом роти вогневої підтримки виявлено, що старший солдат ОСОБА_3 відсутній на службі.
Були здійснені телефонні дзвінки старшому солдату ОСОБА_3 , на які він не відповідав. Вжитими заходами встановити місце перебування військовослужбовця не вдалося.
04 серпня 2024 року військовослужбовцями військової частини НОМЕР_5 було виявлено тіло старшого солдата ОСОБА_3 без ознак життя, в будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Випадків застосування до старшого солдата ОСОБА_3 фізичного чи психологічного насильства, а також інших протиправних дій з боку командування мотопіхотного батальйону чи інших військовослужбовців не було. Скарг з цього приводу вказаний військовослужбовець не висловлював.
За час проходження служби старший солдат ОСОБА_3 намірів ухилитися від військової служби взагалі, не висловлював…
…Згідно медичної характеристики, старший солдат ОСОБА_3 під медичним наглядом лікаря військової частини НОМЕР_1 перебуває з 2022 року.
З 13 лютого 2024 до 21 лютого 2024 року перебував на лікуванні у КНП «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради з діагнозом: застаріле пошкодження ПХЗ та латерального меніску лівого колінного суглобу, больовий синдром, лівобічний гонартроз. З 22 лютого 2024 року до 23 березня 2024 року та з 01 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року перебував на лікування в КНП «Корсунь-Шевченківська багатопрофільна лікарня» з діагнозом: контрактура суглоба, інші уточнені травми гомілки, стан одужання після хірургічного втручання, реабілітаційні процедури. 3 03 травня 2024 року по 06 червня 2024 року перебував на лікуванні у Військовій частині НОМЕР_6 в АДРЕСА_3 з діагнозом: контрактура суглоба, травма гомілки, стан видужування після хірургічного втручання. На обліку у психоневрологічному, наркологічному, туберкульозному, шкірно-венерологічному диспансерах не перебував.».
За висновками службового розслідування ОСОБА_3 , 31 липня 2024 року, самовільно залишив місце служби в районі тимчасового зосередження роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 за місцем його тимчасової дислокації, а саме - АДРЕСА_1 .
За результатами службового розслідування командир військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ від 12.08.2024 № 2670.
Згідно Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 04 грудня 2024 року № 8620, захворювання старшого солдата ОСОБА_3 , 1974 року народження - «Атеросклеротична хвороба серця. Гостра серцево-судинна недостатність», яке стало причиною смерті останнього 04 серпня 2024 року, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть Слов'янського відділення КЗОЗ Донецьке ОБ СМЕ від 05 серпня 2024 року № 508, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , яке видано Виконавчим комітетом Стеблівської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов'язані з проходженням військової служби.
Позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо встановлення статусу та видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який помер під час проходження служби.
Листом від 28.05.2025 № 1021/8/3/5720 відповідач повідомив, що згідно статті 3 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти д час проходження військової служби, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379, підставою для видачі посвідчення є документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми. (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 172-11 Кодексу України про правопорушення, самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем є адміністративним правопорушенням. Враховуючи вищезазначене, видати посвідчення члена сім військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби немає підстав.
Дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця позивачі вважають протиправними, а тому звернулись в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Тобто, на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Частиною другою статті 3 Закону № 2011-XII встановлено, що його дія не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом (частина шоста статті 18 Закону № 2011-XII).
Частиною тринадцятою статті 14 Закону № 2011-XII передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України 28.05.1993 прийняв постанову № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», якою затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - Порядок № 379).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 379 посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом № 2011-XII.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 379 підставою для видачі посвідчення є: витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу; свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім; документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби (пункт 4 Порядку № 379).
За змістом пунктів 5-6 Порядку № 379 для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі), зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
У заяві зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти.
Разом із заявою подаються: копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються); документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб); фотокартка члена сім'ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65-70 відсотків фото; висновок медико-соціальної експертної комісії щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства; рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу).
Згідно із пунктом 7 Порядку № 379 для проведення перевірки інформації про військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, членів його сім'ї Міноборони, МВС, СБУ, Управління державної охорони, Служба зовнішньої розвідки, Адміністрація Держспецзв'язку мають право отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом надання безпосереднього доступу, електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 379 посвідчення видається протягом 30 календарних днів з дня надходження відповідної заяви з усіма необхідними документами.
За приписами пункту 11 Порядку № 379 посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
Аналіз викладених вище норм вказує на те, що, в разі смерті військовослужбовця (за виключенням смерті внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення) під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.
Під час перевірки правомірності відмови відповідача, суд зазначає таке.
Суд встановив, що згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України В/Ч НОМЕР_1 від 15.08.2024 № 6620, ОСОБА_3 брав (брала) участь у відповідних заходах у с. Дубово-Василівка, Донецької області, зокрема, у період до 30.07.2024, тобто безпосередньо перед датою (31.07.2024) встановлення його відсутності у районі тимчасового зосередження особового складу В/Ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Таким чином позивач, безпосередньо перед датою встановлення його відсутності здійснював заходи, необхідні для забезпечення оборони України у населеному пункті Донецької області, що не є місцем тимчасового зосередження особового складу В/Ч НОМЕР_1 та знаходиться у певній територіальній віддаленості один від одного.
Суд зазначає, що Акт службового розслідування не містить встановлення обставин повернення ОСОБА_3 30.07.2024 до місця тимчасового зосередження особового складу В/Ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) у зв'язку із чим висновки В/Ч НОМЕР_1 у службовому розслідуванні про те, що відсутність 31.07.2024 ОСОБА_3 зумовлена самовільним залишенням ним частини суд вважає передчасними та не підтвердженими належними доказами. Суд врахував, що в умовах воєнних дій у районі безпосереднього їх ведення, обставини відсутності військовослужбовця можуть бути викликані різними чинниками, зокрема, бойовою обстановкою, у зв'язку із чим обставини відсутності військовослужбовця потребують детального та встановлення дослідження, чого, як встановив вище суд, у спірних правовідносинах, не здійснено.
Суд також врахував, що згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 04 грудня 2024 року № 8620, захворювання старшого солдата ОСОБА_3 , 1974 року народження - «Атеросклеротична хвороба серця. Гостра серцево-судинна недостатність», яке стало причиною смерті останнього 04 серпня 2024 року, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть Слов'янського відділення КЗОЗ Донецьке ОБ СМЕ від 05 серпня 2024 року № 508, пов'язане з проходженням військової служби.
З урахуванням зазначеного суд доходить висновку, що смерть ОСОБА_3 є такою, що настала під час проходження військової служби військовослужбовця та внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. При цьому, беззаперечних обставин, що вказували б на те, що смерть ОСОБА_3 зумовлена вчиненням ним адміністративного правопорушення матеріали справи не містять.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 має право на отримання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
З урахуванням зазначеного суд констатує протиправність відмови відповідача у видачі позивачці посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, для належного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
Суд відхиляє покликання представника відповідача про те, що місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики приймає рішення про надання чи не надання заявникам статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, оскільки у спірних правовідносинах предметом спору є видача посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (померли) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, що відноситься до повноважень відповідача.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До адміністративного позову позивачі додали два документи про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн кожний. Разом з тим, оскільки адміністративний позов містить одну вимогу позивачки немайнового характеру, тому за подання позовної заяви позивачка мала сплатити судовий збір в розмірі 1211,20 грн і саме щодо цього розміру судового збору слід вирішити питання про розподіл судових витрат. Інша частина судового збору в розмірі 1211,20 грн може бути повернута, як надміру сплачена.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" від 28.05.1993 № 379.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ),
2) позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 );
3) відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 01.05.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК