про повернення позовної заяви
30 квітня 2026 рокусправа № 380/7199/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Желік О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області в м. Львів щодо відмови у складанні та направленні до Головного управління державної казначейської служби України у м. Львові подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 45980,00 грн;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду Україні в м. Львові сформувати та подати до Головного управління державної казначейської служби України у м. Львові подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 45980,00 грн.
Ухвалою від 20.04.2026 позовну заяву залишено без руху для надання позивачем заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
На виконання вимог ухвали від 20.04.2026 позивач надіслав на адресу суду заяву про усунення недоліків в якій просить поновити строк звернення до Львівського окружного адміністративного суду. В обґрунтування такого вказав, що використання висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 19 серпня 2021 року у справі № 360/2687/20 є не доцільною. Отже, з вказаною вимогою позивач не міг звернутися до отримання 15.01.2026 листа-відмови відповідача, а тому відлік шестимісячного строку звернення до суду почався 15.01.2026.
Щодо поданої заяви суддя зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Предметом цього спору є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Головного управління державної казначейської служби України у м. Львові подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 45980,00 грн.
Як вже встановлено, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, через ніби помилковість сплати якого виник цей спір, сплачений позивачем 05.12.2024 під час операції з купівлі-продажу нерухомого майна.
З адміністративним позовом позивач звернувся 15.04.2026, тобто більш ніж через рік, як повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Відлік строків для звернення до суду розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Саме по собі звернення позивача із заявою до суб'єкта владних повноважень не робить вказані правовідносини триваючими, і не поновлює пропущеного строку на звернення до суду.
Початок перебігу строку на звернення до суду розпочався для позивача саме з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про своє порушене право, й таким днем є дата сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а саме, 05.12.2024.
Більше того, варто зазначити, що до пенсійного фонду позивач звернувся із заявою про повернення помилкової оплати лише 18.12.2025, тобто теж поза межами шестимісячного строку.
Звернення позивача у грудні 2025 року до пенсійного органу із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна та отримання відмови на таку заяву не змінює момент, з якого позивачка мала довідатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, відтак не є поважною причиною пропуску звернення до суду із цим позовом.
При цьому, отримання позивачем відповіді Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про можливе порушення його прав.
Не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із цим позовом факт усвідомлення позивачем вчинення відповідачем можливого порушення.
Норма пункту 9 статті 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», на порушення якої вказує у позові позивача, не змінювалася з 31.03.2005 та, відповідно, була чинною станом на 01.11.2024 (дату сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири).
У постанові від 19.08.2021 по справі № 360/2687/20 Верховний Суд чітко зазначає, що "У справах щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі житла вперше початок перебігу строку на звернення до суду розпочався для позивача саме з часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про своє порушене право, й таким днем є дата сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, платником якого, на переконання позивача, вона не є, й, відповідно, який був сплачений нею помилково….
Своєю чергою, відлік строків для звернення до суду (в тому числі, у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду відповідної заяви з метою спонукання до вчинення певних дій) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Саме по собі звернення позивача із заявою до суб'єкта владних повноважень не робить вказані правовідносини триваючими, і не поновлює пропущеного строку на звернення до суду".
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд не відступав від вищезазначеного висновку, тому підстави для його неврахування судом відсутні.
Тому суд критично оцінює доводи позивача про те, що використання висновку Верховного Суду викладеного у Постанові від 19 серпня 2021 р. у справі N 360/2687/20 є не доцільним.
Позивачем не надано суду доказів триваючої неможливості звернення до суду з позовом в межах шестимісячного строку звернення до суду. Так, з дати сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (05.12.2024) до дати звернення до суду із цим позовом (15.04.2026) минуло понад рік.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернувся з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів та не надав доказів наявності непереборних обставин, які перешкодили йому своєчасно звернутись до суду із заявленими позовними вимогами.
Наведені позивачкою доводи не свідчать про пропущення нею строку звернення до суду з поважних причин та не можуть бути підставами для висновку про його поновлення при зверненні до суду із цим позовом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії ЄСПЛ зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Оскільки, позивачем не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, то ним не усунуто недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
У зв'язку з наведеним, повернення позовної заяви не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, зокрема, що у разі, якщо вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому враховано позицію Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 20.01.2021 № 9901/258/20 (11-331заі20), що повернення позовної заяви через те, що позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунув недоліків такої заяви, обмежує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на доступ позивача до суду, але не порушує цього права і не нівелює його суті. Зазначене повернення позовної заяви забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах суду з позивачем, який не виконав вимог чинної ухвали.
Керуючись ст.ст. 118, 121, 160, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею.
Суддя Желік О.М.