30 квітня 2026 рокусправа № 380/11835/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, -
встановив :
ОСОБА_2 (далі - позивач ) звернувся із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач)у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не обчислення та не виплати мені, ОСОБА_1 , з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії з урахуванням виплаченої раніше суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження військової служби у період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року (включно) відповідач нараховував йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2022 року, 01.01.2023 року). Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, головуючим суддею визначено Карп'як О.О.
Ухвалою від 16.06.2025 року відкрито провадження у справі за правила спрощеного позовного. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У встановлений строк від відповідача надійшов відзив, у якому проти вимог заперечив. З огляду на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018 року, що становить 1762,00 грн. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для обчислення грошового забезпечення за спірний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Просив відмовити в задоволенні позову.
Суд дослідив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №204 від 20.07.2023 року, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У відповіді на вимогу щодо перерахування та виплати грошового забезпечення №1823 від 09.04.2025 року відповідач вказав, що грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зі змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (зі змінами), та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (зі змінами). Згідно роз'яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.11.2023 №220/13/7642 повідомляється, що відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які проходять службу грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Міністром оборони України були встановлені оклади за військовим званням та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн. Рішення про розміри грошового забезпечення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", інших рішень Уряду щодо підвищення розмірів грошового забезпечення після 2018 року не приймалося.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи даний спір, суд керується наступним.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі - Постанова №704).
Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018 року.
Тобто з 01.01.2018 року п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року».
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 13.03.2025 року у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 року №120/10479/24, в яких сформовано висновок щодо застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції від 29.01.2020 року. Разом з тим, практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною і суд не бачить підстав для відступу від цих висновків, вважає їх застосовними до обставин цієї справи.
Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року (включно) мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018 року».
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме - без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались у спірний період грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразова грошова допомога при звільнені, премія, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, залежав від розміру місячного грошового забезпечення.
Тому, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує, що питання застосування ч.2 ст.233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаному судовому рішенні Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Зокрема:
1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
2) з урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023 року.
Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, суд зазначає, що спірний період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022 року) та після цього.
Період з 27.02.2022 року до 18.07.2022 року регулюється положеннями ст.233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, Судова палата звернула увагу, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022 року, з урахуванням ч.2 ст.233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, вручення грошового атестату тощо.
Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього.
Згідно наявних у матеріалах справи доказів, позивач лише 09.04.2025 року набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, до суду з даним позовом звернувся 11.06.2025 року, а тому суд приходить висновку, що ним не пропущено встановленого законом строку звернення. При цьому, слід вказати, що відповідачем не надано будь-якого іншого документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. А доводи відповідача про зворотне зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
позов задовольнити повністю
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення (основного, додаткового та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених за час проходження ним військової служби), без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2022 року, 01.01.2023 року).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (основного, додаткового та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених за час проходження ним військової служби) за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2022 року, 01.01.2023 року), з урахуванням раніше проведених виплат.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
СуддяКарп'як О.О.